Постанова № 20232341, 25.10.2011, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54002 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25.10.2011 р. Справа № 2а-6521/11/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ”Людмилівський елеватор”, ст. Людмилівка, Братський район, Миколаївська область

до відповідача: Єланецької міжрайонної державної податкової інспекції (Братське відділення) у Миколаївській області

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Чайкіна М.С.

представники:

від позивача: Наконечна С.І.

від відповідача: представники не зявились

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, встановлення відсутності компетенції.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Людмилівський елеватор” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкового повідомлення-рішення від 27.07.11 р. № 0000122300 прийнятого Єланецькою міжрайонною державною податковою інспекцією (Братське відділення) у Миколаївській області (надалі - відповідач) та про встановлення відсутності у відповідача компетенції на визнання правочинів такими, що укладені з метою, яка суперечить інтересам держави і суспільства.

Протягом розгляду справи позивач доповнив свої позовні вимоги та просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.08.11 р. № 0000172300 прийнятого Єланецькою міжрайонною державною податковою інспекцією (Братське відділення) у Миколаївській області.

Відповідач заперечення надав, позовні вимоги не визнає повністю.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

У період з 02.06.11 р. по 01.07.11 р. відповідач по справі провів планову виїзну перевірку підприємства позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.10 р. по 31.03.11 р., про що складено Акт від 08.07.11 р. № 13/23-016/34355917 (надалі - Акт перевірки).

Зокрема, в Акті перевірки зазначено, що позивач порушив вимоги підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України ”Про податок на додану вартість” від 03.04.97 р. № 168/97-ВР із змінами та доповненнями (надалі Закон № 168/97-ВР), в результаті чого було завищення податкового кредиту в сумі 1364979,17 грн. в тому числі за червень 2010 р. - 811,28 грн., за липень 2010 р. 4933,82 грн., за серпень 2010 р. 2000 грн., за вересень 2010 р. 566,86 грн., за жовтень 2010 р. 1112127,88 грн., за листопад 2010 р. 241164,88 грн., за грудень 2010 р. 593,33 грн., за лютий 2011 р. - +2781,12 грн.

За результатами розгляду заперечень від 20.07.11 р. № 731 відповідач до висновків Акту перевірки вніс зміни в частині визначення порушення позивачем у лютому 2011 р. вимог пункту 198.1, пункту 198.6 статті 198 Податкового Кодексу України від 02.12.10 р. № 2755-VI на(далі ПК України).

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.07.11 р. № 0000122300, яким, за порушення підпункту 7.4.1, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість за основним платежем - + 1355399,7 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 338849,93 грн.

04.08.11 р. не погоджуючись із податковим повідомленням-рішенням від 27.07.11 р. № 0000122300 позивач подав до ДПА у Миколаївській області первинну скаргу на таке рішення.

18.08.11 р. позивачем було отримано рішення ДПА від 16.08.11 р. № 2207/10/25-014 про результати розгляду первинної скарги, яким податкове повідомлення-рішення № 0000122300 залишено без змін та одночасно відповідачем прийнято нове податкове повідомлення-рішення від 30.08.11 р. № 0000172300 про збільшення суми податкового зобовязання з ПДВ на 339855,22 грн., у тому числі за основним платежем - 0,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі - 339855,22 грн.

Приймаючи оскаржені податкові повідомлення рішення, відповідач виходив з наступного.

На думку відповідача хибність позиції позивача полягає у тому, що єдиною підставою для визнання права на формування податкового кредиту він зазначає наявність необхідних документів, які підтверджують розмір податкового кредиту (податкові накладні).

Відповідач вважає, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону № 168/97-ВР необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування ПДВ, якщо відомості, які містяться в таких документах не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій, або якщо угоди, результати виконання яких відобразились в податковому обліку збільшенням податкового кредиту, є нікчемними в силу спрямованості на порушення публічного порядку, зокрема, на незаконне заволодіння майном держави (відшкодування ПДВ).

Так, згідно абзацу четвертому підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР, податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Відповідно до пункту п.7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У судовому засіданні представники відповідача пояснили, що право на нарахування податкового кредиту, крім наявності належним чином оформленої податкової накладної, обумовлюється наявністю ще й такої обставини, як реальності факту придбання платником податку товарів. Документи самі по собі є вторинним чинником, тобто повинні відображати реально здійснені події (факти), а отже при відсутності факту здійснення господарської операції, документи не можуть свідчити про наявність у особи певних прав (право на податковий кредит).

Відповідач також зазначає, що нікчемність укладеної угоди, в силу частини 1 статті 216 ЦК України, не може мати жодних наслідків для податкового обліку позивача, з огляду на наступне.

Згідно частини 2 статті 215 ЦК України, нікчемний правочин це недійсний правочин, недійсність якого встановлена законом.

За змістом частини 1 статті 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті є нікчемним.

Частиною 5 статті 203, частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що нікчемним є також правочин, який не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК України, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім повязаних з його недійсністю.

Відповідно до частини 1 статті 236 ЦК України, нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення.

Таким чином, якщо укладена угода не була спрямована на реальне настання правових наслідків, які обумовлені нею, або якщо ця угода спрямована на незаконне заволодіння майном держави (відшкодування ПДВ), така угода в силу закону є нікчемною та не може мати жодних наслідків для податкового обліку підприємства (не може формувати податковий кредит у позивача та зумовлювати право на відшкодування ПДВ).

