Постанова № 20117426, 20.12.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2011 р.Справа № 5024/1498/2011

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Михайлова М.В., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання Герасименко Ю.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 31.08.2011р. №12-13/15-юр;

від відповідача: не зявився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот”

на рішення господарського суду Херсонської області від 04 жовтня 2011 року

у справі №5024/1498/2011

за позовом Дочірнього підприємства „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот”

до відповідача Приватного підприємства „Дніпротранс”

про стягнення 123667,21 грн.

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом про стягнення з Приватного підприємства „Дніпротранс” заборгованості у сумі 123667,21 грн., з яких 104738,89 грн. основного боргу, 12149,71 грн. втрат від інфляції, 2728,95 грн. річних, 4049,66 грн. пені.

Рішенням господарського суду Херсонської області від 04 жовтня 2011 року у справі №5024/1498/2011 (суддя Немченко Л.М.) позов Дочірнього підприємства „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” задоволено частково; з Приватного підприємства „Дніпротранс” на користь позивача стягнуто 104738,89 грн. основного боргу, 1047,38 грн. держмита та 236 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, в решті позову відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені Дочірнім підприємством „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу з оплати вартості послуг є правомірними, такими, що відповідають дійсним обставинам справи та підлягають задоволенню. В частині стягнення з відповідача інфляційних, трьох відсотків річних і пені, суд першої інстанції погодився із запереченням відповідача та відмовив у позові в цій частині, виходячи з того, що позивач провів нарахування пені, інфляційних витрат та трьох відсотків річних за період, в якому грошові зобовязання у відповідача ще не виникли.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивач (Дочірнє підприємство „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот”) звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов Дочірнього підприємства „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” повністю, з посиланням при цьому на неповне зясування обставин, що мають значення для справи та на невірно визначену правову природу актів виконаних робіт та актів приймання-передачі.

За доводами скаржника судом першої інстанції також не досліджено умови укладеного між сторонами договору, викладених у п.п. 3.2., 4.4., 4.5. договору.

Окрім того, на думку скаржника, суд першої інстанції не застосував ч.1. ст.530 ЦК України з врахуванням вимог п.4.5. договору, за якими у відповідача виник обовязок провести кінцевий розрахунок з дня підписання акту приймання-передачі теплоходу.

19.12.2011р. до Одеського апеляційного господарського суду від ПП „Дніпротранс” надійшов відзив на апеляційну скаргу вх№3978/11/Д2, згідно з яким відповідач не погоджується з апеляційною скаргою Дочірнього підприємства „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот”, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Приватне підприємство „Дніпротранс” в судові засідання не зявлялось, про час, місце та дату розгляду справи повідомлено належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.

У судовому засіданні представник скаржника підтримав вимоги, викладені в апеляційній скарзі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, з огляду на наступне.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, вбачається з матеріалів справи та перевірено під час апеляційного перегляду справи, 21.06.2010р. між Дочірнім підприємством „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” (виконавець) та Приватним підприємством „Дніпротранс” (замовник) укладено договір №21.06.10/354-ТД (договір),згідно з яким виконавець приймає на себе зобовязання виконати підйом в ДОК теплохід „Медногорск” та виконати ремонтні роботи по замовленню ПП „Дніпротранс”, а замовник приймає на себе обовязок часткової поставки матеріалу (п.1. договору).

Відповідно до п.2.1. договору вартість робіт, доручених виконавцю, визначається згідно з попередніми ремонтними відомостями №10 від 16.06.2010р. 311500 грн. в т.ч. НДС 20%.

В п.п.4.1., 4.3., 4.5. договору сторони встановили, що замовник зобовязаний після підписання договору, перед началом робіт, перерахувати виконавцю передплату у розмірі 30% від вартості робіт, передбачених п.2.1. договору, оплата рахунків замовником виконується на протязі пяти діб з моменту отримання платіжних вимог виконавця, замовник на протязі 10 діб з дня підписання актів приймання-передачі здійснює кінцевий розрахунок.

З матеріалів справи вбачається, що 21.06.2010р. відповідач передав, а позивач прийняв теплохід „Медногорск” до ремонту, що підтверджується актом прийняття судна до ремонту.

