Рішення № 20152639, 30.11.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"30" листопада 2011 р. Справа № 15/104-11

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу

За позовом Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, м. Київ

до Державного підприємства “Укрриба”, м. Київ

Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок», Київська обл., Васильківський р-н, с. Ковалівка

про визнання недійсним договору та повернення майна

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1 (дов. № 436 від 21.12.2010р.);

від відповідача 1: не зявився;

від відповідача 2: ОСОБА_2 (дов. від 12.05.2011р.);

від прокуратури: не зявився;

Обставини справи:

заступник прокурора Київської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Фонду Державного Майна України (далі - позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Укрриба»(далі відповідач 1) та Приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок»(далі відповідач 2) про визнання недійсним договору зберігання з правом користування № 3/06 від 01.02.2006р. та зобовязання приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок»повернути майно гідротехнічні споруди ставу «Ковалівка».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з умов договору вбачається, що основною його ознакою є користування державним майном за плату. На думку прокурора, договір зберігання державного нерухомого майна є удаваним правочином, який укладений з метою приховування справжнього правочину договору оренди майна. Прокурор стверджує, що в силу ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України до спірного правочину слід застосовувати положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», оскільки договір укладено без погодження з Фондом державного майна України, тому з цих підстав, прокурор вважає, що він є недійсним.

В судовому засіданні 07.10.2011р. державним підприємством «Укрриба»подані заперечення на позовну заяву, в яких воно просить відмовити в задоволені позовних вимог повністю, оскільки спірний договір не є договором оренди так як, його укладено відповідно до вимог гл. 66 «Зберігання»ЦК України та його зміст не суперечить нормам законодавства. Умова договору щодо права зберігача відносно користування переданими на зберігання гідротехнічними спорудами, є одним із елементів договору зберігання, наявність якої в договорі не змінює правової природи договору зберігання. Специфіка майна, що передається в зберігання, зумовлюється необхідністю постійного користування ним, оскільки в іншому випадку невикористання даного майна за цільовим призначенням призводить до його знищення. Крім цього, відповідач 1 зазначає, що Фонд державного майна України надав ДП «Укрриба»відповідь на запит щодо погодження такого договору, якою чітко інформовано про відсутність необхідності погодження з Фонд державного майна України договору зберігання з правом користування (лист від 06.04.2004р. № 10-25-4699).

В судовому засіданні 07.10.2011р. приватним сільськогосподарським підприємством «Агрофірма «Світанок»подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач 2 зазначив, що вважає позов безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки метою сторін при укладанні договору зберігання з правом користування від 01.02.2006р. № 3/06 було забезпечення збереження ПСП «Агрофірма «Світанок»державного майна, що перебувало на балансі ДП «Укрриба».

17.10.2011р. до господарського суду надійшли пояснення Фонду державного майна України, в яких позивач зазначає, що правочин укладений між відповідачем 1 та відповідачем 2 суперечить ЗУ «Про оренду державного та комунального майна», оскільки укладений без участі Фонду державного майна України, у звязку з чим повинен бути визнаним недійсним.

Представник позивача в судових засіданнях 07.10.2011р., 04.11.2011р., 15.11.2011р. та 30.11.2011р. позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача 1 в судових засіданнях 07.10.2011р., 04.11.2011р., 15.11.2011р. проти позову заперечував з підстав зазначених у запереченнях, а в судове засідання 30.11.2011р. не зявився.

Представник відповідача 2 в судових засіданнях 07.10.2011р., 04.11.2011р., 15.11.2011р. та 30.11.2011р. проти позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Прокурор в судових засіданнях 07.10.2011р., 04.11.2011р., 15.11.2011р. позовні вимоги підтримав, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з підстав, викладених у позовній заяві, а в судове засідання 30.11.2011р. не зявився.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

Встановив:

Державний комітет рибного господарства України, утворений Кабінетом Міністрів України відповідно до постанови № 1523 від 02.11.2006р. як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 42 від 24.01.2007р. «Про затвердження Положення про Державний комітет рибного господарства України»Держкомрибгосп забезпечує проведення державної політики у галузі рибного господарства і рибної промисловості, охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів.

