Постанова № 20022523, 14.12.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.12.2011 № 10/013-11

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Калатай Н.Ф.

суддів:

при секретарі Кулачок О. А.

за участю представників:

від ПАТ «Сведбанк»ОСОБА_1 представник за довіреністю № 283 від 05.05.2011

від позивача:ОСОБА_2 представник за довіреністю № 0611/4 від 01.06.2011

від інших учасників судового процесу: не зявились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Сведбанк»

на рішення господарського суду Київської області від 08.02.2011 року

у справі № 10/013-11 (суддя Привалов А. І.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Тіара»

до Підприємства з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех Електро»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаКомпанія «Сімпре Віва інтерпрайзіс»

провизнання дійсним договору застави майнового комплексу

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням уточнень, заявлено про визнання договору застави майнового комплексу (іпотеки) від 16.11.2002 року, укладеного між третьою особою та відповідачем, дійсним з моменту його укладення з 16.11.2002 року.

Рішенням господарського суду Київської області від 08.02.2011 року, повний текст якого підписаний 14.02.2011 року, у справі № 10/013-11 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що відповідач ухиляється від нотаріального посвідчення спірного договору застави у добровільному порядку, що відповідно до приписів чинного законодавства, а саме ч. 2 ст. 220 ЦК України, є підставою для визнання його дійсним в судовому порядку.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 08.02.2011 року у справі №10/013-11 та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Сведбанк» посилається на те, що суд першої інстанції в супереч вимогам норм процесуального права прийняв рішення про права та обвязки ПАТ «Сведбанк», якого не було залучено до участі у справі.

Апелянт зазначає, що порушення його прав полягає в тому, що 30.11.2002 року між ним та відповідачем укладено кредитний договір № 86, в забезпечення виконання якого укладено договір застави майна від 28.11.2002 року, предметом якого є застава того ж самого майна, що і за спірним договором.

Ухвалою від 02.11.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розгляд справи відкладався. Відповідач та третя особа повноважних представників в судове засідання не направили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників сторін в судове засідання не була визнана обовязковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник ПАТ «Сведбанк» апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив, просив залишити її без задоволення, а спірне рішення без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з урахуванням правил ст.ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Приватне акціонерне товариство «Сведбанк», (ПАТ «Сведбанк»), яке не брало участі у цій справі, звертаючись з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Київської області від 08.02.2011 у справі № 10/013-11, стверджує, що суд вирішив питання про його права та обов'язки, посилаючись на наступні обставини:

- 30.10.2002 року між ЗАТ «ТАС Інвестбанк», правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та Підприємством з іноземною інвестицією у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Катех Електро», відповідачем у цій справі, укладено кредитний договір № 86, предметом якого є надання ПАТ «Сведбанк» відповідачу кредиту;

- 28.11.2002 року в забезпечення виконання зобовязань відповідача за зазначеним кредитним договором № 86 його сторонами укладено договір застави майна, предметом якого є застава нерухомого майна (будівель та споруд), яке входить до складу майнового комплексу, що знаходиться за адресою Україна, Київська область, смт Коцюбинське, провулок Будівельний 9/11 та належить відповідачу на праві власності згідно зі свідоцтвом про право власності, виданим на підставі рішень виконкому Ірпінської міської ради № 363/12 від 24.12.1998 року та № 217 від 16.07.1999 року; зазначений договір застави посвідчений 28.11.2002 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу ОСОБА_3. та зареєстрований в реєстрі за № 2825; 28.11.2002 року нотаріусом накладено на відчуження заставленого майна заборону;

- 11.06.2008 року в забезпечення виконання зобовязань відповідача за кредитним договором № 86 між ПАТ «Сведбанк» та громадянином України ОСОБА_4 укладено договір застави № 86/ЗКП-1, предметом якого є застава частки громадянина України ОСОБА_4 у статутному капіталі відповідача в розмірі 51% статутного капіталу; зазначений договір застави посвідчений 11.06.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 3581;

- 11.06.2008 року в забезпечення виконання зобовязань відповідача за кредитним договором № 86 між ПАТ «Сведбанк» та громадянином Литви ОСОБА_5 укладено договору застави № 86/ЗКП-2, предметом якого є застава частки громадянина Литви ОСОБА_5 у статутному капіталі відповідача в розмірі 49% статутного капіталу; зазначений договір застави посвідчений 11.06.2008 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстрований в реєстрі за № 3580.

Апелянт посилається на те, що предметом застави згідно спірного Договору застави (іпотеки) є майно, що передане ПАТ «Сведбанк» як заставне за договором застави від 28.11.2002 року в забезпечення виконання відповідачем зобовязань за кредитним договором № 86 від 30.10.2002.

