Рішення № 20152847, 06.12.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"06" грудня 2011 р. Справа № 6/118-11

Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Метал-Компані” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нові технології України” про стягнення боргу,

представники:

позивача: ОСОБА_1 (дов. від 06.12.2011р.),

відповідача: не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

В жовтні 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Альфа-Метал-Компані” (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нові технології України” (далі - відповідач) про стягнення боргу за поставлений товар.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки № 23.07.2010 від 23.07.2010р., щодо оплати отриманої продукції, згідно видаткових накладних: № 972 від 06.10.2010р. та № 1048 від 19.10.2010р. З цих підстав, позивач просить суд стягнути з відповідача, всього 42 707 грн, з яких: 38 321 грн основного боргу, 3 659,66 грн інфляційних втрат та 726,35 грн 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 11.10.2011р. порушено провадження у справі № 6/118-11 та призначено її до розгляду на 25.10.2011р.

У звязку з неявкою в судове засідання 25.10.2011р. представників сторін та неподанням ними витребуваних документів, суд відклав розгляд справи на 08.11.2011р., згідно ст. 77 ГПК України.

Ухвалою господарського суду Київської області від 08.11.2011р., суд виніс ухвалу про відкладення розгляду справи на 22.11.2011р., у звязку з неявкою в судове засідання представника відповідача та неподанням сторонами витребуваних документів.

22.11.2011р. представники сторін знову в судове засідання не зявилися, витребувані документи суду не надали, тому, з цих підстав суд відклав розгляд справи на 06.12.2011р.

Представник позивача у судовому засіданні 06.12.2011р. подав письмові пояснення по суті позову, позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, однак витребувані документи суду не надав, як і не надав доказів поважності причин невиконання ухвал суду.

Представник відповідача в судове засідання 06.12.2011р. вкотре не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, витребувані документи суду не надав, хоча про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином ухвалою господарського суду Київської області від 22.11.2011р. за юридичною адресою, яка зазначена у позовній заяві та відповідає адресі вказаній у довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відповідача, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Так, згідно з розясненнями президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.07.1997 року за № 02-5/289 особи, що беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження по справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Матеріалами справи також підтверджується, що відповідач повідомлявся про час та місце всіх судових засідань, зокрема на 25.10.2011р., 08.11.2011р. та 22.11.2011р.

Водночас, ухвала суду про порушення провадження у справі № 6/118-11 від 11.10.2011р., направлена відповідачу, була повернута до суду відділом звязку з поміткою на довідці до поштового конверту «за зазначеною адресою не проживає”.

Проте, відповідно до п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році” № 01-8/1228 від 02.06.2006, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами звязку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обовязку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, відповідач вважається належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено у даному засіданні.

Враховуючи вимоги положень ст. 69 ГПК України та у звязку з відсутністю в матеріалах справи клопотання сторони про продовження строку вирішення спору, суд позбавлений можливості розглянути дану справу у строк більше ніж два місяці та ще раз відкладати розгляд справи.

Відтак, на підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву за наявними в ній матеріалами та без участі представника відповідача, так як його незявлення та не подання відзиву не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Установив:

23.07.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Альфа-Метал-Компані” (далі постачальник, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Нові технології України” (далі покупець, відповідач у справі) було укладено договір поставки № 23.07.2010 (далі договір), відповідно до умов якого (п. 1.1.) постачальник зобовязується систематично передавати у власність покупця товар, а покупець приймає на себе зобовязання приймати такий товар та оплачувати його повну вартість в обумовлений договором строк.

Згідно з п. 2.2. договору загальна вартість цього договору визначається вартістю товару, переданого у власність покупця за товаророзпорядчими документами протягом дії цього договору.

Сторонами визначено (п. 2.3. договору), що покупець зобовязується сплачувати 100% від вартості поставленої продукції протягом 14-ти банківських днів з моменту отримання продукції.

Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31 грудня 2010 року, але не інакше як до моменту повного виконання сторонами своїх зобовязань за договором.

Спір виник в насідок того, що відповідачем залишено без виконання обовязок щодо повної оплати отриманої від позивача продукції за накладною № 972 від 06.10.2010р. та № 1048 від 19.10.2010р., тобто позивач, посилаючись на накладні, як на обставину переданого відповідачу права, просить стягнути вартість переданої та неоплаченої продукції.

Перевіривши подані копії накладних судом було встановлено, що на поданій копії накладної № 1048 від 19.10.2010р. не видно печатки отримувача та не зрозуміло хто отримав товар за даною накладною.

Суд, з метою встановлення особи, яка отримала товар від позивача, зобовязував останнього надати довіреність відповідача на отримання товару за накладною №1048 від 19.10.2010р.

Також, суд звертає увагу на те, що без оригіналів відповідних накладних, в тому числі накладної № 1048 від 19.10.2010р., на які посилається позивач, суд позбавлений можливості перевірити та встановити автентичність поданих копій, а відтак і встановити підставність та обґрунтованість заявлених вимог.

Слід зазначити, що витребувані документи суд витребовував неодноразово, зокрема ухвалами суду: від 25.10.2011р., 08.11.2011р. та 22.11.2011р.

