Рішення № 20152849, 06.12.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" грудня 2011 р. Справа № 6/117-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛФК-Груп” до Заготівельно-виробничого приватного підприємства “Регіон-2001”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Веста-2007”, про стягнення боргу за договором поставки від 01.01.2008р.,

представники:

позивача: ОСОБА_1 (дов. від 07.11.2011р.),

відповідача: ОСОБА_2 (дов. № 17/10 від 17.10.2011р.),

третьої особи: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

В жовтні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “ЛФК-Груп” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Заготівельно-виробничого приватного підприємства “Регіон-2001” (далі - відповідач) про стягнення боргу за Договором поставки № 10/1 від 01.01.2008р.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008р., щодо оплати за отриманий цемент, згідно видаткових накладних. З цих підстав, позивач просить суд стягнути з відповідача 659 111,63 грн боргу.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.10.2011р. порушено провадження у справі № 6/117-11 та призначено її до розгляду на 25.10.2011р.

20.10.2011р. відповідачем через загальний відділ господарського суду Київської області подано клопотання № 20/10 від 20.10.2011 року про відкладення розгляду справи № 6/117-11 у звязку з перебуванням представника відповідача на лікуванні в закладі МОЗ України.

У звязку з неявкою в судове засідання 25.10.2011р. представника відповідача, неподанням ним витребуваних документів та враховуючи його клопотання, суд відклав розгляду справи на 08.11.2011р.

Відповідачем подано відзив № 07/11 від 07.11.2011р., в якому він просить залишити позов без розгляду, на підставі ст. 63 ГПК України.

В судовому засіданні 08.11.2011р., суд, дійшовши висновку про необхідність залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю “Веста-2007”, з власної ініціативи залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Веста-2007”, відповідно до ст. 27 ГПК України.

Водночас, 08.11.2011р. суд оголосив перерву в засіданні до 22.11.2011р.

В судовому засіданні відповідачем подано клопотання № 22/11/3 від 22.11.2011р., в якому він просить зупинити провадження у даній справі та направити матеріали до слідчих органів, обґрунтовуючи діяння посадових осіб ТОВ “Веста-2007” направлених на заволодіння майном відповідача шляхом обману, а саме надсилання листа відповідачу з вимогою про сплату заборгованості, начебто, на підставі укладеного між ТОВ “Веста-2007” та позивачем у даній справі договору відступлення права вимоги.

Суд, заслухавши клопотання відповідача та думку позивача вважає, що вищезазначене клопотання є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки 22.11.2011р. третьою особою - ТОВ “Веста-2007” надано суду письмові пояснення, в яких зазначено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Веста-2007” та Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛФК-Груп” (позивач) ніяких договорів про переуступку права вимоги не укладалося.

Крім того, ст. 79 ГПК України надає право суду зупинити провадження у справі з підстав, передбачених даною статтею.

Ухвалою господарського суду Київської області від 22.11.2011р. суд відклав розгляд справи на 06.12.2011р., у звязку з неподанням позивачем витребуваних документів.

06.12.2011р. позивачем подано позовну заяву (уточнену в порядку ст. 22 ГПК України). Зі змісту цієї заяви вбачається, що позивач зменшив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу та просить суд стягнути з відповідача 628 516,63 грн основного боргу. Окрім заявленого основного боргу, позивач додатково заявив вимоги про стягнення з відповідача індексу інфляції у сумі 132853,78 грн, 3% річних у сумі 42903,98 грн. та пені у сумі 225931,94 грн. Тобто, за своєю правовою природою позовна заява (уточнена), подана 06.12.2011р. є заявою про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу та є одночасно заявою про зміну предмету позову (шляхом заявлення додаткових позовних вимог), порядок подання якої врегульовано ст. 22 ГПК України.

Так, відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що подану заяву в частині зменшення позовних вимог по основному боргу суд приймає, проте заява в частині стягнення індексу інфляції, 3% річних та пені, яка подана після початку розгляду справи по суті не відповідає вимогам ст. 22 ГПК України, а тому не приймається судом до розгляду.

Таким чином, суд розглядає остаточні вимоги позивача про стягнення з відповідача 628 516,63 грн боргу, що також додатково підтверджується розрахунком позовних вимог (додаток до позовної заяви № 1, т.1 а.с. 75).

