Постанова № 20075785, 19.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2011 № 33/145

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Ропій Л.М.

суддів:

за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_1 представник, дов. № 09-32/525 від 11.09.2009;

від відповідача:ОСОБА_2 представник, дов. б/н від 01.09.2011;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікар"

на рішенняГосподарського судуміста Києва від26.09.2011

у справі№ 33/145 (суддя Мудрий С.М.)

за позовомПублічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вікар"

простягнення 3 601 300,72 грн.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України 07.12.2011 у судовому засіданні оголошено перерву до 19.12.2011.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 у справі № 33/145 позов задоволено частково; з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1 944 350,00 грн. заборгованості по простроченому кредиту, 268 235,25 грн. заборгованості по процентах за користування грошовими коштами, 12 500,00 грн. заборгованості по простроченій комісійній винагороді, 3% річних в розмірі 143 010,99 грн., індекс інфляції в розмірі 330 780,60 грн., пені за прострочення сплати кредиту в розмірі 427 121,69 грн., пені за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 71 884,59 грн., пені за прострочення сплати комісійної винагороди в розмірі 3 550,07 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 22 055,85 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 204,12 грн.; в іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що в порушення умов кредитного договору від 26.02.2008 № 15 та норм чинного законодавства України, позичальник належним чином не виконує взяті на себе зобовязання; станом на 19.09.2011 факт наявності заборгованості по строковому кредиту, процентах, по простроченій комісійній винагороді позичальника перед банком належним чином доведений, документально підтверджений та позичальником не спростований; судом встановлено, що у розрахунку позивача не вірно визначено період нарахування пені, тому наведено розрахунок суду, згідно з яким розмір пені становить 427 121,69 грн.; розрахунки пені за прострочення сплати процентів та за прострочення сплати комісійної винагороди, здійснені позивачем, є правильними; суд навів власний розрахунок 3% річних та збитків від інфляції.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 у справі № 33/145 скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального права і прийняти нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача, в частині стягнення з відповідача 1 944 350,00 грн. заборгованості по простроченому кредиту, 268 235,25 грн. заборгованості по процентах за користування кредитними коштами, 12 500,25 грн. заборгованості по простроченій комісійній винагороді; в іншій частині відмовити.

Підстави апеляційної скарги обгрунтовуються наступними доводами.

Скаржник, посилаючись на положення ч.6 ст. 232 ГК України, ч.2 п.1 ст. 258 ЦК України, те, що відповідачем до винесення судом рішення, у відзиві відповідно до ст. 267 ЦК України, зроблена заява про застосування строку позовної давності щодо вимоги про стягнення на користь позивача з відповідача пені, стверджує, що судом першої інстанції не застосована позовна давність до вимог про стягнення пені, оскільки її нарахування проведено після спливу шести місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Посилаючись на положення ст. 625 ЦК України про те, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом, скаржник стверджує, що оскільки кредитним договором сторонами передбачено сплату відсотків за користування кредитними коштами, відповідно по періодах, у розмірі 17%, 18%, 25%, 26%, крім того, кредитним договором передбачено збільшення розміру процентів за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки 25% та, починаючи з 31.07.2009, у розмірі 35%, порядок нарахування та сплата яких встановлюється в п.3.2 договору, то, на думку скаржника, оскаржуване рішення в частині стягнення 3% річних по простроченому кредиту в сумі 141 093,27 грн., підлягає скасуванню.

Також скаржник стверджує, що збільшення розміру процентів за неправомірне користування кредитом, виходячи з процентної ставки 25% річних, а починаючи з 31.07.2009 35% річних, повинна розглядатись не як плата за користування кредитом, а як санкції за порушення зобовязань, отже не підлягають задоволенню вимоги позивача щодо стягнення заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення позичальником зобовязань.

Скаржник звертає увагу на неправильну оцінку умов п.5.2 кредитного договору.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Позивачем подано до суду першої інстанції позов про стягнення з відповідача коштів у сумі 3 601 300,72 грн., з яких: 1 944 350,00 грн. заборгованості за кредитом, 354 288,26 грн. заборгованості за процентами, 17 500,00 грн. заборгованості по сплаті комісійної винагороди, 141 093,27 грн. річних, 326 776,00 грн. інфляційних, 758 274,15 грн. пені за несвоєчасну сплату кредиту, 56 138,17 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів, 2 880,17 грн. пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди та судових витрат.

