Рішення № 20072765, 12.12.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" грудня 2011 р.Справа № 20-29/17-3504-2011 За позовом: Південно-Українського державного виробничого підприємства по інженерним розвідуванням для будівництва „Укрпівденбудрозвідування”

до відповідача: Приватного малого підприємства „ІРИНА”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України

про: визнання недійсним договору оренди та договору про спільну діяльність, зобовязання звільнити нежитлові приміщення

Суддя Щавинська Ю.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 за довіреністю б/н від 01.06.2011 року;

від відповідача: Тараненко Ю.В. - керівник;

від третьої особи: не зявились.

СУТЬ СПОРУ: 01.09.2011 року Південно-Українське державне виробниче підприємство по інженерним розвідуванням для будівництва „Укрпівденбудрозвідування” звернулося до господарського суду Одеської області з позовною заявою до Приватного малого підприємства „ІРИНА” про визнання недійсними договорів оренди № 9,10 від 14.06.2006р. та договору про спільну діяльність від 21.03.2006р. та зобовязання звільнити нежитлові приміщення, передані за оспорюваними договорами.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що спірні договори суперечать чинному законодавству, оскільки при укладенні договорів оренди було порушено вимоги Закону України «Про оренду державного та комунального майна»в частині погодження умов договору із органом управління майном. Натомість, договір про спільну діяльність є удаваною угодою, якою приховано інший правочин договір оренди, який також є недійсним, оскільки, по-перше, за користування майном позивач не отримує винагороди, що суперечить ст.75 ГК України, по-друге, вказаний договір укладено без попередньої згоди органу управління.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.09.2011 року (суддя Аленін О.Ю.) було порушено провадження у справі №29/17-3504-2011 із призначенням справи до розгляду в засіданні суду.

Відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, приймаючи до уваги обрання судді господарського суду Одеської області Аленіна О.Ю. суддею Одеського апеляційного господарського суду на підставі Постанови Верховної Ради України №3994-VI від 20.10.2011 року, було проведено повторний автоматичний розподіл справи № 29/17-3504-2011 та призначено її судді Щавинській Ю.М.

Враховуючи викладене, ухвалою від 1.11.2011р. справу було прийнято до свого провадження.

У судовому засіданні 12.12.2011р. позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечував у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві на позов (т.1 а.с.66-69).

Так, відповідач вказує, що Позивачем не взято до уваги, що відповідно до положень ст.5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», в редакції, що діяла на час укладання договорів, УПДВП «Укрпівденбудрозвідування», як сторона договору є належним орендодавцем, оскільки загальна кількість переданого майна не перевищувала 200 кв.м.

В свою чергу ПМП «Ірина»до укладання вказаних договорів направляла позивачу відповідний проект договору та інші документи, що були передбачені переліком, а УПДВ «Укрпівденбудрозвідування»надсилав органу управління в особі Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства відповідні документи на погодження, але протягом встановленого законом терміну відповіді не отримав.

У зв'язку з чим, відповідно до положень ст.9 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» в редакції закону на час укладання договорів, укладення договору оренди вважається погодженим.

Крім того, оскільки з моменту укладання вказаних договорів минув трьохрічний термін, відповідач просить застосувати до вказаних вимог строк позовної давності.

Відповідач також вказує, що договір про спільну діяльність за своїм змістом повністю відповідає главі 77 Цивільного кодексу України, будь-яких намірів вказаним правочином приховати іншій правочин сторони договору не мали, отже до вказаних правовідносин суд не може застосовувати норми ст. 235 ЦК України.

Крім того, на час укладання вказаного договору жодною нормою законодавства не встановлювалося обов'язку державного підприємства погоджувати проект договору про спільну діяльність з органом управління, або будь-яким іншим органом управління державним майном.

Більш того, як стверджує відповідач, доводи УПДВП «Укрпівденбудрозвідування»щодо недійсності вказаних договорів досліджувалися під час розгляду господарським судом Одеської області справі №33/146-09-6179 за позовом ПМП «Ірина»до УПДВП «Укрпівденбудрозвідування»про відновлення становища, яке існувало до порушення права, вселення, та стягнення збитків. При цьому суд, вирішуючи вказану справу, дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаних договорів недійсними, визнав їх чинними та, відповідно, вирішив спір, задовольнивши позовні вимоги.

