Постанова № 20225409, 09.12.2011, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2011 р. № 2а-11153/11/1370

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Карпяк О.О.

при секретарі Денькович Л.І.,

За участю представників:

від позивача Цитульський В.І.

від відповідача Карпин Я.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові адміністративну справу за позовом

ПП "Корпус - Пі"

до Державна податкова інспекція у Залізничному районі м. Львова

пропро скасування податкового повідомлення-рішення , в с т а н о в и в :

Приватне підприємство «Корпус Пі»звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Залізничному районі м. Львова про скасування податкових повідомлень - рішень від 18.08.2011 року №0002332302/27023, від 18.08.2011 року №0002342302/27024, від 30.09.2011 року №0002672302/31947.

Позовні вимоги мотивовані тим, що висновки акта перевірки про нікчемність договору купівлі продажу ґрунтується виключно на припущеннях відповідача про те, що контрагент ПП «Ільвест Плюс»не могло надати позивачу обумовлені в договорі та актах приймання здавання послуг, акт перевірки не містить жодних документальних підтверджень наведених припущень. Вказує на те, що відповідачем не доведено, що укладені позивачем з контрагентами договори є нікчемними. На час укладення та виконання договору від 29.04.2008 року контрагент позивача ПП «Ільвест Плюс»було зареєстровано в ЄДРПОУ, було юридичною особою, наділеною цивільною правоздатністю і дієздатністю, було платником податку на додану вартість; отримання позивачем послуг на підставі вказаного договору та проведення її оплати документально підтверджено. Вказує на те, що з акта перевірки вбачається, контрагент позивача по вересень 2008 року подавав податкову звітність, а тому висновки контролюючого органу про можливу нікчемність господарських відносин з ПП «Ільвест Плюс», податковим органом зроблено необґрунтовано. Відтак, з висновками, викладеними у акті перевірки та з прийнятими на підставі нього податковими повідомленнями рішеннями не погоджується, вважає їх незаконними та необґрунтованими та просить скасувати.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просить їх задоволити.

Позиція відповідача викладена у письмових запереченнях на позов від 09.12.2011 року №9/10-008, обґрунтовується тим, що перевіркою встановлено, що згідно направленої в ДПІ в Залізничному районі м. Львова листом від 04.04.2011 року довідки Знам»янської ОДПІ №1/23-10/35102066 від 01.04.2011 року «Про неможливість проведення зустрічної перевірки субєкта господарювання ПП «Ільвест Плюс», щодо підтвердження господарських відносин з платником податків, які формували податковий кредит та податкове зобовязання за березень грудень 2008 року встановлено, що зустрічну звірку неможливо провести у звязку з тим, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, остання податкова звітність подана за вересень 2008 року. Тому відповідач вважає, що оскільки у контрагента позивача ПП «Ільвест Плюс»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вгоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Вказує на те, що позивач включив до складу валових витрат 773775 грн. згідно видаткових накладних, виписаних ПП «Ільвест Плюс»та включило до складу податкового кредиту суму ПДВ 154755 грн. згідно виписаних ПП «Ільвест Плюс»податкових накладних на придбання консультаційних робіт по зовнішньо економічній діяльності і робіт по підготовці документів для митного оформлення. В ході перевірки встановлено відсутність надання послуг, що свідчить про укладення угоди між ПП «Корпус Пі»та ПП «Ільвест Плюс»без мети настання реальних правових насідків. Тому відповідач вважає, що зазначені правовідносини відповідно до пп.1,2 ст.215, пп.1,5 ст.203 ЦК України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. На підставі вищенаведеного та акта перевірки відповідач вважає, що позивачем завищено валові витрати на суму 773775 грн. та безпідставно включено до складу податкового кредиту по ПДВ податок на додану вартість з вартості отриманих послуг від ПП «Ільвест Плюс»за період з 01.04.2008 року по 30.09.2008 року 154755 грн.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, наведених у письмових запереченнях на позов, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Повний текст постанови виготовлений і підписаний 13 грудня 2011 року.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

На підставі наказу від 11.07.2011 року №778 та направлення від 12.07.2011 року №760 ДПІ в Залізничному районі м. Львова проведено позапланову виїзну перевірку ПП «Корпус Пі»(далі позивач) з питань взаємовідносин з ПП «Ільвест Плюс»за період з 01.04.2008 року по 30.09.2008 року, за результатами якої складено акт перевірки від 25.07.2011 року №1884/23-2/23963669 (далі акт перевірки).

