Постанова № 20207352, 20.09.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 вересня 2011 р. справа № 2а/0570/13390/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11-25

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Смагар С.В.

при секретаріЗакутько О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державної податкової інспекції у м. Сніжному

до Державного підприємства «Сніжнеантрацит», м. Сніжне

про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі згідно розрахунку суми кредиторських вимог від 1 вересня 2011 року

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1, за довір.

від відповідача: ОСОБА_2, за довір.

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у м. Сніжному заявлено позов до Державного підприємства «Сніжнеантрацит» про надання дозволу на погашення суми податкового боргу у загальному розмірі 17809079 грн. 99 коп. за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі згідно розрахунку суми кредиторських вимог від 1 вересня 2011 року (з урахуванням зміни позовних вимог).

Правовою підставою стягнення представник позивача вважає норми статті 67 Конституції України, норми Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, норми Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 4 грудня 1990 року № 509- ХІІ (зі змінами та доповненнями), Податкового кодексу України 2 грудня 2010 року № 2755-VI(зі змінами та доповненнями).

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти позову, в обґрунтування чого посилався на норми статті 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», згідно якого встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків. Також зазначив, що нормами зазначеного Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами. Окрім цього, відповідач зазначив, що податковим органом до податкового боргу зараховано суми штрафних санкцій за податковими-повідомленнями рішеннями, які були скасовані постановами Донецького окружного адміністративного суду. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Державне підприємство «Сніжнеантрацит» зареєстроване як юридична особа виконавчим комітетом Сніжнянської міської ради Донецької області, включене до ЄДРПОУ за номером 31906124, перебуває на податковому обліку Державної податкової інспекції у м. Сніжному.

Відповідно до останнього витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) від 16 вересня 2011 року активи платника податків згідно акту опису майна від 12 вересня 2011 року № 16/24-014-16 знаходяться у податковій заставі. Крім цього, відповідно до витягу про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (реєстрація змін) від 17 лютого 2009 року активи платника податків також знаходилися у податковій заставі. Також позивачем наданий витяг, за яким активи відповідача знаходяться в податковій заставі 26 березня 2002 року, в державному реєстрі застав рухомого майна з 19 лютого 2004 року.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 статті 36 Податкового кодексу України передбачено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Судом встановлено, що у відповідача станом на 25 червня 2011 року існувала заборгованість у розмірі 79101860 грн. 28 коп., станом на 1 вересня 2011 року існує податкова заборгованість перед бюджетом у загальному розмірі 17809079 грн. 99 коп., у тому числі: основний платіж 17665884 грн. 90 коп., штрафні санкції 143195 грн. 09 коп., що підтверджено розрахунками суми кредиторських вимог по підприємству. Наявність заборгованості за основним платежем у розмірі 17665884 грн. 90 коп. та за штрафними санкціями у розмірі 36859 грн. 40 коп. не заперечувалася представником відповідача під час судового розгляду справи.

Судом також встановлено, що постановами Донецького окружного адміністративного суду від 24 березня 2011 року № 2а/0570/3071/2011, від 24 березня 2011 року № 2а/0570/2450/2011, від 31 березня 2011 року № 2а/0570/2449/2011, від 6 квітня 2011 року № 2а/0570/2531/2011 скасовані податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Сніжному, прийняті у відношенні Державного підприємства «Сніжнеантрацит» від 1 лютого 2011 року № 0000101540 на суму 29727 грн. 97 коп., від 21 грудня 2010 року № 0004461540/0 на суму 4997 грн. 93 коп., від 21 грудня 2010 року № 0004431540/0 на суму 46032 грн. 96 коп., від 1 лютого 2011 року № 0000091540/0 на суму 25576 грн. 83 коп. Оскільки податковим органом до податкового боргу зараховано суми штрафних санкцій за податковими-повідомленнями рішеннями, які були скасовані постановами Донецького окружного адміністративного суду, то сума податкового боргу відповідача зі штрафних санкцій, яка підлягає до стягнення, складає 36859 грн. 40 коп.

Отже, загальна сума заборгованості відповідача, на погашення якої позивач просить надати дозвіл за рахунок майна складає 17702744 грн. 30 коп., у тому числі: основний платіж 17665884 грн. 90 коп., штрафні санкції 36859 грн. 40 коп. Враховуючи зазначене, в частині позовних вимог позивача щодо надання дозволу на погашення суми податкового боргу у розмірі 106335 грн. 69 коп. (штрафні санкції) за рахунок майна відповідача суд дійшов висновку відмовити.

Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податковим органом відповідачу були направлені перша від 1 квітня 2002 року № 1/172 та друга від 3 червня 2002 року № 2/331 податкові вимоги, які були отримані відповідачем, у судовому чи адміністративному порядку ним не оскаржені.

Згідно пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття органом державної податкової служби рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення органу державної податкової служби підписується його керівником та скріплюється гербовою печаткою органу державної податкової служби. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право: звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Судом встановлено, що податковим органом з метою виконання постанов Донецького окружного адміністративного суду про стягнення грошових коштів з рахунків платника податків було направлено до банків, обслуговуючих ДП «Сніжнеантрацит» 208 платіжних доручень, однак виконати рішення суду у повному обсязі не виявилось можливим у звязку із відсутністю достатніх коштів на рахунках боржника, що було також підтверджено представником відповідача під час судового розгляду справи.

