Постанова № 20023863, 20.12.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" грудня 2011 р.Справа № 5024/1459/2011

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Мирошниченко М. А.,

Суддів: Бєляновського В. В. та Шевченко В. В.,

при секретарі судового засідання - Ткачук Є.О.,

за участю представників:

ПАТ „Крименерго”- ОСОБА_1( за дорученням),

СГВК „Изумрудний” ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (за дорученням),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одеса апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Крименерго” на рішення господарського суду Херсонської області від 29.09.2011 р. по справі №5024/1459/2011 за позовом Публічного акціонерного товариства „Крименерго” до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ізумрудний” „Ізумрудний” про стягнення 758698,44 грн.

ВСТАНОВИЛА:

29.07.2011 р. у господарському суді Херсонської області Публічним акціонерним товариством „Крименерго” (далі - позивач) предявлено позов до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ізумрудний” (далі - відповідач) про стягнення 758698,44 грн. Свої вимоги позивач мотивував тим, що після закінчення 01.01.2010 року дії договору №23/066 від 16.09.2003р., за яким він постачав відповідачу товар електричну енергію, він продовжував вже без договору постачати на обєкти відповідача товар електричну енергію, однак останній не розрахувався за її і має заборгованість за активну електричну енергію та за технологічні втрати електроенергії в мережах відповідача за період з 11.02.2010р. по 31.05.2010р. у сумі 758 698,44 грн. В обґрунтування своїх вимог позивач послався на ст.ст.11, 714, 1212 ЦК України, Закон України „Про благоустрій населених пунктів” та Правила користування електричною енергією, затверджені Постановою НКРЄ від 31.07.1996р. №28. (а.с.2-3,т.1)

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 01.08.2011р. за вказаним позовом порушено провадження у справі (а.с.1,т.1)

У письмовому відзиві на позов відповідач просив відмовити в його задоволенні з посиланням на те, що після закінчення дії договору всі його обєкти були відключені 04.03.2010р. і він більше не отримував від позивача електричну енергію і доказів такого отримання позивач не надав, а за всю отриману до 01.03.2010р. електроенергію він розрахувався, що підтверджується актами звірки сторін (а.с.36,т.1)

02.09.2011р. позивач надав суду додаткові письмові пояснення у справі з розрахунками сум стягнення (з розбивкою по окремим обєктам та періодами стягнення), у яких з посиланням на Правила користування електричною енергією, затверджені Постановою НКРЄ від 31.07.1996р. №28 зазначив, що він здійснював поставку електричної енергії відповідачу , що підтверджується контрольним зняттям показів засобів обліку електричної енергії на обєктах відповідача . (а.с.68-76,т.1).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 29.09.2011р (повний тест якого підписано суддею Ємленіновою З.І. -30.09.2011р.) у задоволенні позову відмовлено. Суд зазначив, що договір на постачання електричної енергії між сторонами закінчився і позивач після закінчення дії договору не мав права та зобовязань по постачанню енергії відповідачу і відповідно вимагати її оплати , крім того суд дійшов висновку, що позивач не довів обґрунтованість наданих ним розрахунків, а надані ним докази не є достатніми для підтвердження обґрунтованості його вимог.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням, позивач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його позов. В обґрунтування своєї позиції скаржник послався на те, що місцевий судом не прийнято до уваги, що згідно ст.11, 509, 1212 ЦК України зобовязання виникають з договору або інших підстав, зокрема, юридичного факту, внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання та зберігання майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав. Крім того, після закінчення дії договору він згідно чинного законодавства не мав права припиняти постачання електричної енергії відповідачу. Суд також не врахував, що він здійснив розрахунки, враховуючи приписи Правил користування електричною енергією і будь-якого іншого порядку визначення обсягу та вартості спожитої електричної енергії законодавством України не визначено.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 24.10.2011 р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.11.2011 р. о 12:00, про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були належним чином повідомлені.

