Постанова № 20076215, 15.12.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2011 р. Справа № 5021/1238/2011

Колегія суддів у складі: головуючий суддя , суддя , суддя

при секретарі Цвірі Д.М.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1. (дов. б/н від 01.11.2011р.),

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 4598С/3-11) на рішення господарського суду Сумської області від 22.09.11 р. у справі № 5021/1238/2011

за позовом Публічного акціонерного товариства "Калина - ЛТД", м. Червоноград,

до Товариства з обмеженою відповідальністю автотранспортного підприємства "УКРРОСТРАНС", м. Суми,

про стягнення 22 399,34 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Сумської області від 22.09.2011 р. у справі № 5021/1238/2011 (суддя Гудим В.Д.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ АП "УКРРОСТРАНС" на користь ПАТ "Калина - ЛТД" 4657,00 грн. інфляційних збитків, 3341,91 грн. пені, 14399,69 грн. 32% річних, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 632,57 грн. державного мита.

Відповідач з зазначеним рішенням не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 22.09.2011р. у справі № 5021/1238/2011 та в задоволенні позову в частині стягнення 32% річних в розмірі 14399,69 грн. відмовити.

Скаргу обгрунтовує, зокрема, тим, що відповідно до умов договору, а саме п.9.6., передбачено, що сторони дійшли згоди, що при не своєчасній сплаті товару, не зарахована грошова сума є сума якою користується відповідач та належить позивачу і за час користування позивач має право нарахувати, а відповідач в такому випадку зобов'язується сплатити відсотки за час користування коштами позивача в розмірі 32% річних. Як зазначає відповідач, дане положення договору суперечить нормам чинного законодавства. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір штрафних санкцій; якщо порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. Розмір заявлених позивачем до стягнення з відповідача штрафних санкцій (22 399,34 грн), становив понад 50% від суми основного боргу (40 857,34 грн.), що є надмірно великими, враховуючи обставини виникнення заборгованості відповідача.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу (вх. №11974 від 07.12.2011р.) та у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує та просить рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись, зокрема, на те, що в апеляційній скарзі відповідач повідомляє про невідповідність вказаного п.9.6 договору нормам чинного законодавства, однак не вказує які ж саме приписи господарського чи цивільного законодавства порушені. Саме на законність нарахування позивачем відсотків за час неправомірного користування чужими коштами відповідачем вказує чинне законодавство, так, у ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а у ч. 4 ст. 232 Господарського кодексу України вказується на те, що відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. Також, як зазначає позивач, відповідно до ч.2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Тому, розрахунок суми пені було зроблено у відповідності з діючим законодавством.

Відповідач у судове засідання не зявився, про причини не зявлення суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи ухвалою суду від 28.10.2011р. (відповідна ухвала направлена на адресу відповідача, зазначену ним в апеляційній скарзі), про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення уповноваженій особі відповідача.

Зважаючи на належне повідомлення відповідача про час та місце засідання суду, а також те, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обовязковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу відповідача за відсутності його представника, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.

В травні 2011р. ЗАТ „Калина - ЛТД” звернулося до господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ Автотранспортне підприємство „Укрространс” про стягнення 40857,34 грн. заборгованості за поставлений товар відповідно до договору № 0036-СКЦ/АТП-24/2009 від 20.07.2009 року, укладеного між сторонами.

Позов обґрунтовано тим, що 20.07.2009р. між ЗАТ „Калина- ЛТД”, продавцем, та ТОВ Автотранспортне підприємство „Укрространс”, покупцем, укладено договір № 0036-СКЦ/АТП-24/2009, згідно з яким продавець протягом строку дії договору зобовязався за замовленнями покупця, за умови їх підтвердження, поставляти та передавати через мережу АЗС у власність покупця смарт-картки та нафтопродукти, в асортименті, а покупець зобовязався приймати товар на АЗС та оплачувати його на умовах визначених договором.

