Постанова № 20020987, 23.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.11.2011 № 61/294

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Корсакової Г.В.

суддів:

при секретарі судового засідання Зайцевій А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1., ОСОБА_2 за довіреністю

від відповідача: ОСОБА_3, ОСОБА_4 за довіреністю

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства «Мастер Трейд» на рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2011р.

по справі№ 61/294 (суддя Івченко А.М.)

за позовом Комунального підприємства «Київпастранс» в особі Служби по облаштуванню та утриманню зупинок наземного транспорту загального користування «Київтранссервіс»

до Приватного підприємства «Мастер Трейд»

про стягнення боргу в розмірі 686500,00 грн., розірвання договору №27 та зобовязання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

Комунальне підприємство «Київпастранс» в особі Служби по облаштуванню та утриманню зупинок наземного транспорту загального користування «Київтранссервіс» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства “Мастер Трейд” про стягнення боргу в розмірі 686500 грн. 00 коп., розірвання договору № 27 від 25.06.2002 та зобовязання вчинити дії - демонтувати МАФи (зупинкові комплекси).

01.08.2011р. позивач надав уточнення до позовної заяви в частині зобовязання відповідача демонтувати МАФи, а саме просив зобовязати відповідача провести демонтаж МАФів за адресами, згідно наданого переліку.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.08.2011р. позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного підприємства «Мастер Трейд» на користь Комунального підприємства «Київпастранс» заборгованість у розмірі 686500 грн., витрати зі сплати державного мита в розмірі 7035,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. Розірвано договір №27 фінансування, спорудження та утримання малих архітектурних форм (кіосків по продажу проїзних квитків з павільонами очікування на зупинках громадського транспорту) від 25.06.2002р., укладений між Приватним підприємством «Мастер Трейд» та Комунальним підприємством «Київпастранс» Службою по облаштуванню та утриманню зупинок наземного транспорту загального користування «Київтранссервіс». Зобовязано Приватне підприємство «Мастер Трейд» демонтувати малі архітектурні форми (зупинкові комплекси), а саме провести демонтаж МАФів за адресами, згідно наданого позивачем переліку.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство «Мастер Трейд»

звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2011р. по справі № 61/294 скасувати, в позові відмовити.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2011р. прийнято з неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підставі апеляційної скарги Приватного підприємства «Мастер Трейд» на рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2011 року, згідно ст. ст. 98 ГПК України, Київським апеляційним господарським судом ухвалою від 06.09.2011р. порушено апеляційне провадження.

Комунальним підприємством «Київпастранс» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2011 року у справі № 61/294 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

З метою повного, всебічного та обєктивного дослідження фактичних обставин справи розгляд апеляційної скарги відкладався.

На підставі Розпорядження Секретаря палати від 22.11.2011р. розгляд справи здійснено судовою колегією у складі: головуючий по справі суддя Корсакова Г.В., судді Сулім В.В., Тарасенко К.В.

Представники відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримали та просили її задовольнити.

Представники позивача в судовому засіданні заперечили проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між Приватним підприємством “Мастер Трейд” (інвестор) та Комунальним підприємством “Київпастранс” в особі Служби по облаштуванню та утриманню зупинок наземного транспорту загального користування “Київтранссервіс”(виконавець) укладено Договір № 27 фінансування, спорудження та утримання малих архітектурних форм (кіосків по продажу проїзних квитків з павільйонами очікування на зупинках громадського транспорту) від 25.06.2002р.

Згідно з предметом даного договору (п. 1.1.) виконавець доручає інвестору виготовити за власні кошти, передати йому і профінансувати встановлення (встановити) кіосків по продажу проїзних квитків та роздрібної торгівлі з павільйонами очікування для пасажирів громадського транспорту у місцях, визначених адресною програмою згідно з додатком № 1, розділ 1.1.

Відповідно до п. 1.4. договору, на кожен кіоск інвестор додатково фінансує проектування (в необхідних випадках) виготовлення, заміну (встановлення) 1 (одного) павільйону очікування, який буде розміщено в іншому місці з невеликим напливом пасажирів (додаток № 1).

