Постанова № 20023576, 19.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2011 № 16/096-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Кропивної Л.В.

суддів:

при секретарі Помаз І.А.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник за дов. №466 від 16.12.2011р.;

від відповідача: ОСОБА_2 паспорт серії СМ №НОМЕР_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Фізичної особи-підприємця

ОСОБА_2

на рішення господарського суду Київської області

від 11.10.2011р. (дата підписання 26.10.2011р.)

у справі № 16/096-11 (суддя Христенко О.О.)

за позовом Сквирського районного споживчого товариства

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2

про стягнення 13363,47 грн.

встановив:

У липні 2011р. Сквирське районне споживче товариство звернулося до господарського суду Київської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за укладеним між сторонами Договором здачі в оперативну оренду основних засобів №27 від 01.06.2009р. у розмірі 13363,47 грн., з яких: 12700,00 грн. основного боргу, 332,74 грн. інфляційних нарахувань, 97,88 грн. 3% річних та 232,85 грн. пені.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе за Договором зобовязань, у звязку з чим відповідач заборгував Споживчому товариству 12700,00 грн. орендної плати за травень, листопад-грудень 2010р. У звязку із простроченням проведення розрахунків за укладеним між сторонами Договором, позивач просив стягнути із відповідача пеню у розмірі 232,85 грн. і 3% річних у розмірі 97,88 грн., нарахованих за період з 05.10.2010р. по 05.01.2011р., а також інфляційні втрати у розмірі 332,74 грн., нарахованих за період з жовтня 2010р. по січень 2011р. (включно).

Ухвалою господарського суду Київської області від 06.07.2011р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі за №16/096-11.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву господарському суду не направив.

Рішенням господарського суду м. Києва від 11.10.2011р. у справі №16/096-11 (суддя Христенко О.О.) позов задоволено повністю, визначено до стягнення із ФОП ОСОБА_2 на користь Сквирського районного споживчого товариства 12700,00 грн. основного боргу, 232,85 грн. пені, 332,74 грн. інфляційних нарахувань та 97,88 грн. 3% річних.

За висновком місцевого господарського суду, позивач належним чином довів факт неналежного виконання відповідачем зобовязань за укладеним між сторонами Договором здачі в оперативну оренду основних засобів №27 від 01.06.2009р., у звязку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 12700,00 грн. Відповідач цього не спростував та доказів погашення заборгованості господарському суду не надав, у зв'язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість вимог Споживчого товариства про стягнення із відповідача основного боргу у розмірі 12700,00 грн. та задовольнив їх.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат та 3% річних, місцевий господарський суд визнав його вірним та задовольнив позовні вимоги у цій частині у заявленому до стягнення розмірі.

Не погоджуючись із висновками місцевого господарського суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду Київської області від 11.10.2011р. у справі №16/096-11 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд.

У доводах апеляційного оскарження відповідач вказував на допущені місцевим господарським судом порушення норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 22, 38, 43 ГПК України, що призвело до прийняття неправомірного судового рішення, яке підлягає скасуванню.

Так, за оцінкою апелянта, місцевий господарський суд неправомірно відхилив подане 06.10.2011р. відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи та прийняв у судовому засіданні від 11.10.2011р. судове рішення за відсутності відповідача. Скаржник зазначав, що таким чином господарський суд позбавив його права скористуватися належними йому процесуальними правами та подати обґрунтовані заперечення на позовну заяву Сквирського районного споживчого товариства.

Крім того, за оцінкою апелянта, для правильного вирішення спору по суті господарський суд повинен був витребувати у сторін акт звірки взаєморозрахунків за Договором №27 від 01.06.2009р., однак, всупереч приписам ст.38 ГПК України суд першої інстанції цього не зробив.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.11.2011р. у справі №16/096-11 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Кропивна Л.В. (доповідач), судді: Поляк О.І., Рудченко С.Г.) апеляційну скаргу прийнято до провадження, судовий розгляд справи призначено на 19.12.2011р.

У призначене судове засідання зявилися представники обох сторін.

