Постанова № 20020579, 30.11.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01601, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.11.2011 № 56/187

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Калатай Н.Ф.

суддів:

при секретарі Кулачок О. А.

За участю представників:

від позивача: ОСОБА_1. представник за довіреністю від 25.12.2009 року

від відповідача: ОСОБА_2. представник за довіреністю від 25.07.2011 року

ОСОБА_3 представник за довіреністю від 25.07.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Самс Технолоджіс»

на ухвалу господарського суду міста Києва від 07.09.2011 року

у справі № 56/187 (суддя Джарти В. В.)

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Вольф»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самс Технолоджіс»

простягнення 26881,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов, з урахуванням уточнень, заявлено про стягнення штрафних санкцій за договором на виготовлення поліграфічної продукції № 19.10/2010 ВЛФ - САМС від 19.10.2010 року у розмірі 26881,12 грн., у тому числі: 2730,79 грн. 3 % річних, 10041,23 грн. збитків від інфляції та 14109,10 грн. пені. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача витрати на оплату послуг адвоката в сумі 956,18 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 07.09.2011 року, повний текст якого підписаний 12.09.2011 року, у справі № 56/187 позов задоволено частково, до стягнення з відповідача на користь позивача присуджено пеню в сумі 11475,40 грн., 3 % річних в сумі 2706,52 грн., збитки від інфляції в сумі 10041,23 грн., в задоволенні решти вимог, в тому числі і вимог про стягнення витрат на оплату послуг адвоката, відмовлено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання зобовязання по оплаті наданих позивачем за спірним договором послуг.

При цьому, в рішенні суд першої інстанції зазначив, що факт наявності заборгованості за спірним договором, її розмір та час виникнення встановлений рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2011 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 року у справі № 30/65 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольф» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самс Технолоджіс» про стягнення 163689,26 грн., а отже, в силу приписів ст. 35 ГПК України зазначений факт (наявність заборгованості, її розмір та дата виникнення) не потребує доведення.

Часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені та 3 % річних ґрунтується на невірному розрахунку позивачем зазначених вимог, а саме неврахуванні при розрахунку пені приписів ч. 6 ст. 232 ГК України та нарахування 3 % річних в період по 27.07.2011 року, в той час як спірна заборгованість відповідачем була погашена 26.07.2011 року.

Відмова в задоволення вимог про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката ґрунтується на тому, що відповідно до приписів чинного законодавства вказані витрати можуть бути покладені на відповідача лише у випадку оплати їх саме адвокату, в той час як в даному випадку зазначені кошти перераховані фізичній особі підприємцю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Самс Технолоджіс» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2011 року у справі №56/187 скасувати в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення не прийнято до уваги те, що рішення щодо нарахування 3 % річних та збитків від інфляції за період з 15.12.2011 року по 14.04.2011 року на одне і те саме боргове зобовязання приймалось двічі в двох окремих справах, в саме у справі №30/65 та у справі № 56/178.

Крім того, відповідач зазначив, що ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, в той час як умовами спірного договору передбачено санкцію у вигляді нарахування пені, а отже, нарахування на суму боргу і пені, передбаченої договором, і 3 % річних, є порушенням ст. 625 ЦК України та ст. 61 Конституції України.

Ухвалою від 07.11.2011 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя Калатай Н. Ф., судді Баранець О. М., Пашкіна С. А. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Самс Технолоджіс» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача надав пояснення, в яких апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

19.10.2010 року позивач та відповідач уклали договір на виготовлення поліграфічної продукції № 19.10/2010 ВЛФ-САМС (далі Договір), за умовами якого позивач зобовязався виконати роботу по виготовленню поліграфічної продукції у відповідності з Специфікацією, яка є невідємною частиною Договору, на підставі переданих його оригінал макетів, а відповідач зобовязався оплатити виготовлення продукції та прийняти її у відповідності до умов даного Договору.

Пунктом 1.3 Договору встановлено, що зміст, кількість, загальна вартість, строки виготовлення та дата відвантаження продукції зазначаються в специфікаціях, які підписуються обома сторонами та є невідємною частиною Договору.

Згідно п. 2.1 Договору вартість кожного замовлення зазначається в специфікаціях до Договору.

Пунктом 2.6 Договору встановлено, що передоплата за продукцію в розмірі 30% від загальної вартості замовлення проводиться відповідачем протягом 3 банківських днів з моменту погодження примірника продукції на підставі рахунку - фактури позивача.

Згідно п. 2.7 Договору залишок суми 70 % від загальної вартості замовлення, перераховується на розрахунковий рахунок позивача протягом 3 банківських днів з моменту підписання накладної, якщо інше не передбачено даним Договором.