Державне підприємство «Укрриба»засноване на державній власності та створене з метою забезпечення ефективності використання та організації нагляду, контролю за технічною експлуатацією гідротехнічних споруд водних обєктів рибницьких господарств і підпорядковане Державному комітету рибного господарства України.

Згідно з актом від 01.07.2003р. приймання-передачі гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду господарського товариства ВАТ «Київрибгосп», на підставі наказу державного департаменту рибного господарства № 274 від 24.09.2003р. «Про затвердження акту передачі-прийому гідротехнічних споруд, які не увійшли до статутного фонду господарського товариства ВАТ «Київрибгосп», гідротехнічні споруди були передані на баланс ДП «Укрриба».

Між державним підприємством «Укрриба»(замовник) та приватним сільськогосподарським підприємством «Агрофірма «Світанок»(зберігач) 01.02.2006р. було укладено договір зберігання з правом користування № 3/06 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору замовник передає, а зберігач приймає згідно з актом приймання-передачі на зберігання з правом користування, нерухоме державне майно, яке знаходиться на балансі ДП «Укрриба», та розташоване за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Ковалівка.

Згідно п. 2.1. договору зберігач зобовязаний прийняти від замовника майно, зазначене у п. 1.1. цього договору, згідно з актом приймання-передачі.

Факт передачі відповідачем 1 та відповідно прийняття відповідачем 2 державного майна (гідротехнічні споруди) на зберігання з правом користування підтверджується актом приймання-передачі від 01.02.2006р.

Згідно з актом від 01.02.2006р. приймання-передачі державного нерухомого майна згідно договору зберігання з правом користування від 01.02.2006р. № 3/06 замовник передає, а зберігач приймає на зберігання з правом користування нерухоме державне майно гідротехнічні споруди ставу «Ковалівка»балансовою вартістю 281491,98 грн., які розташовані за адресою: Київська область, Васильківський район, с. Ковалівка.

Відповідно до п. 1.3. договору майно використовується лише за цільовим призначенням згідно виробничої програми, погодженої з замовником.

Згідно п. 2.2. договору за користування майном (згідно з додатком № 1 «Акт прийняття-передачі державного майна») зберігач зобовязаний вносити плату щомісячно до 15 числа наступного за звітним в розмірі 1000,00 грн. в тому числі ПДВ на розрахунковий рахунок замовника з врахуванням щомісячного індексу інфляції.

Договір набуває чинності з дня його підписання і діє протягом пяти років з 01.02.2006р. по 01.02.2011р. або до укладення із зберігачем іншої цивільно-правової угоди. (п. 6.1. договору).

Відповідно до п. 6.7. договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

На даний час договір № 3/06 від 01.02.2006р. зберігання з правом користування є продовженим відповідно до п. 6.7. договору.

Між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено протоколи від 01.02.2006р. про договірну ціну за зберігання з правом користування державного майна, зазначену у договорі № 3/06 від 01.02.2006р.: № 1 ціна з ПДВ складає 1000,00 грн.; № 2 ціна з ПДВ складає 10,00 грн. Сторони залишили за собою право на перегляд ціни договору.

Додатковою угодою від 01.07.2006р. до договору зберігання з правом користування № 3/06 від 01.02.2006р. було доповнено пункт 2 підпунктами 2.12. та 2.13 договору.

Спір виник внаслідок того, що на думку прокуратури спірний договір є договором прихованої оренди, а тому замовник не мав права його укладати. Також прокуратура зазначає, що нерухоме державне майно, передане на зберігання з правом користування, мало бути надано за погодженням Фонду державного майна України.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокуратури не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є двостороннім, якщо правами та обовязками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Отже обовязковою ознакою удаваного правочину є фактичне встановлення між сторонами правочину інших правовідносин ніж ті, щодо яких його було оформлено.

