Рішення № 20066719, 16.12.2011, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.11 Справа № 21/5009/4368/11

За позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро Дніпро” (71321, Запорізька область, Камянсько-Дніпровський район, с. Дніпровка, вул. Кірова, буд. 273-А, код ЄДРПОУ 30837720)

до відповідача Приватного підприємства “Агротон” (69060, м. Запоріжжя, вул. Івана Богуна, буд. 117, код ЄДРПОУ 31476606; керуючий санацією Богдановський А.Б. 69060, м. Запоріжжя, вул. Івана Богуна, 117)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Відкрите акціонерне товариство Банк “БІГ Енергія” (01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 15)

про визнання недійсним договору фінансового лізингу № А0120 від 21.01.2005 року

Суддя Черкаський В.І.

За участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність б/н від 02.02.2011 року;

від відповідача - ОСОБА_2 на підставі довіреності № б/н від 28.10.2010 року;

від третьої особи - не зявився

СУТЬ СПОРУ:

02.08.2011 року до суду надійшла позовна заява ТОВ “Агро Дніпро” про визнання недійсним договору фінансового лізингу № А0120 від 21.01.2005 року.

Ухвалою від 02.08.2011 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 21/5009/4368/11, залучено ВАТ Банк “БІГ Енергія” до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та призначено судове засідання на 25.08.2011 року.

У судовому засіданні 25.08.2011 року оголошувалась перерва до 02.09.2011 року.

Ухвалою від 02.09.2011 року судом було зупинено провадження у справі № 21/5009/4368/11 до розгляду Донецьким апеляційним господарським судом апеляційної скарги ВАТ Банк “БІГ Енергія” в особі Запорізької територіальної філії ВАТ Банк “БІГ Енергія” на рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2009 року у справі № 21/74/08-16/324/08 про визнання додаткової угоди до договору фінансового лізингу недійсною, про визнання договору факторингу валютних цінностей недійсним, про застосування правових наслідків недійсності правочину.

16.11.2011 року до суду від ВАТ Банк “БІГ Енергія” (третя особа) надійшла заява від 16.11.2011 року про поновлення провадження у справі № 21/5009/4368/11.

В обґрунтування клопотання ВАТ Банк “БІГ Енергія” посилається на те, що Донецьким апеляційним господарським судом розглянуто апеляційну скаргу ВАТ Банк “БІГ Енергія” та винесено постанову 02.11.2011 року по справі № 21/74/08-16/324/08, якою апеляційну скаргу ВАТ Банк “БІГ Енергія” задоволено частково. До заяви додано постанову Донецького апеляційного господарського суду від 02.11.2011 року.

Ухвалою від 16.11.2011р. судом було поновлено провадження у справі № 21/5009/4368/11 з 07.12.2011 року та призначено судове засідання на 07.12.2011 року.

02.12.2011 року до суду надійшло клопотання від третьої особи, в якому третя особа просить суд розглянути справу без участі представник.

02.12.2011 року до суду надійшло доповнення до відзиву.

У судовому засіданні 07.12.2011 року представник позивача надав письмове клопотання, в якому просить суд зобовязати ПП “Агротон” надати письмові пояснення та докази, які б спростували або підтвердили розірвання спірного договору в односторонньому порядку.

Представник відповідача заперечив проти клопотання позивача.

У задоволенні клопотання позивача судом відмовлено, оскільки воно не обґрунтовано будь-якими доказами.

Представник третьої особи у судове засідання 07.12.2011 року не зявився.

У судовому засіданні 07.12.2011 року задоволено усне клопотання позивача про ознайомлення з додатковими поясненнями відповідача.

Ухвалою від 07.12.2011 року судове засідання на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 16.12.2011 року.

У судове засідання 16.12.2011 року представник третьої особи не зявився, не виконано вимог ухвали суду від 02.08.2011 року.

Представник позивача у судовому засіданні 16.12.2011 року позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач позовні вимоги не визнав та вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Позивач посилається на ту обставину, що на момент укладання договору лізингу № А0120 та додаткових угод до нього, генеральний директор ТОВ “Агро Дніпро” Папуча О.В. перевищив свої повноваження, уклавши угоди, які:

- «суперечать інтересам Позивача адже є вкрай економічно невигідними із завищеною щомісячною оплатою». Вважаємо, що таке ствердження не є підставою для обґрунтування позовних вимог, адже чинним законодавством України не передбачено норми, яка б забороняла сторонам укладати між собою угоди, які є, як зазначає позивач, для сторони правочину вкрай невигідною. При укладанні оспорюваного Договору між сторонами були узгоджені всі істотні умови, про що є письмове підтвердження та особистий підпис представника позивача;

- твердження позивача, що «вигоду від укладених угод одержав лише відповідач»вважаємо також таким, що суперечить фактичним обставинам справи та є таким, що не закріплено законодавством України.