Порівняння переліку майна, заставленого відповідачем за спірним Договором застави майнового комплексу (іпотеки) від 16.11.2002 року, та майна, заставленого відповідачем за договором застави майна від 28.11.2002 року, укладеним між ПАТ «Сведбанк» та відповідачем в забезпечення виконання зобовязань відповідача за кредитним договором № 86 від 30.10.2002 року, свідчить про правомірність зазначених тверджень ПАТ «Сведбанк».

Як слідує з матеріалів справи, 12.11.2002 року громадянин України ОСОБА_4 (Продавець) та третя особа (Покупець) уклали договір купівлі продажу частки в уставному капіталі підприємства з іноземними інвестиціями у формі Товариства з обмеженою відповідальністю «КатенЕлектро» (далі Договір купівліпродажу), за умовами якого ОСОБА_4. як учасник відповідача зобовязався продати, а третя особа зобовязалась купити належну Продавцю частку участі у статутному капіталі відповідача в розмірі 51 % від загальної суми статутного капіталу.

Згідно п. 8.10 Договору купівлі-продажу будь-яка Сторона призначатиме, передаватиме або делегуватиме всі або будь-яке з її прав і зобовязань відповідно до цього Договору без будь-якої додаткової згоди іншої сторони.

11.10.2010 року позивач та третя особа уклали договір про передачу (відступлення) прав та зобовязань за договором купівлі продажу частки у статутному фонді від 12 листопада 2002 року (далі Договір відступлення прав), за умовами якого третя особа як Попередній покупець передає позивачу, а позивач як Покупець приймає на себе права і зобовязання третьої особи та стає замість неї стороною (покупцем) по договору купівлі продажу частки у статутному фонді відповідача (п. 1 Договору відступлення прав).

При цьому, у п. 2 Договору відступлення прав сторони зауважили, що попередня згода Продавця (ОСОБА_4) на передачу Попереднім покупцем його прав та зобовязань за Договором передбачена пунктом 8.10 договору купівлі продажу частки у статутному фонді від 12 листопада 2002 року.

Отже, зі змісту зазначених Договору купівлі-продажу та Договору про відступлення прав вбачається, що позивач набув прав купити належну Продавцю - громадянину України ОСОБА_4 частку участі у статутному капіталі відповідача в розмірі 51 % від загальної суми статутного капіталу.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, 16.11.2002 року третя особа як Заставодержатель та відповідач як Заставодавець уклали договір застави майнового комплексу (іпотеки) (далі Договір застави (іпотеки), копію якого позивачем долучено до матеріалів справи (а.с.29-43 т.1).

Згідно ч.2 п.17 Договору застави (іпотеки) Заставодавець зобовязується отримати документи, що згідно з чинним законодавством необхідні для нотаріального посвідчення цього Договору та повідомити Заставодержателя про час та місце нотаріального посвідчення цього Договору.

Позивач вимагає визнати Договір застави (іпотеки) дійсним з моменту його укладення з 16.11.2001, посилаючись на те,

- що після укладення Договору відступлення прав, отримавши від третьої особи оригінал Договору застави (іпотеки) позивач встановив, що відповідач до теперішнього часу не здійснив необхідних дій, передбачених ч. 2 п. 17 Договору застави, а саме, не отримав документів для нотаріального посвідчення Договору застави (іпотеки) та, відповідно, не повідомив покупця про час та місце нотаріального посвідчення Договору застави;

- що звернувшись до відповідача з вимогою про виконання його обовязків, передбачених Договором застави, позивач отримав відповідь про те, що, оскільки основне зобовязання (Договір купівлі-продажу від 12.11.2002 року) припинений, то і похідне зобовязання (Договір застави) є також припиненим, а отже, у відповідача відсутній обовязок стосовно нотаріального оформлення Договору застави;

- що згідно приписів чинного законодавства, а саме положень ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним; у цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Оспорюваним рішенням суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги повністю, визнавши дійсним з моменту укладення з 16.11.2002 року - договір застави майнового комплексу (іпотеки) від 16.11.2002 року, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Згідно з абзацом 2 пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України норми цього Кодексу застосовуються до триваючих по договору прав та обовязків

Згідно статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Частиною 3 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Отже, оцінювати відповідність або невідповідність Договору застави (іпотеки) приписам законодавства слід виходячи з тих його положень, які існували на дату вчинення такого правочину, зокрема положень Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК УРСР) та Закону України «Про заставу» в редакції від 21.12.2000 року.

Частинами 1, 2 ст. 181 ЦК УРСР встановлено що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону.

Згідно ч. 4 цієї статті Кодексу відносини застави регулюються Законом України «Про заставу», іншими актами законодавства.

Частиною 2 ст. 1 ЗУ «Про заставу» встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Згідно ст. 30 ЗУ «Про заставу» іпотекою визнається застава землі, нерухомого майна, при якій земля та (або) майно, що становить предмет застави, залишається у заставодавця або третьої особи.