Точка зору відповідача базується на тому, що якщо буде встановлено, що особа, яка заявляє вимогу про отримання податкової вигоди (відшкодування ПДВ) протягом тривалого часу придбавала через посередників продукцію у осіб, які не сплачували податки, діяльність яких мала ознаки фіктивного підприємництва, не звітували про свою діяльність або подавали податкові декларації про відсутність такої, зареєстровані власники та посадові особи яких не визнають своєї причетності до їх діяльності, а також, що реальних взаємовідносин між собою у таких осіб не було, суми податку на додану вартість у складі податкового кредиту не можуть враховуватися такою особою для визначення сум бюджетного відшкодування.

Суть висновків відповідача зводиться до встановленого під час перевірки факту відсутності поставок товару та послуг у взаємовідносинах між позивачем та ТОВ ”АТД Пігмаліон”, ТОВ ”Дельфа-М”, ТОВ ”Мар-Та”, ТОВ ”Спец-Агро”, що на думку перевіряючи свідчить про укладення угод без мети настання реальних наслідків. На підставі зазначеного відповідач вважає, що правочини, укладені між позивачем та контрагентами є нікчемними відповідно до положень статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України і не створюють юридичних наслідків, окрім їх недійсності, в силу статті 216 ЦК України.

При цьому, обґрунтовуючи факт безтоварності господарських операцій відповідач вказує на результати невиїзних перевірок контрагентів, згідно з якими встановлено нікчемність правочинів, які укладалися останніми з їх постачальниками.

Як наслідок, відповідач встановив порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР та вимог пунктів 198.1, 198.6 статті 198 ПК України, а отже заперечив право позивача на формування податкового кредиту за господарськими операціями з ТОВ ”АТД Пігмаліон”, ТОВ ”Дельфа-М”, ТОВ ”Мар-Та” і ТОВ ”Спец-Агро”.

Відповідач зазначає, що проведеною перевіркою, яка оформлена Актом від 08.07.11 р. за № 13/23-016/34355917 було встановлено наступне.

- документи, які підтверджують виконання укладених договорів, тобто наявність яких є обовязковою згідно змісту правочину (актів прийому-передачі товару) між ТОВ позивачем та підприємствами - постачальниками відсутні;

- згідно проаналізованого штатного розпису чисельність працюючих на підприємствах постачальниках складала від 1 до 3 осіб;

- дослідження товарного потоку фактичного руху товарів від товаровиробників по ланцюгу постачання до позивача вказувало на те, що у останніх відсутні основні фонди (складські приміщення, автотранспорт, земельні ділянки, обладнання) необхідні для здійснення господарських операцій з купівлі-продажу сільськогосподарської продукції у обсягах, що задекларовані, відсутні наймані працівники для здійснення відповідної діяльності, а також використовують у своїй діяльності підприємства, що є вірогідними «податковими ямами»та не виконують податкових зобовязань перед бюджетом.

Відповідач зазначає, що з аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів та інших документів встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької діяльності в силу відсутності адміністративного та технічного персоналу, оборотних коштів і таке інше при значних обсягах реалізації.

Таким чином, відсутність трудових та матеріальних ресурсів, виробничої бази, складських приміщень, унеможливлює здійснення господарської діяльності підприємствами контрагентами позивача. А за умови відсутності у підприємств-постачальників податкових зобовязань та не підтвердження ними факту відвантаження сільськогосподарської продукції на адресу позивача (за результатами перевірок інших податкових інспекцій), останній неправомірно скористався відповідними сумами ПДВ для формування податкового кредиту.

При цьому, відповідач постилається на проведення деякими податковими міліціями досудового слідства, порушених кримінальних справах інших перевірок.

В своїх поясненнях суду представники відповідача пояснили, що податкові інспекції прийшли до висновків про наступне: ”Керівні особи підприємств контрагентів, отримавши можливість здійснювати контроль над діяльністю підприємств, використовували дані підприємства для прикриття власної незаконної діяльності, пособництва в умисному ухиленні від сплати податків легально діючим підприємствам різних областей України. При цьому, учасниками угрупування для досягнення вказаної злочинної мети розроблено злочинні схеми, згідно яких між підприємствами-вигодонабувачами та підконтрольним вказаним особам ПП ”Стилет-Юг”, ПП ”Альтекс-Юг”, ПП ”Агропрайд”, ПП ”Югтрансагро”, документально оформлювались операції з купівлі - продажу товарів (надання послуг, виконання робіт). Однак фактично вказаними підприємствами постачання товарів, виконання робіт та надання послуг не здійснювалось. Використовуючи реквізити зазначених підприємств, вказані невстановлені особи документально оформлювали не існуючі операції на отримання та продаж ТМЦ, послуг, робіт, після чого дані документи передавались підприємствам-вигонабувачам для відображення відомостей зазначених в таких документах в бухгалтерському та податковому обліках, з метою незаконного формування податкового кредиту і валових витрат, заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість та податку на прибуток підприємства, тощо. Економічним результатом документального оформлення вказаних операцій стало безпідставне завищення податкового кредиту та валових витрат у підприємств-вигодонабувачів, що надавало їм змогу ухилятись від сплати податків.

Таким чином, в результаті незаконної діяльності даної групи осіб створено субєкти підприємницької діяльності - ПП ”Стилет-Юг”, ПП ”Альтекс-Юг”, ПП ”Агропрайд”, ПП ”Югтрансагро”, з метою прикриття незаконної діяльності, що потягло заподіяння державі матеріальної шкоди”.