Позивач зазначив, що при укладанні договорів застави № 05/FLT-02-04-05 від 04.04.2005р., № 05/FLT-19-04-05 від 27.04.2005р., № 05/FLT-49-07-05 від 07.07.2005р., № 05/FLT-14-02-06 від 08.02.2006р. і договорів факторингу валютних цінностей № 05/FLT-02-04-05 від 04.04.2005р., № 05/FLT-19-04-05 від 27.04.2005р., № 05/FLT-49-07-05 від 07.07.2005р., № 05/FLT-14-02-06 від 08.02.2006р. не враховувалась згода чи не згода позивача на таку майнову поруку з боку відповідача та на відступлення права вимоги платежів за Договором. Таке твердження є неправомірним, адже при укладанні оспорюваного Договору лізингу № А0120, пунктом 6.1.5 передбачено: «Лізингодавець має право передавати техніку у заставу», а пунктом 6.1.6 зазначено: «Лізингодавець має право без узгодження з Лізингоодержувачем передавати права та обовязки, передбачені цим договором, іншим особам, інформуючи про це Лізингоодержувача у зручний для себе спосіб». Таким чином, передача Техніки у заставу та передача права вимоги платежів була узгоджена під час підписання Договору сторонами, і жодним чином не порушує права позивача.

Позивач зазначив, що рішенням учасників Товариства від 12.03.2008 року Папучу О.В. було звільнено з посади генерального директора, і проведено ревізію фінансово-господарської діяльності позивача, згідно результатів якої учасникам стало відомо про укладання і підписання ОСОБА_3 оспорюваних угод. Позивач наголошує, що на розгляд Зборів учасників Товариства ніколи не виносилось питання та не приймалось рішення щодо укладання оспорюваних угод, суми яких перевищують 50 000 і 100 000 грн., що є підставою для визнання недійсними правочину відповідно до ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України. Вважаємо таке твердження надуманим, адже позивач не надає жодних доказів перелічених аргументів, із матеріалів справи не вбачається, що Зборам учасників Позивача не було відомо про укладання Договору лізингу № А0120 та додаткових угод до нього, і що питання про їх укладання ніколи не виносилось на розгляд і затвердження. Так само не підтверджено доказами, що Збори учасників дізнались про наведене вище лише у 2008 році, позивачем не надані до суду документальні підтвердження проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності генерального директора Папучі у 2008 році, не надано жодного протоколу Зборів учасників і річних звітів, та доповідей інших ревізій. Проте такі документи мають зберігатися у позивача, адже це передбачає Статути Товариства редакцій 2003 і 2005 років.

Так, у редакції 2003 року Статуту позивача, у пункті ж) розділу 9.6 щодо «Виключної компетенції зборів»визначено: «затвердження річних результатів діяльності Товариства і його дочірніх підприємств, затвердження звітів ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, визначення порядку покриття збитків». Вважаємо, що згідно наведеного пункту, Збори учасників мали щороку перевіряти діяльність Товариства, і ніяким чином укладання оспорюваних угод не могло бути невідомим Зборам учасників до березня місяця 2008 року, одночасно із звільненням Папучі з посади та проведення ревізії. Пунктом 9.11 визначено, що «Збори учасників Товариства скликаються не менш як чотири рази на рік», отже Збори з часу укладання оспорюваних угод мали бути скликані певну кількість разів (за 3 роки), що має бути документально підтверджено протоколами Зборів, а пунктом 9.22 зазначено, що «Товариство проводить ревізію своєї господарської діяльності не менше одного разу на рік». Також пунктом 9.26 передбачено, що «ревізійна комісія доповідає про результати проведеної нею перевірки вищому органу Товариства». Також Статутом має бути передбачено належне виконання учасниками Товариства своїх обовязків і відповідальність за їх порушення чи невиконання.

