Постанова № 20221288, 16.11.2011, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2011 року 17:37 Справа № 2а-0870/5906/11

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Авдєєва М.П.,

при секретарі судового засідання Задунайському І.О.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (довіреність №45 від 04.11.2010);

відповідача ОСОБА_2 (довіреність №15744/10-014 від 03.11.2011),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Імпекс»

до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя

про скасування податкових повідомлень-рішень №0000082302/0/1567; №0000092302/0/1568; №00000723302/0/1570 від 03.02.2011,

ВСТАНОВИВ:

25.07.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро-Імпекс» звернулося до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя:

- від 03.02.2011 №0000082302/0/1567;

- від 03.02.2011 №0000092302/0/1568;

- від 03.02.2011 №0000072302/0/1570.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки ДПІ про те, що при визначенні бази оподаткування ПДВ при реалізації товарів, що імпортовані в Україну вважається звичайна ціна, яка є не нижче ніж митна вартість та що ціна імпортного товару встановлюється відповідно до ЗУ «Про податок на додану вартість» та митного законодавства, а тому регулюється державою суперечить діючому законодавству. Позивач вказує, що згідно зі статтею 259 Митного кодексу України, митна вартість, це заявлена декларантом або визначена митним органом митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, яка обчислюється на момент перетинання товарами митного кордону України відповідно до цього Кодексу. Таким чином, митна вартість застосовується тільки при перетинанні товарами митного кордону України та для цілей нарахування податків та зборів при ввезенні товарів на територію України. Згідно з п.п.1.20.1 п.1.20 ст. 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Отже, правила визначення звичайної ціни передбачені п.1.20 ст.1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», а не Митним кодексом України. Таким чином, ДПІ нівелює такі поняття, як звичайна ціна та митна вартість.

Ухвалою суду від 28.07.2011 року відкрито провадження у справі 2а-0870/5906/11, закінчено підготовче провадження та справа призначена до розгляду на 15.08.2011.

Позивачем подані додаткові письмові пояснення, згідно з якими митна вартість товарів застосовується лише в цілях нарахування податків та зборів та тільки при перетинанні товарами митного кордону України. В подальшому при продажу товару митна вартість в цілях оподаткування не має ніякого значення. У разі, якщо на товари державними органами, зокрема Запорізькою митницею встановлені максимальні ціни, але платник податків продає такі товари за цінами, які нижче ніж встановлені митницею, то це не є порушенням звичайно цінових вимог та не є підставою для донарахування валового доходу та податкових зобовязань з ПДВ виходячи з максимальних цін. У даному випадку приймаються до уваги саме умови укладених договорів на території України та кон'юнктура українського ринку на ці товари на дату їх реалізації.

Провадження у справі зупинялося до 13.09.2011, 03.10.2011, 26.10.2011, 07.11.2011, 16.11.2011.

Відповідачем подані заперечення проти позову та відповідні письмові пояснення, згідно з якими загальна фактурна вартість товару, імпортованого позивачем у травні складає 291427,57 грн., у червні складає 419176,65 грн., у липні 2117248,05 грн. Митна вартість імпортованого товару (з урахуванням мита, вартості послуг на транспортування, зберігання, послуг митниці та інші) у травні складає 572748,03 грн., у червні 818139,97 грн., у липні 3027312,73 грн. Відповідач вказує на п.4.1 ст.4 ЗУ «Про податок на додану вартість», згідно з яким у разі, якщо договірна (контрактна) вартість товару буде нижче за звичайну ціну (митну вартість), база оподаткування такої операції розраховуватиметься виходячи з рівня звичайної ціни, тобто не нижче договірної (контрактної) вартість такого товару, але не менша митної вартості, з урахуванням зазначених раніше витрат та податків, зборів (обовязкових платежів), в тому числі акцизних зборів, ввізного мита, що включається у ціну товару згідно з законами України з питань оподаткування. У разі, якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами. Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у спів ставних умовах. Ціна договору щодо ідентичних товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості та на тих же комерційних умовах, що й оцінювані товари. За таких обставин, митна вартість визначається митним органом з урахуванням вартості ідентичних товарів з однаковими характеристиками, які ввозяться в Україну за спів ставних умов договорів купівлі-продажу. Ціна реалізації імпортованої продукції визначається на підставі собівартості, яка включає фактурну вартість товару, мито, послуги з транспортування, зберігання, митні послуги та інші.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала з підстав, зазначених у позовній заяві та додаткових поясненнях. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, викладених у наданих письмових запереченнях та пояснень до заперечень. Просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

У судовому засіданні, відповідно до ст.160 КАС України, сторонам проголошено вступну та резолютивну частини постанови, разом з тим оголошено про час виготовлення постанови у повному обсязі.