Суд не приймає посилання відповідача на норми статті 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», з огляду на наступне.

Статтею 1 Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» (надалі Закон України № 2864) встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Відповідно до статті 2 Закону України № 2864 для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних фондів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом:

звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;

продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство, визначеного статтями 22, 23, 24, 25, 26, 30, частиною одинадцятою статті 42, абзацом другим частини шостої статті 43 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо визнання боржника банкрутом, відкриття ліквідаційної процедури і продажу майна підприємства.

З аналізу статті 2 Закону України № 2864 вбачається, що введення мораторію стосується лише відносин щодо звернення стягнення на майно, яке проводиться органами Державної виконавчої служби, або продажу майна в процесі провадження справи про банкрутство і зазначений перелік є вичерпним.

Суд зазначає, що позивачем у позовній заяві ставиться питання щодо реалізації податковим органом майна платника податків, яке знаходиться в податковій заставі, тому норми статті 1 Закону України № 2864, на які посилається у своїх запереченнях відповідач, не мають відношення до предмету спору.

Згідно пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання органам державної податкової служби, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Орган державної податкової служби звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі.

Суд зазначає, що нормами статті 95 Податкового кодексу України не встановлено обмежень щодо погашення суми податкового боргу за рахунок, зокрема, майна державних підприємств. Єдиною умовою в пункті 95.3 статті 95 Податкового кодексу України є те, що майно платника податків повинно перебувати у податковій заставі.

Відповідно до підпункту 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 Податкового кодексу України право податкової застави виникає у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

Згідно з пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. Право податкової застави не поширюється на майно, визначене підпунктом 87.3.7 пункту 87.3 статті 87 цього Кодексу, на іпотечні активи, що належать емітенту та є забезпеченням відповідного випуску іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, на грошові доходи від цих іпотечних активів до повного виконання емітентом зобов'язань за цим випуском іпотечних сертифікатів з фіксованою дохідністю, а також на склад іпотечного покриття та грошові доходи від нього до повного виконання емітентом зобов'язань за відповідним випуском звичайних іпотечних облігацій.

Нормами пункту 87.3 статті 87 Податкового кодексу України передбачено, що не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків, зокрема:

- 87.3.5 - майно, включене до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, у тому числі казенних підприємств. Порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісного майнового комплексу державного підприємства, встановлюється Фондом державного майна України;

- підпункт 87.3.7 - майно, що не може бути предметом застави відповідно до Закону України «Про заставу».

Відповідно до статті 4 Закону України «Про заставу» від 2 жовтня 1992 року № 2654-ХІІ предметом застави не можуть бути: культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом. Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації.

Пунктом 89.3 статті 89 Податкового кодексу України передбачено, що майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом державної податкової служби. Відмова платника податків від підписання акта опису майна, на яке поширюється право податкової застави, не звільняє такого платника податків від поширення права податкової застави на описане майно.

Судом встановлено, що 12 вересня 2011 року позивачем складений акт опису майна відповідача № 16/24-014-16, на яке поширюється право податкової застави.

Відповідачем не надано суду доказів, що майно, яке знаходиться у податковій заставі, включене до складу його цілісного майнового комплексу, тому суд вважає за можливе надання податковому органу дозвіл на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Суд також зазначає, що доказів сплати податкового боргу відповідач не надав суду. Наявність податкового боргу на час розгляду справи підтверджена податковим органом.

Відповідно до частини 2 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Позивач у позовних вимогах просив про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі згідно розрахунку суми кредиторських вимог від 1 вересня 2011 року, однак суд дійшов висновку щодо необхідності виходу за межі позовних вимог в порядку статті 11 КАС України та надання дозволу на погашення суми податкового боргу у розмірі 17702744 грн. 30 коп., у тому числі: основний платіж 17665884 грн. 90 коп., штрафні санкції 36859 грн. 40 коп. за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі і не включене до складу цілісного майнового комплексу відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги податкового органу підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 4 статті 94 КАС України у справах, в яких позивачем є субєкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, з відповідача не стягуються.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Державної податкової інспекції у м. Сніжному до Державного підприємства «Сніжнеантрацит» про надання дозволу на погашення суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі згідно розрахунку суми кредиторських вимог від 1 вересня 2011 року задовольнити частково.

Надати Державній податковій інспекції у м. Сніжному дозвіл на погашення суми податкового боргу Державного підприємства «Сніжнеантрацит» (ЄДРПОУ 31906124) у загальному розмірі 17702744 грн. 30 коп. (у тому числі: основний платіж 17665884 грн. 90 коп., штрафні санкції 36859 грн. 40 коп.) за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі, і не включене до складу цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Сніжнеантрацит».

В іншій частині позовних вимог у задоволенні відмовити.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 20 вересня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 23 вересня 2011 року.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова в адміністративній справі може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання через Донецький окружний адміністративний суд апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Смагар С.В.