Аналогічні положення визначені і Статутом редакції 2005 року. Зокрема, обовязки учасників визначенні пунктом 7.2 . Пунктом 10.6 визначено, що Збори мають скликатися щонайменше 2 рази на рік, а Голова зборів має вести і зберігати протоколи проведених Зборів (10.5 підпункти б) та є) ). Пунктом 10.21 передбачено - «Перевірка діяльності Дирекції здійснюється ревізійною комісією не менше одного разу на рік (...) Ревізійна комісія доповідає про результати проведених ним-перевірок тільки Зборам Учасників Товариства». У пункті 11.1 зазначено, що «Результати діяльності Товариства відображуються в щоквартальному та річних балансах (...) у річному звіті».

Вважаємо, що з огляду на наведене, Збори учасників Товариства мали виконувати належним чином свої обов'язки, що передбачено Статутом, і про укладання угод, які позивач просить визнати недійними, їм мало бути або відомо, або не відомо, що має бути документально підтверджено у протоколах Зборів, річних звітах і доповідях ревізійної комісії, але позивач не надає доказів наявності чи відсутності цих обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги і мають значення для правильного вирішення цього спору. Відповідно до припису статті 22 Господарського процесуального кодексу України сторони мають право подавати докази. Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Позивач ці норми Кодексу не дотримується у своїх позовних вимогах.

Позивач посилається на рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2009р. по справі № 21/74/08-16/324/08, яким визнано Додаткову угоду № 3 від 29.01.06р. до Договору фінансового лізингу № А0120 від 21.01.2005р. недійсними. Вважаємо, що судове рішення по господарській справі № 21/74/08-16/324/08 не має преюдиційного значення для вирішення цієї господарської справи, а тому не можуть бути підставою для автоматичного визнання Договору фінансового лізингу № А0120 від 21.01.2005р. недійсним.

З огляду на наведене, вважаємо що обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача ТОВ «Агро Дніпро»є не підтвердженими певними допустимими доказами, як того вимагають ст. ст. 34, 35 Господарського процесуального кодексу України, не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не підтверджені матеріалами справи.

Розгляд справи закінчено 16.12.2011 року оголошенням вступної та резолютивної частини рішення.

Справа за клопотанням сторін розглянута без застосування засобів технічної фіксації судового процесу.

Розглянувши матеріали справи, надані документальні докази, вислухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

21.01.2005 року між ПП “Агротон” в особі директора ОСОБА_4 та ТОВ “Агро Дніпро” в особі генерального директора ОСОБА_3 був укладений договір фінансового лізингу № А0120 (надалі за текстом «Договір»), відповідно п. 1.1 якого ПП “Агротон” зобовязувалося придбати у постачальника та передати в оплатне користування та володіння ТОВ “Агро Дніпро” рухоме майно, визначене специфікацією, а ТОВ “Агро Дніпро” прийняти таке майно, використовувати згідно умов договору та сплачувати встановлені договором платежі.

Згідно специфікації (додаток № 1 до Договору) та двох Актів прийому передачі № А0120 від 01.03.2005 року та від 12.03.2005 року відповідач передав, а позивач прийняв наступну техніку:

- Трактор колісний МТЗ-82.1.57, 2004 р. вартістю 69 875, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор колісний МТЗ-82.1.57, 2004 р. вартістю 69 875, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор колісний МТЗ-82.1., 2005 р. вартістю 74 500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор колісний МТЗ-82.1., 2005 р. вартістю 74 500, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

крім того, вартість додаткових послуг за Договором склала 10 111, 26 грн.

Всього загальна сума Договору склала 298 861, 26 грн. (з ПДВ).

26.04.2005 року між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода № 1 до Договору, на підставі якої, а також специфікації до Договору (додаток № 3 до Договору), Акту прийому-передачі № А0120 від 26.04.2005 року відповідач передав, а позивач прийняв наступну техніку:

- Трактор колісний МТЗ-82.1., 2005 р. вартістю 81 720, 95 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор колісний МТЗ-82.1., 2005 р. вартістю 81 720, 95 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор колісний МТЗ-82.1., 2005 р вартістю 81 720, 95 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор колісний МТЗ-82.1., 2005 р. вартістю 81 720, 95 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор колісний МТЗ-82.1., 2005 р. вартістю 81 720, 95 грн. (в т.ч. ПДВ);

крім того, вартість додаткових послуг за Додатковою угодою № 1 склала 45 729, 76 грн.

Всього загальна сума Додаткової угоди № 1 до Договору склала 408 604, 75 грн. (з ПДВ).