Розглянувши подані документи, заслухавши пояснення сторін, судом встановлене наступне.

На підставі наказу ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 07.12.2010 №1027 Державною податковою інспекцією у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Євро-Імпекс» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок платника за червень, липень 2010, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в травні, червні 2010.

За результатами перевірки складений акт №3/23-252/33378556 від 13.01.2011.

Актом перевірки встановлено порушення ТОВ «Євро-Імпекс»:

1.Порушення вимог п.4.1 ст.4, п.п.6.1.1. п.6.1 ст. 6 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/ВР, що призвело до порушення Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.07.1007 за №250/2054, в результаті чого:

-занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету:

- за травень 2010 на 1038 грн., яка фактично складає 1038 грн.;

- за червень 2010 на 3468 грн., яка фактично складає 3468 грн.;

- завищено суму відємного значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту з ПДВ поточного звітного (податкового) періоду (р.18.2 декларації):

- за травень 2010 на 35817 грн.;

- за червень 2010 на 47384 грн.;

- за липень 2010 на 182981 грн.;

- завищено суму залишку відємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (р.24 декларації):

- у червні 2010 на 35817 грн.;

- у липні 2010 на 47468 грн.;

- завищено суму, що підлягає бюджетному відшкодуванню на розрахунковий рахунок платника податку (р.25.1 декларації за червень, липень 2010):

- у червні 2010 на 35733 грн.;

- у липні 2010 на 47099 грн.;

- завищення суми залишку відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (р.26 декларації):

- у червні 2010 на 84 грн.;

- у липні 2010 на 369 грн.

2.Порушення пп.7.7.2 п.7.7. ст. 7 Закону України «про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997, що призвело до порушення вимог Наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 №166 «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення та подання», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 09.07.1007 за №250/2054 в Довідці (додаток 2 до декларації за червень, липень 2010) недостовірно визначені такі показники:

- сума залишку відємного значення попереднього податкового періоду за вирахуванням суми податку, яка підлягає сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного періоду (рядок 24 податкової декларації звітного податкового періоду):

- у червні завищено на 35817 грн.;

- у липні завищено на 47468 грн.;

- значення рядка 26 «Залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду», а саме:

- у червні завищено на 84 грн.;

- у липні завищено на 369 грн.

На підставі акту перевірки ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя винесені податкові повідомлення - рішення від 03.02.2011 №0000082302/0/1567, яким визначена сума за грошовим зобовязанням за платежем податок на додану вартість у сумі 4506 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 1126,50 грн., від 03.02.2011 №0000092302/0/1568, яким визначена сума за грошовим зобовязанням за платежем податок на додану вартість у сумі 266182 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 66545 грн., від 03.02.2011 №0000072302/0/1570, яким визначена сума за грошовим зобовязанням за платежем податок на додану вартість у сумі 82832 грн. та застосовані штрафні санкції у розмірі 20708 грн.

Не погодившись з висновками ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя ТОВ «Євро-Імпекс» 14.02.2011 звернулося зі скаргами №23,№24,№25 на зазначені податкові повідомлення-рішення.

За результатами розгляду первинних скарг Державна податкова адміністрація в Запорізькій області прийняла рішення№1706/10/25-020 від 15.04.2011, яким:

-залишено без змін податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 03.02.2011 №0000082302/0/1567;

-скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 03.02.2011 №0000072302/0/1570 в частині застосованих з посиланням на пункт 123.1 статті 123 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI штрафних санкцій у сумі 20708 грн.;

-скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя від 03.02.2011 №0000092302/0/1568 в частині застосованих з посиланням на пункт 123.1 статті 123 ПК України від 02.12.2010 №2755-VI штрафних санкцій у сумі 66545 грн. та зменшено суму завищення відємного значення податку на додану вартість на суму 44068 грн.

Не погодившись з висновком Державної податкової адміністрації в Запорізькій області ТОВ «Євро-Імпекс» 26.04.2011 за №45 звернулося зі скаргою на рішення ДПА в Запорізькій області до Державної податкової адміністрації України.

За результатами розгляду скарги Державна податкова адміністрація України прийняла рішення №11852/6/25-0115 від 29.06.2011, яким податкові повідомлення-рішення від 03.02.2011 №0000082302/0/1567, №0000092302/0/1568, №0000072302/0/1570 з урахуванням рішення ДПА у Запорізької області, прийнятого за результатом розгляду первинних скарг залишені без змін.

