Рішення № 20012349, 19.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.11 Справа№ 5015/6126/11

за позовом: Прокурора Залізничного району м.Львова в інтересах держави в особі:

позивач 1: Департамент економічної політики Львівської міської ради, м.Львів

позивач 2: Комунальне підприємство “Адміністративно- технічне управління”

до відповідача Приватного підприємства “Корпорація “АРТ-Груп”

про стягнення боргу

ціна позову: 18933,36грн.

суддя Фартушок Т.Б.

секретар Сорочик В.Ю.

Представники:

від прокурора: Яворська Л.Р.- посвідчення №212;

від позивача 1 не зявився ;

від позивача 2- ОСОБА_1- представник, довіреність в матеріалах справи;

від відповідача не зявився.

Суть спору:

Прокурор Залізничного району м.Львова в інтересах держави в особі: Департаменту економічної політики Львівської міської ради, Комунального підприємства “Адміністративно- технічне управління” звернулись до господарського суду Львівської області з позовом про стягнення боргу з приватного підприємства “Корпорація “АРТ-Груп” в розмірі 18933,36грн.

Ухвалою господарського суду Львівської області №5015/6126/11 від 21.10.2011р. порушено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 15год. 45хв. 08.11.2011р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області №5015/6126/11 від 08.11.2011р. та від 29.11.2011р.

Прокурору та представнику Позивача 2 в судовому засіданні. оголошено права та обовязки, визначені ст.ст.20, 22, 28,38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області, які скеровані в тому числі Позивачу 1 та Відповідачу (підтвердженням чого є наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення та дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської області), зазначалось, що права та обовязки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Прокурор в судове засідання з”явилась, позовні вимоги підтримала повністю.

Протягом розгляду справи подала копію довідки з ЄДРПОУ на Відповідача.

Представник Позивача 1 в жодне з судових засідань не зявився, про причини неявки суд не повідомив.

Представник Позивача 2 в судове засідання з”явилась, позовні вимоги підтримала. Протягом розгляду справи подала довіреність по справі та реєстр рекомендованих листів.

Відповідач явку повноважного представника в судові засідання не забезпечив, явка визнавалась обовязковою, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання, про причини неявки не повідомив; вимог ухвал господарського суду Львівської області по даній справі, в тому числі щодо надання відзиву на позовну заяву, не виконав.

19.12.2011року від представника Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у звязку з можливістю вирішення спору миром.

З приводу даного клопотання судом зазначено, що наведена у ньому підстава не може бути підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст.77 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, Прокурором та представником Позивача 2 категорично заперечено існування будь-яких обставин, які б вказували на позасудове врегулювання спору.

Більше того, Прокурор заявила, що такою заявою Відповідач затягує розгляд справи, що неприпустимо.

Також, суд зазначає, що позовна заява надійшла до господарського суду Львівської області 19.10.2011р., відтак, станом на час розгляду справи (19.12.2011р.), за відсутності відповідного клопотання, передбаченого ч.3 ст.69 Господарського процесуального кодексу України, в суда відсутні правові підстави для подальшого відкладення розгляду справи та виходу за межі строків, визначених ч.1 ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобовязувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора. Жодних клопотань про витребування доказів не заявлялося.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали копій документів, долучених до матеріалів справи.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Відповідно до ст.121 Конституції України, на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Право на звернення до місцевого суду в інтересах держави, підприємств, та інших юридичних осіб визначено п.6 ст.20 Закону України “Про прокуратуру”. Безпосередньо до господарського суду право звернення прокурора передбачено п.3 ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обгрунтовує необхідність її захисту.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999р. передбачено, що інтереси держави є оціночним поняттям, і прокурор визначає в чому саме відбулось або могло відбутись порушення матеріальних або інших інтересів держави.

Відповідно до положень ст.36-1 Закону України „Про прокуратуру”, представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, визначених законом.