Додатком № 1 до Договору від 19.10.2010 року сторонами погоджено обсяг робіт, які мають бути виконані позивачем, їх вартість та порядок оплати.

Так, згідно п. 2 Додатку № 1 до Договору вартість робіт становить 254235,90 грн., 30% від вартості робіт, зазначених в п. 1 даної додаткової угоди, відповідач оплачує позивачу на умовах передоплати згідно виставленого рахунку фактури, а 70% вартості робіт на умовах постоплати на підставі довіреності на отримання товарно матеріальних цінностей та видаткової накладної, підписаної уповноваженими представниками сторін, але не пізніше 15.12.2010 року.

На виконання умов Договору позивачем було виконано роботи та передано відповідачу їх результат, а саме продукцію на загальну суму 245235,90 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № РН-0001990 від 04.11.2010 року на суму 7110,06 грн. та № РН-0002287 від 08.12.2010 року на суму 238125,84 грн. та довіреностей на отримання матеріальних цінностей

За вказану продукцію відповідач розрахувався частково, з огляду на що заборгованість відповідача перед позивачем становила 147665,13 грн.

Згідно ч. 2 ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Всі вищевказані обставини встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 14.04.2011 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.06.2011 року у справі № 30/65 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вольф» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Самс Технолоджіс» про стягнення 163689,26 грн., які набрали законної сили у встановлено порядку, а отже в силу приписів ст. 35 ГПК України зазначені факти не потребують доведення.

В той час, як слідує з доданої до матеріалів справи копії платіжного доручення № 1643 від 26.07.2011 року, борг за виготовлену за спірним Договором продукцію відповідачем позивачу перераховано в повному обсязі.

Проте, враховуючи що відповідач свій обовязок по оплаті виготовленої Договором продукції виконав несвоєчасно, позивач просить стягнути з відповідач 3 % річних, пеню та збитки від інфляції.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи належним чином підтверджується факт несвоєчасного виконання відповідачем свого обвязку по оплаті виконаних позивачем за умовами Договору робіт.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що за порушення строків оплати виконаних робіт на 3 банківських дні, відповідач виплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на момент здійснення платежу за кожний день прострочення але не більше 10 % від суми даного договору.

Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

З огляду на приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, пеня має нараховуватись за період з 15.12.2010 року по 15.06.2011 року, в той час як позивач її нараховує за період з 15.12.2010 року по 27.07.2011 року, тобто без врахування строку встановлено ч. 6 ст. 232 ГК України.

З огляду на вказані обставини, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги про стягнення з відповідач пені за уточненим розрахунком суду в сумі 11475,40 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За обставин, що склалися, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача збитків від інфляції в сумі 10041,23 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Як слідує з матеріалів справи відповідач розраховує 3 % річних за період з 15.12.2010 року по 27.07.2011 року, в той час матеріалами справи підтверджується що спірну заборгованість відповідачем позивачу було перераховано 26.07.2011 року, а отже, як вірно встановлено судом першої інстанції відповідно до приписів ст. 599 ЦК України зазначене зобов'язання припинилось виконанням, проведеним належним чином 26.07.2011 року, тому нарахування 3 % річних за період після цієї дати є не правомірним.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідач 3 % річних в сумі 2706,52 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 956,18 грн. слід зазначити наступне.

Згідно ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у мiсцi їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на iнформацiйно-технiчне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 48 ГПК України, витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановлено Законом України «Про адвокатуру».

Відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.

Як визначено пунктом 14.1.226 статті 14 Податкового кодексу України незалежною професійною діяльністю є участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Статус адвоката характеризується певними елементами, зокрема, права і обов'язками, які перебувають у нерозривному взаємозв'язку. Так, право адвоката представляти за плату інтереси довірителя, пов'язано із можливістю довірителя віднеси плату за послуги адвоката до судових витрат. При цьому, адвокат має отримати таку суму гонорару.

Згідно листа Національного банку України від 25.07.2006 року № 11-111/2790-7749 Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах (п. 4.5), яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 12.11.2003 № 492 (зі змінами), встановлено окремий порядок відкриття поточних рахунків адвокатам для здійснення їх професійної діяльності, а також передбачено, що кошти за цими рахунками використовуються згідно з порядком, установленим для використання коштів за поточними рахунками суб'єктів господарювання. Відповідно до п. 11 Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 № 280, кошти адвокатів відображаються у класі 2 Плану рахунків і обліковуються за балансовим рахунком 2620 «Кошти на вимогу фізичних осіб» (роз'яснення надано листом Національного банку України від 29.04.2005 № 25-111/668-4449).

