Постанова № 20207216, 22.09.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 вересня 2011 р.                                                                       справа № 2а/0570/13082/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 15 год. 00 хв.

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого                                                  судді Полякової К.В.

при секретарі                                                  Карлюк М.О.

за участю представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (дов. № 438 від 19.09.2011 р.)

від відповідача                               не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: 83052, м. Донецьк, вул. 50 Гвардійської дивізії, 17 адміністративну справу за позовом Вугледобувного підприємства Твариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Карбон» до Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську Донецької області про скасування рішень суб’єкта владних повноважень №№ 411, 412, 413, 414, 415, 416 від 05.07.2011 року, –

ВСТАНОВИВ:

Вугледобувне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Карбон» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську Донецької області про скасування рішень суб’єкта владних повноважень №№ 411, 412, 413, 414, 415, 416 від 05.07.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог Вугледобувне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Карбон» зазначило, що відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів). Відповідно до вказаної норми, позивач вважає, що йдеться про конкретний відрізок часу, протягом якого не застосовуються штрафні санкції, і цей відрізок часу тільки відповідає терміну дії мораторію, але ніяким чином не пов’язаний з самим поняттям «мораторій».

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, надав суду пояснення аналогічні обґрунтуванню позовних вимог. Додатково пояснив, що на даний час ТОВ «Фірма «Карбон» здійснює діяльність, укладає договори. Підтвердив, що штраф і пеня були нараховані за несвоєчасну сплату єдиного внеску після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів. Просив суд позов задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. В поданому суду запереченні (а.с. 48-49) проти задоволення позову заперечував. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити, справу розглянути у відсутність.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач – Вугледобувне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Карбон», є юридичною особою, зареєстрованою виконавчим комітетом Шахтарської міської ради Донецької області від 17.07.1991 року; включено до Єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України за № 19381513 (а.с. 9, 10).

Позивач перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Шахтарську Донецької області як платник єдиного внеску до Пенсійного фонду України, що не заперечується позивачем та підтверджується матеріалами справи.

Відповідач – Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську Донецької області, є органом виконавчої влади, який в цих правовідносинах здійснює повноваження, покладені на нього п. 12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011.

Згідно п.п. 1, 3 «Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом Президента України від 06 квітня 2011 року № 384/2011 (далі - Положення), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010р. (далі по тексту – Закон № 2464), що набрав чинності з 01.01.2011р.

Відповідно до статті 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування згідно статті 4 Закону № 2464 є, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Страхувальниками, в свою чергу, вважаються роботодавці та інші особи, які відповідно до Закону № 2464 зобов'язані сплачувати єдиний внесок.

З дня набрання чинності Законом № 2464 платники страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, вважаються платниками єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. При цьому перереєстрація платників страхових внесківта застрахованих осіб не здійснюється.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність до територіального органу Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом за погодженням з відповідними фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування та центральним органом виконавчої влади у галузі статистики тощо.

Так, згідно з ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 платники єдиного внеску зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі). Винятком є випадки, якщо внесок, нарахований на ці виплати, вже сплачений у строки, встановлені абзацом першим цієї частини, або за результатами звірення платника з територіальним органом Пенсійного фонду за платником визнана переплата єдиного внеску, сума якої перевищує суму внеску, що підлягає сплаті, або дорівнює їй. Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Базовим звітним періодом є календарний місяць.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника (ч. 12 ст. 9 Закону № 2464). Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом № 2464, в тому числі обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом, відповідно до статті 1 Закону № 2464 вважається недоїмкою і стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (ч. 3 ст. 25 Закону № 2464).

Так, позивачем в порушення зазначених вище термінів сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в період з 20.05.2011р. по 30.06.2011р. затримувалась сплата єдиного внеску у зв’язку з чим Управлінням Пенсійного фонду України в м. ШахтарськуДонецької області, на підставі статті 25 Закону № 2464, яка передбачає за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладення штрафу у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум та одночасне нарахування пені з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу, прийняті наступні рішення:

-          № 411 від 05.07.2011р., яким до позивача застосовано штраф у розмірі 34,70 грн. та нараховано пеню в розмірі 14,23 грн. (а.с. 26);