Представники позивача заперечували проти надання вищевказаних пояснень представниками відповідача, посилаючись на їх некоректність, оскільки на момент проведення перевірки підприємства позивача, складання Акту та зазначення в ньому висновків, жодної кримінальної справи порушено не було, як і не було прийнято судами вироків по порушеним кримінальним справам.

Крім того, в обґрунтування своїх висновків відповідач посилається на те, що ”у ході проведення перевірки обставини щодо господарських звязків вищевказаних постачальників позивача з субєктами підприємницької діяльності, які не звітують перед податковим органом, не сплачують податки до бюджету, реально не мають господарських відносин між собою по поставці товарів, кінцевим покупцем яких став позивач, перевіряючи дійшли висновку, що виходячи з вимог пункту 1.8 статті 1, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.5 пункту 7.7 статті 7 Закону № 168/97-ВР суми ПДВ у складі податкового кредиту не можуть враховуватися для визначення сум бюджетного відшкодування, оскільки господарські операції були здійснені на ринку поставки зернових культур в обмеженому регіоні (Миколаївська область), сталу підприємницьку діяльність позивача на цьому ринку, а тому у нього була реальна можливість бути обізнаним з учасниками цього ринку, характером їх діяльності та дійсними намірами при здійсненні господарських операцій в ”тіньовому” секторі економіки, який знаходиться поза межами державного контролю”.

Дослідивши надані сторонами докази та заперечення, заслухавши представників сторін, суд вважає позовні вимоги в частині оскарження податкових повідомлень-рішень обґрунтованими та доведеними, виходячи з наступного.

30.06.10 р. позивачем було укладено договір складського зберігання за № 12 з ТОВ ”АТД Пігмаліон”. У періоді що перевірявся на виконання договору складського зберігання позивач прийняв від ТОВ ”АТД Пігмаліон” на зберігання соняшник, що підтверджується дослідженими судом:

складськими квитанціями на загальну вагу соняшнику, переданого ТОВ ”АТД Пігмаліон” на зберігання позивачу у жовтні 2010 р. - 365,2 т.

- від 08.10.10 р. - № 5096 серії АТ № 907417, № 5097 серії АТ № 907418, № 5098 серії АТ № 907419;

- від 09.10.10 р. - № 5108 серії АТ №907429;

- від 15.10.10 р. - № 262 серії АТ №907583, № 5263 серії АТ № 907584, № 5264 серії АТ № 907585;

- від 16.10.10 р. - № 284 серії АТ № 907605;

- від 17.10.10 р. - № 5332 серії АТ № 907653, № 5333 серії АТ № 907654, № 5334 серії АТ № 907655;

- від 18.10.10 р. - № 5354 серії АТ № 907675, № 5355 серії АТ № 907676;

- від 20.10.10 р. - № 5412 серії АТ № 907733, № 5413 серії АТ № 907734, № 5414 серії АТ № 907735;

- від 21.10.10 р. - № 5488 серії АТ № 907809;

- від 22.10.10 р. - № 5508 серії АТ № 907829;

- від 23.10.10 р. - № 5527 серії АТ № 907848.

товарно-транспортними накладними на загальну вагу товару, переданого ТОВ ”АТД Пігмаліон” на зберігання позивачу у жовтні 2010 р. - 365,2 т.

- від 07.10.10 р. - № 002783, № 002786, № 002787;

- від 08.10.10 р . - № 002789;

- від 13.10.10 р. - № 002706;

- від 14.10.10 р. - № 002678, № 2707;

- від 15.10.10 р. - № 002686, № 002687;

- від 16.10.10 р. - № 002690, № 002692, № 002693;

- від 17.10.10 р. - № 002744;

- від 19.10.10 р. - № 002758, № 002759, № 002760;

- від 21.10.10 р. - № 002867;

- від 22.10.10 р. - № 002761, № 002762.

22.07.10 р. позивачем було укладено договір складського зберігання № 62 з ТОВ ”Дельфа-М”. У періоді що перевірявся на виконання договору складського зберігання позивач прийняв від ТОВ ”Дельфа-М” на зберігання соняшник, що підтверджується дослідженими судом:

складськими квитанціями на загальну вагу соняшнику, переданого ТОВ ”Дельфа-М” на зберігання позивачу у листопаді 2010 р. - 305,84 т.

- від 21.10.10 р. - № 5499 серії АТ № 907821;

- від 23.10.10 р. - № 5536 серії АТ № 907857;

- від 25.10.10 р. - № 5585 серії АТ № 907906, № 5586 серії АТ № 907907, № 5587 серії АТ №907908, № 5592 серії АТ № 907913;

- від 27.10.10 р . - № 5653 серії АТ № 907974, № 5654 серії АТ № 907975;

- від 29.10.10 р. - № 5740 серії АУ № 325061, № 5741 серії АУ № 325062, № 5742 серії АУ № 325063;

- від 30.10.10 р. - № 5774 серії АУ № 325095;

- від 01.11.10 р. - № 5798 серії АУ № 325119;

- від 02.11.10 р. - № 5817 серії АУ № 325138;

- від 15.11.10 р. - № 5973 серії АУ № 325294.

товарно-транспортними накладними на загальну вагу соняшнику, переданого ТОВ ”Дельфа-М” на зберігання позивачу у листопаді 2010 р. - 305,84 т.

- від 21.10.10 р. - № 0382491;

- від 22.10.10 р. - № 0382494;

- від 25.10.10 р. - № 0382495, № 0382496, № 0382497, № 0382498;

- від 26.10.10 р. - № 0382499, № 0382500;

- від 28.10.10 р. - № 083305, № 083306, № 083307;

- від 29.10.10 р. - № 083308;

- від 01.11.10 р. - № 083310;

- від 02.11.10 р. - № 083311;

- від 15.11.10 р. - № 083312, № 083313, № 083317.