У порядку ст. 22 ГПК України 26.09.2011 позивач подав уточнення до позовних вимог, згідно із яким просив стягнути 3 701 355,79 грн., із яких: 1 944 350,00 грн. заборгованості по простроченому кредиту, 268 235,25 грн. заборгованості по прострочених процентах за період з 31.03.2011 по 18.09.2011, 12 500,00 грн. заборгованості по простроченій комісійній винагороді за період з травня 2011р. по вересень 2011р., 166 503,00 грн. 3% річних по простроченому кредиту за період з 05.02.2009 по 18.09.2011, 344 775,15 грн. інфляційних нарахувань за період з серпня 2009р. по вересень 2011р., 889 557,73 грн. пені по простроченому кредиту за період з 05.02.2009 по 18.09.2011, 71 884,59 грн. пені по прострочених процентах за період з 02.11.2009 по 18.09.2011, 3 550,07 грн. пені по простроченій комісійній винагороді за період з 11.11.2009 по 18.09.2011.

Як вбачається із матеріалів справи, 26.02.2008 між сторонами укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії № 15, згідно з п.п. 2.1, 2.2 якого позивач, за договором банк, зобовязався надати відповідачу, за договором позичальнику, кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 2 500 000,00 грн. (ліміт кредитної лінії), за умови наявності власних вільних кредитних ресурсів, на умовах, передбачених цим договором, а відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити проценти та комісії, встановлені цим договором; дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту 04.02.2009.

Згідно з договором від 04.02.2009 про внесення змін № 3, сторонами погоджено умову п.2.2 кредитного договору № 15 у новій редакції, відповідно до якої дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту 14.10.2009.

Зазначена сума кредиту була надана банком відповідачу у лютому, березні та квітні 2008р., про що свідчать платіжні доручення за №№ 0043, 0029, 0027, 0026, 0021.

Відповідно до п.3.2 кредитного договору № 15 проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються відповідачем, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 17% річних; проценти за користування кредитом нараховуються банком та сплачуються відповідачем двічі на місяць в наступні терміни: за період з останнього робочого дня минулого місяця по 25 число поточного місяця нараховуються банком 26 числа поточного місяця та сплачуються відповідачем, починаючи з 26 числа поточного місяця по останній робочий день поточного місяця; за період з 26 числа поточного місяця по передостанній робочий день поточного місяця нараховуються банком та сплачуються відповідачем в останній робочий день поточного місяця.

22.05.2008 сторонами договором про внесення змін № 1 внесено зміни до п.3.2 договору № 15, якими передбачено процентну ставку з 10.05.2008 у розмірі 18% річних, а договором про внесення змін № 3 від 04.02.2009 абзац перший пункту 3.2 договору № 15 викладено у наступній редакції: "Проценти за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються відповідачем, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі: 17% річних з 26.02.2008; 18% річних з 01.05.2008; 25% річних з 05.02.2009; 26% річних з 31.07.2009.

Згідно з п.3.3 кредитного договору № 15 за управління кредитом у формі кредитної лінії відповідач сплачує банку комісійну винагороду, виходячи із встановленої банком процентної ставки, у розмірі 0,1% щомісячно від початкового ліміту кредитної лінії; комісійна винагорода за управління кредитом нараховується банком щомісяця до 5 числа поточного місяця та сплачується до 10 числа, цього ж місяця.

Відповідно до ст. 193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із ст. 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Докази того, що відповідачем сплачено позивачу заборгованість по простроченому кредиту, прострочених процентах, простроченій комісійній винагороді за періоди, зазначені позивачем в заяві про уточнення позовних вимог, відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно з ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

В п.5.3 кредитного договору № 15 передбачено, що за несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за користування кредитом, та/або комісій, та/або процентів за неправомірне користування кредитом відповідач сплачує банку пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення, та нараховується щоденно.

Керуючись ст. 99 ГПК України, апеляційним господарським судом перевірено розрахунок сум пені та встановлено, що є правильними розміри сум пені за прострочення сплати кредиту 889 557,73 грн., за прострочення сплати процентів 71 681,95 грн., за прострочення сплати комісійної винагороди 3 263,11 грн.