Як вбачається з акта перевірки ,податковим органом встановлено порушення позивачем вимог:

- п.5.1., пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5,пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся всього в сумі 193443,75 грн. (в тому числі за 2 квартал 2008 року в сумі 67650 грн., за 3 квартал 2008 року в сумі 125793,75 грн.);

-пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся всього у сумі 154755 грн. (в тому числі за квітень 2008 року в сумі 3410 грн., за травень 2008 року в сумі 24090 грн., за червень 2008 року в сумі 26620 грн., за липень 2008 року в сумі 34030 грн., за серпень 2008 року в сумі 22750 грн., за вересень 2008 року в сумі 43855 грн.).

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкові повідомлення рішення від 18.08.2011 року:

- №0002342302/27024, яким визначено позивачу податкове зобовязання по податку на додану вартість в сумі 193443,75 грн., в тому числі за основним платежем 154755 грн. та за штрафними санкціями 38688,75 грн.;

- №0002332302/27023, яким визначено позивачу податкове зобовязання по податку на прибуток в сумі 241804,69 грн., в тому числі за основним платежем 193443,75 грн. та за штрафними санкціями 48360,94 грн.

За наслідками адміністративного оскарження рішенням ДПА у Львівській області від 27.09.2011 року №25666/10/25-005/2090 залишено без змін податкове повідомлення - рішення ДПІ в Залізничному районі м. Львова від 18.08.2011 року №0002332302/27023, скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ в Залізничному районі м. Львова від 18.08.2011 року №0002342302/27024 в частині 54120 грн. основного платежу по податку на додану вартість та 13530 грн. застосованої штрафної санкції, а в іншій частині податкове повідомлення рішення ДПІ в Залізничному районі м. Львова від 18.08.2011 року №0002342302/27024 залишено без змін.

За наслідками адміністративного оскарження ДПІ в Залізничному районі м. Львова винесено податкове повідомлення рішення від 30.09.2011 року №0002672302/31947, яким визначено позивачу податкове зобовязання по податку на додану вартість всього в розмірі 125793,75 грн., в тому числі за основним платежем 100635 грн. та за штрафними санкціями 25158,75 грн.

Як вбачається з акта перевірки, висновки податкового органу про порушення позивачем вимог Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та Закону України «Про податок на додану вартість»обґрунтовується тим, що згідно направленої в ДПІ в Залізничному районі м. Львова листом від 04.04.2011 року довідки Знам»янської ОДПІ №1/23-10/35102066 від 01.04.2011 року «Про неможливість проведення зустрічної перевірки субєкта господарювання ПП «Ільвест Плюс», щодо підтвердження господарських відносин з платником податків, які формували податковий кредит та податкове зобовязання за березень грудень 2008 року»встановлено, що зустрічну звірку неможливо провести у звязку з тим, що підприємство не знаходиться за юридичною адресою, остання податкова звітність подана за вересень 2008 року. Тому відповідач вважає, що оскільки у контрагента позивача ПП «Ільвест Плюс»відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вгоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру. Вказує на те, що позивач включив до складу валових витрат 773775 грн. згідно видаткових накладних, виписаних ПП «Ільвест Плюс»та включило до складу податкового кредиту суму ПДВ 154755 грн. згідно виписаних ПП «Ільвест Плюс»податкових накладних на придбання консультаційних робіт по зовнішньо економічній діяльності і робіт по підготовці документів для митного оформлення. В ході перевірки встановлено відсутність надання послуг, що свідчить про укладення угоди між ПП «Корпус Пі»та ПП «Ільвест Плюс»без мети настання реальних правових насідків. Тому відповідач вважає, що зазначені правовідносини відповідно до пп.1,2 ст.215, пп.1,5 ст.203 ЦК України є нікчемними і в силу ст. 216 ЦК України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю. На підставі вищенаведеного та акта перевірки відповідач вважає, що позивачем завищено валові витрати на суму 773775 грн. та безпідставно включено до складу податкового кредиту по ПДВ податок на додану вартість з вартості отриманих послуг від ПП «Ільвест Плюс»за період з 01.04.2008 року по 30.09.2008 року 154755 грн.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до п.5.1закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»із змінами і доповненнями (далі Закон 334), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.5.2.1 Закону 334, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.11.2.1. Закону 334, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»із змінами і доповненнями (далі Закон 168), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №382377, позивач зареєстрований у ЄДР 07.03.1996 року та присвоєно ідентифікаційний код 23963669. Згідно довідки ГУ Статистики у Львівській області АА №297426, як вказано і в акті перевірки, до основних видів діяльності позивача відноситься: інші види оптової торгівлі, організація перевезень вантажів, інші види діяльності в сфері розроблення програмного забезпечення, інші.

