Постанова № 20207845, 19.09.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 вересня 2011 р. справа № 2а/0570/13502/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 16-15 год.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Чекменьова Г.А.

при секретаріТокмаковій Є.А.

за участю:

представників позивача Губанова Д.Л., Чайки І.В.,

представника відповідача Леончук О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного відкритого акціонерного товариства «Донецьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин» Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства «Спецшахтобуріння» до Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання дій неправомірними, скасування рішення про повернення коштів до Фонду та рішень про результати розгляду скарг, -

ВСТАНОВИВ:

Державне відкрите акціонерне товариство «Донецьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин» Дочірнє підприємство Відкритого акціонерного товариства «Спецшахтобуріння» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Центральної міжрайонної в м. Донецьку Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання дій неправомірними, скасування рішення про повернення коштів до Фонду та рішень про результати розгляду скарг.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 30.03.2011р. Центральною міжрайонною в м. Донецьку Виконавчою дирекцією Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності проведено планову перевірку з питань повноти нарахування страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. та складений акт № 499. За результатами перевірки прийнято рішення № 6 від 14.04.2011 про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій. Скарги позивача на вказані рішення залишені без задоволення.

Позивач вважає прийняті відповідачами рішення незаконними, посилаючись на те, що планова перевірка була проведена без дотримання вимог про направлення повідомлення не пізніше ніж за 10 календарних днів до початку перевірки. Також позивач зазначив, що висновки перевірки не відповідають вимогам закону, оскільки за її наслідками донараховані страхові внески на суми додаткового блага, у вигляді знижки від звичайної вартості путівок для відпочинку працівників позивача у належній йому базі відпочинку “Мрія”, тоді як вказані суми не входять до витрат на оплату праці і не є базою для нарахування внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

З наведених підстав просив визнати неправомірними дії Центральної міжрайонної в м. Донецьку Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності при проведенні перевірки та складанні акту, визнати недійним та скасувати рішення № 6 від 14.04.2011р. про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності, визнати незаконним та скасувати рішення № 1 від 12.05.2011р. про результати розгляду скарги, визнати незаконним та скасувати рішення № 8 від 10.06.2011р. про результати розгляду скарги, визнати незаконною відмову Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності розглядати скаргу позивача від 24.06.2011р. № 269.

До прийняття постанови по справі позивач подав заяву (а.с.149 т.2), якою просив суд залишити без розгляду позовні вимоги в частині визнання незаконною відмови Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності розглядати скаргу позивача від 24.06.2011р. № 269.

Ухвалою суду від 29 серпня 2011 р. відповідачі Центральна міжрайонна в м. Донецьку Виконавча дирекція Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Виконавча дирекція Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності замінені належним відповідачем Донецьким обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, яке має статус юридичної особи.

В судовому засіданні представники позивача заявлені вимоги підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача 1 Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, в судовому засіданні позов не визнала, надала письмові заперечення, зазначила, що в ході перевірки позивача спеціалістами Центральної міжрайонної виконавчої дирекції встановлено, що на суму фонду оплати праці, а саме вартості путівок до бази відпочинку "Мрія" за рахунок коштів підприємства і виданих працівникам підприємства, що відносяться до фонду оплати праці, як інші заохочувальні та компенсаційні виплати, і які оподатковувалися прибутковим податком, не нараховано та не утримано страхові внески до Фонду соціального страхування з тимчасової працездатності в розмірах, передбачених статтею 21 Закону України № 2240 в редакції, що діяла до 01.01.2011 року та статтею 1 Закону України "Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування" від 11.01.2001 року № 2213, що діяв до 01.01.2011 року. З урахуванням межі граничної суми заробітної плати, що визначена Кабінетом Міністрів України для нарахування страхових внесків, сума заниженого фонду оплати праці склала 64277,87 грн., через що на суму заниженого ФОП донараховано страхові внески в розмірі 1,4% - 899,89 грн., утримані 1% - 647,95 грн.

Зауважила, що для нарахування страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності на суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників необхідно додержуватися двох умов: виплати повинні включатися до фонду оплати праці та одночасно підлягати обкладанню податком з доходів фізичних осіб. Послалася на судову практику в аналогічних справах. З наведених підстав просила відмовити в задоволені позову.