Удаваний правочин як неправомірний може бути визнаний недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, оскільки зовнішнє волевиявлення сторін не збігається з їх внутрішньою волею.

Однак, суд не може погодитися з твердженням прокуратури про те, що договір зберігання з правом користування фактично є договором довгострокової оренди, оскільки з аналізу змісту договору не вбачається виникнення між сторонами на підставі цього договору орендних правовідносин або направленість спірного договору на виникнення таких відносин.

За своєю правовою природою договір оренди є договором з якого у орендаря виникає обмежене речове право на майно, а саме володіння та користування річчю для задоволення своїх потреб за що встановлюється плата.

Водночас, договір зберігання є договором за яким особа, яка прийняла річ зберігач надає послугу поклажодавцеві, у зберігача не виникає право володіння річчю, оскільки зберігач зобовязаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (ст. 953 ЦК України), на відміну від договору оренди за яким передане майно може бути витребуване з підстав, передбачених законом або договором.

Так, відповідно до ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (Зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажедавцем), і повернути її у схоронності.

Статтею 944 Цивільного кодексу України передбачено, що зберігач не має права без згоди поклажедавця користуватися річчю, переданою йому на зберігання, а також передавати її у користування іншим особам.

Виходячи із змісту наведеної статті право зберігача користуватись майном переданим йому за договором зберігання виникає в разі надання відповідної згоди поклажодавцем.

Згідно п. 3.1. договору зберігач має право користуватися переданим йому для зберігання майном на платній основі.

Відтак, за спірним договором, волевиявленням сторін було передбачено право зберігача на користування майном переданим на зберігання, що по суті є згодою поклажодавця, про яку йде мова у статті 944 Цивільного кодексу України.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України також передбачено, що «При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству».

Таким чином, умова договору щодо права зберігача користуватись переданими на зберігання гідротехнічними спорудами, є елементом договору зберігання, наявність якої в договорі передбачена законом та не змінює правової природи такого договору, так як і не змінює статус переданого майна обєкт державної власності.

З огляду на викладене, доводи прокуратури щодо укладення між відповідачами удаваного правочину, який вчинено для приховування іншого правочину, а саме договору оренди є необґрунтованими.

Відповідно до п. 2 ст. 4 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»не можуть бути обєктами оренди обєкти державної власності, що мають загальнодержавне значення та підлягають приватизації відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна». При цьому, відповідно до вимог п.п. г п. 2 ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного майна»приватизації не підлягають гідротехнічні захисні споруди.

Отже обєкт, які є предметом спірного договору, відноситься до захисних гідротехнічних споруд та має загальнодержавне значення, а тому не підлягає приватизації та передачі в оренду. В свою чергу, і будь-яких повноважень щодо надання згоди про передачу цього майна в оренду Фонд державного майна України та його регіональні відділення не мають.

Згідно Положення про управління майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затвердженого наказом Фонду державного майна України та Міністерства економіки України від 19.05.1999 № 908/68, одним із способів управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств є передача майна в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 № 1482.

За змістом п. 2.4.1. Положення № 908/68 від 19.05.1999, такий спосіб управління державним майном, як передача його в управління центральних та місцевих органів виконавчої влади, передусім застосовується у випадках, за яких майно не підлягає приватизації та не може бути передано в оренду.

Спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства аграрної політики України № 126/752 від 06.05.2003 «Про передачу гідротехнічних споруд»гідротехнічні споруди, включаючи ставкові рибоводні споруди та інше майно, яке на момент приватизації не увійшло до статутних фондів господарських товариств, було передано до сфери управління Міністерства аграрної політики України та в подальшому передано на баланс ДП «Укрриба»у порядку, встановленому Положенням про порядок передачі обєктів державної власності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1482 від 21.09.1998.