30.06.10 р. позивачем було укладено договір складського зберігання № 11 з ТОВ ”Мар-Та”. У періоді, що перевірявся на виконання договору складського зберігання позивач прийняв від ТОВ ”Март-Та” на зберігання соняшник, що підтверджується дослідженими судом:

складськими квитанціями на загальну вагу соняшнику, переданого ТОВ ”Март-Та” на зберігання позивачу у жовтні 2010 р. - 39,04 т.

- від 25.10.10 р. - № 5598 серії АТ № 907919;

- від 27.10.10 р. - № 5663 серії АТ № 907984;

- від 28.10.10 р. - № 5722 серії АУ № 325043.

товарно-транспортними накладними на загальну вагу соняшнику, переданого ТОВ ”Март-Та” на зберігання позивачу у жовтні 2010 р. - 39,04 т.

- від 25.10.10 р. - № 604255;

- від 27.10.10 р. - № 604257;

- від 28.10.10 р. - № 604258.

03.07.10 р. позивачем було укладено договір складського зберігання № 28 з ТОВ ”Спец-Агро”. У періоді що перевірявся на виконання договору складського зберігання позивач прийняв від ТОВ ”Спец-Агро” на зберігання соняшник, що підтверджується дослідженими судом:

складськими квитанціями на загальну вагу соняшнику, переданого ТОВ ”Спец-Агро” на зберігання позивачу у жовтні 2010 р. - 1196,85 т.

- від 29.09.10 р. - № 4836 серії АТ № 907157, № 4837 серії АТ № 907158, № 4838 серії АТ № 907159, № 4839 серії АТ № 907160, № 4840 серії АТ № 907161;

- від 04.10.10 р. - № 4958 серії АТ № 907279, № 4959 серії АТ № 907280;

- від 05.10.10 р. - № 4977 серії АТ № 907298, № 4978 серії АТ № 907299;

- від 14.10.10 р. - № 5251 серії АТ № 907572, № 5252 серії АТ № 907573, № 5253 серії АТ № 907574, № 5254 серії АТ № 907575;

- від 15.10.10 р. - № 5267 серії АТ № 907588, № 5268 серії АТ № 907589, № 5269 серії АТ № 907590;

- від 16.10.10 р. - № 5294 серії АТ № 907615, № 5295 серії АТ № 907616, № 5296 серії АТ № 907617, № 5297 серії АТ № 907618, № 5298 серії АТ № 907619;

- від 17.10.10 р. - № 5340 серії АТ № 907661;

- від 18.10.10 р. - № 5351 серії АТ № 907672, № 5352 серії АТ № 907673, № 5353 серії АТ № 907674;

- від 19.10.10 р. - № 5398 серії АТ № 907719, № 5399 серії АТ № 907720, № 5400 серії АТ № 907721;

- від 20.10.10 р. - № 5427 серії АТ № 907748, № 5428 серії АТ № 907749, № 5429 серії АТ № 907750, № 5430 серії АТ № 907751, № 5431 серії АТ № 907752, № 5432 серії АТ № 907753, № 5433 серії АТ № 907754, №5 434 серії АТ № 907755;

- від 21.10.10 р. - № 471 серії АТ № 907792, № 5472 серії АТ № 907793, № 5473 серії АТ № 907794, № 5474 серії АТ № 907795, № 5475 серії АТ № 907796, № 5477 серії АТ № 907797;

- від 22.10.10 р. - № 5510 серії АТ № 907831, № 5511 серії АТ № 907832, № 5512 серії АТ № 907833;

- від 23.10.10 р. - № 5541 серії АТ № 907862, № 5542 серії АТ № 907863, № 5543 серії АТ № 907864, № 5544 серії АТ № 907865, № 5545 серії АТ № 907866;

- від 25.10.10 р. - № 5564 серії АТ № 907885, № 5565 серії АТ № 907886, № 5566 серії АТ № 907887, № 5567 серії АТ № 907888, № 5568 серії АТ № 907889, № 5569 серії АТ № 907890, № 5570 серії АТ № 907891, № 5571 серії АТ № 907892;

- від 26.10.10 р. - № 5613 серії АТ № 907934, № 5614 серії АТ № 907935, № 5616 серії АТ № 907937, № 5617 серії АТ № 907938;

- від 27.10.10 р. - № 5671 серії АТ № 907992, № 5672 серії АТ № 907993, № 5673 серії АТ № 907994, № 5674 серії АТ № 907995, № 5675 серії АТ № 907996, № 5676 серії АТ № 907997, № 5677 серії АТ № 907998, № 5678 серії АТ № 907999, № 5679 серії АТ № 908000.

товарно-транспортними накладними на загальну вагу соняшнику, переданого ТОВ ”Спец-Агро” на зберігання позивачу у жовтні 2010 р. - 1196,85 т.