Відповідач підтримав доводи апеляційного оскарження та надав судовій колегії додаткові письмові пояснення по суті спору у вигляді відзиву на рішення господарського суду Київської області від 11.10.2011р., в яких просив рішення місцевого господарського суду у даній справі скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Представник позивача у судовому засіданні подав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких зазначив про правомірність прийнятого місцевим господарським судом рішення за результатами розгляду спору, у звязку з чим просив оскаржений судовий акт залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 01.06.2009р. між Сквирським районним споживчим товариством (далі - орендодавець, позивач, Споживче товариство) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - орендар, відповідач, Підприємець) був укладений Договір здачі в оперативну оренду основних засобів №27 (далі Договір оренди, а.с.14-17), за умовами якого орендодавець зобовязувався передати, а орендар прийняти в операційну оренду основні засоби Сквирського районного споживчого товариства, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, магазин «Меблі», загальною площею 290,0 м.кв. (торгова площа 290,0 м.кв.), склад і вартість яких визначена за даними балансу орендодавця станом на 01.06.2009р., згідно з актом приймання передачі основних засобів в операційну оренду, що є невідємною частиною цього Договору (п.1.1 Договору оренди).

Переданий на вирішення господарського суду спір виник з приводу невнесення орендарем орендної плати у травні 2010р. і листопаді-грудні 2010р.

Відповідно до п.6.1 термін дії Договору становить один рік з 01.06.2009р.

Листом від 14.12.2010р. №370 (а.с.24) Споживче товариство повідомило про розірвання Договору оренди №27 від 01.06.2009р. з 20.12.2010р. у звязку із невиконанням орендарем ФОП ОСОБА_2 обовязків по оплаті за користування орендованим приміщенням.

Натомість, орендар звернувшись до орендодавця із заявою, просив розірвати договір оренди магазину по вул. Залізничній з 01.01.2011р. (при цьому, за поясненнями сторін, зазначена у заяві орендаря дата її складання 27.12.2011р. містить описку, оскільки фактично заяву було складено 27.12.2010р.).

В силу ч.1 ст.651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено право орендодавця розірвати його в односторонньому порядку у звязку із порушенням орендарем термінів внесення орендної плати.

Отже, висновок місцевого господарського суду про те, що у спірний період травень 2010р., листопад-грудень 2010р. між сторонами існували правовідносини з оренди приміщення є вірним.

Згідно п.1.2 Договору основні засоби передаються в операційну оренду для здійснення роздрібної торгівлі промисловими товарами.

Відповідно до п.2.1 Договору вступ орендаря у користування основними засобами настає одночасно із підписанням сторонами договору та акта прийняття-передачі вказаного майна.

За поясненнями сторін, на момент підписання між ними Договору №27 від 01.06.2009р. приміщення магазину по АДРЕСА_1 загальною площею 290,0 м.кв. вже перебувало у користуванні відповідача ФОП ОСОБА_2 на підставі договору здачі в оперативну оренду основних засобів №125 від 01.11.2008р. (а.с.63-65), що підтверджується Актом приймання-передачі основних засобів від 01.11.2008р. (а.с.61). Однак, у звязку із прийняттям правлінням Споживчого товариства постанови №12 від 01.12.2009р. (а.с.62) щодо збільшення встановлених мінімальних розмірів плати за оренду 1 кв.м. нерухомого майна споживчої кооперації сторони домовились підписати Договір оренди основних засобів по АДРЕСА_1 загальною площею 290,0 м.кв. у новій редакції від 01.06.2009р., визначивши у п.3.1 Договору, що орендна плата за місяць користування основними засобами складає 4350,00 грн. (з ПДВ).

Факт користування приміщенням магазину по АДРЕСА_1 загальною площею 290,0 м.кв. в період з листопада 2008р. по грудень 2010р. визнавав і сам відповідач.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За змістом ч.ч. 1, 5 ст.762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до п.3.1.1 Договору оренди орендна плата вноситься на розрахунковий рахунок орендодавця Споживчого товариства чи в його касу не пізніше 5-го числа поточного місяця.

За твердженнями позивача, відповідач неналежним чином виконував взяті на себе за Договором зобовязання в частині своєчасного та повного розрахунку із Споживчим товариством за користування основними засобами, у звязку з чим станом на 01.01.2011р. розмір заборгованості ФОП ОСОБА_2 перед Споживчим товариством по орендній платі за 2010р. складав 17400,00 грн.

14.12.2010р. позивач направив на адресу відповідача Претензію №369 (а.с.23) з вимогою у строк до 20.12.2010р. сплатити на користь Споживчого товариства 17400,00 грн. заборгованості по орендній платі.

Водночас, орендодавець повідомив, що у разі непогашення боргу Споживче товариство змушене буде звернутися до господарського суду з відповідним позовом.

Однак, відповідач вимогу позивача виконав частково, сплативши у січні 2011р. в касу Споживчого товариства грошові кошти у розмірі 4700,00 грн. Інша частина заборгованості у розмірі 12700,00 грн. залишилася несплаченою відповідачем.

