Рішення № 20204674, 21.12.2011, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 2/1522/10858/2011

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 грудня 2011 року Приморський районний суд міста Одеси

у складі : головуючого - судді Ільченко Н.А.

при секретарі Довгань Ж.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 31.08.1991 року № 244 таким, що втратило чинність, та зобов'язання вчинити певні дії ;

ВСТАНОВИВ :

У вересні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Одеської міської ради з вимогами про скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів від 31.08.1991 №244 «Про знесення індивідуальних будинків та відселення громадян у звязку із будівництвом 10-ти поверхового 6-ти секційного жилого будинку АДРЕСА_1»та про скасування запису в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна за №96 від 31.08.1991 року.

В листопаді 2011 року позивач подав адресовану суду свою письмову заяву про зменшення позовних вимог, згідно з якою остаточно вимагає визнати рішення виконкому Одеської міської Ради народних депутатів від 31.08.1991 №244 «Про знесення індивідуальних будинків та відселення громадян у звязку із будівництвом 10-ти поверхового 6-ти секційного жилого будинку АДРЕСА_1» таким, що втратило чинність, в частині включення будинку під АДРЕСА_2 та відповідно скасувати запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна за №/96 від 31.08.1991 в частині включення будинку під АДРЕСА_2.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що є власником гаражу під літ. «Б2», загальною площею 14,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2. Право власності на вказаний обєкт було набуто ним та зареєстровано у встановленому законом порядку, що підтверджується витягом КП «ОМБТІ та РОН»про реєстрацію права власності №26101690 від 13.05.2010 року. Маючи намір розпорядитися своїм правом власності на вищенаведений гараж, він в квітні 2011 року звернувся до приватного нотаріуса, який роз'яснив йому, що правочин купівлі-продажу не може бути укладений у звязку із існуванням рішення виконавчого комітету Одеської міської Ради народних депутатів від 31.08.1991 № 244 «Про знесення індивідуальних будинків та відселення громадян у звязку із будівництвом 10-ти поверхового 6-ти секційного жилого будинку АДРЕСА_1».

Також позивач зазначає, що метою прийняття оскаржуваного рішення було відселення

осіб із зони майбутньої реконструкції, та пунктами 2,4 цього рішення було зобовязано виконавчі органи місцевої ради відселити мешканців та власників споруд та компенсувати вартість будівель та споруд у встановленому законом порядку. Проте вказані дії здійснені не були, у звязку із чим відселення власників не відбулося та рішення фактично виконане не було.

Крім того, пунктом 7 оскаржуваного рішення було визначено, що це рішення потребує додаткового затвердження виконавчим комітетом Одеської обласної ради, але таке рішення виконавчим комітетом Одеської обласної ради прийняте не було, що свідчить про те, що одна з умов чинності оскаржуваного рішення виконана не була. Однак, незважаючи на це, оскаржуване рішення було направлене до виконання до Першої одеської державної нотаріальної контори, про що було здійснено відповідний запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна за №/96 від 31.08.1991.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов та наполягав на його задоволені у повному обсязі.

Виконавчий комітет Одеської міської ради не повідомив суду причини неявки свого представника, хоча про дату і місце розгляду справи неодноразово повідомлявся належним чином, про що свідчать розписки про одержання ним судових повісток.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Судом установлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Виконавчим комітетом Одеської міської Ради народних депутатів було прийнято рішення від 31.08.1991 №244 «Про знесення індивідуальних будинків та відселення громадян у звязку із будівництвом 10-ти поверхового 6-ти секційного жилого будинку АДРЕСА_1». Правонаступником повноважень органу, який приймав оскаржуване рішення виступає виконавчий комітет Одеської міської ради, який і був визначений відповідачем по справі.

Як встановлено судом, вищевказане оскаржуване рішення було прийняте у звязку із будівництвом 10-ти поверхового житлового будинку. Проте, як стверджують позивач та його представник, на вказаному будівельному квадраті земельної ділянки було побудовано інший житловий будинок, та відповідно частково збережено існуючу забудову, у тому числі й обєкт нерухомого майна, який належить позивачу, а саме - гараж під літ. «Б2», загальною площею 14,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2. Однак, не зважаючи на закінчення та введення в експлуатацію житлового будинку, оскаржуване рішення не було скасоване та не втратило чинності.

Крім того, пунктом 7 оскаржуваного рішення визначено, що це рішення потребує додаткового затвердження виконавчим комітетом Одеської обласної ради, але таке рішення виконавчим комітетом Одеської обласної ради прийняте не було, що свідчить про те, що одна з умов чинності оскаржуваного рішення виконана не була.

Разом з тим, оскаржуване рішення було направлене до виконання до Першої одеської державної нотаріальної контори, про що було здійснено відповідний запис в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна за №/96 від 31.08.1991 року, що само по собі унеможливлює для позивача укладати будь-які правочини щодо належного йому обєкта нерухомості (гараж під літ. «Б2», загальною площею 14,7 кв.м, що розташований за адресою: АДРЕСА_2).

Відтак суд погоджується з доводами позивача та його представника стосовно того, що

оскаржуване рішення на теперішній час порушує права позивача як власника гаражу, оскільки позбавляє його можливості розпоряджатися обєктом свого права власності на власний розсуд.

Вирішуючи дану справу, суд виходить з наступного.

Згідно положень статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно),

яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, але, здійснюючи свої права, він зобов'язаний не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Аналогічні положення містяться в статті 41 Конституції України, якою закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, та відповідно затверджено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Те саме закріплено положеннями статті 321 ЦК України, якою передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

У статті 316 ЦК України зазначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, але, здійснюючи свої права, він зобов'язаний не порушувати права та охоронювані законом інтереси громадян, юридичних осіб і держави.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 393 Цивільного кодексу України зазначено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачені способи захисту цивільних прав, до яких зокрема відноситься визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та інші способи захисту порушеного права.

З огляду на наведене, суд погоджується з думкою позивача стосовного, що обмеження його прав оскаржуваним рішенням є неприпустимим та підлягає усуненню.

Також суд враховує, що про існування оскаржуваного рішення позивач довідався лише в квітні 2011 року, а згідно ст.76 ЦК УРСР в редакції 1963 року перебіг строку позовної давності починається від дня виникнення права на позов, яке виникає від дня, коли особа довідалась або повинна була довідатись про порушення свого права, а отже позивач не пропустив строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст.88,209,212,214-215,224-226 ЦПК України, ст.ст.15,16,21,316, 319,321, 391,393 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ :

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради народних депутатів від 31 серпня 1991 року № 244 „Про знесення індивідуальних будинків та відселення громадян у звязку з будівництвом 10-ти поверхового 6-ти секційного жилого будинку АДРЕСА_1” таким, що втратило чинність в частині включення будинку під АДРЕСА_2.

Скасувати в Єдиному реєстрі заборон відчуження обєктів нерухомого майна запис за № 96 від 31 серпня 1991 року в частині включення будинку під АДРЕСА_2.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Приморський районний суд м.Одеси шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Суддя Н.А.Ільченко

21.12.2011