Частиною 1 ст. 32 ЗУ «Про заставу» встановлено, що договір про іпотеку повинен бути нотаріально посвідчений.

Згідно ст. 14 ЗУ «Про заставу» недотримання вимог щодо форми договору застави та його нотаріального посвідчення тягне за собою недійсність договору з наслідками, передбаченими законодавством України.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Враховуючи, що спірний Договір застави (іпотеки) за свою правовою природою відноситься до договорів іпотеки, відповідно до приписів законодавства, яке діяло на дату його укладання, він мав бути посвідчений нотаріально, чого в даному випадку не відбулось.

Частиною 2 ст. 47 ЦК УРСР встановлено, що якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Отже, законодавство, яке діяло на дату укладення Договору застави (іпотеки), передбачало можливість, у випадку недотримання вимоги щодо нотаріального посвідчення цього договору, визнання його дійсним в судовому порядку, проте обовязковою умовою визнання такого договору дійсним є факт виконання такого договору повністю або частково позивачем у справі та факт ухилення іншої сторони від нотаріального оформлення такої угоди.

Відповідно до статті ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В даному випадку, саме на позивача покладений обовязок доведення як факту виконання Договору застави (іпотеки), так і факту ухилення відповідача від нотаріального посвідчення цього договору.

Жодного належного документального доказу на підтвердження факту виконання Договору застави (іпотеки) повністю або частково позивачем до матеріалів справи не долучено, а відтак, відсутні всі, визначені законодавством України на дату укладення Договору застави (іпотеки), умови для визнання цього договору дійсним у судовому порядку.

Крім того, згідно ч.3 ст. 181 ЦК УРСР заставою може бути забезпечена дійсна вимога.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач вимагає визнати Договір застави (іпотеки) дійсним з урахуванням прав, набутих за Договором відступлення прав, виходячи з того, що його було укладено сторонами в забезпечення виконання зобовязання Продавця за Договором купівлі-продажу - громадянина України ОСОБА_4 - продати третій особі 51 % частки у статутному капіталі відповідача, проте, як слідує з преамбули спірного Договору застави (іпотеки), цей договір укладено сторонами в забезпечення виконання зобовязань за договором купівліпродажу частки в уставному капіталі відповідача, укладеним між третьою особою та громадянином Литви ОСОБА_5, і предметом якого є передача останнім у власність третьої особи частки у статутному капіталі відповідача в розмірі 49 % від загального розміру статутного капіталу.

Отже, посилання позивача на те, що Договір застави (іпотеки) укладено в забезпечення виконання зобовязань за Договором купівлі продажу, копія якого наявна в матеріалах справи, спростовуються самим змістом зазначених договорів.

Крім того, копії Договору купівліпродажу частки в статутному капіталі відповідача, укладеного між третьою особою та громадянином Литви ОСОБА_5, предметом якого є передача у власність частки у статутному капіталі відповідача в розмірі 49 % від загального розміру статутного капіталу, позивачем до матеріалів справи не долучено, і на обставини, повязані з зазначеним договором, в обґрунтування своїх позовних вимог позивач не посилався.

За таких обставин, на думку колегії суддів, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності вимоги, в забезпечення якої було укладено Договір застави (іпотеки), і, відповідно, дійсності такої вимоги, як того вимагає ч. 3 ст. 181 ЦК УРСР.

З огляду на викладене, на думку колегії суддів, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення вимог позивача про визнання договору застави майнового комплексу (іпотеки) від 16.11.2002 року, укладеного між третьою особою та відповідачем, дійсним з моменту його укладення з 16.11.2002 року.

Згідно ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За правилами ст. 91 ГПК України, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

З урахуванням зазначених правових норм, з огляду на досліджені обставини справи, колегія суддів погоджується із твердженнями ПАТ «Сведбанк», що оспорюване рішення суду порушує його майнові права.

Згідно розяснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновки, викладені судом першої інстанції у оспорюваному рішенні, не відповідають обставинам справи, тому рішення господарського суду Київської області від 08.02.2011 року у справі № 10/013-11 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким у позові відмовляється у повному обсязі.

Судові витрати за подачу позову, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача у повному обсязі.

Апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» підлягає задоволенню, тому витрати Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» на державне мито за подачу апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» на рішення господарського суду Київської області від 08.02.2011 року у справі №10/013-11 задовольнити.

2. Рішення господарського суду Київської області від 08.02.2011 року у справі №10/013-11 скасувати.

3. У позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Консалтингова компанія «Тіара»(03040, м. Київ, вул. Бурмістенко, 11, офіс 1, ідентифікаційний код 35001872) на користь Публічного акціонерного товариства «Сведбанк» (01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ідентифікаційний код 19356840) 42 (сорок дві) грн. 50 коп. державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Київської області.

6. Матеріали справи № 10/013-11 повернути до господарського суду Київської області.

Головуючий суддя

Судді