Таким чином, Споживче товариство у своєму позові зазначало, що станом на 01.02.2011р. заборгованість ФОП ОСОБА_2 по орендній платі становила 12700,00 грн., нарахованої за травень 2010р. у розмірі 4000,00 грн., за листопад 2010р. у розмірі 4350,00 грн. та за грудень 2010р. у розмірі 4350,00 грн.

У судовому засіданні апеляційного господарського суду від 19.12.2011р. та у поданих у цьому засіданні письмових поясненнях ФОП ОСОБА_2 визнав наявність у нього заборгованості за укладеним між сторонами Договором №27 від 01.06.2009р. по орендній платі за листопад-грудень 2010р. на загальну суму 8700,00 грн. та заперечував проти заявленої до стягнення заборгованості за травень 2010р. у розмірі 4000,00 грн., посилаючись на її погашення. Утім, документального підтвердження виконання зобовязань по внесенню орендних платежів за травень 2010р. судам першої та апеляційної інстанцій орендар (відповідач) не надав.

Переглядаючи справу у повному обсязі, судова колегія зясувала, що зменшення належних до сплати 4350,00 грн. орендної плати за травень 2010р. до 4000,00 грн. , визначених до стягнення у позовній заяві, викликана частковим добровільним виконанням орендарем Претензії орендодавця №369 від 14.12.2010р. на суму 17400,00 грн., в результаті чого сплачені орендарем кошти у розмірі 4700,00 грн. частково віднесені на припинення зобовязань зі сплати орендних платежів за травень 2010р.

Із письмових пояснень апелянта вбачається, що обгрунтовуючи причини виникнення заборгованості по орендній платі за листопад і грудень 2010р. на загальну суму 8700,00 грн., наявність якої відповідач визнавав, станом на 01.01.2010р. Споживче товариство перед відповідачем мало борг у розмірі 3278,70 грн., який виник на підставі інших цивільно-правових угод між сторонами. На думку відповідача, він мав право на затримку внесення орендної плати до проведення з ним Споживчим товариством повного розрахунку на суму 3278,70 грн.

Однак, з такою позицією апелянта погодитися не можна.

За приписами ст.193 ГУ України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

При цьому, одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускається (ч.7 ст.193 ГК України).

В силу ст.629 ЦК України, договір є обовязковим для виконання сторонами, і за змістом ст.599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відтак, наведені апелянтом обставини не звільняли його від обовяку належним чином виконати свої зобовязання за укладеним із позивачем Договором оренди №27 від 01.06.2009р. та своєчасно, а саме: до 5-го числа поточного місяця, розрахуватися зі Споживчим товариством за користування орендованим приміщенням у розмірі, визначеному умовами цього Договору.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про обгрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення із відповідача основного боргу у сумі 12700,00 грн., тому рішення суду першої інстанції у цій частині підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Оскільки відповідач у визначені Договором строки (до 5-го числа поточного місяця) за користування орендованим приміщенням із орендарем не розрахувався, відповідач вважається боржником, який порушив взяті на себе за цим правочином зобовязання.

Згідно п.3 ч.1 ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п. 5.1.2 Договору, за порушення терміну перерахування коштів, встановлених в договорі, орендар сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочки.

Позивач просив стягнути із відповідача у розмірі 232,85 грн., нарахованої на суму боргу у розмірі 12700,00 грн. за період прострочення з 05.10.2010р. по 05.02.2011р. При цьому, як вірно зазначив місцевий господарський суд, розрахунок пені виконаний позивачем з урахуванням однієї ставки НБУ, а не подвійної облікової ставки НБУ, тобто за ставкою меншою, ніж передбачено умовами Договору.

Однак, перевіривши наданий господарському суду розрахунок пені, судова колегія вважає його помилковим, оскільки за приписами ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Отже, право на нарахування пені за прострочення внесення відповідачем орендної плати за травень 2010р. у розмірі 4000,00 грн. припиняється з 06.11.2010р., тобто через шість місяців від дня, коли зобовязання по її сплаті мало бути виконано.

Позивачем, з яким погодився місцевий господарський суд, не були враховані приписи наведеної норми закону, у звязку з чим висновок господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення із відповідача нарахованої пені понад строк з 06.11.2010р. по 05.02.2011р. за несвоєчасне внесення платежів за травень 2010р. є помилковим.

