Постанова № 20199818, 20.12.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2011 р. Справа №2а-14985/11/0170/13 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Ольшанської Т.С., при секретарі Ківа А.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Фірма "Іліта"

до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в АРК

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1, довіреність №79 від 01.10.2011,

представника відповідача ОСОБА_2, довіреність №171/9/10-00 від 20.01.11,

ОСОБА_3, довіреність №4340/9/10-00 від 20.12.11.

Обставини справи: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в АРК про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.11.2011 №0001172301.

Ухвалами Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.11.2011 відкрито провадження по справі і закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

Представник позивача у судовому засіданні, яке відбулось 20.12.2011 наполягав на задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.

Представники відповідача заперечували проти задоволення позовних вимог.

Вислухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Частиною 1 статті 9 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приватне підприємство «Фірма «Іліта» зареєстровано юридичною особою Сакською райдержадміністрацією 23.05.1997, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію серія А01 №458152, взяте на податковий обік 16.09.1997 Саксько ОДПІ, є платником податку на додану вартість з 19.01.1998, згідно свідоцтва від 21.02.2008 №100100024.

Згідно довідки зі статистики від 25.08.2009 АБ №057229 основними видами діяльності є будівництво будівель, діяльність у сфері інжинірингу.

Має чисельність працюючих 79 осіб.

Судом встановлено, що на підставі наказу від 18.11.2011 №779 Сакської ОДПІ була проведена позапланова документальна невиїзна перевірки ПП «Фірма «Іліта» з питань правомірності нарахування податкового кредиту з платником податків ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт» за серпень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем був складений акт від 21.11.2011 №1211/2301/24862924, в якому зроблений висновок про встановлення ознак нікчемності правочинів між ПП «Фірма «Ііліта» та ТОВ «ТФ «Діаніт», що привело до порушень части 1, 5 статті 203, статті 215, частини 1 статті 216, статті 228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Фірма «Іліта» з ТОВ «ТФ «Діаніт»;

Пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України завищений податковий кредит за серпень 2011 року на суму ПДВ 63463,39 грн.

На підставі зазначеного акту Сакською ОДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 №0001172301 про збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість на 95195,09 грн., у тому числі 63463,39 грн. основного платежу, 31731,70 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Платники податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій визначені в Податковому кодексі від 02.12.2010 №2755-УІ (далі ПК України).

Суд зазначає, згідно підпункту 200.1. ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно підпункту 14.1.179. ПК України податкове зобов'язання для цілей розділу V цього Кодексу - загальна сума податку на додану вартість, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

За підпунктом 14.1.181. податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

У підпункті 198.3. ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 14.1.191 статті 14 ПК України постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За підпунктом 198.1. ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до підпункту 198.2. ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та оплата послуг відповідно до умов договору є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Отже, виходячи зі змісту наведених норм Кодексу, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

Судом встановлено, що20.05.2011 між ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт» та ПП «Фірма «Іліта» був укладений договір №108/05 поставки товарів, предметом якого є будівельні матеріали, в асортименті, кількості та за цінами, що зазначаються у видаткових накладних та рахунках.

26.08.2011 ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт» видала позивачеві рахунок-фактуру №317 на мастику бітумно-полімерну «Вішера» у кількості 24,200 т вартістю 13112,27 грн., на загальну суму 380780,32 грн., у тому числі ПДВ 63463,39 грн.

Також 26.08.2011 на адресу позивача була видана видаткова накладна №РН-0000537 та податкова накладна №183 на загальну суму 380780,32 грн., у тому числі ПДВ 63463,39 грн.

Згідно подорожних листів вантажного автомобіля від 26-27.08.2011 вбачається, що мастика була перевезена з м.Херсон, нафтобази від ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт» до с.Комсьмольське, Полтавський ГОК ПП «Фірма «Ііліта».

30.08.20111, згідно виписки установи банку «Фінанси та кредит» позивачем було сплачено 380780,32 грн. на користь ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт» за мастику на підставі рахунку від 26.08.2011 №317, у тому числі ПДВ 63463,39 грн.

Згідно податкової декларації позивача з ПДВ за серпень 2011 року встановлено, що ним був задекларований податковий кредит у розмірі 247456,00 грн. (графа 10.1), а згідно додатку 5 до декларації, він був сформований також завдяки отримання товарів від ТОВ «Торгівельна фірма «Діаніт» на суму ПДВ 63463,39 грн. (графа 32 додатку).

Відповідач не заперечував та не спростував той факт, що податкові накладні, виписані контрагентом позивача, відповідають вимогам статті 201 ПК та наказу ДПА України від 21.12.2010 N969 "Про затвердження форми Податкової накладної та Порядку її заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за N1401/18696.