Згідно копії облікової картки №20900/10/08/100238, позивача взято на облік у відділі Львівської митниці субєктом зовнішньоекономічної діяльності з 26.03.1998 року.

Позивач отримав ліцензію серії АВ №480659 на право посередницької діяльності митного брокера.

Відповідно до наказу ДМС України №892 від 14.12.2004 року позивачу видано свідоцтво №20000/063БМ-02434 про визнання підприємства декларантом.

Відповідно до наказу ДМС України №1498 від 30.12.2008 року позивач отримав свідоцтво №000153/00 на право здійснення митної брокерської діяльності.

10.10.2003 позивачу видано свідоцтво №17741060 про реєстрацію платника податку на додану вартість.

29.04.2008 року між позивачем як замовником та контрагентом ПП «Ільвест Плюс»як виконавцем укладено договір №4/29. Відповідно до п.1 вказаного договору, замовник доручає, а виконавець бере на себе обовязок надавати консультаційні послуги по зовнішньо економічній діяльності, митному оформленню товарів, майна, транспортних засобів та інших предметів (товарів) на умовах, передбачених цим договором в термін від дати підписання договору і на протязі 1 року. Згідно п.3 вказаного договору, до обовязків виконавця відноситься надання таких послуг: інформаційне забезпечення по митному законодавству України, розрахунок митних платежів по заданому товару, консультації по отриманню дозвільних документів, розробка і підтримка програмного забезпечення для організації ведення ЗЕД згідно потреб замовника, первинна робота з документами для підготовки їх для митного оформлення, складання зовнішньоекономічних контрактів.

На підтвердження виконання умов вказаного договору сторонами підписані акти прийомки здачі робіт згідно договору №4/29 від 29.04.2008 року, копії яких долучено до матеріалів справи (том 1 а.с.43-49).

За результатами операцій по вказаному договору ПП «Ільвест Плюс»виписано позивачу податкові накладні від 30.09.2008 року №93000000010 на суму 219275 грн., в тому числі ПДВ 43855 грн., від 29.08.2008 року №8290000006 на суму 113750 грн. в тому числі ПДВ 22750 грн., від 31.07.2008 року №7310000008 на суму 170150 грн. в тому числі ПДВ в сумі 34030 грн., від 30.06.2008 року №6300000011 на суму 133100 грн. в тому числі ПДВ 26620 грн., від 30.05.2008 року №5300000024 на суму 120450 грн. в тому числі ПДВ 24090 грн., від 30.04.2008 року №4300000005 на суму 17050 грн. в тому числі ПДВ 3410 грн.(том 1 а.с.50 55).

Оплата по вказаному договору підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписок банку (том 1 а.с.56-100).

На підтвердження реальності операцій за вказаним договором позивачем надано копії довідок з додатками та супровідні листи з додатками, які надані їх контрагентом АА «Ільвест Плюс»на виконання умов договору та відображено в актах прийомки здачі робіт (том 1 а.с.101 том 3 а.с.127). Також позивачем надано копії ВМД, в яких вказано декларантом позивача та для оформлення яких виконано роботи згідно вищенаведеного договору та що відображено в актах прийомки здачі робіт (том 3 а.с.128-том 5 а.с.6).