З урахуванням положення ч.6 ст.232 ГК України, а також з урахуванням розрахунку позивача, проведеного на підставі однієї облікової ставки НБУ, до стягнення із ФОП ОСОБА_2 підлягає пеня у розмірі 166,70 грн., а саме:

-пеня за прострочення орендної плати за травень 2010р. у розмірі 26,33 грн., нарахованої в період з 05.10.2010р. по 05.11.2010р.;

-пеня за прострочення орендної плати за листопад 2010р. у розмірі 84,96 грн., нарахованої за період з 06.11.2010р. (наступний день за днем, коли зобовязання мало бути виконано) по 05.02.2011р.;

-пеня за прострочення орендної плати за грудень 2010р. у розмірі 55,41 грн., нарахованої за період з 06.12.2010р. (наступний день за днем, коли зобовязання мало бути виконано) по 05.02.2011р.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду у частині стягнення пені слід частково скасувати, задовольнивши вимоги щодо стягнення пені у розмірі 166,70 грн. У задоволенні решти вимог щодо пені, а саме: в обсязі 66,15 грн. , - відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий господарському суду розрахунок інфляційних втрат у розмірі 332,74 грн. та 3% річних у розмірі 97,88 грн., судова колегія визнала його вірним, тому рішення місцевого господарського суду у цій частині задоволених вимог підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

При цьому судова колегія відхиляє доводи апелянта про порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема, ст.ст. 22, 38 ГПК України в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи , розгляд справи без здійснення оцінки звірки взаєморозрахунків між сторонами, оскільки, як вбачається із матеріалів справи, із пяти судових засідань господарського суду, відповідач взяв участь лише в одному, не направивши письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог та доказів у підтвердження своєї правової позиції суду першої інстанції.

Судова колегія вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про відхилення поданого відповідачем клопотання, оскільки доказів у підтвердження поважності причин неможливості своєї явки та надання господарському суду доказів у підтвердження своїх заперечень відповідач не надав.

При цьому, судова колегія бере до уваги, що провадження у справі №16/096-11 було порушено 06.07.2011р., тому вважає, що відповідач мав достатньо часу для формулювання власної правової позиції щодо суті позовних вимог по даній справі та не був позбавлений можливості надати господарському суду документально підтверджені письмові пояснення по суті спору.

Посилання апелянта на неправомірність прийняття місцевим господарським судом рішення по справі без витребування у сторін Акту звірки взаєморозрахунків відхиляються судовою колегією, оскільки відсутність Акту звірки взаєморозрахунків не має особливої доказової сили, порівняно з іншими доказами, наявними у справі. Крім того, за змістом ст.33 ГПК України, обовязок доказування тих чи інших обставин справи покладається на сторін, тому судова колегія вважає, що відповідач не був позбавлений можливості самостійно звернутися до позивача з метою проведення звірки взаєморозрахунків за Договором, за результатами якої скласти відповідний Акт, який надати суду у підтвердження своїх доводів.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення із відповідача пені у розмірі 66,15 грн., тоді як в іншій частині оскаржений судовий акт слід залишити без змін.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанцій покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

При цьому, судовою колегією було встановлено, що розмір сплаченого апелянтом судового збору у розмірі 492,50 грн. є меншим, ніж підлягає до сплати при подачі апеляційної скарги у даному випадку 705,75 грн., у звязку судова колегія вважає за необхідне достягнути з ФОП ОСОБА_2 у Державний бюджет України судовий збір у розмірі 209,76 грн.

Керуючись ст.ст. 12, 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення господарського суду Київської області від 11.10.2011р. у справі №16/096-11 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Київської області від 11.10.2011р. у справі №16/096-11 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення із відповідача пені у розмірі 66,15 грн.

Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні цих вимог.

В іншій частині рішення господарського суду Київської області від 11.10.2011р. у справі №16/096-11 залишити без змін.

3. Здійснити новий розподіл судових витрат.

Стягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Сквирського районного споживчого товариства (09000, Київська область, м. Сквира, вул. Леніна, 22, код ЄДРПОУ 30353539) державне мито за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 132,97 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 234,81 грн.

4. Достягнути із Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в дохід Державного бюджету України 209,76 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

5. Стягнути із Сквирського районного споживчого товариства (09000, Київська область, м. Сквира, вул. Леніна, 22, код ЄДРПОУ 30353539) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 3,49 грн. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

6. Доручити місцевому господарському суду видати відповідні накази.

7. Матеріали справи №16/096-11 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів.

Головуючий суддя

Судді