- від 28.09.10 р. - № 655, № 677;

- від 29.09.10 р. - № 2, № 228, № 796369;

- від 04.10.10 р. - № 5, № 6, № 7;

- від 05.10.10 р. - № 947;

- від 13.10.10 р. - № 616, № 617, № 855, № 857;

- від 14.10.10 р. - № 661, № 678, № 852;

- від 15.10.10 р. - № 860, № 872, № 647470;

- від 16.10.10 р. - № 668, № 677;

- від 17.10.10 р. - № 616, № 664;

- від 18.10.10 р. - № 673, № 859, № 871, № 879;

- від 19.10.10 р. - № 663, № 669, № 869, № 877, № 878, № 254;

- від 20.10.10 р. - № 254, № 601, № 604, № 662, № 670, № 867;

- від 21.10.10 р. - № 27, № 303, № 654, № 655;

- від 22.10.10 р. - № 304, № 600, № 606, № 858;

- від 23.10.10 р. - № 200, № 205, № 223, № 511, № 650, № 672;

- від 24.10.10 р. - № 222, № 640, № 863;

- від 25.10.10 р. - № 201, № 221, № 224, № 861, № 862;

- від 26.10.10 р. - № 219, № 220, № 256, № 449, № 464, № 868;

- від 27.10.10 р. - № 203, № 209, № 227, № 423, № 424, № 652.

Судом також встановлено наступне. 01.07.10 р. позивачем був укладений договір комісії № 1-к з ТОВ ”Трайгон-Експорт”, згідно якому останній доручав, а ТОВ ”Людмилівський елеватор” зобовязався за винагороду від свого імені та за рахунок комітента придбавати сільськогосподарську продукцію у третіх осіб.

На виконання вказаного договору комісії позивач здійснював закупівлю соняшника у контрагентів на підставі договорів купівлі-продажу:

- з ТОВ ”АТД Пігмаліон” від 21.10.10 р. № 229/ЛД, від 27.10.10 р. № 252/ЛД;

- з ТОВ ”Дельфа-М” від 17.11.10 р. № 299/ЛД;

- з ТОВ ”Мар-Та” від 05.11.10 р. № 285/ЛД;

- з ТОВ ”Спец-Агро” від 06.10.10 р. № 178/20/ЛД, від 19.10.10 р. № 222/ЛД, від 21.10.10 р. № 228/ЛД, від 22.10.10 р. № 237/ЛД, від 26.10.10 р. № 247/ЛД, від 28.10.10 р. № 255/ЛД.

Загальна вага придбаного у жовтні та листопаді 2010 р. соняшника складала 1885,93 т.

Придбання соняшника позивачем підтверджується первинними документами, у тому числі складськими квитанціями складеними у відповідності до вимог чинного законодавства, що не спростовано представниками відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору комісії позивач переоформлював закуплений у контрагентів соняшник, в тому числі у ТОВ ”АТД Пігмаліон”, ТОВ ”Дельфа-М”, ТОВ ”Мар-Т” і ТОВ ”Спец-Агро”, на ТОВ ”Трайгон-Експорт”, у звязку з чим ним виписувались видаткові та податкові накладні (копії накладних в матеріалах справи), а також складські квитанції (копії в матеріалах справи), що також не спростовано представниками відповідача.

Загальна вага переоформленого соняшника відповідно до вищезазначених документів склала 3166,18 т.

Представники позивача пояснили, що транспортування переоформленого соняшника не відбувалося, оскільки вказана сільськогосподарська продукція залишилась на зберіганні в складі позивача на підставі укладеного ним договору зберігання від 02.07.10 р. № 25 з ТОВ ”Трайгон-Експорт”.

Судом встановлено, що укладання позивачем договорів складського зберігання соняшника з контрагентами підтверджується накладними, складськими квитанціями, журналами складського обліку Форми № 36, а також журналами реєстрації лабораторних аналізів середньодобових проб.

Факт доставки соняшника на відповідальне зберігання підтверджується вище переліченими накладними, товарно-транспортними накладними та складськими квитанціями, які є документами суворої звітності та зареєстровані в Реєстрі складських документів на зерно, що ведеться Державним підприємством ”Держреєстри України”.

Згідно приписів статті 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає складську квитанцію. Ця норма кореспондує із статтею 43 Закону України ”Про зерно та ринок зерна в Україні”, відповідно до якої, якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Складська квитанція підтверджує укладення договору зберігання, кількість та зовнішній стан прийнятого товару, не є цінним папером чи товаророзпорядчим документом. Під час наступного продажу (відчуження) сільськогосподарської продукції складська квитанція повертається, а на повернутій складській квитанції та на її другому примірнику, який зберігався на зерновому складі, проставляються

- з ТОВ ”Дельфа-М” від 17.11.10 р. № 299/ЛД;

- з ТОВ ”Мар-Та” від 05.11.10 р. № 285/ЛД;

- з ТОВ ”Спец-Агро” від 06.10.10 р. № 178/20/ЛД, від 19.10.10 р. № 222/ЛД, від 21.10.10 р. № 228/ЛД, від 22.10.10 р. № 237/ЛД, від 26.10.10 р. № 247/ЛД, від 28.10.10 р. № 255/ЛД.

Загальна вага придбаного у жовтні та листопаді 2010 р. соняшника складала 1885,93 т.

Придбання соняшника позивачем підтверджується первинними документами, у тому числі складськими квитанціями складеними у відповідності до вимог чинного законодавства, що не спростовано представниками відповідача.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання договору комісії позивач переоформлював закуплений у контрагентів соняшник, в тому числі у ТОВ ”АТД Пігмаліон”, ТОВ ”Дельфа-М”, ТОВ ”Мар-Т” і ТОВ ”Спец-Агро”, на ТОВ ”Трайгон-Експорт”, у звязку з чим ним виписувались видаткові та податкові накладні (копії накладних в матеріалах справи), а також складські квитанції (копії в матеріалах справи), що також не спростовано представниками відповідача.

Загальна вага переоформленого соняшника відповідно до вищезазначених документів склала 3166,18 т.