Фіксація судового процесу здійснювалось за допомогою технічних засобів.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.11.2011р. розгляд справи було відкладено на 20.12.2011 р. о 12.00 та у сторін витребувані додаткові докази (у позивача: докази здіснення енергопостачання на обєкти відповідача після закінчення дії договору; у відповідача докази які б підтверджували його твердження щодо нездійснення йому енергопостачання позивачем, що його обєкти забезпечувались іншім пальним та не використовувались ним, а також що були частково відчужені у зазначений позивачем період часу), про що представники сторін були повідомлені безпосередньо в судому засіданні, а також шляхом направлення їм копій цієї ухвали.

Позивач на виконання ухвали суду надав витребувані додаткові докази (акти, звернення, листування) і колегія суддів залучила їх до справи.

Відповідач надав суду відзив на скаргу, у якому просив залишити скаргу без задоволення. До відзиву відповідач додав довідку про витрати на дизпаливо та зворотно-сальдову відомість.

Представник позивача в усних поясненнях, наданих апеляційному суду підтримав скаргу і просив суд задовольнити її.

Представники відповідача в усних поясненнях, наданих апеляційному суду просили суд відмовити у задоволенні скарги.

Згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

Заслухавши усні пояснення представників сторін, ознайомившись з доводами апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини справи, наявні у ній докази, відповідність викладених в рішенні висновків цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія встановила наступне.

Матеріалисправи свідчать, щоміж відкритим акціонернимтовариством «Крименерго», якедіяло відповідно до Закону України „Про акціонерні товариства” перейменовано на публічне акціонерне товариство «Крименерго»(позивач) та сільськогосподарським виробничим кооперативом "Ізумрудний" (відповідач) 16 вересня 2003 року було укладено договір про постачання електричної енергії №23/066/314 згіднодо умов якогопозивач прийняв на себе зобовязання постачання електричної енергії для забезпечення електроустановок відповідача, а відповідач сплачувати вартість використаної електричної енергії згідно з умовами договору та додатками до нього.

З матеріалів справи вбачається, що зазначений договір припинив своюдію 01.01.2010року, що встановлено рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 15.06.2010року посправі №2-14/2165-2010 за позовом відповідача допозивача про визнання цього договору діючим.

Позивач стверджує, що після припинення дії цього договору він продовжував постачати відповідачу електричну енергію в період з 01.03.2010р. по 31.05.2010року, оскільки згідно Закону України „Про питну воду та питне водопостачання” заборонено відключення обєктів питного водопостачання та водовідведення від системи енерго-, газо-, теплопостачання, як обєктів життєзабезпечення і стратегічного значення, однак, відповідач, незважаючи на те, що він (позивач) виставляв йому рахунки, не оплатив цю поставку.

Відповідач стверджує, що після закінчення дії договору він не отримував від позивача електричну енергію і не використовував її, а тому не повинен здійснювати за неї оплату.

Місцевий суд відмовляючи в задоволенні вимог позивача послався на наступне:

1) Оскільки дія договору закінчилась, то позивач, згідно приписів Закону України "Про електроенергетику" та Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ 22.08.2002 N 928, не мав зобовязань і навіть права поставляти електричну енергію відповідачу і оскільки він здійснював це добровільно не має права вимагати на підставі ст.1212 та ст.1213 ЦК України її оплати.

2) Оскільки дія договору закінчилась, тобто між сторонами відсутні договірні стосунки, позивач для визначенні розміру відпущеної відповідачу електричної енергії не мав правових підстав застосовувати Правила користування електричною енергією, затверджені постановою НКРЕ 22.08.2002 N 928, оскільки ці Правила і, відповідно, зазначений в них порядок розрахунків, застосовуються лише при наявності договірних відносин.

3) Позивач не довів належними доказами що відповідачем було спожито електричної енергії за спірний період у визначеній позивачем сумі.

Оцінюючи позиції сторін та висновки місцевого суду колегія суддів встановила наступне.