Згідно з п. 1.5. договору кіоск після встановлення відповідно до даного договору належить інвестору на правах власності, а вмонтована в кіоск секція для реалізації проїзних документів на всі види громадського транспорту (площа не менше 1,8 кв. м.) передається в безкоштовне користування КП “Київпастранс”.

В пункті 1.6 договору передбачено, що павільйон очікування, збудований за кошти інвестора, стає власністю територіальної громади м. Києва і залишається у володінні та користуванні виконавця.

Відповідно до підпункту 2.1.1. договору інвестор бере на себе зобовязання відповідно до умов даного договору за свій рахунок і на свій ризик забезпечити фінансування: розробки та узгодження необхідної дозвільної документації (додатково до вже виготовленої); проектування, виготовлення, установки і наступного технічного утримання кіосків.

Інвестор також бере на себе наступні зобовязання:

- утримувати кіоски з павільйонами очікування, встановлені за його кошти, та прилеглу до них територію в належному технічному та санітарному стані (п. 2.1.2.);

- щомісячно виділяти додаткові кошти на технічне утримання та прибирання інших павільйонів очікування у розмірах, передбачених в додатку № 1 (п. 2.1.3.).

Згідно п.п.2.2.1 договору одним із обовязків виконавця є виготовлення, узгодження та забезпечення інвестора повним комплектом дозвільної документації (додаток №2) необхідної для встановлення та експлуатації кіоску, що підтверджується актом прийому-передачі документів.

Відповідно до п. 3.1. договору інвестор фінансує власні кошти в будівництво та технічне утримання кіосків, павільйонів очікування, підготовку, узгодження та отримання дозвільної документації, необхідної для їх встановлення, на утримання та прибирання інших павільйонів очікування відповідно до умов даного договору.

Пунктами 4.1.,4.2 договору встановлено, що розрахунки проводяться у національній валюті України, шляхом перерахування інвестором відповідних коштів на розрахунковий рахунок виконавця, згідно даного договору. За підготовку та узгодження дозвільної документації інвестор перераховує кошти виконавцю поетапно, за письмовою домовленістю між сторонами.

Строк дії договору відповідно до умов п. 6.1 договору встановлений з моменту його підписання сторонами до 03.04.2010р.

В п.6.2. договору зазначено, що термін дії даного договору, за домовленістю сторін, автоматично продовжується на наступний такий же термін, якщо від жодної сторони не було письмового повідомлення про припинення дії договору.

Як вказує позивач, відповідач умови договору належним чином не виконував, зокрема: за встановлення павільйонів очікування не сплатив позивачу суму коштів, яка передбачена п.1.4 договору та не виконав умови договору, які передбачені п.2.1.3 договору, що призвело до виникнення заборгованості відповідача перед позивачем, яка станом на 01.03.2011р. склала 686500,00 грн., з яких: 296100 грн. за встановлення додаткових павільйонів очікування та 390400,00 грн. за утримання павільйонів очікування.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобовязання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобовязання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як вбачається з матеріалів справи згідно додатків № № 1,2,4,5,5/1,7 до договору сума коштів на утримання павільйонів очікування становить 150 грн., сума коштів для встановлення додаткових павільйонів очікування становить 6300,00 грн.

В примітках вказаних додатків зазначено, що кошти на встановлення додаткових павільйонів очікування перераховуються на протязі 1,2,3-х місяців поетапно з моменту встановлення зупинкових комплексів. Кошти на утримання додаткових павільйонів очікування виділяються з моменту початку підприємницької діяльності у встановлених зупинкових комплексах і перераховується на рахунок виконавця до 5 числа наступного місяця.