Вказане рішення суду набрало законної сили, що підтверджено постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24 червня 2010 року по вказаній справі.

Відповідач також вважає, що оскільки договір про спільну діяльність від 21.03.2006р., укладений строком на 10 років, є діючим, а договори №9,10 від 14.09.2006р. були, згідно ч.5 Прикінцевих положень Закону України про «Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні», продовжені до 5 років з дня їх укладання, у позові в частині звільнення приміщень слід також відмовити.

Міністерство регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України у судове засідання не зявилося, надавши клопотання про розгляд справи за відсутності його представника. У наданому до господарського суду Одеської області відзиві від 30.09.20011 №16-535 із доповненнями (т.1 а.с.102-103,105) з позовними вимогами погодилося, зважаючи на те, що згідно листа від 28.07.2011р. №7/16-8256 договір про спільну діяльність на погодження до Міністерства не надавався, а інформація щодо договорів оренди у Міністерстві відсутня.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, надані під час судового розгляду, проаналізувавши надані докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, 14 вересня 2006 року між Південно-українським державним виробничим підприємством по інженерним розвідуванням для будівництва “Укрпівденбудрозвідування” (Орендодавець) (УПДВП “Укрпівденбудрозвідування”) та Приватним малим підприємством “Ірина” (Орендар) (ПМП “Ірина”) укладено договори оренди нежитлових приміщень № 9 та № 10 (т.1 а.с.32-38, 41-47).

Відповідно до умов вказаних договорів Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне володіння і користування строком на 11 місяців, тобто до 14 серпня 2007 року нерухоме майно приміщення площею 96,9 кв.м. та 26,5 кв.м. відповідно.

Згідно акту від 14.09.2006р. (т.1 а.с.48-50) до договору оренди № 9 від 14 вересня 2006 року, відповідно до умов вказаного договору, позивачу були передані в строкове платне користування приміщення №16 корпусу №1 площею 29,80 кв.м., приміщення №1 корпусу №19 площею 67,10 кв.м. (бокси слюсарні).

Згідно акту від 14 вересня 2006 року (т.1 а.с.39-40) до договору оренди №10 від 14 вересня 2006 року, відповідно до умов вказаного договору позивачу були передані в строкове платне користування приміщення №1 корпусу №2 площею 2,10 кв.м., приміщення №2 корпусу №2 площею 2,90 кв.м., приміщення №3 корпусу №2 площею 21,50 кв.м.

Таким чином, за вказаними договорами були передані приміщення загальною площею 123,4 кв.м.

Відповідно до частини 3 статті 207 Господарського кодексу України, у разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Фактичне користування майном на підставі договору оренди, унеможливлює, в разі його недійсності, проведення між сторонами реституції, так як використання майна - "річ" безповоротна, і відновити сторони в первісне положення практично неможливо. Тому такий договір повинен визнаватися недійсним і припинятися лише на майбутнє, тобто з моменту набрання рішенням законної сили, а не з моменту укладення.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що такий спосіб захисту права як визнання недійсним договору, який може бути визнаний тільки на майбутнє, має бути застосований виключно щодо договору, діючого на момент прийняття рішення.

З урахуванням викладеного, суд вважає за необхідне надати правову оцінку питання строку дії оспорюваних договорів оренди від 14.09.2006р.

Відповідно до п. 8.7. договорів оренди № 9 та №10 від 14 вересня 2006 року, у разі відсутності заяви однієї з сторін про припинення, або зміну умов договорів після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цими договорами.

За змістом ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено господарським судом Одеської області під час розгляду справи №33/146-09-6179, з урахуванням 11 місячного терміну, на який сторонами укладено договори оренди №9 та №10 від 14 вересня 2006 року строк їх дії вважається поновленим, відповідно до умов договору (п.8.7) та норм чинного законодавства до 14 серпня 2007 року; 14 липня 2008 року та 14 червня 2009 року. Твердження орендодавця щодо належного повідомлення орендаря про припинення договорів оренди №9 та №10 від 14 вересня 2006 року відповідними доказами не підтверджене.