Представник відповідача 2 Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності до судового засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи, направив до суду письмові заперечення проти позову (а.с.90-95), в яких просив розглянути справу за його відсутністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини

Судом встановлено, що Центральною міжрайонною в м. Донецьку Виконавчою дирекцією Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності проведена планова перевірка позивача стосовно повноти нарахування страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності за період з 01.01.2010р. по 31.12.2010р. та складений акт № 499 від 30.03.2011р. (а.с.20-22 т.1). Перевіркою встановлено, що з сум вартості путівок співробітникам та членам їх сімей на відпочинок за рахунок коштів підприємства у частині, що не компенсується співробітниками, утримано податок з доходів фізичних осіб. В порушення ч.1 ст. 21, п.2 ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням" від 18.01.2001р. № 2240-ІІІ в редакції, що діяла до 01.01.2011р., не нараховані та не утримані страхові внески на фактичні витрати на оплату праці найманих працівників. Сума заниженого фонду оплати праці склала 64277,87 грн., в ході перевірки на суму заниженого фонду оплати праці донараховані страхові внески в сумі 1547,84 грн.

На підставі акту планової перевірки Центральною міжрайонною в м. Донецьку Виконавчою дирекцією Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності було прийнято рішення № 6 від 14.04.2011р. про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності (а.с.30 т.1).

Заперечення позивача до акту перевірки (а.с.25-26 т.1) та подані позивачем скарги на рішення № 6 від 14.04.2011р. (а.с.31-34, 38-39, 43-45 т.1) відповідачами були залишені без задоволення.

Зокрема, за наслідками розгляду скарги позивача від 24.06.2011р. Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відповіла листом № 07-36-2057 від 15.07.2011р., з розясненням права подальшого оскарження рішень Фонду до суду. Тому, судом встановлено, що позивач, звернувшись з позовною заявою 05.08.2011р. згідно штампу вхідної кореспонденції, не пропустив строк звернення до адміністративного суду із вказаним позовом.

По справі встановлено і не заперечується сторонами, що на балансі позивача є база відпочинку “Мрія” на земельній ділянці, наданої позивачу згідно державному акту на право постійного користування земельною ділянкою (а.с.18 т.1). Згідно ч. 3 ст. 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Для відпочинку у вказаній базі позивач реалізує путівки згідно розрахунку їх вартості для працівників (а.с.100 т.1), згідно якому вартість відпочинку у чотиримісному будиночку складає 400 грн., у тримісному 175 грн.

Суд вважає, що позивачем доведений факт оплати зазначеної вартості путівок працівниками позивача, на підтвердження чого суду надані копії прибуткових касових ордерів, заяв працівників на утримання із заробітної плати, розрахункових листів заробітної плати (а.с.120-250 т.1, а.с.1-148 т.2). На думку відповідачів, вартість вказаних путівок перевищує оплачені працівниками суми, через що з суми різниці від оплаченої та звичайної вартості путівок позивачем утриманий податок з доходів фізичних осіб, тому вказана різниця є прихованою заробітною платою, на яку підлягають нарахуванню страхові внески із застосуванням передбаченої законом відповідальності.

Отже, з урахуванням обставин справи судом встановлено та сторонами не заперечується, що спір у цій справі стосується питання нарахування страхових внесків на суму різниці між оплаченою працівниками вартістю путівок до бази відпочинку “Мрія” та звичайною вартістю таких путівок, розрахованою з метою оподаткування.

З огляду на встановлені по справі обставини суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Стосовно позовних вимог в частині визнання неправомірними дій Центральної міжрайонної в м. Донецьку Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності при проведенні перевірки та складанні акту суд зазначає, що Виконавча дирекція Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності діє відповідно до Положення про Виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 5 червня 2001 р. № 10. Виконавча дирекція Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління.

Відповідно до ст. 2.1 Положення про відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 26.06.2001 № 13, Відділення Фонду та його робочі органи здійснюють, зокрема, контроль за надходженням та використанням коштів Фонду.