Щодо вказаної місцевим судом неможливості стягнення грошових сум за використану електричну енергію на підставі ст.1212 і ст.1213 ЦК України та без наявності договору.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Пунктом 2 частини другої статті 27 Закону України "Про електроенергетику" передбачено, що крадіжка електричної і теплової енергії, самовільне підключення до об'єктів електроенергетики і споживання енергії без приладів обліку є правопорушеннями в електроенергетиці.

Пунктом 2.6 Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами правил користування електричною енергією, затвердженої постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 04.05.2006 № 562 (далі Методика), встановлено порядок визначення обсягу та вартості самовільно спожитої електричної енергії в разі виявлення у споживача порушень, зазначених у підпункті 5 пункту 2.1 Методики, та за умови відсутності у такого споживача договору про постачання електричної енергії.

Пункт 2.1 Методики застосовується на підставі акта про порушення, складеного в порядку, встановленому цією Методикою, з урахуванням вимог Правил користування електричною енергією та в разі виявлення таких порушень.

Недоврахована електрична енергіяце збитки енергопостачальника через правопорушення споживача у сфері електроенергетики, які підлягають доказуванню з урахуванням приписів статті 225 ГК України та статей 22, 614, 1212, 1213 ЦК України .

Системний аналіз вищезазначених норм права дозволяє зробити висновок, що позиція місцевого суду щодо неможливості стягнення зазначених у позові грошових сум, оскільки між сторонами не існує договірних стосунків та щодо неможливості застосування в якості юридично-правової підстави ст.1212 і 1213 ЦК України, є хибною і не може бути підставою для відмови у задоволенні позову.

Слід зазначити, що зазначеної правової позиції, щодо можливості застосування положень Методики та Правил користування електричною енергією для визначення обсягу та обрахування вартості електричної енергії, спожитої за відсутності укладеного між сторонами договору про постачання електричної енергії та можливості застосування до цих відносин ст.ст.1212, 1213 ЦК України притримуються й Вищій господарський суд України (див. постанови від 26.01.2010 по справі № 5/103-09 і від 23.09.2010 по справі № 8/374/09) і Верховний Суд України (див. постанову від 16.05.2011 по справі № 15/147/10).

Посилання місцевого суду на те, що позивач враховуючи приписи Закону України "Про електроенергетику не мав правових підстав постачати відповідачу електричну енергію без договору також не можна вважати обґрунтованим, оскільки вони зроблені без урахування конкретних обставин, в т.ч. без врахування призначення обєктів відповідача на які , як зазначає позивач, поставлялась електрична енергія.

Дійсно, у відповідності до ст.275 ГК України та Закону України "Про електроенергетику” , відпуск електричної енергії без договору не допускається.

Такі ж положення містяться й в укладеному сторонами договорі №23/066 від 16.09.2003р., дія якого закінчилась 01.01.2010року

Проте, відповідно до ст. 5 Закону України "Про електроенергетику" принципами, на яких базується державна політика в електроенергетиці є забезпечення стабільності фінансового стану електроенергетики та забезпечення відповідальності енергопостачальників та споживачів.

Однак, ст. 6 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" передбачено, що одним з принципів державної політики у сфері питної води та питного водопостачання є заборона відключення об'єктів питного водопостачання від системи енерго-, газо-, теплопостачання як об'єктів життєдіяльності і стратегічного значення.

Змістовний аналіз зазначених норм матеріального права свідчить про існування протиріччя між умовами Договору та положеннями зазначених актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 ЦК України, сторони в договорі не можуть відступитись від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Зважаючи на приписи наведених норм при вирішенні даного спору необхідно надати перевагу ст. 6 Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" над умовами Договору та іншими актами законодавства, оскільки принцип державної політики, встановлений зазначеною нормою, підлягає обов'язковому застосуванню .

Враховуючи викладене, а також призначення обєктів відповідача, колегія суддів дійшла висновку, що позивач мав правові підстави поставляти відповідачу електричну енергію без договору.

