Рішення № 20095559, 19.12.2011, Совєтський районний суд Автономної Республіки Крим

Справа № 2-187/11

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М           У К Р А Ї Н И

19 грудня 2011 року Совєтський районний суд Автономної Республіки ОСОБА_1 у складі:                    головуючого                               – судді Петрової Ю.В.

за участю секретаря                     – Тріфонової С.О.

                    позивача                               – ОСОБА_2

                    відповідача                               – ОСОБА_3

                    представника відповідача           – ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Совєтський Совєтського району Автономної Республіки ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, стягнення неустойки,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі вартості виробу 1100 гривень, моральної шкоди у розмірі 8000 гривень та стягнення неустойки у розмірі 1% від суми виробу, яку вираховує у розмірі 2145 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 липня 2010 року позивач придбав у позивача бензотриммер «Буран» неналежної якості, який зламався через два місяці після придбання, проте у магазині на прохання позивача бензотриммер не відремонтували, та взагалі сказали, що він негодний до споживання, проте гроші за товар неналежної якості не повернули. При цьому, моральну шкоду обґрунтовує тим, що він зазнав стресу через погану покупку і те, що у магазині з ним погано поводилися. За вказаних обставин просить позов задовольнити у повному обсязі.

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, у тому числі вказував, що придбав бензотриммер у липні 2010 року, а вже у вересні 2010 року здав його на ремонт, при цьому, протягом тривалого часу відповідач відмовлявся його ремонтувати, однак, повернути грошові кошти за бензотриммер відмовився, зазначав, що просив замінити бензотриммер, проте з письмовою заявою до відповідача не звертався, також вважав, що такими діями відповідача йому завдано моральну шкоду, через те, що він зазнав душевних страждань, знаходячись у реабілітаційному періоді після перенесеного інсульту, у зв’язку з чим відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» має право на відшкодування завданої моральної шкоди, у тому числі, вказуючи на положення ст. 8 вказаного Закону просив стягнути на його користь неустойку, яку вираховує за період з 20 жовтня 2010 року по 15 квітня 2011 року у розмірі 2145 гривень.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги визнав частково в частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі вартості виробу 1100 гривень, вказуючи на те, що він пропонував позивачу ремонт бензотриммеру, який мав бути оплатним, проте ОСОБА_2 відмовився оплачувати ремонт.

Представник відповідача ОСОБА_4 у судовому засіданні також частково визнаючи вимоги, заявлені до його довірителя, у частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі вартості виробу 1100 гривень, вказував, що бензотриммер був зламаний за вини позивача, оскільки як слідує з акту проведенні технічної експертизи від 23 вересня 2010 року, проведеної Сервісним центром електроінструменту ЧП Сансядло, пошкодження бензотриммеру сталися через використання масла або палива невідповідної якості, в іншій частині позовних вимог просив суд відмовити через їх необґрунтованість.

          Заслухавши пояснення осіб, які приймають участь у справі, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частини 1 статті 11 ЦПК України, якою закріплений принцип диспозитивності цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, згідно з ч. 1 ст. 22 Закону України Закону України «Про захист прав споживачів» № 1023-ХІІ від 12 травня 1991 року із наступними змінами і доповненнями (далі – Закон № 1023-ХІІ) захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.

          Судовим розглядом встановлено, що 5 липня 2010 року позивач у магазині «Все для дома» ЧП ОСОБА_3 придбав бензотриммер «Буран БТ 0737», що підтверджується товарним чеком, оригінал якого наявний у матеріалах справи та не спростовувалося відповідачем (а.с. 19).

          17 вересня 2010 року позивач звернувся до працівників магазину «Все для дома» з усною заявою щодо безоплатного усунення недоліків бензотриммеру, і з цього часу як вбачається з довідки, яка має відбиток штампу печатки ЧП ОСОБА_3, бензотриммер було здано на ремонт, проте, як встановлено під час розгляду справи, та не заперечувалося відповідачем, до теперішнього часу поламки не усунені, бензотриммер знаходиться у відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право, в тому числі, на: 2) належну якість продукції та обслуговування; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця); відшкодування шкоди (збитків), завданих дефектною чи фальсифікованою продукцією або продукцією неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

Приписами частини 1 статті 673 ЦК України передбачено, що продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу.