18.06.2005 року між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода № 2 до Договору, згідно якої, а також специфікації до Договору (додаток № 3 до Договору), Акту прийому-передачі № А0120 від 07.07.2005 року відповідач передав, а позивач прийняв наступну техніку:

- Комбайн зернозбиральний КЕЙС2388, 2004 р. вартістю 1 187 102, 50 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Комбайн зернозбиральний КЕЙС2388, 2004 р. вартістю 1 187 102,50 грн. (в т.ч. ПДВ);

крім того, вартість додаткових послуг за Додатковою угодою № 2 склала 74 205, 00 грн.

Всього загальна сума Додаткової угоди № 2 до Договору склала 2 374 205, 00 грн. (з ПДВ).

29.01.2006 року між позивачем та відповідачем була укладена Додаткова угода № 3 до Договору, згідно якої, а також специфікації до Договору (додаток № 7 до Договору), Акту прийому-передачі № А0120 від 08.02.2006 року відповідач передав, а позивач прийняв наступну техніку:

- Комбайн зернозбиральний КЕЙС2188, 2005 р. вартістю 774 340, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Три кукурудзяні жатки 3 шт., 2006 р. вартістю 402 480, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор К-701, 2006 р. вартістю 103 540, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Шість культиваторів, 2006 р. вартістю 55 108, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор колісний МТЗ-82.1.57, 2006 р. вартістю 67 420, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор колісний МТЗ-82.1.57, 2006 р. вартістю 67 420, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор колісний МТЗ-82.1.57, 2006 р. вартістю 67 420, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

- Трактор колісний МТЗ-82.1.57, 2006 р. вартістю 67 420, 00 грн. (в т.ч. ПДВ);

крім того, вартість додаткових послуг за Додатковою угодою № 3 склала 51 748, 80 грн.

Всього загальна сума Додаткової угоди № 3 до Договору склала 1 605 148, 80 грн. (з ПДВ).

Договір та додаткові угоди № 1, 2 та 3 підписані з боку ТОВ “Агро Дніпро” генеральним директором Папучею Олександром Васильовичем.

Ціна договору складає 298 861, 26 грн., за Додатковою угодою № 1 до Договору - 408 604, 75 грн., за Додатковою угодою № 2 до Договору - 2 374 205, 00 грн., за Додатковою угодою № 3 до Договору - 1 605 148, 80 грн., а всього ціна склала - 4 686 819, 81 грн.

Крім того, умови Договору (пункти 4.2., 4.3. Договору) передбачають щомісячну сплату позивачем на користь відповідача винагороди зі ставкою 19, 5 % річних та компенсації послуг із страхування, яка розраховується зі ставкою 0, 55 % в місяць, що фактично складає 6, 69 % річних.

Таким чином, загальна щомісячна сплата за Договором складає 26, 19 % річних.

На думку позивача, умови щомісячної сплати за Договором винагороди та компенсації послуг в розмірі 26, 19 % річних с кабальними, вкрай невигідними для позивача, оскільки в 2005 р., коли укладався Договір та додаткові угоди до нього банківські кредити видавались під 18-19 % річних, в тому числі на строк до 6-ти років. На даний час банки також кредитують під 22-24 % річних, а отже отримання у лізинг за Договором с/г техніки на строк до 29.01.2011 р. з щомісячною сплатою 26, 19 % річних від загальної суми лізингу - є вкрай економічно невигідним, із необґрунтовано економічно завищеною щомісячною оплатою і не зрозумілим у чиїх інтересах цей Договір та його три додаткових угоди укладені.

Позивач вважає, що вигоду від укладання Договору та трьох додаткових угод до нього отримав виключно відповідач.

При укладенні Договору, та трьох додаткових угод до нього, відповідач уклав з ВАТ Банк “БІГ Енергія” (далі - третя особа), яке на той час виступало в особі Запорізької територіальної філії ВАТ Банк “БІГ Енергія”, чотири договори факторингу валютних цінностей:

- № 05/FLT-02-04-05 від 04.04.2005 року по Договору;

- № 05/FLT-19-04-05 від 27.04.2005 року по Додатковій угоді № 1 від 26.04.05р. до Договору;

- № 05/FLT-49-07-05 від 07.07.2005 року по Додатковій угоді № 2 від 18.06.05р. до Договору;

- № 05/FLT-14-02-06 від 08.02.2006 року по Додатковій угоді № 3 від 29.01.06р. до Договору.

Відповідно до договорів факторингу валютних цінностей відповідач відступив третій особі право грошової вимоги до позивача за договором та трьома додатковими угодами до нього.