Відповідно до п.4.7 договору покупець зобовязаний 1, 10, 20 числа кожного календарного місяця здійснювати оплату за паливо, що отримується у розмірі 30% від суми, що була сплачена у попередньому місяці. Кінцевий розрахунок за паливо, отриманого у звітньому місяці, має бути проведений покупцем до 5 робочого дня, місяця слідуючого за звітнім, на підставі даних акту фактичної виборки (видаткової накладної) з урахуванням платежів, що були проведені на протязі звітного місяця.

Як зазначає позивач, за час дії договору він поставив відповідачу через мережу АЗС світлі нафтопродукти на загальну суму 547537,34 грн., що підтверджується видатковими накладними та актами прийому- передачі.

Відповідно до п.п. 5.2, 5.3 договору перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару уповноваженому представнику покупця за умови предявлення смарт- картки на АЗС в робочий час.

Однак, відповідач свої зобовязання за договором виконує не належним чином, поставлені нафтопродукти оплатив частково на загальну суму 506680,00 грн. Тому, станом на час звернення до суду з позовом сума заборгованості склала 40857,34 грн.

21.07.2011 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача 67039,06 грн., в тому числі 40857,34 грн. заборгованості за поставлений товар відповідно до договору № 0036-СКЦ/АТП-24/2009 від 20.07.2009року, укладеного між сторонами, 4657,74 грн. інфляційних збитків, 7124,29 грн. пені, 14399,69 грн. 32 % річних.

11.08.2011 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив в зв'язку з погашенням відповідачем суми основного боргу, стягнути з відповідача 22399,34 грн., в тому числі 4657,74 грн. інфляційних збитків, 3341,91 грн. пені відповідно до п. 9.5. договору, 14399,69 грн. 32 % річних відповідно до п. 9.6. договору.

18.08.2011р. відповідач подав до суду клопотання про зменшення штрафних санкцій, в якому просив суд зменшити розмір пені до 10 % від заявленої суми, в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 32% річних в позові відмовити.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими і тому дійшов висновку про їх задоволення.

З таким висновком погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Дійсно відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобовязання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до п.9.5. договору у разі затримки покупцем строку оплати отриманої продукції, продавець має право стягнути з нього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня, від неоплаченої суми покупця за кожен день прострочення, за весь період прострочення. Отже, стягнення пені у разі неналежного виконання взятих на себе зобовязань покупця передбачено умовами укладеного сторонами договору та узгоджується з приписами чинного законодавства.

Тому, нарахована позивачем пеня, розмір якої згідно з поданим розрахунком становить 3341,91 грн. є обґрунтованою.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно з поданим позивачем розрахунком інфляційні збитки складають 4657,74 грн., які також є обґрунтованими.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що проценти річних, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов'язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Відповідно до п.9.6 договору сторони прийшли згоди, що при несвоєчасній сплаті товару, не зарахована грошова сума є сумою якою користується покупець та належить продавцю і за час користування продавець має право нарахувати, а покупець в такому випадку зобовязується сплатити відсотки за час користування коштами продавця в розмірі 32% річних.

Згідно з поданим розрахунком позивача 32 % річних складають 14399,69 грн.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій до 10 % від заявленої суми, колегія суддів зазначає.

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приписами частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 2.4. роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 №02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Як свідчать матеріали справи, відповідачем ні до суду першої інстанції, ні до апеляційного суду не надано доказів належного виконання взятих на себе за договором зобов'язань щодо своєчасної оплати отриманого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог та не доведено, що даний випадок є винятковим, виходячи з інтересів сторін.

Тому, як вірно зазначено судом першої інстанції, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача як 3341,91 грн. пенітак і 4657,74 грн. інфляційних і 14399,69 грн. 32% річних є правомірними.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Сумської області від 22.09.2011 р. у справі № 5021/1238/2011 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Сумської області від 22.09.2011 р. у справі № 5021/1238/2011 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя

Суддя

Суддя

Повний текст постанови складено 12.12.2011р.