Не погодившись з висновком Державної податкової адміністрації України ТОВ «Євро-Імпекс» звернулося до суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши та оцінивши докази, які мають значення для справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у т.ч. на виконання делегованих повноважень.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Підставами для визнання незаконними (нечинними) актів в судовому порядку та їх скасування є невідповідність їх вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обовязковою умовою визнання акта недійсним (його скасування) є також порушення у звязку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів фізичної особи, підприємства чи організації - позивача у справі.

Матеріалами справи встановлено, що протягом охоплюваних перевірками періодів позивач здійснював діяльність з імпорту товарів на митну територію України, які в подальшому реалізовувались на внутрішньому ринку. При ввезенні товарів позивач належним чином сплачував до бюджету суми ПДВ, що були визначені відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ «Про податок на додану вартість» з митної вартості імпортованих товарів, що підтверджується відповідними ВМД.

Заперечуючи проти позову відповідач зазначає, що договірна (контрактна) вартість реалізованого позивачем товару на території України була нижча за звичайну ціну (митну вартість).

Пункт 4.1 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", передбачає, що база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону "Про податок на додану вартість" від 03.04.97 №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду.

При цьому "звичайна ціна" встановлюється за правилами п. 1.20 ст. 1 Закону N 334/94-ВР, залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні.

Відповідно до пункту 1.20.1 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін. Крім того, даним Законом передбачено, що справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг). Ринок товарів (робіт, послуг) і сфера обігу товарів (робіт, послуг), яка визначається виходячи з можливості покупця (продавця) реально і без значних додаткових витрат придбати (продати) товар (роботу, послугу) на найближчій стосовно будь-якої із сторін договору території. Ідентичні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), що мають однакові характерні для них основні ознаки. Під час визначення ідентичності товарів беруться до уваги, зокрема, їх фізичні характеристики, які не впливають на їх якісні характеристики і не мають суттєвого значення для визначення ознак товару, якість і репутація на ринку, країна походження та виробник. Незначні відмінності в їх зовнішньому вигляді можуть не враховуватися. Однорідні товари (роботи, послуги) - це товари (роботи, послуги), які не є ідентичними, мають подібні характеристики і складаються зі схожих компонентів, що дозволяє їм виконувати однакові функції та (або) бути взаємозамінними. Під час визначення однорідності товарів (робіт, послуг) беруться до уваги, зокрема, їх якість, наявність товарного знака, репутація на ринку, країна походження та виробник.

При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту (пп. 1.20.8 п. 1.20 ст. 1 Закону).

Підпунктом 1.20.10 п. 1.20 ст. 1 Закону передбачено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами

Згідно пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до пункту 1.20.2 статті 1 цього ж Закону України, для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах . Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні, при укладанні угод між непов'язаними особами, надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів. Якщо товари (роботи, послуги), ідентичні (за їх відсутності - однорідні) товарам (роботам, послугам), стосовно яких визначається звичайна ціна, прилюдно пропонуються до продажу, або мають ціни, встановлені на організованому ринку цінних паперів, або мають біржову ціну (біржове котирування), визначення звичайної ціни у встановленому в абзаці першому цього підпункту порядку здійснюється із врахуванням таких факторів.

Відповідно до пункту 1.20.6 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у разі, коли на відповідному ринку товарів (робіт, послуг) не здійснюються операції з ідентичними (у разі їх відсутності - однорідними) товарами (роботами, послугами), або якщо неможливо визначити їх ціну через відсутність або недоступність відповідної інформації, звичайною ціною вважається ціна договору.

Згідно пунктів 1.20.8 та 1.20.10 статті 1 вищевказаного Закону України, обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту. Донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами, а для платників податку, визнаних природними монополістами згідно із законом, - також відповідно до принципів регулювання цін, встановлених таким законом. Якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня можуть бути прийняті до уваги правила, визначені відповідним національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку.

Також пунктом 13 Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 року, який було видано з метою зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, є визначено, що індикативні або звичайні ціни на товари (роботи, послуги) для застосування їх у податкових або митних цілях установлюються на підставі статистичної оцінки рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України, яка проводиться уповноваженим державним органом у визначеному ним порядку. Даним Указом визначено, що індикативні або звичайні ціни не можуть встановлюватися органами виконавчої влади, які використовують їх для нарахування та стягнення податків і зборів (обов'язкових платежів) та неподаткових платежів, крім випадків відсутності статистичних даних про рівень цін на окремі види товарів (робіт, послуг).

Згідно Закону України «Про ціни та ціноутворення» від 03.12.90 року (зокрема, статтями 6 і 7) в народному господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. На сьогодні державне регулювання цін запроваджено Кабінетом Міністрів України за постановою від 25.12.96 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», у якій відсутні будь-яке регулювання цін на митну вартість.