Представник третьої особи в судове засідання 06.12.2011р. не з'явився.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному засіданні.

Проте, враховуючи що ТОВ “Веста-2007” просило слухати справу без участі його представника, суд вважає за можливим розглянути справу за відсутності представника третьої особи.

06.12.2011 року відповідно до частини другої статті 85 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

01.01.2008р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “ЛФК-Груп” (далі постачальник, позивач у справі) та Заготівельно-виробничим приватним підприємством “Регіон-2001” (далі покупець, відповідач у справі) було укладено договір поставки № 10/1 (далі договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язується здійснювати поставку цементу, а покупець зобовязаний прийняти і оплатити його за рахунками по факту поставки згідно з товарно-транспортними накладними.

Сума договору складає 12000 000 грн (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 1.4. договору розрахунки за відвантажений товар проводяться покупцем протягом 5 днів з моменту поставки товару.

Договір, відповідно до п. 2.1., набуває чинності з моменту його оформлення і дійсний до 31.12.2008р. Договір вважається пролонгованим на наступний календарний рік, якщо сторони не заявили про бажання його розірвати за один місяць до закінчення року (п. 2.2. договору).

З огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази щодо розірвання договору поставки № 10/1 від 01.01.2008р. за один місяць до його закінчення, суд дійшов висновку, що цей договір є чинним на момент розгляду спору в суді, оскільки мала місце пролонгація у відповідності до п. 2.2. договору.

Спір виник в насідок того, що відповідачем не в повній мірі виконано обовязок щодо повної оплати отриманого згідно договору поставки № 10/1 від 01.01.2008р. цементу.

Як на доказ існування правовідносин з поставки цементу між сторонами за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008р. позивач посилається на накладні та довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей за період з 15.01.2008 року по 05.11.2010 року та на банківські виписки про проведені відповідачем оплати.

Зі змісту наданих до позовної заяви видаткових накладних вбачається, що вони, оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обовязкових в них реквізитів, а саме:

·найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ;

·назву документа(форми);

·дату і місце складення документа;

·зміст та обсяг господарської операції;

·одиницю виміру господарської операції(у натуральному та\або вартісному виразі);

·посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

·особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 2. Інструкції “Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей” затвердженої Наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 року N 99 (далі - Інструкція) сировина, матеріали, товари, основні засоби та інші товарно-матеріальні цінності, відпускаються покупцям тільки за довіреністю одержувачів. При відпуску цінностей довіреність залишається у постачальника.

При цьому, суд звертає увагу, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву з документальним обґрунтуванням його доводів, однак останній не надав суду будь-яких яких доказів того, що відповідач заперечує факт отримання товару, у визначених видаткових накладних.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується видатковими накладними, про що свідчать підписи представника відповідача (ОСОБА_3), доданих до позовної заяви та довіреностями на отримання матеріальних цінностей, виписаних на імя ОСОБА_3, які надав позивач на підтвердження факту передачі товару, (належні копії довіреностей знаходяться в матеріалах справи), тобто, за документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції при її прийнятті.

Оригінали зазначених копій документів судом було оглянуто в засіданні на відповідність їх автентичності.

Судом встановлено, що подані позивачем накладні за період з 15.01.2008р. по 24.06.2008р. містять підставу поставки відповідні рахунки фактури.

Так, перевіривши банківські виписки позивача за період з 16.01.2008р. по 01.07.2008р., суд встановив, що відповідач в цей період сплачував позивачу кошти за отриманий цемент з призначення платежу: «Оплата за цемент” із зазначенням відповідних накладних або із зазначенням відповідних рахунків-фактур, вказаних в накладних.

Всі сплачені в цей період відповідачем кошти були прийняті та зараховані позивачем в рахунок поставленого, за вказаними накладними, цементу.

Відповідно до позовної заяви та додатку до позовної заяви №1 (а/с 75-74) спору між сторонами щодо оплати вартості цементу за накладними в період з 15.01.2008р. по 24.06.2008р. у даній справі не має.

