Ухвала суду № 20019698, 06.12.2011, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ УХВАЛА 06 грудня 2011 рокуСправа №14/2428

вх. № 17390/2011 від 02.11.2011

Господарський суд у складі головуючого судді Хабазні Ю.А., при секретарі судового засідання Яцен Ю.Ф., за участю: особисто арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В. (ліквідатор банкрута), представника за довіреністю ОСОБА_2 (від відповідача), розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси у приміщенні суду заяву

заявникаліквідатора банкрута, арбітражного керуючого Ярмолінського

Ю.В.

до відповідачатовариства з обмеженою відповідальністю «Золотоніський

бекон»

провизнання недійсним договору купівлі-продажу векселя

у справі за заявою

ініціюючих кредиторів1) Звенигородського районного центру зайнятості

2) управління Пенсійного фонду України у

Звенигородському районі

3)державної податкової інспекції у Звенигородському

районі

до боржникасільськогосподарського товариства з обмеженою

відповідальністю «Княжа»

провизнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

1.Ліквідатором банкрута подано заяву про визнання недійсним договору купівлі продажу від 29.04.2009, укладеного між СТОВ "Княжа (продавець) та ТОВ "Золотоніський бекон" (покупець), згідно з яким продавець передав у власність покупця простий вексель серії АА №0297433 на суму 470800,00 грн. за ціною 22862,00 грн. (далі вексель). Підставами визнання вказаного договору недійсним ліквідатором банкрута у поданій заяві та наступних уточненнях вказано ч.1 ст.25 та ч.10 ст.17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі Закон), ч.1 ст.215, ст.216, 233, 229, 232 Цивільного кодексу України, ч.1 ст.207 Господарського кодексу України.

2.У судовому засіданні ліквідатор банкрута заявлені вимоги підтримав і пояснив:

що договір не виконано і кошти боржнику не надійшли, тобто договір не виконаний і розрахований на одержання позитивних результатів для банкрута в довгостроковій перспективі; що предявлена у судовому засіданні квитанція до прибуткового касового ордеру від 30.04.2009 №14 (а.с.32 т.5) не є доказом оплати, оскільки не проведена у боржника по бухгалтерському обліку та оскільки не містить усіх необхідних реквізитів;

що виконання договору завдасть шкоди банкруту в розмірі 447938 грн. різницю між сумою векселя та ціною його продажу (470800 22862), яка в 20,6 разів менше від реальної вартості векселя, і яка вдвічі перевищує суму вимог ініціюючих кредиторів (194669,77 грн.);

що вексель продано під час дії арешту на все майно боржника, про що наявний запис у Державному реєстру обтяжень рухомого майна, тобто відчуження векселя як товару відбулося всупереч ст.9 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, ст. 55 Закону України «Про виконавче провадження», а тому у відповідності до ч.1 ст. 203 та ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України договір підлягає визнанню недійсним;

що вексель продано на вкрай невигідних умовах, і це свідчить або про тяжкі обставини для боржника (ст.233 Цивільного кодексу України) або про помилку (ст.229 Цивільного кодексу України);

що у порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість" до складу ціни товару не включено цей податок.

що згідно із ст.92 Цивільного кодексу України органи чи особи, які виступають від її імені зобовязані діяти добросовісно і розумно, однак при наявності заборгованості за кредитом продаж векселя за заниженою ціною свідчить про зворотне; що договір було підписано на наступний день після отримання векселя як плати за реально поставлений боржником товар (зерно);

що заниження ціни пояснюється корпоративною залежністю двох підприємств (СТОВ «Княжа»та ТОВ «Золотоніський бекон») від однієї і тієї ж особи. Так, громадянин ОСОБА_3 є засновником відповідача відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та призначав/звільняв з посади директора банкрута Шевченка В.Б., про, що свідчать протоколи загальних зборів.

що відповідачем є ТОВ «Золотоніський бекон»(код 33931173), в той час як на звороті векселя міститься напис «ТОВ «Золотонішський бекон»та відсутній код підприємства.