Таким чином, враховуючи відсутність заяв сторін про припинення або зміну умов договорів оренди № 9 та № 10 протягом одного місяця після спливу строку їх дії, тобто після 14 червня 2009року, та факт продовження надання приміщень в орендне користування і нарахування щомісячної орендної плати, що підтверджено податковими накладними № 19 від 16 вересня 2009року, та 24 від 01 жовтня 2009року, здійсненням розрахунків по цих договорах за користування орендованим майном, що підтверджено копіями платіжних доручень, та реєстром платіжних документів за 01 січня 2009року 01 жовтня 2009року, завіреної ОФ АТ “Укрінбанк”, суд дійшов до висновку, що договори оренди №9 та №10, укладені 14 вересня 2006 року між ПМП “Ірина” та УПДВП “Укрпівденбудрозвідування”, відповідно до п.8.7 вказаних договорів та ч.2 ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна, є продовженими після 14 червня 2009 року на той самий термін та на тих самих умовах, які передбачені вказаними договорами.

Судом також встановлено, що, починаючи з дати набуття чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо спрощення умов ведення бізнесу в Україні”, тобто 30 грудня 2009 року, договори № 9 та 10 від 14 вересня 2006 року, укладені між ПМП “Ірина”та УПДВП “Укрпівденбудрозвідування”, вважаються подовженими до 5 років з дня їх укладання, оскільки, були чинними на момент набуття чинності цього закону за умови, якщо орендар сам не запропонує інший термін.

На момент розгляду справи будь-яка з осіб не оскаржила подовження дії договорів оренди строком на 5 років з дня укладання, що вказує на відсутність спору з названих вище питань.

Правові наслідки продовження користування майном після закінчення строку договору оренди безпосередньо передбачені ст.764 Цивільного кодексу України, ст.17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, а також нормою частини четвертої ст.291 Господарського кодексу України, згідно з якою правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму ЦК України.

Відповідно до ст.764 Цивільного кодексу України, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму (оренди), то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Зі змісту зазначених правових норм випливає, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

Відтак, якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Суд зазначає, що волевиявлення орендодавця щодо непродовження договорів оренди підтверджується, зокрема, фактом звернення до суду як з позовом про розірвання договору, так і з відповідним позовом, в якому також заявлені вимоги про звільнення орендованих приміщень, що виключає можливість продовження дії договорів.

Приймаючи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку про припинення 14.09.2011р. дії договорів оренди №9 та №10 від 14.09.2006р., у зв'язку з чим у задоволенні позову про визнання їх недійсними слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 785 ЦК України, яка цілком кореспондується зі ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі припинення договору найму наймач зобовязаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана.

За таких обставин, враховуючи відсутність правових підстав на зайняття відповідачем Приватним малим підприємством „ІРИНА” нерухомого майна нежитлових приміщень №16 корпусу №1 площею 29,80 кв.м., №1 корпусу №19 площею 67,10 кв.м. (бокси слюсарні), №1 корпусу №2 площею 2,10 кв.м., №2 корпусу №2 площею 2,90 кв.м., №3 корпусу №2 площею 21,50 кв.м., що розташовані за адресою: м.Одеса, вул.25-ї Чапаївської дивізії, 1-а, вимоги позивача про зобовязання звільнити вказані приміщення підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку договору про сумісну діяльність, суд вказує наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.03.2006р. між позивачем та ПМП «Ірина»укладено договір про спільну діяльність строком на 10 років, відповідно до якого Позивач та ПМП «Ірина»шляхом обєднання своїх вкладів зобов'язуються діяти у сфері послуг автосервісу, торгівельної діяльності, побутових послуг населенню, громадського харчування, та проектно-виробничої діяльності без створення юридичної особи (п.1.1 Договору).

Згідно з п. 4.2 вказаного договору вклад Позивача, як сторони у договорі про спільну діяльність, полягає у наданні права господарського відання приміщеннями, будівлями, перелік яких, та плани розташувань наводяться у Додатку №1 до Договору.

Як встановлено судом під час розгляду справи, спільна діяльність за вказаним договором не здійснювалася. При цьому, як вказує відповідач, відсутність діяльності була обумовлена невчиненням позивачем дій щодо реєстрації договору про сумісну діяльність, оскільки згідно до п.3.2 договору, ведення бухгалтерського обліку спільної діяльності доручено позивачу. Разом з тим, після укладення договору ПМП „Ірина” здійснювало лише підготовчі дії, проведення яких можливе до реєстрації договору про спільну діяльність.