Крім того, перевіривши банківські виписки позивача за період з 16.01.2008р. по 01.07.2008р., суд встановив, що відповідач в цей період також сплачував позивачу кошти за отриманий цемент з призначення платежу: «Оплата за цемент зг. Рах. 12/2007р.»; «Оплата за цемент зг. рах. 28.12.07 -15.01.08».

Наведене вказує на те, що між сторонами існували договірні правовідносини з поставки цементу і в 2007 році, тобто до укладення договору №10/1 від 01.01.2008 року.

Також, перевіривши надані позивачем накладні за період 25.06.2008р. по 05.11.2010р. судом встановлено, що серед них міститься видаткова накладна № РН-1604-01 від 16.04.2009р., в якій підставою поставки зазначено: «замовлення за договором № ДГ-0000004 від 25.06.2008р.”.

Дана обставина також вказує на те, що в період дії договору №10/1 від 01.01.2008 року між сторонами існував інший договір, а саме договір № ДГ-0000004 від 25.06.2008р.

Відтак, судом встановлено, що між сторонами у період з 01.01.2008 року по день розгляду спору в суді окрім договору №10/1 від 01.01.2008 року існували й інші правовідносини щодо поставки цементу, зокрема, договірні відносини з 2007 року та договір № ДГ-0000004 від 25.06.2008р, що підтверджується видатковою накладною № РН-1604-01 від 16.04.2009р.

Крім того, судом встановлено, договір № ДГ-0000004 від 25.06.2008р., на підставі якого було здійснено поставку за накладною № РН-1604-01 від 16.04.2009р., не є тією обставиною, якою позивач обґрунтовує свою позовну заяву, у звязку з чим у суду відсутні відомості про порядок та умови оплати товару за договором № ДГ-0000004 від 25.06.2008р.

При цьому, суд звертає увагу, що позивачем не подано суду вказаного договору для встановлення настання строку оплати за здійснену в межах цього договору поставку за накладною № РН-1604-01 від 16.04.2009р. на суму 8974,40 грн., як і не подано довіреності на отримання матеріальних цінностей за договором № ДГ-0000004 від 25.06.2008р. чи за накладною № РН-1604-01 від 16.04.2009р.

У звязку з тим, що позивач не довів тієї обставини, що строк оплати за поставку здійснену в межах договору № ДГ-0000004 від 25.06.2008р за накладною № РН-1604-01 від 16.04.2009р. настав на момент розгляду справи в суді, а відтак недовів і порушення свого права в цій частині та враховуючи те, що в позовній заяві позивач просить стягнути борг за договором № 10/1 від 01.01.2008р. і про зміну підстав позову позивач не заявив, суд у стягненні 8974,40 грн за накладною РН-1604-01 від 16.04.2009р. та договором № ДГ-0000004 від 25.06.2008р. відмовляє.

Судом також встановлено, що в період з 25.06.2008р. по 05.11.2010р. сторони в накладних зазначали підставу поставки договір № 10/1 від 01.01.2008р., що безпосередньо співвідноситься з доводами покладеними в обґрунтування підстав позову та з даними банківських виписок починаючи з 03.07.2008р. по 27.04.2011р., згідно яких відповідач сплачував відповідачу вартість отриманого цементу з призначенням платежу: «Оплата за цемент згідно договору № 10/1 від 01.01.2008р.”.

Суд звертає увагу на те, що при відпуску цінностей відповідачу довіреності виписані останнім на імя уповноваженої особи від покупця на отримання товару залишилися у постачальника та містяться в матеріалах справи.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відтак, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, господарський суд встановив, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні та довіреності за період з 25.06.2008р. по 05.11.2010р.(аркуш додатку до справи 128-268 ) оформлені сторонами на виконання взятих на себе зобовязань, саме за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008р.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобовязання щодо поставки товару у відповідності до вимог договору.

Так, судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних за період з 25.06.2008р. по 05.11.2010р., на виконання умов договору поставки № 10/1 від 01.01.2008р. позивач поставив, а відповідач прийняв цемент на загальну суму 3476434 грн. 50 коп.

