Рішення № 20154126, 06.12.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" грудня 2011 р. Справа № 25/141-11

Господарський суд Київської області у складі судді Саванчук С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “ЦЕОЛІТ”, м. Бровари, Київська область

до Товариства з обмеженою відповідальністю “КНЯЖА АВІЛА”, с. Красилівка, Броварський район, Київська область

про стягнення 18735,73 грн.

за участю представників:

позивача ОСОБА_1. (довіреність від 17.01.2011 № 09/11);

відповідача ОСОБА_2 (доручення від 06.12.2011 № 2).

Обставини справи:

До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “ЦЕОЛІТ” (далі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю “КНЯЖА АВІЛА” (далі відповідач) про стягнення 18735,73грн., з яких: 17200,00грн. попередня оплата, 1124,81грн. інфляційні втрати та 410,92 грн. 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані недосягненням сторонами згоди на укладення господарського договору та повернення перерахованих у якості попередньої оплати коштів, які позивач сплатив за виставленими відповідачем рахунками.

Ухвалою суду від 31.10.2011 порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 17.11.2011.

У судовому засіданні 17.11.2011 у звязку з витребуванням додаткових документів на підставі частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 06.12.2011.

05.12.2011 через канцелярію господарського суду Київської області (вх. № 16839 від 05.12.2011) надійшов відзив на позов, у якому відповідач визнав те, що згодився на повернення грошових коштів та повернув позивачу 3500,00 грн. Також у відзиві вказано, що претензії до якості, кількості чи строків виготовлення металоконструкції у позивача до відповідача були відсутні, пояснив що зазначені кошти відповідач не має можливості повернути на даний момент, оскільки реалізувати готову конструкцію неможливо і просив прийняти позивача одну з пропозицій: прийняти конструкції та оплатити витрачені додаткові кошти у розмірі 855,00 грн. і повернути перераховані кошти у розмірі 3500,00 грн.; отримати конструкції в обємі різниці перерахованих та додатково витрачених коштів відповідачем та сплачених позивачем; надати допомогу у реалізації продукції, після чого відповідач поверне різницю перерахованих позивачем коштів. Відзив залучений до матеріалів справи. 06.12.2011 присутній у судовому засіданні представник позивача повністю підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з мотивів, викладених у позові.

Представник відповідача у судовому засіданні 06.12.2011 проти позову заперечив повністю, посилаючись на твердження відзиву на позов, а також надав креслення та видаткові накладні на підставі яких мало бути здійснено виготовлення металоконструкцій, а в подальшому і її передача позивачу. Вищевказані документи залучені до матеріалів справи.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 06.12.2011 оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх в судовому засіданні представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, у травні 2010 року між позивачем та відповідачем досягнуто усної домовленості, згідно з якою після 100 % попередньої оплати позивачем відповідач зобовязувався передати позивачу металоконструкції, а позивач зобовязувався прийняти їх.

На підставі виставлених відповідачем рахунків від 11.05.2010 № 104 на суму 14400,00 грн. та від 20.05.2010 № 114 на суму 6300,00 грн., позивачем перераховано 100% погодженої сторонами попередньої оплати в сумі 20700,00грн., що визнається відповідачем та підтверджується платіжними дорученнями від 10.05.2010 № 296 на суму 14400,00 грн. та від19.05.2010 № 339 на суму 6300,00 грн., що містяться в матеріалах справи (а.с.№№13-14, Т. 1).

29.11.2010 відповідачем перераховано позивачу 1000,00грн. із зазначенням призначення платежу: «повернення (аванс), повернення коштів постачальником», встановлено судом відповідно до виписки з рахунку позивача (а.с. №16, Т.1).