Відповідач проти заявленої вимоги заперечив і вказав:

що 30.04.2009 оплатив вексель за ціною договору згідно з прибутковим касовим ордером №14; що не може нести відповідальності за не проведення операції продажу векселя по бухгалтерському обліку боржника, а по своєму бухгалтерському обліку він цю операцію провів належним чином; що гроші були здані в касу боржника, тому він не зобовязаний був перевіряти чи уповноважені посадові особи виписали йому квитанцію до прибуткового касового ордеру; що у акті приймання передачі векселя від 29.04.2009 сторони зазначили про відсутність претензій одна до одної;

що невиконання чи неналежне виконання договору не тягне за собою його недійсність;

що на векселі здійснено відповідний індосамент і відповідач є законним держателем векселя.

Члени комітету кредиторів були належним чином повідомлені про час і місце проведення судового засідання, однак представники від державної податкової інспекції у Звенигородському районі, ПАТ "Брокбізнесбанк", ТОВ "Агропроект Княжа", у судове засідання не зявились, причин неявки не повідомили.

Відповідно до статей 75, 85 Господарського процесуального кодексу України суд розглянув справу за наявними в ній матеріалами, у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

3.Заслухавши ліквідатора банкрута і представника відповідача та дослідивши наявні у справі докази суд встановив наступне.

3.1.Ухвалами суду від 25.09.2009 порушено провадження у справі про банкрутство боржника, від 10.11.2010 визначено розмір обєднаних вимог ініціюючих кредиторів у сумі 194669,77 грн. та від 30.03.2010 затверджено реєстр вимог кредиторів із загальною сумою вимог 740861,16 грн., постановою суду від 11.05.2010 боржника визнано банкрутом і призначено ліквідатором банкрута арбітражного керуючого Ярмолінського Ю.В.

29.04.2009 (тобто менш як за пів року до порушення провадження у справі про банкрутство) боржником, у особі його директора Шевченка В.Б., укладено договір купівлі-продажу простого векселя від 28.04.2009 серії АА №0297433 номінальною вартістю 470800 грн. (далі Договір), який згідно з Договором продано ТОВ "Золотоніський бекон" за ціною 22862 грн. та передано згідно з актом прийому передачі векселя від 30.04.2009.

Вказаний договір укладено під час дії арешту на усе майно боржника, накладеного органом ДВС, про що наявні відповідні записи станом на 12.01.2010 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна (запис 2, зареєстрований 17.01.2009 16:35 за №8377326) та в Єдиному реєстрі заборон відчуження нерухомого майна (запис 1, зареєстрований 17.01.2009 16:33 за №8377325). Згідно з цими записами органом ДВС встановлено заборону відчуження арештованого майна.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців засновником відповідача (ТОВ "Золотоніський бекон") є громадянин ОСОБА_3 (а.с.48 т.5). Згідно з протоколом №12 від 20.02.2009 позачергових загальних зборів засновників СТОВ "Княжа", на якому керівником боржника обрано Шевченка В.Б., ОСОБА_3 має частку 100% статутного фонду боржника та ним підписано протокол зборів.

3.2.Досліджуючи підстави для визнання угоди недійсною суд приходить до висновку, що такими підставами є норми передбачені як Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” так і норми передбачені цивільним законодавством.

Визначаючи, у якому провадженні має здійснюватись розгляд такої вимоги (у банкрутному провадженні у цій справі чи у окремому позовному провадженні) суд вважає, що це не має істотного значення для учасників спору і суті прийнятого рішення, оскільки у обох випадках процесуально провадження здійснюється відповідно правил, визначених Господарським процесуальним кодексом України, що вимагається ст.4-1 останнього, і саме ця норма забезпечує рівний обсяг прав і обовязків у учасників спору у обох випадках та оскільки у обох випадках суд зобовязаний враховувати особливості, встановлені Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (оскільки останній містить як процесуальні так і матеріальні норми). Разом з тим суд вважає, що розгляд вимог про визнання договору недійсним необхідно здійснювати саме у межах справи про банкрутство, оскільки такий розгляд надає можливість врахувати додаткову інформацію щодо діяльності боржника-заявника зі справи, та оскільки саме така додаткова інформація забезпечує дотримання принципу всебічного, повного і обєктивного дослідження усіх обставин справи при розгляді спору.

Відповідно до п.4 пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 №10 господарський суд в рамках провадження справи про банкрутство вирішує спори безпосередньо повязані з такою справою.

3.3.Відповідно до ст.25 Закону ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження: з підстав, передбачених частиною десятою статті 17 цього Закону, подає до господарського суду заяви про визнання недійсними угод боржника.