Відповідно до пункту 201.10. ПК податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, право платника податку на податковий кредит повязано з виникненням визначеної законом події та наявністю належним чином оформленого документа, який засвідчує суму сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість по дійсній операції, повязаній з господарською діяльністю платника податку.

Судом встановлено, що позивач на момент здійснення перевірки мав належним чином оформлену податкову накладну, що підтверджує розмір податкового кредиту, відображений в декларації з податку на додану вартість за серпень 2011 року. Із зазначеного випливає, що сума податкового кредиту позивачем сформовано правомірно, оскільки ПДВ входить до складу договірної суми, сплаченої продавцю.

За змістом наведених норм наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та права на бюджетне відшкодування податку на додану вартість.

Реальність здійснення господарських операцій підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, у позивача виникло право на віднесення до складу податкового кредиту з ПДВ серпень 2011 року сум ПДВ на підставі податкової накладної, отриманої від ТОВ «Торговий дім «Діаніт» від 26.08.2011 №183.

Згідно із статтею 12 Закону України "Про інвестиційну діяльність" регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється зокрема шляхом використання державних норм та стандартів, які класифікуються відповідно до Закону України "Про стандартизацію" (ДСТУ, ДБН, СОУ тощо).

Застосування типових форм первинних облікових документів у будівництві "Акт приймання виконаних будівельних робіт" (типова форма N КБ-2в) та "Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати" (типова форма N КБ-3) введено наказом Мінрегіонбуду від 4 грудня 2009 року N 554. Зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва (підрядною організацією), що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної форми власності. По об'єктах, будівництво яких здійснюється за рахунок інших джерел фінансування, типові форми застосовуються відповідно до умов договору підряду.

У типових формах первинних облікових документів у будівництві зазначаються обсяги та вартість будівельних робіт, виконаних підрядною організацією у звітному періоді в межах договору підряду, укладеного із замовником. До будівельних робіт належать будівельні, монтажні, пусконалагоджувальні та інші роботи, що виконуються підрядними організаціями під час нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального та поточного ремонту будівель та споруд. Зазначені типові форми можуть слугувати підставою для складання звітної документації підрядної організації.

Судом встановлено, що на виконання умов договорів підряду, укладеного між позивачем та ВАТ «Полтавьский ГОК» 24.02.2011 №800 з виконання робіт з поточного ремонту покрівлі замовника були складені акти виконаних будівельних робіт за формою №КБ-2в від 31.08.2011 на суму 353108,40 грн, 189223,20 грн., 677521,20 грн., 568455,60 грн., 539530,80 грн.

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.99 р. N 996-XIV (надалі - Закон N 996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не встановлено порушень позивачем вимог вищевказаних норм законодавства.

Таким чином матеріалами справи підтверджується реальність здійснених операцій.

Відповідачем в акті від 21.11.2011 зазначається, що ПП «Фірма «Іліта» є кінцевим споживачем, вказані у первинних документах: накладної, товарно-транспортних накладних, рахунки-фактури, податкові накладні, банківські виписки, ТМЦ (мастика бітумно-полімерна «Вішера»), використовувалися для поточного ремонту крівель основного замовника ПП «Фірми «Іілта» - ВАТ «Полтавський ГЗК».

Обґрунтовуючи свою позицію нормами Цивільного кодексу України, відповідач припустився помилки з наступного.

Використовуючи акт перевірки контрагенту позивача ТОВ «Торгівельний дім «Діаніт» відповідач зазначає. Загальна численність працюючих на підприємстві, згідно податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб за березень 2011 року 3 особи, згідно податкової декларації з податку на прибуток за П квартал 2011 року основні засобі відсутні.

Оскільки на ТОВ «ТФ «Діаніт» не встановлені достатні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі потужності для здійснення будь-якого виду діяльності, вбачається проведення транзитних фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобовязання, зокрема, у випадках, коли операції здійснюються через посередників.

Згідно вище укладеного, дані задекларовані в податковій декларації з податку на додану вартість ТОВ «ТФ «Діаніт» за серпень 2011 року про обсяги продажу та податкового зобовязання по операціям з ПП «Фірма «Іліта» є недійсними.

Згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України та додатку % до податкових декларацій з податку на додану вартість станом на момент проведення перевірки за серпень 2011 року, декларація платника податку недійсна.

Відповідно до частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Розглядаючи справу в межах доводів відповідача щодо нікчемності правочину, судом не встановлено, яким має бути мінімальний обсяг трудових ресурсів, виробничого, транспортного і торгівельного обладнання, сировини і матеріалів контрагентів для укладання та виконання правочинів, за якими позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ і суму валових витрат.