З огляду на викладене колегія суддів не погоджується з доводами місцевого суду, щодо того, що позивач не мав правових підстав постачати відповідачу електричну енергію без договору та про неможливість стягнення плати за поставлену електричну енергію без договору на підставі ст.1212 і ст.1213 ЦК України і вважає їх помилковими, а відтак, ці доводи не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову.

Щодо висновків місцевого суду про те, що Позивач не довів належними доказами, що відповідачем було спожито електричної енергії за спірний період у визначеній позивачем сумі.

З наданих позивачем на вимогу апеляційної інстанції додаткових доказів (актів, протоколів, звернень та листування) вбачається, що відповідач після закінчення дії договору дійсно потребляв електричну енергію, яка постачалась йому позивачем. Більш того надані позивачем докази підтверджують, що відповідач сам просив позивача не припиняти енергопостачання на його обєкти, тобто фактично визнавав факт споживання ним електроенергії, яка постачалась йому позивачем.

Водночас відповідач, незважаючи на вимогу суду апеляційної інстанції, не надав будь-яких належних і достатніх доказів , які б підтверджували його твердження, що обєкти на по яким нараховувалась позивачем відповідачу плата за споживання електричною енергією або не використовувались ним, або були ним відчужені і це твердження, як зазначалось вище, спростовується вищевказаними доказами наданими позивачем.

Надані відповідачем суду апеляційної інстанції документи, а саме довідка про витрати на дизпаливо та зворотно - сальдова відомість не можна визнати належними доказами підтвердження позиції відповідача щодо неотримання ним від позивача електричної енергії.

Слід також зазначити, що передбачені чинним законодавством акти про припинення постачання електричної енергії сторонами не складались, а саме вони є належним підтвердження припинення постачання електричної енергії.

Матеріали справи також свідчать, що основну суму плати за активну електричну енергію та за технологічні втрати електроенергії в мережах відповідача за період з 20.03.2010р. по 31.05.2010р. позивач розрахував не шляхом контрольного зняття показів засобів обліку електричної енергії на обєктах відповідача, а виходячи з середньодобового обсягу споживання за попередній розрахунковий період ( оскільки відповідач не допускав представників позивача до апаратів обліку) і цей розрахунок зроблено правильно у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме ПКЕЕ та Методики.

З огляду на вкладене колегія суддів дійшла висновку, що позивач довів належними та достатніми доказами факт поставки позивачу у визначений позові період електричної енергії, незважаючи на відсутність (закінчення дії ) договору і відповідач потребляв її, а відтак, вимоги позивача обґрунтовані.

За таких обставин рішення місцевого суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в повному обсягу.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 ГПК України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

1) Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Крименерго” - задовольнити.

2) Рішення господарського суду Херсонської області від 29.09.2011 р. у справі №5024/1459/2011 скасувати.

3) Позов Публічного акціонерного товариства „Крименерго” до Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ізумрудний” задовольнити.

Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ізумрудний” на користь Публічного акціонерного товариства „Крименерго” :

- 758698 (сімсот пятдесят вісім тисяч шістсот девяносто вісім) грн. 44 коп. заборгованості за отриману електричну енергію за період з 11.02.2010р. по 31.05.2010р.;

- 236 ,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу;

- 7586 (сім тисяч п'ятсот вісімдесят шість) грн. 98 коп. - витрат по сплаті державного мита при поданні позову.

4) Стягнути з Сільськогосподарського виробничого кооперативу „Ізумрудний” на користь Публічного акціонерного товариства „Крименерго” - 3793 (три тисячі сімсот дев'яносто три) грн. 49 коп.. - витрат по сплаті державного мита при поданні апеляційної скарги.

5) Доручити господарському суду Херсонської області видати накази відповідно до резолютивної часини цієї постанови з зазначенням у них всіх необхідних реквізитів сторін.

Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий: Мирошниченко М. А.

Судді: Бєляновський В. В.

Шевченко В. В.

Повний текст постанови підписано 20.12.2011 р.