Отже, з огляду на зазначене, твердження відповідача про те, що строк виконання грошового зобовязання передбаченого п.1.4, п.2.1.3 договору невстановлений, є необґрунтованими.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з наданим позивачем розрахунком, за період грудень 2008р. лютий 2011р. відповідач умови договору належним чином не виконав, а саме: не сплатив кошти за встановлення павільйонів очікування в розмірі 296100,00 грн. та за технічне утримання павільйонів очікування в сумі 390400,00 грн., чим порушив пункти 1.4 та п.п.2.1.3 договору.

З огляду на заперечення відповідача щодо суми заборгованості судом апеляційної інстанції було зобовязано відповідача надати контррозрахунок позовних вимог з документальним обгрунтуваням та зобов'язано сторони провести звірку розрахунків, організацію проведення якої покладено на відповідача. Проте, відповідач звірку розрахунків з позивачем не провів, обгрунтований контррозрахунок позовних вимог не надав.

За наведених обставин, судова колегія вважає, що факт порушення зобов'язань за договором, наявність заборгованості та її розмір відповідачем не спростовано.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 686500,00 грн. заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо заявленої позивачем вимоги про розірвання договору №27 від 25.06.2002р., судова колегія зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Пунктом 8.2. договору передбачено, що в разі невиконання або неналежного виконання однією із сторін своїх зобов'язань по договору, останній може бути достроково розірваний з ініціативи другої сторони.

Порядок зміни та розірвання господарських договорів встановлено ст. 188 ГК України.

Згідно ст.188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з пропозицією про розірвання договору до відповідача не звертався.

Оскільки господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при розірванні договорів, то тільки дотримання сторонами встановленого ст. 188 ГК України порядку розірвання договору і недосягнення при цьому згоди може свідчити про наявність між ними спору. Якщо ж особа, яка бажає розірвати договір, не зверталася з відповідною пропозицією до іншої сторони, то в цьому разі немає підстав стверджувати про існування спору між сторонами.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи ( у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленному порядку набули статусу субєкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на зазначене, враховуючи положення наведених правових норм, судова колегія вважає, що позивачем не надано суду доказів наявності між сторонами спору в частині розірвання договору №27 від 25.06.2002р., в звязку з чим позовні вимоги Комунального підприємства «Київпастранс» в цій частині є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині розірвання договору №27 від 25.06.2002р. підлягає скасуванню.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в обґрунтування вимоги про зобовязання відповідача демонтувати МАФи (зупинкові комплекси) посилається на відсутність у відповідача дозвільної документації на розміщення та утримання МАФів, що є порушенням Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008р. №1051/1051 із змінами і доповненнями, тому, як стверджує позивач, встановлені МАФи вважаються самостійно розміщеними та підлягають демонтажу.

Місцевий господарський суд задовольняючи позовні вимоги в цій частині виходив з їх обґрунтованості. Проте, судова колегія з таким висновком суду не погоджується з огляду на таке.

Згідно п.п. 13.2.5. Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008р. №1051/1051 із змінами і доповненнями, (далі Правила) малі архітектурні форми та тимчасові споруди, які розміщені (встановлені або збудовані) без відповідної, оформленої в установленому порядку дозвільної документації, з відхиленням від проекту, вважаються самочинно розміщеними малими архітектурними формами та тимчасовими спорудами і підлягають демонтажу за кошти особи, що здійснила встановлення, у терміни, визначені в приписі Головного управління контролю за благоустроєм м. Києва. Відповідною, оформленою у встановленому порядку, дозвільною документацією для розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм) є Ордер на розміщення тимчасової споруди (в тому числі тимчасовий), виданий Головним управлінням містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Відповідно до п.п. 13.3.3. Правил у разі виявлення самовільно встановленої тимчасової споруди (малої архітектурної форми) Головним управлінням контролю за благоустроєм м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) вноситься припис його власнику з вимогою усунення порушень шляхом проведення демонтажу у семиденний термін.

Згідно п.п. 13.2.5 Правил якщо особа, що здійснила самовільне встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд, не здійснила демонтаж у визначені строки, демонтаж малих архітектурних форм та тимчасових споруд здійснюється в порядку, встановленому п. 13.3 цих Правил.