Відповідно до ч.10.ст. 17 Закону підставами визнання договору недійсним вказано, зокрема: виконання договору завдає збитків боржнику; виконання договору створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

З матеріалів справи вбачається:

3.3.1. що розмір плати за отриманий товар (вексель) згідно з Договором складає суму в 20,6 разів меншу від дійсної вартості товару.

Однак, межі здійснення цивільних прав встановлено ст. 13 Цивільного кодексу України, якою зокрема, визначено обовязок будь-якої особи (в т.ч. Шевченка В.Б.) при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб (зокрема, боржника), заборонено дії особи (в т.ч. Шевченка В.Б.), що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі (зокрема, боржнику), а також зловживання правом в інших формах. Зобов'язання, згідно зі ст. 509, п.6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України повинні ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.5 ст.180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. Частиною 1 ст.189 Господарського кодексу України визначено ціну як форму грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання.

Тобто визначення ціни у договорі повинно відповідати певним правилам, визначеним законодавством, а не здійснюватися на немотивований і бездоказовий розсуд сторін, як про це зазначає відповідач у своїх доводах.

До правовідносин обігу векселів застосовується або вексельне законодавство або цивільне законодавство (зокрема ч.4 ст.656 Цивільного кодексу України). У останніх вексель виступає як товар.

Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 2 "Баланс" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 березня 1999 року №87 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 21 червня 1999 року за №396/3689 "векселі одержані" включаються до складу активів балансу підприємства і відносяться до складу запасів. Відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року №246 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за №751/4044чиста вартість реалізації запасів - це очікувана ціна реалізації запасів в умовах звичайної діяльності за вирахуванням очікуваних витрат на завершення їх виробництва та реалізацію. Придбані (отримані) або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю. Первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат: суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; транспортно-заготівельні витрати (затрати на заготівлю запасів, оплата тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів)…; інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. Первісна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, передбачених цим Положенням (стандартом).

Зміна вартості "векселя одержаного" і включеного до балансу підприємства має обумовлюватися обєктивними обставинами та здійснюватися у встановленому законодавством порядку (приклад 4 у Положенні (стандарту) бухгалтерського обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року №237 і зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 1999 р. за №725/4018)

Будь-яка ж мотивація продажу векселя боржником наступного дня після передачі його боржнику векселедавцем (за реально поставлений товар на суму векселя) за явно заниженою ціною відсутня, не підтверджується жодним з доказів (в тому числі і на підтвердження хоча-б однієї з вищеназваних передбачених законодавством обставин), а тому не може бути визнана судом обгрунтованою.

З огляду на вимоги чинного законодавства щодо порядку формування ціни на активи юридичної особи суд приходить до висновку, що виконання Договору завдає збитків боржнику щонайменше на суму різниці його продажу 447938. Враховуючи ж відсутність доказів сплати коштів по Договору взагалі (мотиви чому наведено нижче у п.3.3.3) фактичні збитки боржника складають 470800 грн. З огляду ж на установлені по справі обставини вартості пасивів боржника на час порушення провадження у справі (25.09.2009) ініціюючих кредиторів (194669,77 грн.) та згідно з реєстром вимог кредиторів (740861,16) суд приходить до висновку, що виконання Договору також створює також умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника.

3.3.2.що Договір укладено за пять місяців до порушення провадження у справі про банкрутство;

3.3.3.що Договір на даний час не виконано навіть у визначеній ним частині.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції чинній на час виникнення правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами всіх форм власності визначено Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженим Наказом Мінфіну України від 24.05.1995 №88. (далі Положення-88).

Згідно з пунктами 2.4 і 2.5 Положення-88 первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Документ може бути підписаний особисто, із застосуванням факсиміле, штампу, символу або іншим механічним чи електронним способом посвідчення. Підписи осіб, відповідальних за складання первинних документів на обчислювальних машинах та інших засобах організаційної техніки, виконуються у вигляді паролю або іншим способом авторизації, що дає змогу однозначно ідентифікувати особу, яка здійснила господарську операцію.

Отже, законодавець чітко закріплює вимогу про те, що первинний бухгалтерський документ повинен бути таким, що дає змогу ідентифікувати осіб, якими здійснено господарську операцію.