11.01.2011 відповідачем надіслано позивачу факсограмне повідомлення з гарантійним листом № 2 наступного змісту: «згідно з Вашою відмовою у покупці металоконструкцій та нашою двосторонньою домовленістю щодо повернення коштів за Ваше замовлення, на яке було витрачено матеріали та виконано багато роботи з виготовлення, доводимо Вам слідуючий графік повернення коштів (оскільки нам потрібно знайти покупця даного замовлення) в сумі 19700,00грн.: січень 2011 року 5000,00 грн.; лютий 2011 року 5000,00грн.; березень 2011року 9700,00 грн. (а.с. №15, Т. 1).

19.01.2011 відповідачем перераховано позивачу 1000,00грн. із зазначенням призначення платежу: «повернення (аванс), повернення коштів постачальником», встановлено судом відповідно до виписки з рахунку позивача (а.с. №16, Т.1).

22.04.2011 позивачем на адресу відповідача надіслано попередження від21.04.2011 № 51/11, в якому останній вказав, що станом на 20.04.2011 відповідачем відповідно до графіку повернення коштів повернено останньому 1000,00 грн. та просив добровільно сплатити решту суми у розмірі 18700,00 грн. В підтвердження надіслання зазначеної претензії позивач надав до суду повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що уповноважена особа відповідача отримала зазначену кореспонденцію 16.05.2011.

У подальшому, відповідачем перераховано позивачу кошти 19.05.2011 у розмірі 500,00 грн. та 23.05.2011 у розмірі 500,00 грн. із зазначенням призначень платежів: «повернення (аванс), повернення коштів постачальником», встановлено судом відповідно до виписки з рахунку позивача (а.с. №16, Т.1).

06.07.2011 позивачем надіслано на адресу відповідача претензію від06.07.2011 № 85/11, в якій він вказав, що станом на 01.07.2011 заборгованість відповідача складає 17700,00 грн. та просив невідкладно повернути зазначені кошти. В підтвердження надіслання зазначеної претензії позивач надав до суду повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що уповноважена особа відповідача отримала зазначену кореспонденцію 15.07.2011.

На вищевказану претензію відповідачем надіслано лист відповідь від 15.07.2011 № 42, в якому повідомив про те, що станом на момент отримання листа продукція ще не продана, відповідач несе збитки і вимагав в негайному порядку приїхати забрати продукцію, повернути перераховані грошові кошти у розмірі 3000,00 грн. або припинити надсилання претензій, оскільки це буде підставою для його звернення до суду. 12.08.2011 відповідачем перераховано позивачу 500,00грн. із зазначенням призначення платежу: «повернення (аванс), повернення коштів постачальником», встановлено судом відповідно до виписки з рахунку позивача (а.с. №16, Т.1).

Крім зазначеної вище виписки з рахунку позивача, у якості письмового доказу перерахованих відповідачем на рахунок позивача коштів, а, отже, і суми залишку неповернутої попередньої оплати, судом взято до уваги банківську довідку від15.11.2011 №СІІ-0000-157-03/1516, яку позивач надав на вимогу суду, з якої вбачається, що на рахунок останнього кошти від відповідача надходили тільки у вищезазначених розмірах часткового повернення. Оригінал довідки залучений до матеріалів справи.

На момент подання позовної заяви, різниця між повернутими та перерахованими коштами склала 17200,00 грн., що і стало підставою для звернення позивача до суду.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги частиною 3 статті 180, частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України, частиною 3 статті 214 Цивільного кодексу України та стверджує, зокрема, що позивачем за усною домовленістю з відповідачем перераховано на рахунок останнього попередню оплату за продукцію, проте, сторонами не досягнуто згоди на укладання господарського договору, сторони не погодили його обовязкові умови, відповідачем прийнято відмову позивача від продукції, відмову від правочину вчинено в такій само формі, в якій було вчинено правочин.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються тим, що продукцію виготовлено за індивідуальним замовленням, за додатковими вимогами позивача у ході виготовлення вона змінювалась, що призвело до додаткових витрат відповідача, свою згоду на повернення сплачених позивачем коштів відповідач вважає попередньою, оскільки згодом виявилось, що продукцію не вдалось продати іншим покупцям.