Приписами п.п. 13.3.1. Правил встановлено, що демонтаж, перевезення, зберігання самовільно встановлених малих архітектурних форм та тимчасових споруд, власники яких ухиляються від демонтажу або власники яких не відомі, відновлення благоустрою на місці самовільного встановлення малих архітектурних форм та тимчасових споруд здійснюється Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та підпорядкованими йому організаціями за кошти міського бюджету.

В п.п.13.3.2. Правил передбачено, що рішення про демонтаж самовільно встановлених розміщених малих архітектурних форм та тимчасових споруд приймається Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) з урахуванням пропозицій органів, що виявили самовільне розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд.

Таким чином, відповідно до Правил питання правомірності розміщення малих архітектурних форм вирішується Головним управлінням з контролю за благоустроєм міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) у визначеному порядку і прийняттю рішення про демонтаж малих архітектурних форм передує спеціальна процедура:

- у разі виявлення самовільно розміщеної тимчасової споруди (малої архітектурної форми) без відповідної, оформленої у встановленому порядку дозвільної документації, Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва вноситься припис його власнику;

- протягом зазначеного терміну власник зобовязаний за власний рахунок здійснити демонтаж самочинно розміщеної тимчасової споруди (малої архітектурної форми);

- у разі невиконання власником вимог припису Головне управління контролю за благоустроєм міста Києва здійснює демонтаж самовільно розміщеної тимчасової споруди (малої архітектурної форми) за рахунок коштів міського бюджету.

Позивачем не надано доказів внесення відповідачу Головним управлінням з контролю за благоустроєм міста Києва припису щодо демонтажу спірних МАФів, як самовільно розміщених.

Посилання позивача на порушення відповідачем умов договору щодо отримання документації для встановлення та експлуатації кіосків, судова колегія вважає необґрунтованими, оскільки відповідно до п.2.2.1. договору саме позивач брав на себе зобовязання виготовити, узгодити та забезпечити відповідача повним пакетом документів дозвільної документації необхідної для встановлення та експлуатації кіоску, а відповідач, згідно п.2.1.1. договору зобовязувався забезпечити фінансування розробки та узгодження необхідної дозвільної документації.

Доказів порушення відповідачем своїх зобовязань за договором щодо забезпечення фінансування розробки та узгодження необхідної дозвільної документації, позивачем не надано.

Згідно статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В порядку передбаченому ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням наведеного, судова колегія вважає, що позовні вимоги в частині зобовязання Приватного підприємства “Мастер Трейд” демонтувати МАФи (зупинкові комплекси) з заявлених в позові підстав є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Таким чином рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині зобовязання відповідача демонтувати МАФи (зупинкові комплекси) підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2011р. прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним зясуванням обставин, що мають значення для справи та підлягає частковому скасуванню. Апеляційна скарга задовольняється частково.

З огляду на зазначене, керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Мастер Трейд» на рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2011 року у справі № 61/294 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.08.2011р. у справі № 61/294 скасувати частково.

3. Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства «Мастер Трейд» (02160, м.Київ, вул. Котовського,19, код ЄДРПОУ 32049870) на користь Комунального підприємства «Київпастранс» в особі Служби по облаштуванню та утриманню зупинок наземного транспорту загального користування «Київтранссервіс» (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе,2, код ЄДРПОУ 31725604) 686500,00 грн. основного боргу, 6865,00 грн. державного мита та 233,11 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині позовних вимог відмовити.»

4. Стягнути з Комунального підприємства «Київпастранс» в особі Служби по облаштуванню та утриманню зупинок наземного транспорту загального користування «Київтранссервіс» (04070, м. Київ, вул. Набережне шосе,2, код ЄДРПОУ 31725604) на користь Приватного підприємства «Мастер Трейд» (02160, м.Київ, вул. Котовського,19, код ЄДРПОУ 32049870) 42,50 грн. державного мита за розгляд апеляційної скарги.

5. Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

6. Матеріали справи № 61/294 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя

Судді