Постанова № 20198913, 14.12.2011, Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 грудня 2011 р. Справа №2а-10623/11/0170/9 о 17:30 Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Гаманка Є.О., при секретарі Сироватському М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Будівельно-виробничого підприємства «Строитель-плюс»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Сторони явку представників не забезпечили.

Будівельно-виробниче підприємство «Строитель-плюс» звернулося до Окружного адміністративного суду АР Крим з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим від 16.08.2011 року №0000994002 про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 172679,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 01,00 грн.; визнання протиправним та скасування наказу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим від 18.07.11р. №482; визнання незаконними дій Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим щодо проведення позапланової перевірки Будівельно-виробничого підприємства «Строитель-плюс» з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ПП «Базіс Торг» за період з 01.03.2011р. по 31.03.2011р.; визнання незаконними дій Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим щодо відображення в акті перевірки посилання на нікчемність правочинів укладених між ПП «Базіс Торг» та Будівельно-виробничим підприємством «Строитель-плюс».

Позов мотивовано помилковістю висновків податкового органу про нікчемність правочинів та безтоварний характер господарських операцій позивача із ПП «Базіс Торг».

Позивачем подано заяву від 01.12.2011 р. за вих. №190/с про зменшення позивних вимог.

Ухвалою Окружного адміністративного суду АР Крим від 01.12.2011 р. позовну заяву Будівельно-виробничого підприємства «Строитель-плюс» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, про визнання протиправним та скасування наказу та визнання протиправними та незаконними дій, у частині позивних вимог про визнання протиправним та скасування наказу; визнання протиправними та незаконними дій залишено без розгляду.

У судове засідання, що відбулося 14.12.2011р., сторони явку представників не забезпечили, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Від позивача надійшло клопотання про розгляд справи у відсутність представника за наявними матеріалами. У наведеному клопотанні позивач повідомляє суду, що наполягає на задоволенні уточнених позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Будівельно-виробниче підприємство «Строитель-плюс» є юридичною особою, зареєстровано виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради АР Крим 14.12.2000 р., ідентифікаційний код юридичної особи 31263808 (а.с.12).

Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку в Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим та є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість №100326353 від 22.01.2002 р. (а.с. 16).

Відповідно до ст.ст. 1, 4 Закону України від 04.12.1990 року №509-ХІІ «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах входять до складу органів державної податкової служби і є органами виконавчої влади.

Згідно п.п.41.1.1 п.41.1. ст. 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Таким чином, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим є контролюючим органом по відношенню до платника податків - Будівельно-виробничого підприємства «Строитель-плюс».

Згідно п.п.41.1.1 п.41.1. ст. 41 Податкового кодексу України органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби є контролюючими органами в розумінні Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 58 Податкового кодексу України у разі коли сума грошового зобов'язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до статті 54 цього Кодексу (крім декларування товарів, передбаченого для громадян), або у разі коли за результатами перевірки контролюючий орган встановлює факт невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, або зменшує розмір задекларованого від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість, розрахованого платником податків відповідно до розділу V цього Кодексу, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення.

Податкове повідомлення-рішення містить підставу для такого нарахування (зменшення) податкового зобов'язання та/або зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість; посилання на норму цього Кодексу та/або іншого закону, контроль за виконанням якого покладено на контролюючі органи, відповідно до якої був зроблений розрахунок або перерахунок грошових зобов'язань платника податків; суму грошового зобов'язання, що повинен сплатити платник податку; суму зменшеного (збільшеного) бюджетного відшкодування та/або зменшення від'ємного значення результатів господарської діяльності або від'ємного значення суми податку на додану вартість; граничні строки сплати грошового зобов'язання та/або строки виправлення платником податків показників податкової звітності; попередження про наслідки несплати грошового зобов'язання або внесення виправлень до показників податкової звітності в установлений строк; граничні строки, передбачені цим Кодексом для оскарження податкового повідомлення-рішення.

До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов'язання та штрафних (фінансових) санкцій.

При цьому суд зазначає, що прийняття податкового повідомлення-рішення та надіслання (вручення) його платнику податків відбувається в наслідок розрахування податковим органом суми грошового зобов'язання (як збільшення, так і його зменшення).

Пунктом 86.1 ст. 86 Податкового кодексу України встановлено, що результати перевірок (крім камеральних) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу державної податкової служби та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Враховуючи зазначене, відповідач, здійснюючи свої повноваження у спірних відносинах є суб'єктом владних повноважень, спір що виник між сторонами пов'язаний із захистом прав позивача у сфері публічно-правових відносин і є справою адміністративної юрисдикції, його належить розглядати в порядку, встановленому КАС України.

Судом встановлено, що працівниками відповідача було проведено невиїзну документальну перевірку позивача з питань правильності дотримання норм податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій з ПП «Базіс Торг» за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої 05.08.2011р. було складено акт №304/40-02/31263808. Відповідно до висновків акту, у порушення п.п. 198.6 п. 198 Податкового кодексу України Будівельно-виробничим підприємством «Строитель-плюс» завищено податковий кредит за березень 2011 року на суму ПДВ 172679,00 грн. (а.с. 30).

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення – рішення №0000994002 від 16.08.2011 р., яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 172679,00 грн. та штрафних санкцій у в розмірі 01,00 грн., із встановленням граничного терміну сплати податкового зобов’язання (а.с.17).

Вирішуючи питання щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення судом встановлено наступне.