Статтею 675 ЦК України встановлено гарантії якості товару, зокрема, товар, який продавець передає або зобов’язаний передати покупцеві має відповідати вимогам щодо якого якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу (ч. 1 ст. 675 ЦК України).

Договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк) (ч. 2 ст. 675 ЦК України).

Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором (ч. 3 ст. 675 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 678 ЦК України покупець, якому проданий товар неналежної якості, має право, незалежно від можливості використання товару за призначенням, вимагати від продавця за своїм вибором: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов’язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з’явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміну товару (ч. 2 ст. 678 ЦК України).

Вищевказаному кореспондують положення частини 1 статті 8 Закону № 1023-ХІІ.

          Стосовно непродовольчих товарів, що перебували у використанні та були реалізовані через роздрібні комісійні торговельні підприємства, вимоги споживача, зазначені у частині першій цієї статті, задовольняються за згодою продавця.

          Згідно з цією частиною задовольняються вимоги споживача щодо товарів, гарантійний строк на які не закінчився (ч. 2 ст. 8 цього Закону).

          При цьому, згідно з ч. 3 ст. 8 вищевказаного Закону вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті, пред’являються на вибір споживача продавцеві за місцем купівлі товару, виробникові або підприємстві, що задовольняє ці вимоги за місцезнаходженням споживача.

          Споживач має право пред’явити одну з вимог, передбачених частиною першою цієї статті, а в разі її невиконання заявити іншу вимогу, передбачену частиною першою цієї статті.

          Вищевказаним Законом передбачено обов’язок продавця, виробника (підприємства, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги (ч. 5 ст. 8 Закону № 1023-ХІІ).

          Разом з тим, згідно з ч. 14 ст. 8 Закону № 1023-ХІІ вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання.

          Для встановлення підтвердження того, що недоліки товару виникли внаслідок порушення ОСОБА_2 правил користування бензотриммером по справі 26 липня 2011 року призначена товарознавча експертиза, оплату за проведення якої покладено на відповідача ОСОБА_3, при цьому сторонам роз‘яснено наслідки ухилення від участі в експертизі, або від подання експертам необхідних матеріалів, документів та від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу буде неможливо (а.с. 52).

          Як свідчить повідомлення Кримського науково-дослідного інституту судових експертиз від 08 листопада 2011 року, 14 серпня 2011 року на адресу ОСОБА_3 направлено письмове звернення про необхідність оплатити експертизу, проте у встановлений законодавством строк кошти на оплату експертизи до інституту не надійшли, тому справа повернута на адресу суду без проведення експертизи (а.с. 67, 69).

Ухвалою Совєтського районного суду АР Крим від 06 грудня 2011 року вищезазначену ухвалу суду про призначення товарознавчої експертизи скасовано на підставі ч. 2 ст. 86 ЦПК України.

          Так, згідно з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8 із наступними змінами та доповненнями у разі незгоди сторони (сторін) оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів, що кореспондує положенням ст. 11 ЦПК України.

У відповідності до норм ст. 146 ЦПК України у разі ухилення особи, яка бере участь у справі, від подання експертам необхідних матеріалів, документів та від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу буде неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з‘ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Тому, оцінюючи докази, які наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, суд, приймаючи до уваги вищенаведене, на підставі ст. 146 ЦПК України, враховуючи, що відповідач ОСОБА_3 не здійснив покладений на нього ухвалою суду від 26 липня 2011 року обов‘язок по оплаті експертизи, таким чином ухилився від її проведення, вважає за можливе відмовити відповідачу у визнанні факту, що недоліки товару виникли внаслідок порушення ОСОБА_2 правил користування бензотриммером.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести за допомогою належних та допустимих доказів ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням положень ст.ст. 57 – 59 ЦПК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Частиною ч. 1 ст. 59 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У зв’язку з цим, суд не бере до уваги акт проведення технічної експертизи від 23 вересня 2010 року, проведеної Сервісним центром електроінструменту ЧП Сансядло, оскільки він не є належним доказом, як то вимагають положення ст.ст. 57 – 59 ЦПК України.