Надана ж у справу копія та предявлена в оригіналі у судовому засіданні квитанція до прибуткового касового ордеру №14 не відповідає зазначеним вимогам закону, оскільки у ній відсутні:

місце складання (що не підтверджує доводи відповідача про передачу грошей за місцезнаходженням боржника і не вказує на дійсне місце передачі. Місце події є складовою частиною факту);

назву підприємства, від імені якого складено документ (що не дає можливості достовірно стверджувати обставину видачі документа боржником, Частина відтиску печатки містить лише частину реквізитів юридичної особи, якій вона належить і цілком імовірно що це печатка боржника. Однак, ймовірні обставини не можуть бути покладені в основу факту);

прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення (так, на документі наявні зазначення посад головного бухгалтера та касира і їх особисті підписи, однак повні дані про цих осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції, що дають змогу їх достовірно, а не ймовірно ідентифікувати, відсутні. Зокрема зазначені обставини виключають можливість виклику вказаних осіб для дачі пояснень відповідно до ст.30 Господарського процесуального кодексу України чи перевірки їх повноважень на підписання первинних бухгалтерських документів у боржника чи проведення експертизи на предмет підписання квитанції якимись конкретними особами);

зміст та обсяг господарської операції (так у графі "Підстава" вказано "плата за вексель серія АА 0297433", що може тлумачитись як плата за придбання векселя, як сплата вексельної суми, так і внесення плати за цей вексель на будь-яких інших і невідомих суду умовах. Фактично ж підставою внесення коштів мала б бути вказана "плата за Договором", оскільки, як стверджує відповідач, кошти вносились на виконання Договору, а не відповідно до векселя).

З огляду на викладені обставини квитанція до прибуткового касового ордера №14 не визнається судом документом, що має необхідні "юридичну силу і доказовість" внесення плати за Договором, яка прийнята уповноваженими на те посадовими особами боржника. Відповідно до ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, у звязку з чим доводи відповідача про наявність доказу сплати коштів на виконання Договору відхиляються.

3.3.4.Таким чином судом установлено ті обставини, з якими Закон повязує визнання угод недійсними. При цьому суд відмічає, що вказані підстави є спеціальними для визнання угод недійсними у справі про банкрутство і передбачені ст.17 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, у звязку з чим суд відхиляє доводи відповідача, що передбачені законом підстави для визнання договору недійсним відсутні.

3.4.Крім того, відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України (далі ЦКУ) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно із ч.1ст.203 ЦКУ зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 9 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ст.57 Закону України “Про виконавче провадження” під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою передбачену законом відповідальність зберігача майна.

Оскільки спірний Договір укладено 29.04.2009, тобто під час дії публічного обтяження, оскільки згода обтяжувача на укладення Договору чи інші підстави можливості відчуження векселя, на який накладено арешт, відсутні, то суд приходить до висновку, що відчуження векселя як товару відбулося в супереч ст. 9 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження».

За відсутності Договору будь-які підстави передачі векселя згідно із законодавством про обіг векселів відсутні.

3.5.Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Суд установив, що основна мета заявника (ліквідатора банкрута) в даному спорі це повернення належного боржнику майна, а тому з власної ініціативи застосовує наслідки недійсності договору майно передане за договором підлягає поверненню відповідачем боржнику. Оскільки боржник на виконання договору нічого не отримав, то й не має зобовязань перед відповідачем.

3.6.Решту доводів сторін суд відхиляє як такі, що не підтверджуються доказами або не мають значення для вирішення спору.

Керуючись ст.ст. 4-1, 86 Господарського процесуального кодексу України, ч.10 ст.17 та абз.12 ч.1 ст.25 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, ст.ст.215, 216 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Визнати недійсним договір купівлі продажу від 29.04.2009 простого векселя серії АА №0297433 від 28.04.2009, укладений між сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "Княжа" та товариством з обмеженою відповідальністю "Золотоніський бекон".

Повернути сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю «Княжа»майно, яке одержане на виконання договору купівлі-продажу від 29.04.2009: простий вексель серії АА №0297433 на суму 470800,00 грн.

Направити дану ухвалу рекомендованим листом з повідомленням ліквідатору банкрута, членам комітету кредиторів (3), ТОВ "Золотоніський бекон".

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного господарського суду.

Суддя Ю.А. Хабазня

6

Повний текст складено 13.12.2011