Представники позивача пояснили, що транспортування переоформленого соняшника не відбувалося, оскільки вказана сільськогосподарська продукція залишилась на зберіганні в складі позивача на підставі укладеного ним договору зберігання від 02.07.10 р. № 25 з ТОВ ”Трайгон-Експорт”.

Судом встановлено, що укладання позивачем договорів складського зберігання соняшника з контрагентами підтверджується накладними, складськими квитанціями, журналами складського обліку Форми № 36, а також журналами реєстрації лабораторних аналізів середньодобових проб.

Факт доставки соняшника на відповідальне зберігання підтверджується вище переліченими накладними, товарно-транспортними накладними та складськими квитанціями, які є документами суворої звітності та зареєстровані в Реєстрі складських документів на зерно, що ведеться Державним підприємством ”Держреєстри України”.

Згідно приписів статті 961 Цивільного кодексу України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає складську квитанцію. Ця норма кореспондує із статтею 43 Закону України ”Про зерно та ринок зерна в Україні”, відповідно до якої, якщо зерновий склад приймає зерно на зберігання без видачі простого або подвійного складського свідоцтва, то для підтвердження прийняття зерна на зберігання він повинен видати складську квитанцію.

Складська квитанція підтверджує укладення договору зберігання, кількість та зовнішній стан прийнятого товару, не є цінним папером чи товаророзпорядчим документом. Під час наступного продажу (відчуження) сільськогосподарської продукції складська квитанція повертається, а на повернутій складській квитанції та на її другому примірнику, який зберігався на зерновому складі, проставляються відмітки ”Погашено”, про що робиться відповідний запис у Реєстрі складських документів на зерно.

Іншому власнику сільськогосподарської продукції видається нова складська квитанція.

Як пояснили представники позивача приймання продукції ним на відповідальне зберігання проходить у відповідності до вимог внутрішнього контролю підприємства.

Суд вважає, що досліджені первинні, складські, а також документи, які ведуться позивачем для внутрішнього контролю та обліку, свідчать про те, що соняшник передавався контрагентами позивачу на відповідальне зберігання.

Як було зазначено вище, на виконання договору комісії з ТОВ ”Трайгон-Експорт” позивачем були укладені з контрагентами договори купівлі-продажу соняшника, попередньо прийнятого позивачем на відповідальне зберігання.

Факт придбання соняшника у ТОВ ”АТД Пігмаліон”, ТОВ ”Дельфа-М”, ТОВ ”Мар-Та” і ТОВ ”Спец-Агро” підтверджується первинними документами по договорам купівлі-продажу, а саме видатковими та податковими накладними.

Відповідно до пункту 1.21. Положення № 198 зерновий склад зобовязаний виписувати складські документи на власне зерно, що зберігається на складі.

На підставі договорів купівлі-продажу позивачем було здійснено переоформлення на себе соняшнику з ТОВ ”АТД Пігмаліон”, ТОВ ”Дельфа-М”, ТОВ ”Мар-Та” і ТОВ ”Спец-Агро”.

Як вбачається з матеріалів справи, переоформлення сільськогосподарської продукції на позивача відбувалось на підставі отриманих від контрагентів листів та довіреностей. За результатами переоформлення позивачем також виписувались нові складські квитанції, що містяться в матеріалах справи, які в подальшому реєструвались в Реєстрі складських документів на зерно, що ведеться Державним підприємством ”Держреєстри України”.

Таким чином, вищенаведені господарські операції по зберіганню, купівлі-продажу свідчать про фактичне їх здійснення, що підтверджується фактичними обставинами справи.

Наслідком господарських операцій позивача з контрагентами було фактичне отримання сільськогосподарської продукції у повному обсязі за договорами зберігання, а потім за договорами купівлі-продажу.

Факт отримання позивачем сільськогосподарської продукції доводить наявність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих ним на себе господарських зобовязань. Договори купівлі-продажу, що укладалися позивачем з ТОВ ”АТД Пігмаліон”, ТОВ ”Дельфа-М”, ТОВ ”Мар-Та” і ТОВ ”Спец-Агро” були чинним на момент їх виконання та повністю виконані усіма сторонами.

Суд вважає, що посилання відповідача на факт відсутності у зазначених підприємств можливостей для реального здійснення фінансово-господарських операцій не є доведеним. Відповідно, у відповідача не було підстав для твердження про безтоварність операцій з контрагентами, а тому висновки Акту перевірки щодо безтоварності господарських операцій не відповідають фактичним обставинам.

Як зазначалось вище, позивачем був укладено договір перевезення вантажів із ЗАТ ”Креатин”, відповідно до умов якого позивач взяв на себе зобовязання по замовленню ЗАТ ”Креатин” здійснювати перевезення і доставку вантажу.

Згодом з метою виконання вказаного договору Позивачем було укладено з ТОВ ”АТД Пігмаліон” договір на транспортні послуги, згідно з яким останній зобовязався надати позивачу технічно справний автомобільний транспорт для перевезення зерна соняшнику врожаю 2010 р., а позивач зобовязався оплатити надані послуги згідно виставленого рахунку.

Відповідно до абзацу 3 пункту 1 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, затвердженому Постановою Кабінету міністрів України від 25.02.09 р. № 207, для водія юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення на договірних умовах, необхідним документом для здійснення перевезення є товарно-транспортна накладна.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до вищезазначеної норми під час виконання договору на транспортні послуги виписувались товарно-транспортні накладні (перелік та реквізити зазначені вище) на кожну партію товару, на яких серед іншого містяться штампи складу вантажовідправника про відпуск продукції із зазначенням ваги соняшнику та складу вантажоодержувача про прийом продукції з зазначенням її ваги.