До того ж, відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України в разі визнання позовних вимог відповідачем суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову, оскільки визнання відповідачем позову не суперечить закону, не порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Відповідач ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_2 в частині відшкодування матеріальної шкоди у розмірі вартості виробу 1100 гривень визнав, визнання відповідачем позову в цій частині не суперечить закону, у зв’язку з чим суд вважає за можливе позовні вимоги в цій частині позову задовольнити у повному обсязі, оскільки права, свободи та інтереси інших осіб при задоволенні позовних вимог в цій частині не порушуються.

Що стосується вимог позивача щодо відшкодування моральної шкоди та стягнення неустойки суд вважає, що у задоволенні цих вимог слід відмовити, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.

Положеннями частини 4 вищенаведеної статті Закону, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір.

Так, абзацом 1 частини 9 статті 8 Закону № 1023-ХІІ передбачено, що при пред’явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред’явлення або за згодою сторін в інший строк.

В обґрунтування своїх вимог щодо стягнення з відповідача неустойки, яку вираховує у розмірі 2145 гривень, ОСОБА_2 посилався на положення абз. 3 ч. 9 ст. 8 Закону № 1023-ХІІ, якою передбачено, що за кожний день затримки виконання вимоги про надання товару аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) та за кожний день затримки усунення недоліків понад установлений строк (чотирнадцять днів) споживачеві виплачується неустойка відповідно в розмірі одного відсотка вартості товару.

Проте, як вбачається з абз. 2 ч. 9 ст. 8 цього ж Закону на письмову вимогу споживача на час ремонту йому надається (з доставкою) товар аналогічної марки (моделі, артикулу, модифікації) незалежно від моделі.

Отже, аналіз виказаних норм закону дозволяє дійти суду до висновку, що неустойка, яка має бути виплачена споживачу відповідно до абз. 3 ч. 9 ст. 8 Закону № 1023-ХІІ, сплачується лише у разі пред’явлення споживачем вимоги щодо надання товару аналогічної марки, яка має бути викладена у письмовій заяві.

Проте, позивачем відповідна вимога, у відповідній письмовій формі, до ОСОБА_3 заявлена не була, що також було ним підтверджено у судовому засіданні, а тому правових підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення на його користь неустойки за ненадання аналогічного товару на час ремонту не має, оскільки таке право позивача порушено не було.

Оцінюючи докази, які наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, суд, вважає, що позивачем не доведено за допомогою належних та допустимих доказів підстав для стягнення на його користь моральної шкоди, що є його обов’язком відповідно до засад змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України, а також спростовується дослідженими у судовому засіданні доказами.

Так, відповідно до положень п. 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції відповідно до Закону.

Позивач не навів доказів про те, що моральна шкода була завдана йому з приводу експлуатування товару і така шкода створила безпеку для його життя або здоров’я.

          У відповідності до ст. 88 ЦПК України з ОСОБА_3 підлягають стягненню на користь держави судовий збір у сумі 180 гривень, на користь ОСОБА_2 сплачені судові витрати у розмірі 4 гривні 45 копійок.

          На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10, 11, 57, 60, 83, 88, 208, 209, 212-215, 218, 223 ЦПК України, суд

В И Р I Ш И В:

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування матеріальної шкоди 1100 (одна тисяча сто) гривень, у рахунок відшкодування судових витрат 4 (чотири) гривні 45 копійок, в взагалі 1104 (одна тисяча сто чотири) гривні 45 копійок.

В задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 судовий збір на користь держави в розмірі 180 (сто вісімдесят) гривень у Державний бюджет Совєтського району на р/р 31211206700290, одержувач – Державний бюджет Совєтського району, код ЄДРПОУ № 34740431, МФО 824026, банк отримувача – Головне управління Державного казначейства України в АР Крим м. Сімферополь, призначення платежу: «Судовий збір, Код 34740431 Пункт 1.1».

          Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Автономної Республіки ОСОБА_1 шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення через Совєтський районний суд Автономної Республіки ОСОБА_1 апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку, передбаченого для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно:

Суддя Совєтського районного суду

Автономної Республіки ОСОБА_1Петрова