Отже, документи, які зобовязував суд подати позивача є необхідним для правильного вирішення спору по суті.

Проте, як свідчать матеріали справи, позивач вимог суду не виконав, оригіналу видаткової накладної № 1048 від 19.10.2010р. на суму 8321,14 грн та довіреності на отримання товару за цією накладною позивач суду не подав, про причини невиконання вимог суду позивач не повідомив, що позбавляє суд можливості встановити обставини, на які посилається позивач, як на підставу позовних вимог про стягнення з відповідача заявленої суми згідно видаткової накладної № 1048 від 19.10.2010р..

Таким чином, судом встановлено, що позивачем не подано витребуваних ухвалами суду від 25.10.2011р., від 08.11.2011р. та від 22.11.2011р. документів необхідних для вирішення даного спору, докази поважності причин невиконання позивач також не надав.

Судом також враховано, що у відповідності до положень частини 1 ст. 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.

Клопотання щодо продовження строку розгляду спору, відповідно до ч. 3 ст. 69 ГПК України від сторін не надходило.

Згідно з п. 5 частини першої ст. 81 ГПК України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не зявився на виклик у засідання господарського суду і його незявлення перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до розяснень Вищого арбітражного суду України від 23.08.1994р. № 02-5/612 “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 ГПК України” при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 цієї статті можливо лише за наявності, таких умов: позивач не подав витребувані документи чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин.

Відтак, виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що неподання позивачем витребуваних судом документів (накладної № 1048 від 19.10.2010р. та довіреності виписаної відповідачем на уповноважену особу отримати від позивача товарно-матеріальні цінності за цією накладною), позбавляє суд встановити дійсні обставини справи на підтвердження викладених у позовній заяві та поясненнях доводів, що тим самим унеможливлює вирішення даного спору та перешкоджає вирішенню спору по суті, а тому господарський суд на підставі п. 5 частини першої ст. 81 ГПК України залишає позов без розгляду в частині стягнення з відповідача коштів в сумі 8321,14 грн, згідно видаткової накладної № 1048 від 19.10.2010р.

Слід зазначити, що після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду в цій частині, позивач має право знову звернутися з вказаною позовною вимогою до господарського суду в загальному порядку (ч. 4 ст. 81 ГПК України).

Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача коштів за продукцію поставлену по видатковій накладній № 972 від 06.10.2010р., то суд зазначає наступне.

Так, на виконання умов договору № 23.07.2010р. від 23.07.2010р. позивач поставив, а відповідач отримав продукцію на загальну суму 45482,91 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної № 972 від 06.10.2010., оригінал якої оглянуто в судовому засіданні.

Зі змісту вищезазначеної видаткової накладної вбачається, що вона оформлена відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення «Про документальне забезпечення записів бухгалтерського обліку»затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 щодо зазначення обовязкових в них реквізитів.

Суд звертає увагу, що в ухвалах суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи відповідачу було запропоновано подати відзив на позовну заяву, однак останній не скористався своїм процесуальним правом.

Будь-яких яких доказів того, що відповідач заперечує факт отримання товару, у визначеній видатковій накладній, матеріали справи не містять.

Отже, факт передання відповідачу матеріальних цінностей підтверджується доданою до позовної заяви видатковою накладною з підписом відповідача та його печаткою, тобто, документами оформленими у відповідності до вимог чинного законодавства та за відсутності у відповідача заперечень щодо найменування (номенклатури), кількості, якості та щодо ціни отриманої продукції.

При цьому, у зазначеній накладній міститься інформація, що дана поставка відбулася на виконання договору.

Таким чином, за наслідками дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивач виконав взяті на себе зобовязання щодо поставки товару у відповідності до вимог договору.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач в порушення свого грошового зобовязання за договором поставки № 23.07.2010 від 23.07.2010р. вартість отриманого товару сплатив частково, а саме перерахував позивачу суму в розмірі 15482,91 грн з призначенням платежу, згідно накладної № 972 від 06.10.2010р., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією банківської виписки про здійснення відповідної операції 14.10.2010р.

Інших доказів, в рахунок оплати вартості отриманого товару за накладною № 972 від 06.10.2010р., в матеріалах справи не міститься.

Відтак, на час вирішення спору вартість отриманої та неоплаченої відповідачем продукції за договором становить 30000 грн (45482,91 грн 15482,91 грн).

Враховуючи вище викладене та беручи до уваги положення п. 2.3. договору, відповідач зобовязаний був оплатити вартість отриманої продукції у строк, протягом 14 банківських днів з моменту отримання продукції.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з ст.ст. 251, 252 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Проте, доказів сплати вартості отриманої за договором поставки № 23.07.2010 від 23.07.2010р. продукції відповідач суду не надав.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобовязань перед позивачем щодо оплати отриманого товару за договором доведено позивачем належними та допустимими доказами.

Таким чином, враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів оплати відповідачем вартості неоплаченої продукції у розмірі 30 000 грн, господарський суд дійшов висновку, що на момент розгляду спору у суді борг відповідача перед позивачем за видатковою накладною № 972 від 06.10.2010р. згідно договору поставки № 23.07.2010 від 23.07.2010р. становить 30000 грн.