На підтвердження виконання договору на транспортні послуги в повному обсязі позивач надав суду копію Акту здачі-приймання виконаних робіт від 11.02.11 р. № 10 та копію виписаної ТОВ ”АТД Пігмаліон” накладної від 11.02.11 р. № 12, які оформлені у відповідності до вимог чинного законодавства.

Також суд зазначає, що ні в Акті перевірки, ні в додатках до нього, відповідачем не наводиться жодних аргументів на підтвердження нікчемності договору на транспортні послуги, а висновки міститься лише на припущеннях неправомірність формування податкового кредиту за цією операцією.

Таким чином, вищевказане свідчить про реальність господарської операції з перевезення.

Відповідно до частини 1 статі 9 Закону України ”Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” фіксація факту здійснення господарських операцій проводиться шляхом складання первинних документів.

Отже, вищенаведені господарські операції по зберіганню, купівлі-продажу, комісії, перевезенню були здійснені усіма сторонами, що підтверджується документально, та фактичними обставинами. Тобто, господарські операції позивача з контрагентами носили реальний характер.

Щодо висновків Акту перевірки про нікчемність правочинів, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи і не спростовано представниками відповідача на момент здійснення правочинів всі сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності і були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, волевиявлення учасників правочинів було вільним і відповідало їх внутрішній волі, правочини були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а крім того в Акті перевірки не наведено аргументів та фактів на користь того, що зміст правочинів суперечить моральним засадам суспільства та порушує публічний порядок.

Суд зазначає, що посилання відповідача на статті 203, 215, 216 ЦК України є безпідставними, оскільки зазначені норми можуть використовуватись лише при визнанні правочинів недійсними у судовому порядку, а не під час проведення податкових перевірок.

А крім того, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених позивачем з контрагентами, відповідач зазначає, що вони були укладені без мети настання правових наслідків, що обумовлені ними. Проте, відповідач не взяв до уваги приписи статті 234 ЦК України згідно якої правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим правочином, про що йдеться в Акті перевірки, визначається законом як фіктивний. А фіктивні правочини не віднесено законом до нікчемних і їх недійсність визнається тільки в судовому порядку.

Статтею 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини 3 статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

З наведеного вбачається, що законодавець з 01.01.11 р. виключив правочини, які були укладені з метою суперечною інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з кола нікчемних правочинів і відніс такі правочини до оспорюваних.

Таким чином, 01.01.11 р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, належать виключно до компетенції суду. До набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано податковий кредит з ПДВ, податковий орган не має правових підстав для відображення в Акті перевірки суджень та припущень про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.09 р. № 9 ”Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі.

Судом встановлено, що на день підписання Акту перевірки, жодного судового рішення, яким було б доведено вказаний умисел з боку позивача чи контрагентів прийнято не було.

Статтею 204 ЦК України передбачено положення щодо презумпції правомірності правочину, за яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Станом на момент проведення перевірки договори купівлі-продажу та перевезення соняшника були чинними і не були визнані недійсними у судовому порядку.

Таким чином, оскільки договори купівлі-продажу соняшника не визнані недійсними судом, та їх недійсність прямо не встановлена законом, такі договори вважаються дійсними і правомірно брались до уваги позивачем при відображенні господарських операцій з контрагентами в податковому обліку.

На час здійснення господарських операцій, за якими відповідач не визнав обґрунтованим відображення позивачем податкового кредиту з ПДВ по господарським операціям з ТОВ ”АТД Пігмаліон”, ТОВ ”Дельфа-М”, ТОВ ”Мар-Та” і ТОВ ”Спец-Агро” були зареєстрованим платниками податку на додану вартість, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності й були включені до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. За таких обставин позивач не може нести відповідальність за можливу недостовірність відомостей про своїх контрагентів, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

Частиною 1 статті 18 Закону України ”Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні (частина 2 статті 18 цього Закону).

Таким чином, вищевикладене свідчать про те, що договори, укладені позивачем з контрагентами були спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому відповідач не мав законних підстав для визнання правочинів нікчемними.

За таких обставин, у відповідача були відсутні правові підстави для заперечення правомірності відображення позивачем податкового кредиту, сформованого на підставі договорів укладених з ТОВ ”АТД Пігмаліон”, ТОВ ”Дельфа-М”, ТОВ ”Мар-Та” і ТОВ ”Спец-Агро”, а тому висновки Акту перевірки не відповідають вимогам чинного законодавства.

Підпунктом 7.2.6. пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, яка видається при поставці товарів (послуг) платником податку-постачальником на вимогу отримувача.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із сум податків і нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Судом встановлено і не заперечено представниками відповідача, що податкові накладні, які були отримані позивачем від своїх контрагентів, містили всі обовязкові реквізити, передбачені підпунктом 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 цього Закону, а відтак є належно оформленими.

Підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР визначено, що право на складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Як вбачається з матеріалів справи у періоді, що перевірявся, як позивач, так і ТОВ ”АТД Пігмаліон”, ТОВ ”Дельфа-М”, ТОВ ”Мар-Та” і ТОВ ”Спец-Агро” були зареєстровані як платники податку на додану вартість у податковому органі, про що свідчить інформація, розміщена на офіційному сайті ДПА України.