Проте, як свідчать матеріали справи, зокрема, банківські виписки надані позивачем, відповідач в порушення свого грошового зобовязання за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008р. вартість отриманого товару сплатив частково, а саме перерахував позивачу за поставлений за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008р. цемент лише 2952 920 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок (аркуш додатку до справи 340-438).

Вказані обставини відповідачем належними доказами не спростовані.

Відтак, на час вирішення спору, вартість поставленого за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008р. та неоплаченого відповідачем цементу становить 523514 грн. 50 коп. (3476434 грн. 50 коп.2952 920 грн).

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги положення п. 1.4. договору, відповідач зобовязаний був оплатити вартість отриманого по видатковим накладним товару у строк, протягом 5 днів з моменту поставки товару.

Отже, право вимоги оплати в позивача за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008р. виникало після спливу 5 днів з моменту отримання відповідачем кожної партії цементу.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Відтак, враховуючи положення п. 1.4. договору поставки № 10/1 від 01.01.2008р., на момент звернення з позовом та розгляду справи в суді у відповідача виник обовязок оплатити отриманий за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008р. цемент, а позивач, відповідно, набув права вимоги за вказаними поставками.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо оплати отриманого товару за договором доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів повної оплати відповідачем вартості отриманого за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008р. цементу, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008р. становить 523514 грн. 50 коп.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обовязок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення повної оплати за отриманий товар (цемент) по договору поставки № 10/1 від 01.01.2008р.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу за отриманий товар відповідачем надано не було.

Водночас, перевіривши докази, подані позивачем на підтвердження позовних вимог, судом було встановлено, що 30 березня 2009 року між сторонами, в порядку ст. 601 ЦК України, було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008 р.(з боку позивача) та рахунками-фактурами: СФ-0000840 від 30.12.06 р., СФ-0000188 від 27.03.07 р., СФ-0001499 від 10.11.08 р. (з боку відповідача), про що свідчать підписи та печатки сторін на протоколі заліку зустрічних однорідних вимог. (аркуш додатку до справи 439)

Відповідно до проведеного зарахування зустрічних однорідних вимог сторони провели зарахування зустрічних однорідних вимог на загальну суму 104700 грн.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобовязання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги.

З позовної заяви вбачається, що при зверненні до суду позивач визначаючи розмір боргу відповідача за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008 р. не враховував проведеного сторонами зарахування зустрічних однорідних вимог за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008 р. на загальну суму 104700 грн.

Відтак, враховуючи, що сторони 30 березня 2009 року провели зарахування зустрічних однорідних вимог за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008 р. на загальну суму 104700 грн. суд приходить до висновку, що починаючи з 30 березня 2009 року зобовязання відповідача в частині сплати позивачу 104700 грн. боргу за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008 р. припинилось зарахуванням зустрічних однорідних вимог відповідача до позивача на суму 104700 грн.

У звязку з викладеним, борг відповідача за договором поставки № 10/1 від 01.01.2008 р. становить 418814 грн. 50 коп. (3476434 грн. 50 коп.2952 920 грн 104700 грн.).

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що борг відповідача перед позивачем за поставлений згідно договору поставки № 10/1 від 01.01.2008р. цемент становить 418814 грн. 50 коп.

Відтак, заявлений позивачем розмір боргу 628516 грн. 63 коп. не відповідає дійсним обставинам справи та не підтверджується поданими сторонами доказами, у звязку з чим позовна вимога підлягає частковому задоволенню лише в частині стягнення з відповідача боргу за поставлений згідно договору поставки № 10/1 від 01.01.2008р. цемент в розмірі 418814 грн. 50 коп.

Щодо вимоги про накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на поточному рахунку, на суму 665938,75 грн суд зазначає, що дана вимога не підлягає задоволенню, оскільки, позивачем не надано доказів на обґрунтування в чому саме не вжиття зазначеного заходу по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі у відповідності до ст. 66 Господарського кодексу України.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача.

При цьому, відповідно до абз. 2. п. 4.2. Розяснення Вищого господарського суду України від 04.03.1998року №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Заготівельно-виробничого приватного підприємства “Регіон-2001” (код 31463419) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ЛФК-Груп” (код 33906718) 418814 грн. 50 коп. основного боргу, а також 4392 грн. 02 коп. державного мита та 157 грн. 26 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз