Рішення № 20010941, 12.12.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "12" грудня 2011 р.Справа № 6/5007/118/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

Головуючого судді <Поле для текста >

судді Терлецької-Байдюк Н.Я.

судді <Поле для текста >

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_1 - довіреність №15 від 29.09.11р.;

від відповідача не з'явився.

Розглянув справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Житомироблпаливо" (м.Житомир)

до Дочірнього підприємства "Новоград-Волинський лісгосп АПК" (м.Новоград-Волинський Житомирська область)

про стягнення 2297,79 грн.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 2297,79грн. заборгованості за неналежне виконання договору №ОР-14 (оренда нерухомості) від 15.04.2010 року, з яких: 1800,00грн. - основний борг, 183,99грн. - пеня, 133,80грн. - інфляційні, 180,00грн. - 10% штрафу. Також просить стягнути з відповідача судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач в засідання суду не з'явився, відзиву на позовну заяву не надав, причину неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.51).

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення сторін належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останніх в судове засідання для реалізації ними права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому числі і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника.

За викладених вище обставин справу, із врахуванням вимог ч.1 ст.69 ГПК України, розглянуто за наявними у ній матеріалами згідно ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, 15.04.2010р. між Відкритим акціонерним товариством "Житомироблпаливо" (позивач/орендодавець) та Дочірнім підприємством "Новоград-Волинський лісгосп АПК" (відповідач/орендар) було укладено договір №ОР-14 (оренда нерухомості) (а.с.10-11), за умовами якого орендодавець зобов'язується передати орендареві в строкове платне користування виробничу площадку з твердим покриттям розміром 200 кв.м, а орендар зобов'язується прийняти та використовувати надане в оренду майно відповідно до цільового призначення, а також сплачувати орендодавцю орендну плату.

Місце розташування об'єкта, що орендується: Житомирська область, м.Новоград-Волинський, Шепетівське шосе, 5, паливний склад ВАТ "Житомироблпаливо" (п.1.2 договору).

Цільове призначення об'єкту оренди - погрузка лісопродукції (п.1.3 договору).

Згідно п.3.1 договору орендна плата в розмірі 300,00грн. сплачується щомісячно, незалежно від наслідків господарської діяльності, шляхом попередньої оплати, не пізніше 5 числа поточного місяця в безготівковому порядку згідно рахунків.

У разі експлуатації орендарем під'їзної колії орендодавця, орендар зобов'язаний попередньо сплатити 700,00грн. за проходження одного вагона по залізничній колії орендодавця (п.3.2 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони погодили, що договір вступає в дію з 15.04.2010р. і діє до 15.07.2010р., але в будь якому разі до повного виконання своїх зобов'язань.

Якщо жодна із сторін не пізніше ніж за 15 днів до закінчення дії цього договору не повідомила про намір його розірвати, договір автоматично пролонгується (п. 4.2 договору).

Угодою сторін від 30.12.2010 року договір №ОР-14 від 15.04.2010р. розірвано (а.с.31).

На виконання умов договору оренди позивач передав, а відповідач прийняв у строкове платне користування зазначений об'єкт в оренду.

Матеріалами справи підтверджено, що за період користування орендованим майном з 15.04.2010р. по 30.12.2010р. відповідач здійснив оплату частково.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань за останнім утворилась заборгованість по договору оренди від 15.04.2010р. у розмірі 1800,00грн.

Отримання відповідачем послуг з оренди виробничої площадки та під'їздної колії підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), відомістю проходження вагонів, рахунками-фактурами, актом звірки взаєморозрахунків та банківськими виписками про часткову оплату послуг, які містяться в матеріалах справи.

Позивач 10.07.2011р. та 06.09.2011р. направив на адресу відповідача претензії про сплату заборгованості (а.с.12-13), які відповідач залишив без відповіді та задоволення, відповідних оплат не здійснив, чим спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Крім суми основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 183,99грн. пені, 133,80грн. - інфляційні, 180,00грн. - 10% штрафу.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Приписами ч.1 ст.193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи, що відповідач не виконав своїх договірних зобов'язань та не провів розрахунки з позивачем в установлені договором терміни, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 1800,00грн. заборгованості по сплаті орендної плати обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Розглядаючи питання про правомірність та обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних, 10% штрафу та пені, господарський суд враховує наступне.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання згідно ст.610 Цивільного кодексу України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.5.4 договору від 15.04.2010р. за порушення строків внесення орендної плати орендодавець має право вимагати від орендаря сплатити штраф в розмірі до 10% від несплаченої суми та пеню в розмірі подвійної ставки НБУ від простроченої суми.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно розрахунку позивача розмір штрафу складає 180,00грн., пені - 183,99грн., інфляційних - 133,80грн. (а.с.4).

Перевіривши проведені позивачем нарахування 10% штрафу, пені та інфляційних, суд прийшов до висновку, що вони нараховані правильно, відповідно до вимог чинного законодавства і укладеного договору та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Відповідач не подав до суду жодного доказу на спростування позовних вимог, в тому числі доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів, тощо).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, заявлені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджуються належними доказами, які є в матеріалах справи, та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Судові витрати по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.33,43,44,49,75,82-85 ГПК України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Новоград-Волинський лісгосп АПК" (11705, Житомирська область, м.Новоград-Волинський, вул.Потапова, 9, код 30816653)

- на користь Публічного акціонерного товариства "Житомироблпаливо" (10001, м.Житомир, вул.Ватутіна, 63-а, код 01881706) - 2297,79грн. заборгованості, з яких: 1800,00грн. - основний борг, 183,99грн. - пеня, 133,80грн. - інфляційні, 180,00грн. - 10% штрафу, а також 102,00грн. сплаченого державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі поданняапеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

СуддяТерлецька-Байдюк Н.Я.

Повне рішення складено 16 грудня 2011 року.

Віддрукувати: <Поле для текста >

1 - в справу

2 - відповідачу (рек.з повід.)

<Текст >