Як вище встановлено судом, майно, яке являється обєктом спірного договору не підлягає приватизації та передачі в оренду, а отже органом приватизації було обрано спосіб управляння цим майном шляхом передачі його до сфери управління Міністерства аграрної політики України, яке у свою чергу передало зазначене майно на баланс ДП «Укрриба».

Листом від 06.04.2004 № 10-25-4699 Фонд державного майна України повідомив зберігача про те, що Фонд наділений повноваженнями щодо передачі гідротехнічних споруд в оренду, але дозволу Фонду державного майна України, як і його регіональних відділень, на вчинення зберігачем будь-яких дій з гідротехнічними спорудами не потрібно, а Міністерство аграрної політики України листом від 02.12.2004 № 37-24-2-13/16354 висловило підтримку у роботі по зберіганню державного майна та укладення договорів зберігання з правом користування гідротехнічних споруд.

Крім того, судом не залишено поза увагою лист від 28.09.2011р. № 10-25-13179 Фонду державного майна України, яким він надав Державному агентству рибного господарства України відповідь на запит щодо погодження такого договору та зробив висновок, що питання, які повязані з укладанням ДП «Укрриба»договорів зберігання з правом користування, належить до компетенції уповноваженого органу управління Державного агентства рибного господарства України.

На підставі відповіді від 28.09.2011р. № 10-25-13179 Фонду державного майна України Державним агентством рибного господарства України було надіслано лист № 1-6.2-16/4946 від 06.10.11р. відповідачу 1, згідно з яким, гідротехнічні споруди, що знаходяться на балансі ДП «Укрриба»відносяться до обєктів загальнодержавного значення. Відповідно до ЗУ «Про приватизацію державного майна»зазначені обєкти не підлягають приватизації чи оренді. Також Фонд державного майна України неодноразово повідомляв про відсутність необхідності погодження фондом (його регіональних відділень) (листи від 16.04.2004р. № 10-25-4699, від 29.12.2010р. № 10/16-15256, від 28.09.2011р. № 10-25-13333179) договорів зберігання з правом користування, які укладав відповідач 1.

Судом також надано оцінку висновку від 30.09.2011р. № 126/498 науково-правовій експертизі при Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, в якому зазначено, що договір зберігання з правом користування майна (гідротехнічних споруд), які обліковуються на балансі ДП “Укрриба”, в повній мірі відповідає нормам чинного законодавства України, і процедура його укладення відповідає встановленим законодавством положенням.

За змістом статуту ДП «Укрриба», зареєстрованого державним реєстратором Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації 26.11.2009р., ідентифікаційний код 25592421, відповідач 1 є державним комерційним підприємством.

Відповідно до ч. 2 ст. 74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання.

Право господарського відання є речовим правом субєкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ст. 136 Господарського кодексу України).

Отже реалізовуючи своє право господарського відання відповідачем 1 було укладено спірний договір зберігання з правом користування, що не суперечить вимогам чинного законодавства України.

Згідно розяснення Вищого господарського суду України № 02-5/111 від 12.03.1999 «Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними»вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що правові підстави для визнання договору зберігання з правом користування № 3/06 від 01.02.2006р. недійсним відсутні, оскільки він укладений за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів та не суперечить положенням ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Відповідно до п. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З огляду на те, що відсутні підставі для визнання недійсним договору відсутні підстави і для застосування наслідків недійсності правочину, а тому позовні вимоги прокуратури щодо повернення майна також не підлягають задоволенню.

Згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обовязок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Це стосується прокуратури, яка мала довести наявність тих обставин, на підставі яких вона звернулась до господарського суду з позовними вимогами.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Державного підприємства «Укрриба»та приватного сільськогосподарського підприємства «Агрофірма «Світанок»про визнання недійсним договору та повернення майна є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 44, 49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові відмовити повністю.

Суддя Рябцева О.О.

Рішення підписано 15.12.2011р.