За відступлення права грошової вимоги третьої особи до позивача, відповідач отримав від третій особи грошові кошти в розмірі:

- 144 985, 00 грн. за відступлення права грошової вимоги по Договору;

- 328 926, 82 грн. за відступлення права грошової вимоги по Додатковій угоді № 1 до Договору;

- 1 899 364,00 грн. за відступлення права грошової вимоги по Додатковій угоді № 2 до Договору:

- 1 292 144,78 грн. за відступлення права грошової вимоги по Додатковій угоді № 3 до Договору.

Крім того, між відповідачем та третьою особою були укладені чотири договори застави, згідно яких відповідач, як власник с/г техніки яка була передана позивачу у фінансовий лізинг за договором та трьома додатковими угодами до нього, виступив майновим поручителем позивача перед третьою особою шляхом передачі в заставу третій особі всієї с/г техніки, яка була предметом лізингу за договором та трьома додатковими угодами до нього в рахунок виконання позивачем своїх обовязків за договором та трьома додатковими угодами до нього і чотирьма договорами факторингу валютних цінностей, а саме - були укладені наступні договори застави:

- № 05/FLT-02-04-05 від 04.04.2005 року по забезпеченню виконання зобовязань по Договору;

- № 05/FLT-19-04-05 від 27.04.2005 року по забезпеченню виконання зобовязань по Додатковій угоді № 1 від 26.04.05 року до Договору;

- № 05/FLT-49-07-05 від 07.07.2005 року по забезпеченню виконання зобовязань по Додатковій угоді № 2 від 18.06.05 року до Договору;

- № 05/FLT-14-02-06 від 08.02.2006 року по забезпеченню виконання зобовязань по Додатковій угоді № 3 від 29.01.06 року до Договору.

Частиною 1 ст. 806 Цивільного кодексу України (в редакції на момент укладення спірних правочинів) встановлено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Згідно ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України (в редакції на момент укладення спірних правочинів) встановлені основні вимоги для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України, орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобовязана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати свої повноваження.

У відповідності до ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За приписами ст. 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обовязки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно зі ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальними правилами викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Згідно з пунктом 4 статті 129 Конституції України, статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Обовязок доказування визначається предметом спору. За загальним правилом тягар доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Станом на 21.01.2005 року, а саме на момент укладання договору фінансового лізингу № А0120 від 21.01.2005 року та додаткових угод № 1 від 26.04.2005 року та № 2 від 18.06.2005 року генеральним директором ТОВ “Агро Дніпро” був Папуча О.В., що підтверджується матеріалами справи та статутами позивача в редакціях зареєстрованих відповідно 16.07.2003 та 09.12.2005.

Доводи позивача стосовно того, що генеральний директор Папуча О.В. при укладанні з відповідачем від імені позивача договору та трьох додаткових угод до нього зобовязаний був діяти в інтересах позивача і не перевищувати свої повноваження, не виконав вимоги п. 9.18, п.п. г) п. 9.6, п. 10.18, п.п. о) п. 10.4 Статуту, перевищив свої повноваження, надані йому Статутом, шляхом укладання від імені позивача з відповідачем договору та трьох додаткових угод до нього без відповідного рішення Зборів учасників Позивача на затвердження Договору та двох перших додаткових угод до нього, на ведення переговорів з відповідачем на укладання Додаткової угоди № 3 від 29.01.06р. до Договору та без відповідного рішення Зборів учасників позивача на укладання від імені позивача з відповідачем Додаткової угоди № 3 від 29.01.06р. до Договору, господарським судом визнані безпідставними виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обовязків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

За умовами ч. 2 ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру щодо юридичної особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 того ж Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Позивачем не представлено доказів включення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відомостей про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи, ТОВ “Агро Дніпро”.

Відповідно до ст. 237 ЦК України, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобовязана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 238 ЦК України, представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Таким чином, згідно правил статті 92 ЦК України, передбачені пунктами 9 п. 9.18, п.п. г) п. 9.6, п. 10.18, п.п. о) п. 10.4 Статуту ТОВ “Агро Дніпро” обмеження повноважень керівника позивача не мають юридичної сили у правовідносинах з відповідачем, які склалися на підставі Договору, тобто позовні вимоги позивача є безпідставними.

Приписами ст. 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вимоги позивача, щодо визнання в частині недійсною додаткової угоди № 3 від 29.01.2006 року підлягає припиненню на підставі ч.1 п. 2 ст. 80 ГПК України, враховуючи наступне.