Аналізуючи зазначені норми суд приходить до висновку, що будь-яке застосування податковим органом «звичайних цін» є можливим виключно у випадках продажу товарів (робіт, послуг) навіть повязаним особам або придбання товарів у таких же осіб лише за наявності незвичайних умов ведення господарської діяльності, що повинно бути доведено саме податковим органом належним чином та за умови відсутності належного обґрунтування фактичної ціни продажу або придбання, яка при цьому повинна не відповідати статистичній оцінці рівня цін реалізації таких товарів (робіт, послуг) на внутрішньому ринку України.

При цьому податковий орган несе обов'язок належного доведення самого факту того, що фактична ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни. Також при цьому податковий орган має довести, що в нього є належна інформація про укладені на момент продажу товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, що дозволило б йому висунути обґрунтовані претензії до фактичної ціни договору.

В актах відповідача відсутні будь-які докази здійснення перевірки рівня звичайних цін на продукцію, що реалізувалась позивачем на внутрішньому ринку, порівнюючи її з справедливою ринковою ціною ідентичних (аналогічних) товарів у співставних умовах, що свідчить про відсутність будь-яких підстав для застосування звичайних цін.

Здійснюючи перевірки відповідач дійшов до хибного висновку щодо визначення звичайної ціни товару шляхом використання митної вартості, оскільки імпорт товарів і їх реалізація на внутрішньому ринку в Україні не можуть вважатися співставними умовами для визначення звичайних цін.

Частиною 1 ст. 263 Митного кодексу України передбачено можливість використання інформації, що стосується митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон, виключно митними органами для митних цілей. В тому числі для визначення бази оподаткування ПДВ при імпорті товарів.

Згідно з положеннями наказу Державної митної служби від 09.07.97 N 307 "Про затвердження Інструкції про порядок заповнення вантажної митної декларації" митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Аналогічно визначено і п.1.7. Інструкції про заповнення вантажної митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України № 307 від 09.07.1997р., згідно якого митна вартість використовується виключно в цілях митного оподаткування товарів і ведення митної статистики.

Отже, звичайна ціна встановлюється за правилами п.1.20 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», залежить від умов продажу товару і відповідає справедливій ринковій ціні в Україні. Наведене положення відповідає вимогам ст.11 Закону України «Про ціни та ціноутворення», де встановлено, що при здійсненні експортних та імпортних операцій застосовуються контрактні ціни, що формуються відповідно до цін та умов світового ринку, та не суперечить п.1.20.5, п.7.4.1, п.7.4.3. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Таким чином, якщо товари продані за ціною вищою від фактурної, але нижчою від митної вартості, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару; в такому випадку ціна продажу є звичайною.

Посилання відповідача на п.4.3. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно якого для товарів, які імпортуються на митну територію України платником податку, базою оподаткування є договірна (контрактна) вартість таких товарів, але не менша митної вартості, зазначеної у ввізній митній декларації (з урахуванням витрат згідно цього ж підпункту), не приймається судом до уваги, оскільки вказана норма стосується оподаткування податком на додану вартість при розмитненні імпортованих товарів.

Відповідачем не спростовано доводів позивача про те, що він сплатив всі необхідні при розмитненні платежі та податки від митної вартості товару, а ціну, за якою реалізував товари покупцям, формував на підставі п.4.1. ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», при здійсненні господарської діяльності ціна реалізації товару коливалася відповідно до попиту, економічного стану ринку, маркетингових досліджень.

Як вбачається із змісту актів відповідача, при перевірці позивача йому були надані всі необхідні документи, а тому жодних законних підстав щодо самого факту застосування непрямих методів не було.

Митна вартість та звичайна ціна при визначенні бази оподаткування операцій з реалізації на території України імпортного товару не є тотожними. Таким чином, якщо товари продані за ціною, вищою від контрактної (фактурної), але нижчою від митної, база обкладення ПДВ визначається виходячи з продажної вартості товару.

Жодною нормою законодавства не передбачено, що митна вартість товару, яка визначається для товарів, що ввозяться на митну територію України, є звичайною ціною для такого товару, який реалізується на території України.

Суд враховує, що рішення митного органу щодо визначення митної вартості товарів на підставі яких відповідачем були зроблені розрахунки скасовані у судому порядку.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2, 4 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі викладеного вище, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України - якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 161-163, 167 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя №0000082302/0/1567, №0000092302/0/1568, №0000072302/0/1570 від 03.02.2011.

3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро-Імпекс» (код ЄДРПОУ 3337856) судовий збір у розмірі 3 (трьох гривень) 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України з дня отримання такої постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанову виготовлено в повному обсязі та підписано 21.11.2011.

Суддя М.П. Авдєєв