З огляду на положення чинного законодавства та докази, що надані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд вважає, що позовна вимога про стягнення 17200,00 грн. попередньої оплати підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 220 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Правочини можуть бути двосторонніми, двостороннім правочином є погоджена дія двох сторін.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із приписами статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (частина 2); при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3); умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг (частина 4).

Відповідно до частини 8 статті 181 Господарського кодексу України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Частиною 2 статті 214 Цивільного кодексу України встановлено, що особи, які вчинили двосторонній правочин, мають право за взаємною згодою сторін, а також у випадках, передбачених законом, відмовитися від нього, навіть і в тому разі, якщо його умови повністю ними виконані.

Приписами частини 1 статті 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.

За наявними матеріалами справи, суд не може дійти висновку, що сторони погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Сторонами погоджено ціну продукції, проте, доказів на підтвердження погодження предмету та строку договору суду не надано.

Крім того, як позивачем, так і відповідачем зазначено, що строк передачі конструкції сторонами не визначався.

Що ж до предмету договору, то за наявними матеріалами справи не можна зробити однозначного висновку щодо того який за своєю правовою природою договір мали намір укласти сторони: купівлі продажу готової продукції чи підряду на виготовлення продукції за замовленням позивача.

З огляду на наявні в матеріалах справи письмові докази, найменування продукції металоконструкції, проте, доказів погодження її номенклатури, асортименту, кількості продукції або робіт по виготовленню продукції, що мав здійснити відповідач, а також вимог до їх якості суду не надано.

Крім того, у відзиві на позов стверджується, що у межах процедури передачі продукції відповідач мав додатково здійснити земельні і бетонні роботи, оплату яких не погоджено з позивачем.

Твердження відповідача, що виготовлення металоконструкцій здійснено за погодженими позивачем кресленнями та зведеним кошторисним розрахунком вартості не підтверджується наданими відповідачем документами, оскільки вони не містять даних про погодження їх позивачем, не підписані уповноваженим представником позивача, не скріплені відбитком його печатки.

Крім того, твердження відповідача про фактичне виготовлення ним металевої конструкції та докази надані ним не знаходять свого підтвердження, зокрема, і у звязку з тим, що відповідно до спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 27 - 30 Т. 1) у графі “види діяльності” (а.с. №28, Т.1) зазначено: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах; ремонт і технічне обслуговування машин та устаткування для перероблення сільгосппродуктів; виробництво машин та устаткування для перероблення сільгосппродуктів; оптова торгівля іншими машинами та устаткуванням; оптова торгівля зерном насінням та кормами для тварин; роздрібна торгівля іншими непродовольчими товарами, однак виготовлення будь-яких металевих конструкцій не вказано, а інших доказів щодо здійснення діяльності по виготовленню металевих конструкцій за індивідуальними замовленнями відповідач суду не надав.

У звязку з тим, що правовідносини сторін не були оформлені у вигляді єдиного двостороннього документу, волевиявлення сторін було встановлено судом на підставі дій, що були вчинені сторонами та їх переписки, з урахуванням надання доказів направлення та отримання контрагентом цієї переписки, а також вимог статей 32, 36 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем перераховано відповідачу 100 % погодженої сторонами попередньої оплати 10.05.2010 у сумі 14400,00 грн. та 19.05.2010 у сумі 6300,00грн. У своєму листі від 11.01.2011 відповідач підтверджує двосторонню домовленість щодо повернення коштів та надає графік повернення коштів. 29.11.2010, 19.01.2011, 19.05.2011, 23.05.2011, 12.08.2011 відповідачем частково повертаються суми попередньої оплати.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, а отже, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

Виходячи із змісту частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України неукладеність договору виключає можливість виникнення за ним прав та обов'язків у сторін, оскільки в цьому випадку договір вважається таким, що не відбувся.

Крім того, відмову позивача від продукції та повернення попередньої оплати погоджено у двосторонньому порядку.