Як вбачається з довідки Знам»янської ОДПІ від 01.04.2011 року №1/23-10/35102066 та копії свідоцтва про реєстрацію платника ПДВ, ПП «Ільвест Плюс»на момент операцій за вказаним договором було зареєстровано платником податку на додану вартість (свідоцтво від 24.01.2008 року №100092319), декларації з податку на додану вартість подавались за березень 2008 року по вересень 2008 року включно.

Згідно наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 №203518, контрагент позивача ПП «Ільвест Плюс» зареєстрований у ЄДР 12.10.2007 року та присвоєно ідентифікаційний код 35102066.

Як вбачається з додаткових пояснень позивача, наданих на обґрунтування економічної доцільності та повязаності операцій по вказаному договору з господарською діяльністю, укладення договору та отримання за ним послуг були необхідні для провадження господарської діяльності позивача, як митного брокера. Вказує також, він провадить свою господарську діяльність у сфері по наданню митно - брокерских послуг у комплексі. Відтак, специфіка такої діяльності полягає у необхідності отримання інформації щодо: аналізу документів, які представляє замовник такого виду послуг; правильності визначення митної вартості на певні види товарів (методи застосування митної вартості); особливості зовнішньоекономічної операції при її визначенні; певних чинників, які впливають на методи визначенні митної вартості; аналізу ринкових цін у тій чи іншій країні для визначення митної вартості; визначення коду товару (пошук технічної інформації для певного виду товарів); аналізу цієї інформації в розрізі УКТЗЕД; роботи з поясненнями до УКТЗЕД та отриманої додаткової технічної документації; інформації щодо обмежень чи нетарифного регулювання іншими суміжними службами на окремі товари (необхідність отримання особливих дозвільних документів); порядку їх отримання; роз'яснення щодо їх отримання. Позивач вказує, що у його штаті відсутні спеціалісти такого широкого спектру знань, а дані знання є специфічними, тому позивач уклав вказаний договір.

Так, на обґрунтування вказаних обставин позивач наводить норми Митного кодексу України та зазначає, що норми ст.176, 177, с 179 МК України містять наступні положення: митний брокер (посередник) - це підприємство, що здійснює декларування товарів і транспортних засобів, які переміщуються через митний кордон України, і має ліцензію на право здійснення митної брокерської діяльності, видану спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі митної справи. Митним брокером може бути тільки підприємство-резидент. Від імені цього підприємства декларування товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, може здійснювати його відокремлений структурний підрозділ (філія, представництво тощо). Митний брокер здійснює брокерську діяльність відповідно до норм цього Кодексу та ліцензійних умов, що затверджуються спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування та органом ліцензування. Митний брокер виконує повноваження в обсязі, встановленому за дорученням особи, яку він представляє, здійснювати будь-які операції, пов'язані з пред'явленням митному органу товарів, транспортних засобів та документів на них до митного оформлення. Митний брокер має право здійснювати свої функції з декларування товарів і транспортних засобів у будь-якому митному органі України. Вчиняючи дії, передбачені частиною першою цієї статті, митний брокер виконує всі обов'язки і несе відповідальність, встановлену законом.

Також позивач вказує на те, що відповідно до ст.ст. 70, 72, 81, 87, 88 МК України метою митного оформлення є засвідчення відомостей, одержаних під час митного контролю товарів і транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, та оформлення результатів такого контролю, а також статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів і транспортних засобів. Звертає увагу на те, що декларант зобов'язаний: здійснити декларування товарів і транспортних засобів відповідно до порядку, встановленого цим Кодексом; на вимогу митного органу пред'явити товари і транспортні засоби для митного контролю і митного оформлення; надати митному органу передбачені законодавством документи і відомості, необхідні для виконання митних процедур; сплатити податки і збори. Проте, для здійснення декларування товару, до вантажної митної декларації необхідно внести певні інформаційні дані - усі вказані у ВМД дані мають бути підтверджені документально. Така інформація - є специфічною, для кожного конкретного виду товарів.