Із розрахунком суду першої інстанції, зокрема, щодо пені за прострочення сплати кредиту, немає підстав погодитись, зважаючи на те, що оскільки ГПК України не надано право суду змінювати вимоги позивача, то висновок про те, що позивачем невірно визначено період нарахування, є неправомірним; судом першої інстанції не враховано погоджені сторонами умови пункту 3.5 кредитного договору № 15.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши, апеляційна інстанція погоджується із судом першої інстанції, що є правильною сума 3% річних 143 010,99 грн.

Щодо суми інфляційних втрат, то, перевіривши, суд апеляційної інстанції вважає нараховану позивачем суму 344 775,15 грн. правильною.

Із вказаною судом першої інстанції сумою інфляційних втрат немає підстав погодитись, як із такою, що нарахована без врахування періодів та сум, вказаних позивачем і положень листа Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р.

Із доводами апеляційної скарги немає підстав погодитись, як із такими, що не грунтуються на нормах законодавства та матеріалах справи, враховуючи викладене та наступні обставини.

Статтею 258 ЦК України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

В п.6.9 кредитного договору № 15 передбачено, що всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення господарського суду; при цьому строк, у межах якого банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у 10 років.

Як вбачається із матеріалів справи, згідно із датою поштового штемпелю на конверті, позивачем надіслано позовні матеріали до суду 08.06.2011. Таким чином, позов предявлено до спливу позовної давності.

В п.3.5 кредитного договору № 15 сторони погодили умову про те, що у випадку, якщо банком застосована до відповідача неустойка у вигляді пені, остання нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується відповідачем у порядку, передбаченому п.3.2 цього договору для нарахування та сплати процентів на рахунок № 6397990100506.

Отже, підстави для застосування норми, передбаченої ч.6 ст. 232 ГК України щодо припинення нарахування штрафної санкції, відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

Пунктами 1.3, 1.4 кредитного договору № 15 сторони погодили умови про те, що проценти за користування кредитом, - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом, та сплачується відповідачем у розмірі та у строки, передбачені цим договором, а проценти за неправомірне користування кредитом, - це плата, яка встановлюється банком за користування кредитом після настання строку його погашення, та сплачується відповідачем у розмірі та у строки, передбачені цим договором; при сплаті процентів за неправомірне користування кредитом проценти за користування кредитом не сплачуються.

Таким чином, проценти, передбачені кредитним договором № 15, є платою за користування кредитом, а сплата трьох процентів річних, встановлена у ст. 625 ЦК України, є заходом відповідальності за порушення грошового зобовязання, тобто ці проценти мають різну правову природу, у звязку з чим твердження про погодження сторонами у договорі іншого розміру процентів, як про це вказано у ст. 625 ЦК України, є безпідставним.

Твердження скаржника про те, що збільшення розміру процентів за неправомірне користування кредитом повинне розглядатись як санкції за порушення зобовязань, що звільняє відповідача від сплати інфляційних втрат, суперечить як змісту договору про правову природу процентів за неправомірне користування кредитом так і положенню ст. 625 ЦК України про зобовязання боржника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Підстави для твердження про неправильну оцінку умов п.5.2 кредитного договору відсутні, тим більше, що положення про обовязок боржника сплатити прострочену заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції закріплене також в ст. 625 ЦК України.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, встановлених нормами законодавства та відповідно до матеріалів справи, для задоволення апеляційної скарги та наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.09.2011 у справі № 33/145 змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції:

"Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікар" (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 4-А; 36000, м. Полтава, вул. Леніна, 16, кв. 10; код ЄДРПОУ 31988652) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12, код ЄДРПОУ 00039002) 1 944 350,00 грн. заборгованості по простроченому кредиту, 268 235,25 грн. заборгованості по прострочених процентах, 12 500,00 грн. заборгованості по простроченій комісійній винагороді, 143 010,99 грн. 3% річних по простроченому кредиту, 344 775,15 грн. інфляційних нарахувань, 889 557,73 грн. пені по простроченому кредиту, 71 681,95 грн. пені по прострочених процентах, 3 263,11 грн. пені по простроченій комісійній винагороді.

В решті позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вікар" (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 4-А; 36000, м. Полтава, вул. Леніна, 16, кв. 10; код ЄДРПОУ 31988652) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (01001, м. Київ, пров. Шевченка, 12, код ЄДРПОУ 00039002) 25 500,00 грн. державного мита, 234,47 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу".

3. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

4. Справу № 33/145 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді

23.12.11 (відправлено)