В акті перевірки від 05.08.2011р. №304/40-02/31263808 відповідачем було зазначено, що Будівельно-виробничим підприємством «Строитель-плюс» завищений податковий кредит по ПДВ березень 2011 року у сумі 172679,00 грн.

Відповідно до положень п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

З п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вбачається, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Підпунктами 201.4, 201.5, 201.6 ст. 201 Кодексу встановлено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Для операцій, що оподатковуються, і операцій, звільнених від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно до положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Викладені норми свідчать про відсутність права платника податків включати в податковий кредит суми ПДВ, які не підтверджені податковими накладними.

Судом встановлено, що спірні суми ПДВ включені за фактом отримання від постачальника ПП «Базіс Торг» податкових накладних, які є належним чином оформленими.

Таким чином, висновки відповідача не відповідають зазначеним приписам Податкового кодексу України.

Пункт 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачає єдину підставу, коли не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг) – коли ці суми не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Жодної з наведених підстав, відповідачем під час перевірки встановлено не було.

Крім того, законом не передбачений зв'язок між виникненням права платника податку на податковий кредит та наданням податкової звітності його контрагентом.

На час виписки податкових накладних та отримання зазначеної податкової накладної позивач є платником податку на додану вартість.

Натомість в судовому засіданні було перевірено факт здійснення господарських операцій та встановлено, що товар від ПП «Базіс Торг» позивач отримав, що підтверджується видатковими накладними №342 від 01.03.2011 р., №567 від 01.03.2011 р., №343 від 02.03.2011 р., №354 від 04.03.2011р. та податковими накладними №22 від 01.03.2011 р., №23 від 01.03.2011 р., №28 від 02.03.2011 р., №41 від 04.03.2011р. та сплатив вартість товару, втому числі ПДВ та використав придбаний товар в своїй господарській діяльності.

Судом досліджено вказані податкові накладні, їх копії долучено до матеріалів справи (а.с. 45-52) і порушень щодо їх форми та порядку заповнення судом не встановлено, відповідач про такі порушення не зазначає.

Виходячи з вищевикладеного, з урахуванням відсутності доказів порушень оформлення податкових накладних, суд приходить до висновку про те, що формування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, які відповідно до положень Податкового кодексу України, засвідчують факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), та є єдиним документом, на підставі якого платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми, здійснювалось правомірно.

Таким чином, позивачем, під час формування податкового кредиту, булу дотримані положення Податкового кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру. Статтею 80 Цивільного кодексу України встановлено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Частиною 4 ст. 91 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідачем, в підтвердження правомірності своїх дій, не надано доказів внесення до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи ПП «Базіс Торг» – контрагента позивача.

З наведеного вище вбачається, що контрагент позивача, як юридична особа, наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, має відповідно до діючого законодавства, право на здійснення господарської діяльності на власний розсуд та ризик, у тому числі з надання послуг та виконання робіт.

Відповідно до ст.ст. 204, 205 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 215 Кодексу встановлено, що підставою для здійснення підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як вбачається з акту перевірки, позивачем, в порядку Цивільного кодексу України, були укладені договори та здійснені відповідні розрахунки з контрагентом ПП «Базіс Торг».

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено поняття первинного документу, - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частинам 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.199р. №88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Пунктом 2.4 вказаного Положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2.7 Положення первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

З наведених вище норм вбачається, що акт перевірки є носієм інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного чи іншого законодавства суб’єктами господарювання, в зв’язку з чим, діючим законодавством встановлений порядок оформлення результатів перевірок якого податкові органи повинні дотримуватись.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем було надано оцінку нікчемності договорів, укладених між позивачем та контрагентом ПП «Базіс Торг». Відповідач зробив висновки про нікчемність договорів без їх фактичного дослідження або без посилання на відповідне рішення про визнання таких договорів нікчемними, оскільки ним було встановлено, що податковий кредит за березень 2011 року від постачальника ПП «Базіс Торг», який проведений на підставі нікчемних правочинів, підлягає зменшенню.

На думку суду, чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Зазначені висновки суду узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії.

Так, у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі № 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі № 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Крім того, рішення суду узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Також позивачем був зроблений висновок про отримання податкових накладних без мети реального настання правових наслідків, з метою заниження об’єкту оподаткування та несплати податків, без посилання в акті перевірки та без оцінки будь-яких документів, у тому числі, податкових накладних, що свідчили б про цей факт.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем, під час перевірки не досліджувались та не оцінювались первинні бухгалтерські документи позивача (з зазначенням їх номеру, назви, дати), на підставі яких позивачем здійснювалось формування податкового кредиту.

В зв’язку з чим, податкове повідомлення-рішення від 16.08.2011 року №0000994002 про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 172679,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 01,00 грн., є протиправним і підлягає скасуванню.

В силу викладеного суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

У судовому засіданні 14.12.11р. проголошено вступну та резолютивну частини постанови. У повному обсязі постанову складено 16.12.11р.

На підставі викладеного, керуючись статтями 11, 94, 158-163, 167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Адміністративний позов задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в м. Сімферополі АР Крим від 16.08.2011 року №0000994002 про збільшення суми грошового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 172679,00 грн. та нарахування штрафних санкцій в розмірі 01,00 грн., всього на загальну суму 172680,00 грн.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь Будівельно-виробничого підприємства «Строитель-плюс» судовий збір у розмірі 3,40 грн.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя                                                   Гаманко Є.О.