З вищезазначених норм вбачається, що у адвоката має бути відкритий балансовий рахунок 2620, на який і має перераховуватися його гонорар.

Позивачем в підтвердження надання адвокатських послуг надано суду договір про надання правової допомоги № 2009/12-23 від 23.12.2009 року, укладений між позивачем та субєктом підприємницької діяльності - фізичною особою адвокатом ОСОБА_4., а також довіреність на представництво інтересів позивача та копію свідоцтва зазначеної особи про право на зайняття адвокатською діяльністю.

В підтвердження сплати позивачем витрат на послуги адвоката до матеріалів справи долучено копію платіжного доручення № 1624 від 07.07.2011 року, яке свідчить про перерахування Фізичній особі підприємцю ОСОБА_4. коштів в сумі 956,18 грн. Кошти перераховано на рахунок 26057052600891.

Отже, ОСОБА_4. виступає у відносинах із позивачем в двох різних статусах як адвокат надає правові послуги та як суб'єкт господарювання отримує від довірителя кошти.

Для того, щоб гонорар адвоката був віднесений до складу судових витрат, такий гонорар має бути сплачено саме адвокату, а не підприємцю. Оскільки позивачем сплачено 956,18 грн. не адвокату, то вказана сума не може бити віднесена до судових витрат та не підлягає поділу між сторонами спору за правилами ст. 49 ГПК України.

З огляду на зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволення вимог позивача про покладення на відповідача витрат на послуги адвоката в сумі 956,18 грн.

Посилання відповідача на те, що нарахування 3 % річних та збитків від інфляції за період з 15.12.2011 року по 14.04.2011 року на одне і те саме боргове зобовязання приймалось двічі в двох окремих справах, в саме у справі №30/65 та у справі № 56/178, спростовуються самим рішенням у справі № 30/65, оскільки в предметом розгляду по справі № 30/65, згідно з поданою позивачем під час розгляду заявою про уточнення позовних вимог, були лише вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 147665,13 грн.

Щодо посилань відповідача на те, що за вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, в той час як умовами спірного договору передбачено санкцію у вигляді нарахування пені, а отже, нарахування на суму боргу і пені, передбаченої договором, і 3 % річних є порушенням ст. 625 ЦК України та ст. 61 Конституції України, слід зазначити, що вказані санкції є різними за своєю правовою природою, і чинне законодавство України не забороняє їх одночасного застосування.

З огляду на викладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Самс Технолоджіс» задоволенню не підлягає, рішення господарського суду міста Києва суду у справі № 56/187 від 07.09.2011 року відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю «Самс Технолоджіс».

В той же час, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, вперше з апеляційною скаргою відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду у встановлені для апеляційного оскарження строки, не повністю сплативши державне мито, з огляду на що, ухвалою від 10.10.2011 року у справі № 56/187 Київський апеляційний господарський обґрунтовано повернув скаргу без розгляду.

Проте, при цьому, у тексті зазначеної ухвали судом помилково було визначено державне мито, яке має сплатити апелянт, у розмірі 121,12 грн., в той час як сума мита, враховуючи, що в апеляційній скарзі апелянт просить скасувати оспорюване рішення господарського суду міста Києва в повному обсязі (включаючи позовні вимоги, у задоволенні яких відмовлено) мала становити 135,53 грн.

Апелянт, доплативши державне мито до визначеної судом суми 121,12 грн., вдруге звернувся до Київського апеляційного господарського суду, фактично не доплативши державне мито у розмірі 11,41 грн.

З огляду на вказані обставини, ухвалою суду від 07.11.2011 року, якою апеляційну скаргу прийнято до розгляду, відповідача зобовязано до дня слухання справи доплатити державне мито за подачу апеляційної скарги в сумі 11,41 грн., про що надати суду відповідні докази.

Зазначена вимога відповідачем не виконана, з огляду на що стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Самс Технолоджіс» в доход державного бюджету підлягає судовий збір в сумі 11,41 грн.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Самс Технолоджіс» на рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2011 року у справі № 56/187 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 07.09.2011 року у справі № 56/187 залишити без змін.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Самс Технолоджіс» (04070, м. Київ, вул. Ігорівська, 1/8 Г, ідентифікаційний код 33640124) в доход Державного бюджету України судовий збір в сумі 11 (одинадцять) грн. 41 коп.

4. Видачу наказу на виконання даної постави доручити господарському суду міста Києва.

5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 56/187.

Головуючий суддя

Судді