Частинами 5 та 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VІ передбачено наступне:

Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 22.13.2010 р. № 29, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 25.03.2011 р. за № 393/19131, діяла Інструкція про порядок проведення ревізій та перевірок по коштах Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, затверджена постановою правління Фонду від 19.09.2001 № 38. Перевірка позивача була проведена відповідно до п. 15.2 вказаної Інструкції № 38 на підставі наказу № 499 від 17.03.2011 та посвідчення від 17.03.2011р. №499 (а.с.19 т.1), виданого директором Центральної міжрайонної у м.Донецьку виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду Пархоменко І.О., яким було доручено головному спеціалісту фінансового відділу Даниловій О.В. провести планову перевірку позивача щодо правильності нарахування, своєчасної сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності станом на 01.01.2011р. та обґрунтованості їх витрачання. Відповідно до п. 15.7 Інструкції № 38 ревізор (перевіряючий) зобов'язаний пред'явити керівнику підприємства (установи, організації), яке буде ревізуватись, лише посвідчення на право проведення ревізії чи перевірки та на його прохання проставити підписи в журналі реєстрації ревізій (перевірок) підприємства (установи, організації). У разі, якщо страхувальник відмовляється від проведення планової або позапланової перевірки за наявності підстав для її проведення, визначених законами України та цією Інструкцією, ревізорами (перевіряючими) складається акт про відмову від допуску до перевірки в довільній формі.

Сторонами не заперечується, що 21.03.2011р. головний спеціаліст фінансового відділу Данилова О.В. перед початком перевірки предявила посвідчення на право проведення перевірки, де є посилання на наказ Центральної міжрайонної у м.Донецьку виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду від 17.03.2011 № 499, який був підставою для проведення перевірки, після чого була допущена позивачем до проведення перевірки, зробила відповідний запис у журналі реєстрації перевірок та їй були надані необхідні для перевірки бухгалтерські документи. Згідно акту перевірки вона проводилась у період з 21.03.2011р. по 30.03.2011р., при цьому позивачем не доведено, що на протязі цього часу з його боку були заперечення щодо підстав проведення планової перевірки. Тому суд вважає, що проведення планової перевірки було узгоджене сторонами, а позовні вимоги в частині визнання неправомірними дій Центральної міжрайонної в м. Донецьку Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності при проведенні перевірки та складанні акту задоволенню не підлягають.

В частині позовних вимог щодо визнання недійсними та скасування рішень відповідачів, прийнятих за наслідками перевірки позивача, суд зазначає, що порядок сплати страхових внесків до Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності встановлений Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" від 18.01.2001 р. № 2240-III у редакції, яка діяла на час виникнення спірних відносин (надалі - Закон № 2240-III).

Абзацами першим та шостим частини першої статті 23 Закону № 2240-III встановлено, що страхувальники-роботодавці сплачують до Фонду різницю між нарахованими для роботодавців і найманих працівників страховими внесками та витратами, пов'язаними з наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг застрахованим особам відповідно до цього Закону, а якщо страхувальники несвоєчасно чи не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені статтею 30 цього Закону. Пунктом 2 частини 2 статті 27 Закону № 2240-III у відповідній редакції встановлено, що страхувальник зобов'язаний нарахувати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Відповідно до п. 6.5. Інструкції, відповідальність за нецільове використання коштів, недостовірність бухгалтерського обліку, розрахункових документів, несвоєчасність внесення коштів до Фонду, а також за недостовірність даних у звітах по коштах Фонду покладається на платників страхових внесків та отримувачів коштів Фонду.

Пунктом 1 ст. 1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообовязкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 р. №2213-ІІІ визначено, що внески на загальнообовязкове державне соціальне страхування нараховуються на фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, що включають витрати основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі у натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року № 108/95-ВР, та підлягають оподаткуванню з доходів громадян. Тому суд погоджує доводи представника відповідача-1, що вказаною нормою закріплена наявність двох умов для нарахування внесків наявність витрат на оплату праці, та оподаткування таких витрат.

З урахуванням наведених норм суд встановив, що позивачем не здійснювалися витрати на оплату праці найманих працівників, як у формі основної та додаткової заробітної плати, так і у формі інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі у натуральній формі, на які слід було додатково нарахувати страхові внески, а встановлена відповідачем-1 при проведенні перевірки різниця між вартістю путівок працівників та їх звичайної вартістю визначена розрахунково лише з метою оподаткування податком з доходів фізичних осіб. Проте, така різниця не відноситься до витрат з оплати праці, що підтверджується системним аналізом відповідних актів законодавства, які регулюють досліджувані відносини.