Рішенням господарського суду Запорізької області по справі № 21/74/08-16/324/08 (суддя Ніколаєнко Р.А.) було задоволено частково позов та визнано додаткову угоду № 3 від 29.01.2006 року до договору фінансового лізингу № А0120 від 21.01.2005 року укладену між ТОВ “Агро Дніпро” та ПП “Агротон” недійсною, договір факторингу валютних цінностей № 05/FLT-02-06 від 08.02.2006 року між ВАТ Банк «Біг Енергія»в особі Запорізької територіальної філії ВАТ Банк «Біг Енергія»та ПП “Агротон” визнано недійсним.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.11.2011 року по справі № 21/74/08-16/324/08 апеляційну скаргу ВАТ “БІГ Енергія” в особі Запорізької територіальної філії Відкритого акціонерного товариства Банк “БІГ Енергія”, м. Запоріжжя на рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2009 року у справі №21/74/08-16/324/08 задоволено частково. Рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2009 року у справі №21/74/08-16/324/08 скасовано частково. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ “Агро Дніпро”, м. Запоріжжя до ПП “Агротон”, м. Запоріжжя, ВАТ Банк “БІГ Енергія” в особі Запорізької територіальної філії ВАТ Банк “БІГ Енергія”, м. Запоріжжя про визнання недійсними додаткової угоди №3 від 29.01.2006р. до договору фінансового лізингу № А0120 від 21.01.2005р. та договору факторингу валютних цінностей №05/FLT-14-02-06 від 08.02.2006р. В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 17.09.2009 року у справі №21/74/08-16/324/08 залишено без змін.

На момент укладення спірної додаткової угоди № 3 від 29.01.2006р. директором ТОВ “Агро Дніпро” був Папуча О.В., який діяв на підставі статуту.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.11.2011 року по справі № 21/74/08-16/324/08 встановлено, що позивач не довів належними та допустимими доказами у розумінні ст. ст. 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України того факту, що ПП “Агротон” знав чи за всіма обставинами міг знати про обмеження у директора ТОВ “Агро Дніпро” на укладення даної додаткової угоди № 3 від 29.01.2006р. До того ж, правомірність попередніх додаткових угод № 1 від 26.04.2005, № 2 від 18.06.2005р. до договору фінансового лізингу № А0120 від 21.01.2005р., які укладені також директором ОСОБА_3 на суму, що перевищує 100 000 грн. не оспорюється позивачем. Крім того, сторонами здійснені дії на виконання умов спірної додаткової угоди, а саме: відповідачем здійснено передачу техніки позивачу, а позивачем її прийняття та часткова оплата лізингових платежів. Позивач своїми конклюдентними діями схвалив виконання умов додаткової угоди № 3 від 29.01.2006 року, в даному випадку спірна угода є дійсною з моменту її укладення та створює цивільні права та обовязки між сторонами з моменту її вчинення. Таким чином, позивачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що відповідач був обізнаний про обмеження повноважень на підписання додаткової угоди № 3 від 29.01.2006р. у директора ТОВ “Агро Дніпро” ОСОБА_3., а також невідповідності додаткової угоди № 3 від 29.01.2006р. та договору факторингу валютних цінностей № 05/FLT-14-02-06 від 08.02.2006р. вимогам ст. 203 Цивільного кодексу України.

В силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, в силу ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду Запорізької області від 17.09.2009 року у справі № 21/74/08-16/324/08, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.11.2011 року не доводяться знову при вирішенні спору, що розглядається у справі № 21/5009/4368/11.

Оскільки постановою Донецького апеляційного господарського суду від 02.11.2011 року по справі № 21/74/08-16/324/08 вже були встановлені факти щодо визнання недійсною додаткової угоди, вимоги в цій частині підлягають припиненню на підставі ч. 1 п. 2 ст. 80 ГПК України.

З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне припинити провадження в частині вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 29.01.2006 року до договору фінансового лізингу № А0120 від 21.01.2005 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агро Дніпро” та Приватним підприємством “Агротон”, в іншій частині позовних вимог слід відмовити.

Згідно ст. 49 ГПК України судові витрати по справі відносяться на позивача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, ч. 1 п. 2 ст. 80, ст. 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Припинити провадження в частині вимог про визнання недійсною додаткової угоди № 3 від 29.01.2006 року до договору фінансового лізингу № А0120 від 21.01.2005 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю “Агро Дніпро” та Приватним підприємством “Агротон”.

В іншій частині позову відмовити.

Суддя В.І. Черкаський

дата складання повного рішення 21.12.2011 року

21.12.2011