Постанова № 20202319, 30.11.2011, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2011 року <год:хв >Справа № 2а/0370/2984/11

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Дмитрука В.В.,

при секретарі судового засідання Сандової Т.О.,

з участю представника відповідача Гаврилюка В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Луцьку адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мінмат Ревербері» до Луцької обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінмат Ревербері» звернулося з позовом до Луцької обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 27.09.2011р. №0000992301, яким зменшено товариству відємне значення обєкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 5722грн.

Позовні вимоги вмотивовані наступним:

- посадова особа Луцької ОДПІ при проведенні перевірки не діяла у спосіб, визначений п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», невірно застосувала норми вказаного Закону, не проводила аналіз продажів, натомість прирівняла звичайну ціну до собівартості продукції, в звязку з чим зробила безпідставний висновок про те, що договірна ціна реалізованого товару є нижчою за звичайну та, відповідно, про заниження позивачем валових доходів від продажу виробів з мінеральної вати на загальну суму 485660грн.;

- продаж виробів за цінами нижче собівартості відбувався лише в певних періодах, а не постійно, що було повязано з економічною кризою та необхідністю уникнення збитків, бути конкурентноспроможними, зберегти обладнання та робочі місця, отримати дохід в цілому, а не виключно прибуток від окремих господарських операцій;

- ціни на реалізовану продукцію були співставними цінам, за якими реалізовувалась аналогічна продукція іншими виробниками, про що свідчать прайс-листи, які були предявлені при проведенні перевірки.

Представник позивача в судовому засіданні24.11.2011р. повністю підтримав заявлені позовні вимоги та просить адміністративний позов задовольнити повністю з викладених у ньому підстав.

Представник відповідача в своєму запереченні та в судових засіданнях просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю, мотивуючи тим, що протягом періоду який перевірявся підприємством здійснено реалізацію виробів з мінеральної вати за цінами, нижчими за витрати, понесені на виробництво таких виробів, а тому, оскільки в даному випадку собівартість продукції тотожна звичайній ціні товару, Луцькою ОДПІ зроблено правомірний висновок про заниження валових доходів товариством в перевірений період, внаслідок чого завищено відємне значення обєкту оподаткування податком на прибуток.

Розглянувши доводи викладені позивачем у позовній заяві, заслухавши пояснення представників сторін в судових засіданнях, дослідивши подані суду письмові докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню. При цьому судом враховано наступне:

В період з 15.08.2011р. по 05.09.2011р. працівниками Луцької ОДПІ проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Мінмат Ревербері» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009р. по 30.06.2011р., про що складено акт перевірки від 12.09.2011р. №7059/23-2/33273839.

В ході проведеної перевірки було встановлено ряд порушень, в тому числі порушення п. 1.20, п. 1.32 ст.1, п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5, п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7, п. 11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п. 14.1.36, п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14, ст. 135, 137, 138 Податкового кодексу України в результаті чого завищено відємне значення обєкта оподаткування в загальній сумі 5722 грн. за ІІ квартал 2011 року.

На підставі акту перевірки Луцькою ОДПІ винесено податкове повідомлення-рішення від 27.09.2011р. №0000992301 про зменшення товариству відємного значення обєкту оподаткування податком на прибуток в розмірі 5722грн.

Як вбачається з п.3.1.1 акту від 12.09.2011р. перевіркою повноти визначення скоригованого валового доходу за період з 01.07.2009р. по 30.06.2011р. встановлено його заниження в загальній сумі 485660грн., в тому числі: у ІІІ кв. 2009 року на 11963грн., у IV кв.2009 року на 170289грн., у І кв. 2010р. на 25989грн., у ІІІ кв.2010 року на 10606грн., у IV кв.2010 року на136256грн., у І кв. 2011 року на 72482грн., ІІ кв. 2011 року на 58075грн. За перевірений період сума валового доходу за даними платника склала 9454201грн., а за даними Луцької ОДПІ 9459923грн., різниця становить 5722грн., відповідно, враховуючи, що у поданій позивачем за ІІ квартал 2011 року податковій декларації з податку на прибуток зазначено відємне значення обєкту оподаткування, то воно й було зменшено на 5722грн.

Судом встановлено і не заперечується сторонами в судовому засіданні, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Мінмат Ревербері» регулярно і постійно здійснювало виробництво та продаж виробів із мінеральної вати.

Разом з тим, податковим органом зроблено висновок, що товариством безоплатно передано покупцям частину продукції в звязку з реалізацією виробів з мінеральної вати за цінами, нижчими за витрати, понесені на виробництво таких виробів.