Зокрема, структура заробітної плати визначена у ст. 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 р. № 108/95-ВР, яка передбачає:

Основна заробітна плата. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Інструкція зі статистики заробітної плати, затверджена Наказом Держкомстату України 13.01.2004 №5, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 р. за №114/8713, згідно її преамбулі розроблена відповідно до Законів України "Про державну статистику" та "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків. Згідно п. 1.1 ця Інструкція містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання обєктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників. Враховуючи зазначене, в країні не можуть бути затверджені інші складові основної та додаткової заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Тобто, вказана Інструкція № 5 є єдиним документом з питань визначення складу Фонду оплати праці.

Проте, саме зміст вказаної Інструкції вказує на необґрунтованість висновків відповідачів про нарахування страхових внесків на умовну різницю вартості путівок, розраховану для цілей оподаткування. Адже, підпункт 2.3.4 Інструкції № 5, на який посилається відповідач, містить перелік виплат соціального характеру у грошовій і натуральній формі, що включаються до фонду оплати праці, до яких відносяться:

-витрати в розмірі страхових внесків підприємств (крім випадків, зазначених у п.3.5) на користь працівників, пов'язаних з добровільним страхуванням (особистим, страхуванням майна). Указані суми включаються до фонду оплати праці в тому місяці, коли провадяться перерахунки страховій компанії;

-оплата або дотації на харчування працівників, у тому числі в їдальнях, буфетах, профілакторіях;

-оплата за утримання дітей працівників у дошкільних закладах;

-вартість путівок працівникам та членам їхніх сімей на лікування та відпочинок, екскурсії або суми компенсацій, видані замість путівок за рахунок коштів підприємства (крім випадків, указаних у п.3.2);

-вартість проїзних квитків, які персонально розподіляються між працівниками, та відшкодування працівникам вартості проїзду транспортом загального користування;

-інші виплати, що мають індивідуальний характер (оплата квартири та найманого житла, гуртожитків, товарів, продуктових замовлень, абонементів у групи здоров'я, передплати на газети та журнали, протезування, суми компенсації вартості виданого працівникам палива у випадках, не передбачених чинним законодавством).

Таким чином, згідно вказаній Інструкції зі статистики заробітної плати, до фонду оплати праці включається вартість путівок працівникам або суми компенсацій, видані замість путівок, що передбачає відповідні витрати підприємства. Проте, по справі встановлено, що визначена позивачем вартість путівок для працівників (а.с.100 т.1), повністю сплачена працівниками згідно копіям прибуткових касових ордерів, заяв працівників на утримання із заробітної плати, розрахункових листів заробітної плати (а.с.120-250 т.1, а.с.1-148 т.2). Тобто, по справі не встановлено факту безоплатного надання путівок, або повної чи часткової компенсації їх вартості, який свідчив би про включення таких витрат до фонду оплати праці.

Суд вважає необґрунтованими доводи відповідачів про невідповідність визначеної позивачем вартості путівок їх вартості, розрахованої виходячи з витрат на утримання бази відпочинку, оскільки витрати на ремонтно-будівельні роботи та утримання бази відпочинку (а.с.106 т.1) не можуть вважатися переданими та спожитими працівниками чи іншими особами, які відпочивають на базі. Адже, як власник бази відпочинку позивач буде нести вказані витрати і за відсутністю відпочивальників, тому витрати на ремонтно-будівельні роботи та утримання бази не мають жодного відношення до фонду оплати праці.

Крім того, суд враховує, що посилання відповідача-1 на, нібито, іншу вартість путівок, ніж оплачена працівниками, суперечить Закону України “Про ціни і ціноутворення” від 03.12.1990 року № 507-XII, який згідно ст. 2 поширюється на всі підприємства й організації незалежно від форм власності, підпорядкованості і методів організації праці та виробництва. Згідно ст. 7 зазначеного Закону вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів. За таких умов, за відсутністю державного регулювання цін на путівки до бази відпочинку, такі ціни визначаються виключно позивачем, як власником цієї бази. Тому, сплативши визначену позивачем ціну, працівники отримують її вартісний еквівалент у вигляді путівки, що свідчить про відсутність з боку позивача у цьому випадку факту виплат соціального характеру у грошовій і натуральній формі, які включаються до фонду оплати праці.

Представник відповідача-1 в судовому засіданні пояснила, що при проведенні перевірки прихована заробітна плата виявлена у звязку з нарахуванням податку з доходів фізичних осіб на суми, які визначені за звичайними цінами та перевищують сплачену працівниками позивача вартість путівок до бази відпочинку. У період, що перевірявся відповідачем, вказані питання оподаткування були врегульовані Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 року № 889-IV (надалі Закон № 889-IV).