Відповідно до попередньої відомості ремонту від 07.07.2010р. №9, погодженої сторонами 21.06.2010р., вартість робіт з фарбування судна складає 67437,45 грн., про що свідчить погоджена сторонами 27.07.2010р. відомість ремонту №9 від 07.07.2010р. на суму 67437,45 грн.

Судом встановлено, що 27.07.2010р. сторонами складено та підписано виконавчу відомість ремонту №10 від 07.07.2010р. на виконання докового ремонту на загальну вартість 202301,44 грн.

Матеріалами справи встановлено, що позивач свої зобовязання за договором виконав належним чином, здійснивши роботи по фарбуванню та доковому ремонту теплохода „Медногорск” на загальну суму 269738,89 грн., що підтверджується актом №10 виконаних робіт по фарбуванню судна та актом №11 виконаних робіт по підйому та ремонту теплохода; актом про прийняття теплохода з ремонту від 27.07.2010р., підписаними уповноваженими представниками виконавця і замовника без зауважень та скріплених печатками підприємств.

На підставі зазначених актів позивачем відповідачу виставлений рахунок від 27.07.2010р. №334 на суму 67437,45 грн. та рахунок від 27.07.2010р. №335 на суму 202301,44 грн.

Між тим, повної оплати замовлених послуг відповідачем здійснено не було.

Як вказано позивачем та не спростовано відповідачем, ПП „Дніпротранс” частково оплатило вартість наданих послуг у сумі 165000 грн., що підтверджується актом звіряння розрахунків станом на 30.06.2011р.

Окрім того судом встановлено, що 01.07.2011р. позивачем на адресу відповідача надіслана вимога про необхідність розрахуватись за виконані роботи за договором №21.06.10/354-ТД щодо фарбування та докового ремонту теплохода в повному обсязі у сумі 104738,89 грн.

Вважаючи, що ПП „Дніпротранс” неналежно виконало прийняті на себе договірні зобов'язання, в серпні 2011 року Дочірнє підприємство „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до ПП „Дніпротранс” про стягнення заборгованості у сумі 123667,21 грн., з яких 104738,89 грн. основного боргу, 12149,71 грн. втрат від інфляції, 2728,95 грн. річних, 4049,66 грн. пені.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

За ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з положеннями ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами ч.1 ст. 628 ЦК України вбачається, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610 та ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобовязання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобовязання.

Статтею 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Цивільним законодавством передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. (ч.ч.1., 2. ст. 837 ЦК України). У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (ч.1 ст. 843 ЦК України). Строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду (ч.1 ст. 846 ЦК України). Якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. (ч.1 ст. 854 ЦК України).

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що на підставі чинного законодавства та договору, що укладений між Дочірнім підприємством „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” та Приватним підприємством „Дніпротранс”, останнє зобовязано оплатити заборгованість у сумі 104738,89 грн.

Апеляційний господарський суд погоджується з розрахунком основної заборгованості, наданим позивачем до суду першої інстанції, оскільки вказаний розрахунок здійснений у відповідності до вимог чинного законодавства та обставин справи. За вказаним розрахунком за неналежне виконання умов договору з ПП „Дніпротранс” на користь позивача підлягають стягненню 104738,89 грн.

Щодо стягнення позивачем 12149,71 грн. втрат від інфляції, 2728,95 грн. річних та 4049,66 грн. пені, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 218 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, субєкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобовязання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

За ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що за договором сторони не погодили день кінцевого розрахунку, і вважає , що в даному випадку слід керуватися ч.2 ст.530 ЦК України, за якою якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Як вбачається з матеріалів справи, вимогу про проведення оплати боргу позивач направив 05.07.2011р., що підтверджено описом вкладення, таким чином, з урахуванням перебігу пошти, 7 днів для добровільної сплати, визначеної ч.2 ст.530 ЦК України, термін для оплати настав 12.07.2011р.,при цьому позивач провів нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних за період з 09.08.2010р. по 21.06.2011р., в якому грошові зобовязання відповідача ще не виникли, тому зазначені позовні вимоги не підлягають задоволенню, а отже господарським судом першої інстанції правомірно відмовлено в задоволенні вказаних позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Херсонської області від 04 жовтня 2011 року у справі №5024/1498/2011 залишити без змін, а апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Дніпропетровський річковий порт” Акціонерної судноплавної компанії „Укррічфлот” - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 23 грудня 2011 року.

Головуючий суддя

Судді О.О. Журавльов

М.В. Михайлов

А.І. Ярош