12.04.2010р. між Комунальним підприємством “Адміністративно-технічне управління” (Оператор), Департаментом економічної політики Львівської міської ради (надалі Робочий орган), та Приватним підприємством “Корпорація “Арт-Груп”(надалі Розповсюджувач) було укладено договір №415 на тимчасове користування місцями для розміщення рекламних засобів (далі Договір).

Згідно п.2. Договору, даний Договір регулює правовідносини, що виникають між Робочим органом, Оператором та Розповсюджувачем щодо встановлення спеціальних конструкцій для розміщення зовнішньої реклами на території м.Львова, а також надання у тимчасове платне користування місць для розміщення спеціальних конструкцій зовнішньої реклами за адресами і на терміни, визначеними у виданих дозволах на розміщення зовнішньої реклами у межах м.Львова, згідно з Правилами розміщення зовнішньої реклами у м.Львові.

Згідно п.3.6.8 Договору, Розповсюджувач зобовязаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за тимчасове користування місцями з дати встановлення пріорітету або дозволу на розміщення зовнішньої реклами за діючим на день сплати тарифами, визначеними Порядком надання розповсюджувачам зовнішньої реклами у тимчасове користування місць, що знаходяться в комунальній власності, для розміщення спеціальних конструкцій.

Відповідно до п.4.5 Договору, Розповсюджувач здійснює Оператору плату за користування місцями для розміщення спеціальних конструкцій щомісячно до 25 числа поточного місяця за тарифними ставками,вказаними у додатку до цього договору.

Відповідно до п.4.10 Договору, Розповсюджувач не звільняється від плати за тимчасове користування місцями при відсутності на них рекламного засобу, дозвіл на розміщення якого виданий у встановленому порядку.

Згідно п.8.1 Договору, цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 12.04.2015р.

Договір підписано та скріплено відбитками печаток Сторін.

Відповідно до розрахунку боргу, наведеного в додатку до позовної заяви, борг Відповідача становить 16236,47грн.

Наведена сума боргу підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі-приймання робіт (наданих послуг), підписаних та скріплених відбитками печаток Сторін.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Відповідно до ч.1 ст.759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Згідно ч.1 ст.762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобовязання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України, зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобовязанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст.530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Враховуючи вищенаведене, та те, що в матеріалах справи відсутні та Сторонами не наведені доводи та не представлені докази відсутності боргу, здійснення повної чи часткової оплати такого, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 16236,47грн. боргу підлягають до задоволення.

Щодо стягнення 2696,89грн. пені.

Відповідно до п.п..5.1., 5.3 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх обов”язків за договором сторони несуть відповідальність відповідно до умов цього договору та чинного законодавства. За невчасне внесення плати за користування місцем для розміщення рекламного засобу (або внесення у повному обсязі) Розповсюджувач сплачує Оператору пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно п.5.1.3 Договору, у разі несплати Розповсюджувачем пені за прострочення виконання зобов”язання у добровільному порядку Оператор здійснює стягнення пені з сум, сплачених Розповсюджувачем , примусово.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність проведених розрахунків, суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення 2696,89грн. пені підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

19.12.2011 року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 21.12.2011 року.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4-7, 33, 34, 43, 49, 75, ст.ст.82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 193 Господарського кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити.

2.Стягнути з приватного підприємства “Корпорація”Арт-Груп” (79020, м.Львів, вул.П.Панча, буд.12 кв.152, ідентифікаційний код 22340127) на користь комунального підприємства “Адміністративно-технічне управління”(79012, м.Львів, вул.Сахарова,42, ідентифікаційний код 13804591) 16236,47грн. боргу, 2696,89грн. пені.

3.Стягнути з приватного підприємства “Корпорація”Арт-Груп” (79020, м.Львів, вул.П.Панча, буд.12 кв.152, ідентифікаційний код 22340127) на користь бюджету 189,33грн. державного мита та 236грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т.Б.