-          № 412 від 05.07.2011р., яким до позивача застосовано штраф у розмірі 85,45 грн. та нараховано пеню в розмірі 35,04 грн. (а.с. 28);

-          № 413 від 05.07.2011р., яким до позивача застосовано штраф у розмірі 134,22 грн. та нараховано пеню в розмірі 55,03 грн. (а.с. 23);

-          № 414 від 05.07.2011р., яким до позивача застосовано штраф у розмірі 660,31 грн. та нараховано пеню в розмірі 270,73 грн. (а.с. 24);

-          № 415 від 05.07.2011р., яким до позивача застосовано штраф у розмірі 8610,90 грн. та нараховано пеню в розмірі 3530,47 грн. (а.с. 25);

-          № 416 від 05.07.2011р., яким до позивача застосовано штраф у розмірі 5,84 грн.

та нараховано пеню в розмірі 2,39 грн. (а.с. 27).

Вирішуючи даний спір, з огляду на аргументацію позивача, суд враховує, що відповідно до статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII від 14.05.1992р. (далі – Закон про банкрутство) одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

При цьому протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

-          забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

-          не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Пунктом 30 постанови Пленуму Верховного Суду України №15 від 18 грудня 2009 року «Про судову практику в справах про банкрутство» передбачено, що відповідно до норм законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, які регулюють питання відповідальності за несвоєчасну та неповну сплату страхових внесків, вимоги щодо їх стягнення визнаються безспірними, а самі ці вимоги підтверджуються документами обліку страхових внесків, що складаються цільовими страховими фондами з відповідних видів страхування.

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредитором у зв’язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов’язання і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

Як вбачається з ухвали господарського суду Донецької області від 26.06.2006 року про порушення провадження у справі № 5/119б про банкрутство ВП ТОВ «Фірма «Карбон» даною ухвалою водночас з порушенням провадження у справі про банкрутство введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 11). Станом на час розгляду даної адміністративної справи провадження у справі про банкрутство позивача знаходиться на стадії санації (ухвала господарського суду Донецької області від 22.12.2010 року) (а.с. 16-18).

Отже, оскаржувані в судовому порядку рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську Донецької області від 05.07.2011р. про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску винесено під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, що, на думку позивача, не відповідає сутності мораторію, а отже свідчить про порушенням відповідачем порядку нарахування відповідних санкцій.

В той же час, суд зазначає, що згідно зі ст. 1 Закону про банкрутство мораторій на задоволення вимог кредиторів – це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Таким чином, в силу приписів Закону про банкрутство дія мораторію на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов’язання, що виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, тобто на вимоги конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів). Отже, в даному випадку на зобов’язання зі сплати штрафних санкцій, що визначені управлінням Пенсійного фонду України, не розповсюджує свою дію мораторій на задоволення вимог кредиторів, який введено з порушенням справи про банкрутство позивача, оскільки відповідні зобов’язання виникли після порушення провадження у справі про банкрутство та є поточною заборгованістю.

Як вбачається з ухвали господарського суду Донецької області від 26.06.2006 року, так і з вищевказаного положення Закону мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, а отже, не припиняє і заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Крім того, з порушенням провадження у справі про банкрутство не пов`язується з завершення підприємницької діяльності боржника, останній має право укладати договори, у нього можуть виникати нові зобов`язання.

Вищенаведена позиція відображена в постанові Верховного Суду України від 25.05.2011 року по справі № 21-113а11.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності.

Згідно статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, суб’єкт владних повноважень при винесенні оскаржуваних рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року № 2464-ІV.

З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення, а отже нарахування штрафних санкцій ґрунтується на законі.

На підставі наведеного суд приходить до висновку, що оскаржувані рішення прийняті відповідачем у відповідності до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано, а тому позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Вугледобувного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Карбон» до Управління Пенсійного фонду України в м. Шахтарську Донецької області про скасування рішень суб’єкта владних повноважень №№ 411, 412, 413, 414, 415, 416 від 05.07.2011 року – відмовити повністю.

Постанову ухвалено у нарадчій кімнаті та відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України проголошено її вступну та резолютивну частини у судовому засіданні 22 вересня 2011 року в присутності представника позивача.

Повний текст постанови складений 26 вересня 2011 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя                                                                                 Полякова К.В.