Таким чином, податкові накладні були складені належними особами - платниками податку на додану вартість, що відповідало вимогам наказу ДПА України ”Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення” від 30.05.97 р. № 165, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 23.06.97 р. за № 233/2037, та вимогам наказу ДПА України ”Про затвердження форми податкової накладної та порядку її заповнення” від 21.12.10 р. № 969, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 29.12.10 р. за № 1401/18696.

Придбана у контрагентів сільськогосподарська продукція та послуги були використані позивачем у власній господарській діяльності.

Суд зазначає, що фактична наявність господарських операцій з придбання товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (позивача), є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту.

Враховуючи, що позивач придбав сільськогосподарську продукцію та послуги у своїх контрагентів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності, а також те, що придбання товарів і послуг супроводжувалось отриманням податкових накладних, які містили всі обовязкові реквізити, передбачені чинним законодавством, та беручи до уваги цивільну дієздатність учасників господарських відносин, суд вважає, що відповідач безпідставно зменшив сформований податковий кредит по операціях з ТОВ ”АТД Пігмаліон”, ТОВ ”Дельфа-М”, ТОВ ”Мар-Та” і ТОВ ”Спец-Агро”.

Тобто, податковий кредит був правомірно сформований позивачем, підтверджений належно складеними документами, та був правомірно відображений ним у податковому обліку.

Відповідно до пункту 6 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.10 р. № 984, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 12.01.11 р. за № 34/18772 (надалі Порядок), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, обєктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно абзаців першого та другого пункту 5.2 розділу II Порядку у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень, а за кожним відображеним в акті перевірки фактом порушення необхідно зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, повязані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Як вбачається з матеріалів справи, приймаючи оскаржене податкове повідомлення-рішення відповідач, зокрема, послався в ньому на порушення підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, внаслідок чого було збільшено суму грошового зобовязання за платежем: податок на додану вартість, однак висновок Акту перевірки не містить встановлення факту порушення позивачем підпункту 7.4.1 зазначеного Закону. Суд вважає, що зазначення в податковому повідомленні-рішенні на відповідну норму Закону № 168/97-ВР, яка не встановлена в Акті перевірки як порушена - є недотриманням з боку відповідача вимог Порядку та Податкового кодексу України.

Аналіз статей 15, 16, 17, 36, 37, пункту 38.2 статті 38 Податкового кодексу України (стосовно того, що сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку), свідчить про те, що платники податків та зборів несуть персональну відповідальність тільки за вчинення безпосередньо ними порушень вимог податкового або іншого законодавства України і не можуть нести відповідальність за порушення такого законодавства іншими юридичними або фізичними особами, що кореспондується із частиною другою статті 61 Конституції України, згідно якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання податкових повідомлень-рішень протиправними підлягає задоволенню.

Провадження у справі в частині вимог позивача щодо встановлення відсутності компетенції (повноважень) у відповідача на визнання правочинів такими, що укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства підлягає закриттю.

Керуючись статтями 157, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Людмилівський елеватор” - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 27.07.11 р. № 0000122300 прийняте Єланецькою міжрайонною державною податковою інспекцією (Братське відділення) у Миколаївській області.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 30.08.11 р. № 0000172300 прийняте Єланецькою міжрайонною державною податковою інспекцією (Братське відділення) у Миколаївській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ”Людмилівський елеватор” судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Людмилівський елеватор” щодо встановлення відсутності компетенції (повноважень) у Єланецької міжрайонної державної податкової інспекції (Братське відділення) у Миколаївській області на визнання правочинів такими, що укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства закрити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.Ф. Середа

31.10.2011 р.

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частина)

”25” жовтня 2011 р. Справа № 2а-6521/11/1470

м. Миколаїв

Розглянувши у відкритому судовому засідання справу:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ”Людмилівський елеватор”, ст. Людмилівка, Братський район, Миколаївська область

до відповідача: Єланецька міжрайонна державна податкова інспекція (Братське відділення) у Миколаївській області

Головуючий суддя Середа О.Ф.

Секретар судового засідання Чайкіна М.С.

представники:

від позивача: Наконечна С.І.

від відповідача: представники не зявились

Суть спору: про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, встановлення відсутності компетенції.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Людмилівський елеватор” (надалі - позивач) звернулось до суду із позовом про визнання протиправним та скасування у повному обсязі податкового повідомлення-рішення від 27.07.11 р. № 0000122300 прийнятого Єланецькою міжрайонною державною податковою інспекцією (Братське відділення) у Миколаївській області (надалі - відповідач) та про встановлення відсутності у відповідача компетенції на визнання правочинів такими, що укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

Протягом розгляду справи позивач доповнив свої позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 30.08.11 р. № 0000172300 прийнятого Єланецькою міжрайонною державною податковою інспекцією (Братське відділення) у Миколаївській області.

Відповідач заперечення надав, позовні вимоги не визнає повністю.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 157, 158, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Людмилівський елеватор” - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 27.07.11 р. № 0000122300 прийняте Єланецькою міжрайонною державною податковою інспекцією (Братське відділення) у Миколаївській області.

Визнати протиправним та скасувати у повному обсязі податкове повідомлення-рішення від 30.08.11 р. № 0000172300 прийняте Єланецькою міжрайонною державною податковою інспекцією (Братське відділення) у Миколаївській області.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ”Людмилівський елеватор” судовий збір у сумі 3 грн. 40 коп.

Провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Людмилівський елеватор” щодо встановлення відсутності компетенції (повноважень) у Єланецької міжрайонної державної податкової інспекції (Братське відділення) у Миколаївській області на визнання правочинів такими, що укладені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства закрити.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Головуючий суддя О.Ф. Середа