Вказані дані встановлюються з урахуванням виду товару, який розмитнюється для ввезення на територію України, його кількості, якості і т.п. Саме з цією метою позивач та ПП «Ільвест Плюс»уклали договір про надання послуг по забезпеченню позивача інформаційним матеріалом. Позивач зазначає, що вказаний інформаційний матеріал опрацьовувався позивачем з подальшим внесенням отриманих даних до митних декларацій, які в свою чергу надавались митним органам для здійснення митних процедур.

Вищенаведені обставини відповідачем не заперечувались та не спростовані жодними належними та допустимими доказами.

З урахуванням наведеного, отримання послуг від ПП «Ільвест Плюс»було необхідним для позивача та повністю використане в його подальшій господарській діяльності як митного брокера.

Як вказано в акті перевірки та не заперечується представником відповідача, операції з контрагентом ПП «Ільвест Плюс» були відображені позивачем у бухгалтерському обліку (том 5 а.с.14).

Відображення операцій, які досліджуються, у податковому обліку та бухгалтерському обліку позивача свідчить про те, що він прийняв участь у господарській діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України "Господарська діяльність та господарські відносини", оскільки проведені операції направлені на розширення діяльності товариства, у майбутньому матимуть вплив на стан його активів і, відповідно, зростання власного капіталу, що підпадає під визначення господарської діяльності, яка направлена на отримання доходу.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-XIV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. п.2.4 п.2 Положення "Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року за № 168/704: "Первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа".

Судом встановлено, що позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за період що перевірявся були надані податкові накладні, які не мали недоліків та, прядок заповнення яких, відповідав встановленому чинним законодавством. Відтак, дані обставини спростовують заперечення органу державної податкової служби, оскільки норми Закону України «Про податок на додану вартість»не містять жодної вимоги щодо включення або не включення податкових накладних до складу податкового кредиту того чи іншого звітного періоду покупцем.

Системний аналіз вищезазначених норм та документів, наявних в матеріалах справи (накладних, податкових накладних, актів прийомки здачі робіт, ВМД, довідок., супровідних листів) дає підстави зробити висновок, що документи, відповідають критеріям первинного документу, є достовірними та складені за результатами фактичного здійснення господарських операцій.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності. Докази, подані позивачем переконують у підставності позовних вимог. Мету та реальність здійснення позивачем господарських операцій на які платник податку (позивач) покликається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого ПДВ до податкового кредиту, відповідачем беззаперечними доказами спростовані не були.

Відповідно до статей 49,70 КАС України, сторони зобовязані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами, а відтак зобовязані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з купівлі у контрагента послуг, на які платник податку покликається як на підставу виникнення у нього права на включення нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість до податкового кредиту, відповідачем не спростована.

По суті даного спору Закону України «Про податок на додану вартість»не повязує право платника податку на податковий кредит з проведенням будь яких зустрічних перевірок. Чинне законодавство не встановлює обовязок покупця сплачувати ПДВ повторно ще й до бюджету у разі, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з врахуванням суми податку, отриманого від покупця в складі ціни товару. ПДВ, яке включене в ціні товару, є податковим зобовязанням продавця товару, і саме продавець несе обовязок по сплаті цього податку до бюджету.

Чинне податкове законодавство не ставить у залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету. Питання податкового кредиту чи бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб. Вимога п.1.8 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові, стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам.

Пунктом 1.3 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особу, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з пунктом 10.2 статті 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" пункту 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також; за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

При цьому, слід зазначити, що правом видачі податкової накладної користується виключно платник податку на додану вартість, зареєстрований як такий на підставі ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Контрагент позивача ПП «Ільвест Плюс»був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мав свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій (за якими податкова інспекція не визнала обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість).

Відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Згідно ст.67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Правовий порядок в Україні засновується на принципах, у відповідності з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи вищенаведені норми Закону України «Про податок на додану вартість»та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», всі вимоги відносно порядку формування валових витрат та податкового кредиту позивачем виконані.

Щодо посилань органу державної податкової служби на нікчемність правочинів та безтоварність господарських операцій.

Такі висновки органу державної податкової служби ґрунтуються на положеннях ч.2 ст.228. ст.215 ЦК України.