В даному випадку Луцька ОДПІ прирівняла рівень звичайної ціни до собівартості продукції, на підставі чого з посиланням на норми Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зроблено висновок про те, що договірна ціна товару є нижчою за звичайну.

Відповідно до п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі Закон України №334/94-ВР) якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Абзацом 1 п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України №334/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначається, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпунктом 1.20.51 п.1.20 ст.1 Закону України №334/94-ВР зазначено, що якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», “»ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Згідно з п.1.43 ст.1 Закону України №334/94-ВР (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) інші терміни використовуються у значеннях, визначених законами з питань оподаткування, а також національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку у випадках, визначених цим Законом, які не суперечать цьому Закону та іншим законам з питань оподаткування у частині визначення термінів.

Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318, визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності.

Відповідно до п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» об'єкт витрат це продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Собівартість реалізованих товарів визначається за Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси» відповідно до п.10 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати».

Пунктом 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» визначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загально-виробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

Чиста вартість реалізації запасів, відповідно до п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.10.1999 року № 246 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) це- очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №334/94-ВР з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

Положення підпункту 7.4.1 поширюються також на операції з особами, які не є платниками податку, встановленого статтею 10 цього Закону, або сплачують податок на прибуток за іншими, ніж платник податку, ставками (підпункт 7.4.3 пункту 7.4. статті 7 казаного Закону).

З комплексного аналізу зазначених правових норм можна зробити висновок, що відповідачем помилково застосовано поняття «собівартість товарів» замість поняття «звичайна ціна», що не передбачено Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки для доказів обґрунтування «звичайної ціни» можуть використовуватися терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість» та «чиста вартість реалізації», визначення яких наведене в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, з урахуванням того, що згідно приписів п.1.20.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд приходить до висновку, що при визначенні рівня звичайних цін відповідач діяв не у межах п.п.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України №334/94-ВР, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між неповязаними особами надбавок чи знижок до ціни, хоча такі документи (прайс-листи) при проведенні перевірки надавались.

Луцька ОДПІ не проаналізувала та не надала оцінки наявності або відсутності обєктивних умов, що існували на ринку ідентичних (однорідних) товарів та могли вплинути на ціну для контрагентів позивача, не врахувала тих обставин, що під час виробництва продукції та під час простою підприємства є постійні витрати і вони значною мірою впливають на собівартість продукції, яка реалізовувалась протягом всього перевіреного періоду.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при розрахунку валових доходів у перевірений період і визначенні обєкта оподаткування податку на прибуток, позивач правомірно виходив з договірної вартості товарів, а тому не допустив заниження валових доходів за період з 01.07.2009р. по 30.06.2011р. в загальній сумі 485660грн. Той факт, що зазначена ціна не відповідає звичайній, податковим органом не доведено.

Крім того, статтею 632 Цивільного кодексу України передбачено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 190 Господарського кодексу України, вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни. Вільні ціни визначаються субєктами господарювання самостійно за згодою сторін. Згідно із статтею 6 Закону України «Про ціни і ціноутворення» в господарстві застосовуються вільні ціни і тарифи, державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи, а статтею 7 цього ж Закону передбачено, що вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Таким чином, норми Закону України «Про ціни та ціноутворення», Цивільного та Господарського кодексів України надають субєктам підприємницької діяльності гарантії і свободи при здійсненні на власний ризик господарської діяльності, в тому числі і можливість самостійно визначати вартість продукції, що передбачається до продажу, та містять заборону державним органам втручатись в підприємницьку діяльність, крім випадків, передбачених законодавчими актами.

Представник відповідача в судовому засіданні не надав належних та допустимих доказів в обґрунтування правомірності винесення Луцькою обєднаною державною податковою інспекцією оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а тому суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог ТзОВ «Мінмат Ревербері».

Приймаючи постанову у даній справі, суд виходить з наданих частиною2 статті 162 КАС України повноважень, враховує, що позивач оскаржує в судовому порядку правовий акт індивідуальної дії, а тому адміністративний позов підлягає до задоволення шляхом прийняття постанови про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції №0000992301 від 27 вересня 2011 року.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 2, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення Луцької обєднаної державної податкової інспекції від 27.09.2011р. №0000992301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Мінмат Ревербері» 28грн.23коп. витрат по сплаті судового збору

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається сторонами протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 05 грудня 2011 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В.Дмитрук