Пунктом 1.1 ст.1 Закону № 889-IV щодо вживання термінів визначено, що додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його, якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку. Для цілей цього Закону під терміном "заробітна плата" розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Крім того, підпункт 4.2.9 п. 4.2. ст. 4 Закону № 889-IV містив приписи про те, що до складу загального місячного оподатковуваного доходу, в тому числі, включаються:

дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств;

г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом;

е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.

Якщо додаткові блага надаються у формах, відмінних від грошової, об'єкт оподаткування обчислюється за правилами, визначеними пунктом 3.4 статті 3 цього Закону.

Водночас, п. 3.4. ст. 3 Закону № 889-IV передбачено, що при нарахуванні доходів у будь-яких негрошових формах об'єкт оподаткування визначається як вартість такого нарахування, визначена за звичайними цінами, помножена на визначений цим пунктом коефіцієнт.

Отже, аналіз вказаних норм Закону № 889-IV вказує на те, що оподаткування доходу, отриманого платником податку від його працедавця як додаткове благо з використанням звичайних цін, прямо виключає, що надання такого додаткового блага зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту). Тому нарахування податку з доходів фізичних осіб на вартість путівок з використанням звичайних цін, вказує на відсутність з боку позивача виплат соціального характеру у грошовій і натуральній формі, які включаються до фонду оплати праці.

За таких обставин суд дійшов висновку, що по справі встановлена наявність лише однієї з умов, передбачених пунктом 1 ст. 1 Закону України «Про розмір внесків на деякі види загальнообовязкового державного соціального страхування» від 11.01.2001 р. №2213-ІІІ, факт оподаткування додаткового блага, обчисленого з використанням звичайних цін, тоді як іншої обовязкової для нарахування страхових внесків умови наявності витрат на оплату праці, по справі не встановлено і відповідачами не доведено.

Тобто, надання путівок супроводжувалося лише оподаткуванням сум, розрахованих з використанням звичайних цін, але за відсутності ознак витрат, які б відносилися до фонду оплати праці. Тому у відповідачів не було підстав для прийняття рішень щодо нарахування страхових внесків на суми, з яких був утриманий податок з доходів фізичних осіб та застосування відповідальності, передбаченої Законом № 2240-III.

Посилання відповідача-1 на судову практику у подібних справах суд не приймає до уваги, оскільки наведені відповідачем судові рішення стосувалися випадків безкоштовного надання з боку платників страхових внесків путівок своїм працівникам, що було повязане з виконанням трудової функції, отже, такі виплати в натуральній формі включалися до фонду оплати праці. По цій справі зазначених випадків надання безкоштовних путівок, тобто оплати праці у натуральній формі, судом не встановлено, через що суд вважає, що наведені відповідачем справи не є аналогічними з цією справою.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки відповідач не довів правомірність використання звичайної вартості путівок, як бази для нарахування страхових внесків, суд вважає позовні вимоги про визнання незаконними та скасування рішення відповідача № 6 від 14.04.2011р., та рішень за наслідками його оскарження такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення, зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійсненні нею документально підтверджені судові витрати з державного бюджету України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Позов Державного відкритого акціонерного товариства «Донецьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин» Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства «Спецшахтобуріння» до Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Виконавчої дирекції Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про визнання дій неправомірними, скасування рішення про повернення коштів до Фонду та рішень про результати розгляду скарг задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 6 від 14.04.2011р. Центральної міжрайонної в м. Донецьку Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про повернення коштів Фонду та застосування фінансових санкцій за порушення законодавства про загальнообовязкове державне соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 1 від 12.05.2011р. Центральної міжрайонної в м. Донецьку Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про результати розгляду скарги.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 8 від 10.06.2011р. Виконавчої дирекції Донецького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про результати розгляду скарги.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Державного відкритого акціонерного товариства «Донецьке шахтопрохідницьке управління по бурінню стволів і свердловин» Дочірнього підприємства Відкритого акціонерного товариства «Спецшахтобуріння» (код ЄДРПОУ 00180350) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 (одна) грн. 70 коп.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та проголошено її вступну та резолютивну частини 19 вересня 2011 року. Повний текст постанови складений 23 вересня 2011 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Чекменьов Г.А.