Згідно пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є договори та інші правочини.

Згідно приписів статті 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Статтею 265 ГК України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Дана норма кореспондується зі ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За змістом положень частини першої та частини сьомої статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Відповідач, на якого, відповідно до вимог ст. ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, покладається обовязок доказування, не надав доказів на підтвердження проведення оплати за отриману продукцію за видатковою накладною № 972 від 06.10.2010р. згідно договору поставки № 23.07.2010 від 23.07.2010р.

Ні копій платіжних доручень, ні будь-яких інших доказів розрахунків в рахунок оплати боргу (30000 грн) за отриманий товар відповідачем надано не було.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на вищенаведене, господарський суд дійшов до висновку про доведеність існування боргу відповідача перед позивачем в розмірі 30 000 грн, а відтак зазначений борг підлягає задоволенню.

У зв'язку з простроченням виконання відповідачем грошових зобов'язань за договором, позивачем також на підставі ст. 625 ЦК України заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3659,66 грн втрат від інфляції та 726,35 грн 3% річних нарахованих на прострочену суму боргу розмірі 38321,14 грн.

Стаття 625 ЦК України визначає спеціальні правові наслідки прострочення виконання грошових зобов'язань. Інфляційні збитки та проценти згідно зі ст. 625 ЦК України нараховуються за неправомірне користування чужими коштами, а отже, є платою за користування чужими коштами, що не носить, на відміну від неустойки, штрафного характеру, а має компенсаційний характер заходів виливу. Відтак, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Стаття 625 ЦК України передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних. Розмір процентів річних визначається сторонами в договорі. Якщо сторони в договорі не передбачили сплату процентів річних та їх розмір, підлягають сплаті три проценти річних від простроченої суми за весь час прострочення.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи три відсотки річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. При цьому, проценти річних. передбачені ст. 625 ЦК України, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Враховуючи наведене, господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат та 3% річних.

Для всебічного, повного і обєктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійсненого позивачем нарахування штрафних санкцій, річних тощо, і в разі, якщо їх обчислення помилкове зобовязати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону чи договору або зробити це самостійно (аналогічна правова позиція викладена в ч. 1 п. 18 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 11.04.2005 № 01-8/344 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені в доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році”).

Проте, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум втрат від інфляції та 3% річних, а також враховуючи строки виникнення зобовязань за договором, перевіривши періоди нарахування інфляції та 3% річних, визначені позивачем, вимоги частини 2 статті 625 ЦК України, господарський суд встановив, що надані позивачем розрахунки втрат від інфляції та 3% річних є арифметично не вірними, оскільки розраховані із простроченої суми в розмірі 38321,14 грн (тобто, в тому числі і на суму згідно видаткової накладної № 1048 від 19.1.2011р., вимогу за якою суд залишив без розгляду та зазначив про це вище).

Відтак, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, враховуючи прострочену суму боргу (30000 грн) строки виникнення зобовязання за договором, періоди нарахування інфляційних втрат та 3% річних, заявлений позивачем, частину 2 статті 625 ЦК України, господарський суд встановив, що сума інфляційних втрат складає - 2010 грн, та підтверджується розрахунком нижче.

Сума боргу (грн)Період заборгованостіСередній індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі

30 00001.11.2010 - 31.05.20111.0672010.0032010.00

а сума 3% річних складає - 522,74 грн, та підтверджується розрахунком нижче.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів

30 00001.11.2010 - 31.05.20112123 %522.74

Таким чином, господарський суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у сумі 2010 грн та 3% річних у сумі 522,74 грн нарахованих на залишок боргу за накладною № 972 від 06.10.2010р. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд відмовляє за недоведеністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони, звертаючись до суду, повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

За таких обставин, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 000 грн основного боргу, 2010 грн інфляційних втрат та 522,74 грн 3% річних є доведеними, правомірними, обґрунтованими, документально підтвердженими, відповідачем належним чином не запереченими та не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача, пропорційно розміру задоволених вимог.

При цьому, відповідно до Роз'яснення Вищого арбітражного суду від 23.08.1994, № 02-5/612 "Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального Кодексу України" при вирішенні питань розподілу судових витрат необхідно мати на увазі, що відповідно до пункту 3 статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.93 N 7-93 "Про державне мито" останнє підлягає поверненню позивачеві тільки у випадках припинення провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК. В усіх інших випадках застосування статей 80 та 81 ГПК державне мито поверненню не підлягає.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49, 75, ч. 1 ст. 81, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Нові технології України” (код 35897412) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Метал-Компані” (код 34202711) 30 000 грн основного боргу, 2010 грн інфляційних втрат та 522,74 грн 3% річних, а також 325,33 грн державного мита та 179,78 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В частині позову Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Метал-Компані” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нові технології України” про стягнення 1649,66 грн інфляційних втрат та 203,61 грн відмовити.

4.В частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа-Метал-Компані” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Нові технології України” про стягнення 8321,14 грн боргу за накладною № 1048 від 19.10.2010р. позов залишити без розгляду.

5.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя А.Ф. Черногуз