Постанова № 20213480, 14.12.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 грудня 2011 р. справа № 2а/0570/16339/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 14 год. 00 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретаріПоповій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Екстра Плюс», м. Маріуполь

до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 серпня 2011 року

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 за дов.

від відповідача: ОСОБА_4 за дов.

ВСТАНОВИВ:

Товариством з обмеженою відповідальністю «Екстра Плюс» заявлено позов до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 серпня 2011 року № 0000352310 з податку на прибуток в сумі 356111 грн. 25 коп. та № 0000362310 з податку на додану вартість в сумі 273214 грн. 75 коп.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на відсутність підстав для донарахування відповідачем податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями, та зазначає, що у підприємства були всі правові підстави для формування валових витрат та податкового кредиту у відповідності до вимог діючого законодавства за господарськими операціями з Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафтосервіс», та посилається на неправомірність висновків відповідача щодо нікчемності правочину із даним контрагентом.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті у відповідності до вимог діючого законодавства, посилаючись на нікчемність правочину, вчиненого між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафто-сервіс», ґрунтуючи свої висновки на акті перевірки контрагента позивача.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екстра Плюс» є юридичною особою, включене до ЄДРПОУ за номером 32787635, знаходиться на податковому обліку в Жовтневій міжрайонній державній податковій інспекції м. Маріуполя, є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 08741804 від 29 березня 2005 року.

Відповідачем була здійснена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2010 року по 31 березня 2011 року, наслідки якої викладені в акті перевірки від 11 серпня 2011 року № 2059/23-2/32787635 (надалі - акт перевірки).

За висновками вищенаведеного акту перевірки відповідачем 22 серпня 2011 року прийняті спірні податкові повідомлення-рішення відповідно до підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 та пункту 123.1 статті 123 Податкового кодексу України:

№ 0000352310, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у загальній сумі 356111 грн. 25 коп., у тому числі за основним платежем 284889 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 71222 грн. 25 коп.;

№ 0000362310, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 273214 грн. 75 коп., у тому числі за основним платежем 227911 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 45303 грн. 75 коп.

Правовою підставою визначення податку на прибуток та податку на додану вартість спірними податковими повідомленнями-рішеннями наведені норми пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (надалі Закон № 334), підпункту 7.2.6 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (надалі Закон № 168), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено, що позивачем завищено валові витрати за перше півріччя 2010 року в сумі 435229 грн., за 2010 рік в сумі 1139557 грн., внаслідок чого занижено податок на прибуток за перше півріччя 2010 року в сумі 108807 грн., за 2010 рік в сумі 284889 грн. Перевіркою повноти визначення податкового кредиту відповідачем встановлено його завищення у загальній сумі 227911 грн., в тому числі за квітень 2010 року в сумі 63842 грн., за травень 2010 року в сумі 23204 грн., за листопад 2010 року в сумі 46600 грн., за грудень 2010 року в сумі 94265 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість за квітень 2010 року в сумі 63842 грн., за травень 2010 року в сумі 23204 грн., за листопад 2010 року в сумі 46600 грн., за грудень 2010 року в сумі 47565 грн., за січень 2011 року в сумі 46700 грн.

Судом встановлено, що 31 березня 2010 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафто-сервіс» як продавцем був укладений договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 86-1.4/92, відповідно до якого продавець зобовязується передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти та оплатити нафтопродукти; номенклатура, кількість, ціна та умови поставки товару визначаються сторонами у додатках до договору. Між сторонами договору були укладені додаткові угоди від 1 квітня 2010 року, від 21 квітня 2010 року, від 5 квітня 2010 року, від 25 листопада 2010 року, від 21 грудня 2010 року, від 14 грудня 2010 року. На виконання даного договору та додаткових угод ТОВ «Нафто-сервіс» були надані позивачу рахунки-фактури, видаткові накладні від 5 травня 2010 року, від 1 квітня 2010 року, від 21 квітня 2010 року, від 25 листопада 2010 року, від 14 грудня 2010 року, від 21 грудня 2010 року; а також податкові накладні від 5 травня 2010 року № 305 на загальну суму 139225 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 23204 грн. 17 коп., від 1 квітня 2010 року № 211 на загальну суму 98400 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 16400 грн., від 21 квітня 2010 року № 272 на загальну суму 284650 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 47441 грн. 67 коп., від 25 листопада 2010 року № 798 на загальну суму 279601 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 46600 грн. 17 коп., від 16 грудня 2010 року № 843 на загальну суму 285912 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 47652 грн. 03 коп., від 21 грудня 2010 року № 851 на загальну суму 279680 грн., в тому числі податок на додану вартість в сумі 46613 грн. 33 коп. Транспортування товару підтверджується товарно-транспортними накладними, копії яких долучені до матеріалів справи. Оплата отриманого товару позивачем була здійснена у безготівковій формі у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями. Вищенаведені первинні документи надавалися позивачем до перевірки відповідачу, про що зазначено в акті перевірки.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Відповідно до статті 1 Закону № 996 господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Судом встановлено, що всі спірні господарські операції відображені в бухгалтерському обліку позивачем з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках, що не спростовано відповідачем під час судового розгляду справи.

Поняття та склад валових витрат визначені статтею 5 Закону № 334, відповідно до пункту 5.1 якої валові витрати виробництва та обігу (далі валові витрати) сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. Склад валових витрат наведений у пункті 5.2 даної статті. Витрати, які не включаються до складу валових витрат, визначені пунктом 5.3 статті 5 Закону № 334. Відповідно до підпункту 5.3.9 даного пункту не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону № 334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд зазначає, що валові витрати можуть бути підтверджені документом, який засвідчує фактичне отримання товару (послуг). Пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334 передбачено, що встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється. Такої підстави як висновок податкового органу про нікчемність правочину для виключення витрат зі складу валових Закон № 334 не передбачає. Долучені до матеріалів справи письмові докази, зокрема, договір, рахунки-фактури, видаткові накладні, платіжні доручення спростовують висновки податкового органу щодо відсутності первинних документів, які обумовили формування валових витрат, та підтверджують правильність їх формування позивачем.

Відповідно до преамбули Закону України «Про податок на додану вартість», зазначений Закон, серед іншого, визначає статус платників податку на додану вартість, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету. Стаття 7 зазначеного Закону визначає порядок, підстави та терміни формування податкового кредиту.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником за податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку із, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

Підпункт 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Долучені до матеріалів справи податкові, видаткові накладні, платіжні доручення, підтверджують право позивача та правильність формування ним податкового кредиту за спірні періоди відповідно до норм Закону України «Про податок на додану вартість». Суд зазначає, що норми даного Закону не передбачають такої підстави для виключення сум податку на додану вартість з податкового кредиту за висновком податкового органу про нікчемність правочинів.

Як вбачається з акту перевірки та пояснень представника відповідача під час судового розгляду справи, підставою для висновку відповідача щодо нікчемності правочину, вчиненого між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Нафто-сервіс», став акт Кременчуцької обєднаної державної податкової інспекції у Полтавській області від 25 травня 2011 року № 3305/23-209/36007629 про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ «Нафто-сервіс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 1 жовтня 2009 року по 1 лютого 2011 року згідно постанови слідчого прокуратури м. Кременчука від 26 квітня 2011 року. Відповідач на підставі акту перевірки ТОВ «Нафто-сервіс» Кременчуцькою ОДПІ в акті перевірки позивача зазначив, що позивач здійснював діяльність, спрямовану на здійснення операцій без настання правових наслідків, без реального характеру угоди, що свідчить про умисел при укладенні угод у вигляді нанесення шкоди державі, та був спрямований на безпідставне формування податкового кредиту. Судом досліджений акт перевірки ТОВ «Нафто-сервіс» від 25 травня 2011 року та встановлено, що під час даної перевірки податковим органом досліджувалися взаємовідносини ТОВ «Нафто-сервіс» із контрагентами-постачальниками при формуванні ТОВ «Нафто-сервіс» податкового кредиту, та не досліджувалися господарські операції між ТОВ «Екстра-Плюс» (позивач) та ТОВ «Нафто-сервіс» за квітень, травень, листопад, грудень 2010 року. На сторінках 21-23 акту перевірки Кременчуцької ОДПІ зазначений перелік підприємств, яким ТОВ «Нафто-сервіс» реалізовував товар, серед яких є ТОВ «Екстра-Плюс», але тільки по податковим періодам 2009 року, які не стосуються спірних правовідносин 2010 року. Як встановлено судом, висновок відповідачем про нікчемність правочину між позивачем та ТОВ «Нафто-сервіс» здійснений як наслідок визначення в акті перевірки Кременчуцькою ОДПІ нікчемними правочинів між ТОВ «Нафто-сервіс» та його контрагентами-постачальниками. Так само, відсутні посилання чи дослідження взаємовідносин між позивачем та ТОВ «Нафто-сервіс» у постанові слідчого про порушення кримінальної справи за статтею 366 Кримінального кодексу України за фактом службового підроблення від 11 квітня 2011 року, у постанові слідчого відділу податкової міліції ДПА у Полтавській області від 25 травня 2011 року про порушення кримінальної справи відносно службових осіб ТОВ «Нафто-сервіс» за статтею 212 КК України, у постанові від 14 жовтня 2011 року про притягнення в якості обвинуваченого ОСОБА_5 Суд також зазначає, що відповідачем не доведено, що ТОВ «Нафто-сервіс» реалізував позивачу саме той товар (паливно-мастильні матеріали), які отримав від контрагентів, по взаємовідносинах з якими слідчим порушена кримінальна справа. З огляду на наведене, суд не приймає посилання відповідача як на доказ вчинення нікчемного правочину між позивачем та ТОВ «Нафто-сервіс» акт перевірки Кременчуцької ОДПІ від 25 травня 2011 року.

Суд зазначає, що вищенаведені обставини стосовно ТОВ «Нафто-сервіс» не мають відношення до правомірності формування податкового кредиту позивачем. Суд також зазначає, що ТОВ «Нафто-сервіс» були сформовані податкові зобов'язання по взаємовідносинам з позивачем, що підтверджується витягом з автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту за спірні податкові періоди. Відповідно до частин 1 та 2 статті 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. Доказів чи доводів того, що позивачем укладена угода, яка суперечить діючому законодавству, відповідачем не наведено. Суд також зазначає, що Закон № 168 не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника від інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання віднесення певних сум до податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Якщо контрагент якимось чином порушив діюче законодавство або не виконав свого зобовязання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Судом встановлено, що на момент здійснення господарських операцій квітень, травень, листопад, грудень 2010 року контрагент позивача був зареєстрований у якості платника податку на додану вартість та знаходився в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Суд також зазначає, що одним із основних видів діяльності позивача є роздрібна торгівля пальним; позивачем надані суду копії журналів обліку надходження нафтопродуктів, копії Z-звітів, долучені до матеріалів справи які підтверджують прийняття нафтопродуктів автозаправними станціями. Вищевказані обставини та докази спростовують висновки податкового органу щодо відсутності реального характеру у спірних господарських операціях при придбанні товару позивачем у його контрагента.

З огляду на те, що відповідачем в акті перевірки правочин між позивачем та ТОВ «Нафто-сервіс» визначений як нікчемний, тобто такий, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України (в редакції, викладеній відповідно до Закону України від 2 грудня 2010 року № 2756-VI) правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Виходячи з обставин справи, правового змісту частини 3 статті 228 Цивільного Кодексу України, вбачається наявність оспорюваних з боку податкового органу господарських відносин між певними субєктами господарювання. В даному випадку виходячи з акту перевірки, податковий орган на підставі зазначених ним в акті перевірки обставин, вважає, що в даному випадку відсутнє реальне виконання укладеного договору між позивачем та його контрагентом, тобто має місце оспорюванність самого договору, та відповідно до чого, податковий орган з порушення договірних (цивільних, господарських) відносин між субєктами господарювання, що регулюється відповідними законодавчими актами, переходить до взаємовідносин у сфері податкового законодавства, здійснюючи відповідні висновки. Податковий орган, здійснюючи висновки про наявну відсутність між субєктами господарювання певних господарських відносин, вказує тим самим на наявну фіктивність договірних відносин, які вчинено без наміру створення правових наслідків. Укладання такого виду договору та його невиконання, на чому наполягає податковий орган через відсутність будь-яких подій, відсутність господарських операцій із-за її не проведення, неможливості проведення з тих чи інших причин, не можуть створювати будь-яких наслідків. Надаючи таку оцінку господарським правовідносинам, податковий орган виходить тим самим за межі своєї компетенції щодо недійсності (нікчемності) таких правочинів. Податковий орган із стадії визначення такого правочину недійсним переходить у надання правової оцінки щодо його нікчемності, що за своєю правовою природою мають різне правове навантаження. Наводячи позицію про нікчемність правочину (відсутності господарських операцій, економічною необґрунтованістю) податковий орган доводить свою позицію з урахуванням того, що такі договірні відносини направлені на порушення публічного порядку, спрямованого на незаконне заволодіння майном держави, безпосередньо шляхом ухилення, від сплати до державного бюджету обовязків платежів, що складають систему наповнення такого бюджету. Однак, за змістом статті 228 Цивільного кодексу України, нікчемний правочин, це той правочин, який безпосередньо суперечить вимогам закону, тобто повинно мати місце абсолютне порушення відповідного закону, яке може не визнаватися в судовому порядку нікчемним. Виходячи зі змісту частини 3 статті 228 ЦК України, після 1 січня 2011 року, правочини, що мають ознаки оспорюванності, визнаються недійсними в судовому порядку та за рішенням суду, крім того, у даному випадку настають відповідні юридичні наслідки. В даному випадку податковий орган, без обовязкового виконання вимог законодавства, без визнання такого правочину недійсним в судовому порядку, здійснює висновки про його недійсність та переходить до іншої стадії, визнаючи такий правочин нікчемним, що також суперечить вимогам законодавства. Податковий орган формуючи такі висновки та приймаючи таке рішення, порушує принцип визначеної компетенції щодо визнання таких правочинів недійсним, що приводить до безпідставного прийняття рішення. Жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно надавати оцінку укладеним (вчиненим) договорам з визначенням їх нікчемними, недійсними з застосуванням відповідних наслідків внаслідок вчинення таких правочинів. Висновки податкового органу в даному випадку є передчасними. У тому випадку, якщо податковий орган вважає, що мало місце недійсність, (що за своєю суттю має ознаки фіктивного правочину) або нікчемність правочину, між субєктами господарювання, метою яких було заволодіння коштами держави шляхом ухилення від сплати податків (безпідставне формування та заниження сплати відповідного податку) до бюджету, тобто фактично має місце суспільне-небезпечне діяння, то податковий орган має право на вирішення такого питання в межах кримінального, кримінально-процесуального законодавства. Суду будь-яких судових рішень (вироків, постанов суду про закінчення кримінального переслідування з нереабілітуючих обставин) не надані. З урахуванням приписів частини 4 статті 70 КАС України висновки податкового органу про відсутність між субєктами господарювання господарських відносин, тобто про наявну оспорювану нікчемність правочинів без визнання такого правочину в судовому порядку недійсним є безпідставними та не обґрунтованими. Законодавством чітко визначено, що висновки про наявність тих чи інших ознак недійсності (нікчемності) правочинів може зробити суд, таких повноважень податковому органу законодавством не надано.

Суд також зазначає, що висновки відповідача повністю ґрунтуються на сумнівах та припущеннях, що є недопустимим у податкових правовідносинах, які не доведені у встановленому порядку і які суд не приймає з огляду на положення частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до цієї норми в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, а судові витрати підлягають присудженню позивачеві з Державного бюджету України в порядку статті 94 КАС України. Оскільки за нормами діючого законодавства з оподаткування рішення податкового органу визнаються недійсними, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання спірних податкових повідомлень-рішень недійсними з урахуванням частини 2 статті 11 КАС України.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Екстра Плюс» до Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22 серпня 2011 року № 0000352310 з податку на прибуток в сумі 356111 грн. 25 коп. та № 0000362310 з податку на додану вартість в сумі 273214 грн. 75 коп., задовольнити повністю.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 22 серпня 2011 року № 0000352310, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на прибуток у загальній сумі 356111 грн. 25 коп., у тому числі за основним платежем 284889 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 71222 грн. 25 коп.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції м. Маріуполя від 22 серпня 2011 року № 0000362310, яким збільшено грошове зобов'язання за платежем: податок на додану вартість у загальній сумі 273214 грн. 75 коп., у тому числі за основним платежем 227911 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 45303 грн. 75 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екстра Плюс» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 14 грудня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 19 грудня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.