Обставини, на які посилається орган державної податкової служби викладені в довідці від 01.04.2011 року №1/23-10/35102066 Знам»янської ОДПІ, складено про неможливість проведення зустрічної перевірки контрагента ПП «Ільвест Плюс», та обґрунтовуються відсутністю в контрагента трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей для здійснення будь якого виду діяльності.

Дані обставини не можуть вказувати на безтоварність господарських операцій в сукупності з іншими доказами, які наявні в матеріалах справи (договору, податкових накладних, актів прийомки здачі робіт, ВМД, довідок, супровідних листів), оскільки надані контрагентом послуги не потребували наявності неабияких офісних та складських приміщень, виробничих потужностей та багатьох спеціалістів.

А тому, висновки органу державної податкової служби про безтоварність господарських операцій між позивачем та контрагентом ПП «Ільвест Плюс», які ґрунтуються на обставинах викладених в довідці перевірки контрагента, без дослідження первинних бухгалтерських документів позивача не можуть бути обґрунтованими. При перевірці контрагента податковим органом не досліджувалось питання наявності у нього приміщень, спеціалістів, основних засобів належним способом, жодних запитів до Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки чи до центрів зайнятості (за період здійснення операцій по договору) не скеровувалось (згідно довідки), не досліджувалось питання про наявність укладених договорів оренди контрагентом офісних та виробничих приміщень, найму працівників за період операцій по договору.

Не можна залишити поза увагою і той факт, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України, згідно якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

У разі кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України повинна враховуватися вина, яка полягає в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, ухвалений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна або незаконного заволодіння ним тощо.

В ході судового розгляду справи податковим органом не було надано належних доказів, які б підтвердили вину позивача, яка полягає в намірі порушити публічний порядок. Відтак, правочин, укладений позивачем не є нікчемним, тобто його нікчемність законом не встановлена.

Відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків.

Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом позивача не може слугувати підставою для позбавлення платника податку ПП «Корпус Пі» права на отримання податкової вигоди у вигляді зменшення податкових зобов'язань та права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо ним виконані усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та він має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, згідно із практикою Європейського Суду з прав людини у справі “БУЛВЕС” АД проти Болгарії” (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вказана позиція по суті узгоджується із висновками Вищого адміністративного суду України, викладеними в ухвалі від 22.06.2011 року у справі №К-10512/08, ухвалі від 06.07.2011 року у справі №К-25786/08, ухвалі від 12.07.2011 року у справі №К-40582/09.

Згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 70 КАС України встановлює правила належності доказів, які визначають обєктивну можливість доказу підтверджувати обставину, що має значення для вирішення справи, а також правила допустимості доказів, що визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину у справі. Предметом доказування, згідно ч.1 ст.138 КАС України, є обставини (факти), якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис зазначеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платником податків відмовлено у наданні податкових вигод, зокрема бюджетного відшкодування, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Враховуючи вищенаведене, орган державної податкової служби прийшов до помилкового висновку про заниження позивачем суми валових витрат та завищення суми податкового кредиту, оскільки судом встановлено відсутність порушень позивачем вимог п.5.1., пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5,пп.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи наведене, перевіривши обставини передбачені ч.3 ст.2 КАС України, суд прийшов до висновку про обґрунтованість та підставність позовних вимог і вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати у вигляді судового збору (3,40 грн.), відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, слід стягнути з Державного бюджету України на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 7-14, 71, 86, 94 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1.Адміністративний позов задоволити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення рішення, винесені ДПІ в Залізничному районі м. Львова від 18.08.2011 року №0002332302/27023, від 18.08.2011 року №0002342302/27024, від 30.09.2011 року №0002672302/31947.

3.Стягнути з Державного Бюджету України на користь Приватного підприємства «Корпус Пі» (адреса:79049, м. Львів, вул. Городоцька, 367-а, код ЄДРПОУ 23963669) 3 (три) гривні 40 копійок судового збору.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України:

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня проголошення судового рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Карп'як Оксана Орестівна

З оригіналом згідно

Суддя Карп'як Оксана Орестівна