Отже, враховуючи наведені вище обставини та норми матеріального права, до спірних правовідносин необхідно застосовувати загальні норми Цивільного кодексу України, щодо виникнення зобовязань у звязку із отриманням однією юридичною особою від іншої юридичної особи грошових коштів без належних правових підстав.

Однак, з позовної заяви вбачається, що позивач виходячи з того, що зобовязання відповідача виникло на підставі здійсненої передоплати щодо передачі продукції, помилково застосував норми глави 54 Цивільного кодексу України, а саме статті 693 цього Кодексу.

У свою чергу, суд вказує, що відповідно до пункту 16 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 29.06.2010 № 01-08/369 “Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2009 році щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України” на питання: “Чи може господарський суд у вирішенні спору застосувати інші норми матеріального права, ніж ті, на які посилаються сторони та інші учасники судового процесу?” вказав, що господарські суди у вирішенні спорів не лише можуть, а й повинні застосовувати норми права, якими регулюються спірні правовідносини у конкретних справах, незалежно від того, чи посилаються на відповідні норми сторони та інші учасники судового процесу (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

Оскільки грошові кошти у розмірі 17200,00 грн. не можуть вважатися такими, що перебувають у відповідача на законних підставах, у даному випадку суд застосовує статтю 1212 Цивільного кодексу України, відповідно до якої передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого або інших осіб чи наслідком події.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 17200,00грн. грошових коштів є законною та підлягає задоволенню.

Посилання відповідача на неправомірність односторонньої відмови позивача від договору, яка нібито мала місце в діях останнього, не знаходить обєктивного підтвердження, оскільки судом встановлено та не заперечувалось самими сторонами про неукладеність договору, а тому відмова від договору можлива була лише у випадку, якщо б договір відбувся.

Крім цього, оскільки відповідачем порушено строки повернення грошових коштів, позивач на підставі статті 625 Цивільного кодексу України заявляє до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період прострочення з січня по вересень 2011 року в розмірі 1124,81грн. та 3% річних з 01.01.2011 по 30.09.2011 в розмірі 410,92грн.

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, грошовим зобов'язанням вважається зобов'язання, змістом якого є сплата боржником грошей. Грошові зобов'язання можуть бути частиною інших оплатних зобов'язань (наприклад, обов'язок покупця сплатити гроші за придбаний товар, обов'язок наймача оплатити користування майном тощо), а можуть мати самостійний характер (відносини позики, кредиту, банківського вкладу тощо).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Таким чином, частина 2статті 625 цього Кодексу визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань.

Статтею 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З приписів статті 1212 Цивільного кодексу України вбачається, що повернення виконаного однією із сторін здійснюється не у зв'язку із зобов'язанням, а у зв'язку з його виконанням поза межами певного зобов'язання.

Сторонами не подано суду належних та допустимих доказів існування між ними жодних грошових (цивільно - правових) зобовязань, з яких вбачався би обовязок відповідача сплатити в певний строк на користь позивача ту чи іншу грошову суму, оскільки для стягнення з відповідача на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3 % річних та інфляційних втрат необхідна саме наявність одночасно двох обставин грошового зобовязання та відповідного прострочення боржником виконання такого грошового зобов'язання.

Враховуючи вищенаведене, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволенню не підлягають.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 17200,00 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростованими, а, відтак, підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно технічне забезпечення судового процесу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 43, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “КНЯЖА АВІЛА” (07451, Київська область, Броварський район, с. Красилівка, вул. Механізаторів, буд. 3, код ЄДРПОУ 32412391) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма “ЦЕОЛІТ” (07400, Київська область, м. Бровари, вул.Єсеніна, буд. 1/1, код ЄДРПОУ 19417174) 17 200 (сімнадцять тисяч двісті)грн. 00 коп. заборгованості, 172 (сто сімдесят два) грн. 00 коп. державного мита та 216 (двісті шістнадцять) грн. 65 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному порядку.

Суддя С.О. Саванчук

Повне рішення складено 12.12.2011.