За таких обставин суд не приймає до уваги доводи щодо відсутності у постачальника найманих працівників, необхідних умов для здійснення господарської, економічної діяльності, основних фондів та виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів, оскільки вказані доводи не підтверджені належним чином і не мають правового значення для вирішення питання про наявність наміру сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених укладеними угодами або порушення позивачем правил оподаткування.

При цьому суд зазначає, що фактично за актом перевірки зроблено висновок про відсутність фінансово-господарської діяльності у позивача взагалі.

За таких обставин, податковий орган мав би дійти висновку про незаконність формування всіх валових витрат та всього податкового кредиту підприємства з часу його державної реєстрації, проте такий висновок стосується лише одного контрагента.

Згідно частин 2, 3 статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Визнання правочину недійсним судом не вимагається лише у тому випадку, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідно до частин 1, 5 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, та має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Судом з'ясовано, що жодний із правочинів до теперішнього часу не визнаний недійсним у судовому порядку.

Крім того податковий орган самостійно зазначає, що відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно статті 216 ЦК України до моменту визнання правочину недійсним або нікчемним правові наслідки, а саме те, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю - не настають. За таким висновки про відсутності у позивача об'єктів, які підпадають під визначення статей 3, 4, 7 Закону про ПДВ, та визнання даних, наведених в деклараціях з податку на додану вартість про обсяги поставок та придбання, податкове зобов'язання та податковий кредит за перевіряємий період недійсними, - не відповідають вимогам статей 215, 216 ЦК України.

Посилання відповідача на частину1 статті 203, статтю 215, частину 1 статті 216 є безпідставним, так як зазначені норми можуть використовуватися лише при визнанні правочинів недійсними в судовому порядку.

Інших підстав визнання правочину нікчемним діюче законодавство не передбачає.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин, спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок (частина 1), а отже, є нікчемним (частина 2). Як установлено в частині 2 статті 215 цього Кодексу, визнання судом нікчемних правочинів недійсними не вимагається. Відповідно до частини 1 статті 216 зазначеного Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Таким чином, суперечність правочину моральним засадам суспільства або спрямованість його на незаконне заволодіння майном держави, за даних обставин, може мати місце у разі наявності наміру сторін, який спрямований на неправомірне отримання податкової вигоди, шляхом штучного формування податкового кредиту і валових витрат.

Суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів наявності такого наміру у позивача та його контрагента.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом іншими контрагентами є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до таких контрагентів, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Більш того, жодних доказів невиконання обовязків по сплаті податку ТОВ «Торговий дім «Діаніт» або їх постачальниками відповідач не наводить ані в акті перевірки, ані під час судового розгляду справи.

Крім того, суд зазначає, що взагалі діюче податкове законодавство не надає права податковому органу визнавати дані, які відображаються суб'єктами підприємницької діяльності у податкових деклараціях (з податку на прибуток, з податку на додану вартість) за перевіряємий період, недійсними.

Відповідачем не було доведено наявність будь-яких умисних дій з боку посадових осіб стосовно ухилення від сплати податків шляхом укладення нікчемного правочину а тому позивач мав достатні і передбачені Законом про ПДВ підстави для віднесення суми сплаченого на користь постачальника ПДВ до складу податкового кредиту, отже відсутні факти, які б свідчили, що зміст укладених договорів не відповідає дійсним намірам сторін, та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів.

Відповідно правовій позиції Верховного Суду України щодо застосування норм права при розгляді спорів цієї категорії, несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Частиною 2 статті 8 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) України визнала обовязковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Так у справі “БУЛВЕС”АД проти Болгарії”(заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобовязань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

На підставі викладеного суд прийшов до висновку, що у відповідача не було правових підстав для нарахування податкового зобовязання з податку на додану вартість та, як слідство, штрафних санкцій, нарахованих у звязку із виключенням цієї суми з податкового кредиту, який був сформований відповідно до податкових накладних у період їх фактичного отримання позивачем.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, а податкове повідомлення-рішення від 22.11.2011 №001172301 на загальну суму 95195,09 грн. є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Під час судового засідання, яке відбулось 20.12.2011, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено у повному обсязі 23.12.2011.

Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити.

2.Скасувати податкове повідомлення-рішення Сакської об'єднаної державної податкової інспекції в АРК від 22.11.2011 №001172301 на загальну суму 95195,09 грн.

3.Стягнути на користь Приватного підприємства "Фірма "Іліта" з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 28,23 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ольшанська Т.С.