Проаналізувавши умови договору та правовідносини, що склалися між сторонами, суд вважає, що дійсною метою спірного договору є передача в користування ПМП „Ірина” приміщень та будівель УПДВП “Укрпівденбудрозвідування”.

Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що спільна діяльність сторін була відсутня внаслідок невиконання позивачем обовязків, покладених на нього договором, оскільки саме на відповідача покладено ведення спільних справ за договором (п.3.1), а реєстрація договору жодним чином не охоплюється поняттям ведення бухгалтерського обліку.

Проте, як встановлено судом, користування приміщеннями з боку ПМП „Ірина”, а саме пристосування їх до своїх потреб, відбувалося, що підтверджується матеріалами справи (т.1 а.с.19-23).

Згідно ст.235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ст.175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Приймаючи до уваги, що майно, яке виступає предметом договору, належить до державної власності, до спірних правовідносин застосовуються також норми Закону України „Про оренду державного та комунального майна”.

Відповідно до ст.5 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, в редакції, що була чинною на день виникнення спірних відносин, орендодавцями може бути, зокрема, підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна, загальна площа яких не перевищує 200 кв. м на одне підприємство, а з дозволу органів, зазначених в абзацах другому та третьому цієї статті, - також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв.м.

Таким чином, у даному випадку, необхідною умовою укладення договору оренди є наявність дозволу Фонду державного майна України.

Разом з тим, докази наявності такого дозволу матеріали справи не містять.

Крім того, як встановлено судом, за користування приміщеннями, наданими за договором від 21.03.2006р., позивач не отримує жодної винагороди.

Відповідно до ч.2 ст.75 ГК України Державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. ст. 215, 203 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги в частині визнання недійсним договору про спільну діяльність від 21.03.2006р., що укладений між Приватним малим підприємством „ІРИНА” та Південно-Українським державним виробничим підприємством по інженерним розвідуванням для будівництва „Укрпівденбудрозвідування”, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, у зв'язку з чим слід задовольнити також вимоги про зобовязання звільнити передані за вказаним договором приміщення, як такі, що займаються без достатніх правових підстав.

Керуючись ст.ст. 44,49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсним договір про спільну діяльність від 21.03.2006р., що укладений між Приватним малим підприємством „ІРИНА” (65113, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 170, корпус 1, кв.64, код 245344427) та Південно-Українським державним виробничим підприємством по інженерним розвідуванням для будівництва „Укрпівденбудрозвідування” (65070, м. Одеса, вул. 25-ї Чапаївської дивізії, 1-А, код 02497938).

3. Зобовязати Приватне мале підприємство „ІРИНА” (65113, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 170, корпус 1, кв.64 код 245344427) звільнити нежитлові приміщення, що розташовані за адресою: м. Одеса, вул. 25-ї Чапаївської дивізії, 1а, а саме: під літерою «Д», приміщення №19, площею 67,10 кв.м.; під літерою «А», приміщення №16, площею 29,8 кв.м.; під літерою «А», приміщення №3, площею 24,1 кв.м. (згідно до чинного техпаспорту); приміщення №1, площею 2,1 кв.м.; приміщення №2, площею 2,9 кв.м.; під літерою «Г», приміщення №13, площею 52,0 кв.м. (згідно чинного техпаспорту); приміщення №15, площею 35,8 кв.м. (згідно чинного техпаспорту); приміщення №16, площею 11,8 кв.м. (згідно чинного техпаспорту); під літерою «Д», приміщення №2, площею 2,8 кв.м.; під літерою «А», приміщення № 5, площею 54,2 кв.м.; приміщення №18, площею 44,7кв.м. (згідно чинного техпаспорту).

4. В решті позову відмовити.

5. Стягнути з Приватного малого підприємства „ІРИНА” (65113, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 170, корпус 1, кв.64 код 245344427) на користь Південно-Українського державного виробничого підприємства по інженерним розвідуванням для будівництва „Укрпівденбудрозвідування” (65070, м. Одеса, вул. 25-ї Чапаївської дивізії, 1-А, код 02497938) витрати по сплаті державного мита у розмірі 42/сорок дві/ грн. 50 коп. та витрати на ІТЗ судового процесу у розмірі 118 /сто вісімнадцять/ грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 ГПК України.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Щавинська Ю.М.

Повне рішення складено 19.12.2011р.