Рішення № 20006465, 14.12.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

14 грудня 2011 р. Справа 17/5005/13151/2011

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг", м. Київ

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське виробниче підприємство "Транселектромаш", м. Вінниця

про стягнення заборгованості за договором оперативного лізингу №013/10 ОЛЮОАВ від 25.03.2010 р. у розмірі 79121,86 грн

Головуючий суддя Банасько О.О.

Cекретар судового засідання Кислиця Л.С.

Представники :

позивача: не з'явився.

відповідача: не з'явився.

В С Т А Н О В И В :

Товариством з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг", м. Київ подано позов до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське виробниче підприємство "Транселектромаш", м. Дніпропетровськпро стягнення заборгованості за договором оперативного лізингу № 013/10 ОЛЮОАВ від 25.03.2010 року у розмірі 79 121, 86 грн., з яких 21049,00 грн. основний борг, 7163,31 грн. пеня, 2797,94 грн. 3 % річних, 8611,61 інфляційні втрати, 39500,00 грн. штраф.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 05.10.2011 року (суддя Суховаров А. В.) порушено провадження у справі № 17/5005/13151/2011 та призначено справу до розгляду на 20.10.2011 року.

Ухвалою суду від 20.10.2011 року справу № 17/5005/13151/2011 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КрАЗ Лізинг", м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське виробниче підприємство "Транселектромаш", м.Дніпропетровськпро стягнення заборгованості за договором оперативного лізингу № 013/10 ОЛЮОАВ від 25.03.2010 року у розмірі 79 121, 86 грн. передано за підсудністю до господарського суду Вінницької області.

Після надходження справи до господарського суду Вінницької області згідно автоматизованої системи документообігу суду останню було розподілено судді Банасько О.О..

Ухвалою суду від 31.10.2011 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 16.11.2011 року.

Ухвалою суду від 16.11.2011 року в зв'язку з неявкою представників сторін розгляд справи відкладено до 01.12.2011 року.

01.12.2011 року розгляд справи відкладено до 14.12.2011 року в зв'язку з неявкою відповідача та неподанням сторонами витребуваних документів.

Представники сторін в судове засідання призначене на 14.12.2011 року не з'явились.

При цьому від представника позивача надійшло клопотання (від 13.ж12.2011 року б/н) про розгляд справи без участі представника позивача мотивоване неможливістю забезпечити явку в судове засідання свого представника.

Відповідач не повідомив про причини своєї неявки, при тому, що про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином - ухвалою від 01.12.2011 року, яка надсилалась відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою зазначеною в спеціальному витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 11921576 - вул.Карла Маркса, 50, м.Вінниця, 21000.

Варто зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

При неявці відповідача в судове засідання суд враховує, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" у разі якщо зміна відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі, не пов'язана із змінами, що вносяться до установчих документів юридичної особи, або не підлягає державній реєстрації, особа, уповноважена діяти від імені юридичної особи (виконавчого органу), подає (надсилає рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням реєстраційної справи юридичної особи заповнену реєстраційну картку про внесення змін до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Крім того суд звертає увагу на п.4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 року № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році", п.11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" в яких наголошується, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 року № 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Як наголошується в п.19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" дана відмітка, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

На першому примірнику ухвал, які наявні в справі, є штамп суду з відміткою про відправку документа. Дана відмітка оформлена відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України наведених вище, а тому суд дійшов висновку, що вона є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

При цьому суд констатує, що відповідачем не подано клопотання, заяви, телеграми, в тому рахунку і щодо перенесення розгляду справи, її відкладення чи неможливості забезпечити участь в судовому засіданні свого представника, а конверт з ухвалою суду на момент проведення судового засідання до суду не повернувся, що з врахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень та поштових переказів затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку від 12.12.2007 року № 1149 свідчить про їх отримання відповідачем.

Відповідач своїм правом на участь у засіданні суду та наданні письмових або усних пояснень не скористався, а тому, беручи до уваги приписи ч.1 ст.69 ГПК України щодо строків вирішення спору та той факт, що неявка в засідання суду відповідача або його представника, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними у ній матеріалами, відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

За відсутності представників сторін та відповідного клопотання справа розглядається без фіксації судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

25.03.2010 року між ТОВ "Краз Лізинг" (Лізингодавець) та ТОВ ДПП "ТрансЕлектроМаш" (Лізингоодержувач) був укладений договір оперативного лізингу № 013/10 ОЛЮОАВ відповідно до п.1.1 предметом якого є надання Лізингодавцем у платне користування Лізингоодержувачу Предмета лізингу, найменування, кількість, рік випуску, ціна, загальна вартість вказані у Специфікації на визначений цим Договором строк, за встановлену Лізингодавцем плату (лізингові платежі).

Протягом строку дії цього Договору майно є власністю Лізингодавця (п.1.2 Договору).

Строк на який Майно передається у оперативний лізинг, становить 2 місяці з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу (п.2.1 Договору).

Згідно п.3.1 Лізингоодержувач сплачує лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку сплати лізингових платежів.

При цьому сторони погодили, що загальна вартість майна складає 790000,00 грн., а загальна сума лізингових платежів 80000,00 грн. (п.п.3.2, 3.3 Договору).

Лізингоодержувач зобов'язується здійснювати погашення заборгованості перед Лізингодавцем в наступному порядку:

-сплата нарахованих штрафних санкцій за порушення Лізингоодержувачем обов'язків за даним Договором;

-сплата суми заборгованості за простроченими лізинговими платежами;

-сплата поточних лізингових та інших платежів, передбачених цим Договором (п.3.6 Договору).

Лізингоодержувач не може вимагати від Лізингодавця несплати або зменшення суми

платежів за Договором у випадку перерви в експлуатації Майна, незалежно від причин виникнення такої перерви. Лізингоодержувач не має права затримувати платежі за Договором, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження Майна (п.п.3.7, 3.8 Договору).

До Договору сторонами було підписано ряд додатків, зокрема додаток № 1 "Графік нарахування лізингових платежів", додаток № 2 "Специфікація Майна", додаток № 3 "Довідка про технічний стан Майна станом на "__" __ 2010 р." (а.с.49-51, т.1).

В додатку № 2 вказано загальну вартість предмету лізингу (790000,00 грн.), найменування, марку, модель, модифікацію, державний номерний знак, рік випуску вантажний самоскид мерседес Бенц Актрос 4140 К, НОМЕР_1, 2007 р.в. тощо.

26.03.2010 року між сторонами підписано акт приймання-передачі предмету лізингу за яким Лізингоодержувач прийняв Майно (Предмет лізингу) у користування (а.с.62, т.1).

Сторонами неодноразово підписувались договори про внесення змін до договору оперативного лізингу № 013/10 ОЛЮОАВ від 25.03.2010 року, зокрема 01.04.2010 року, 25.05.2010 року, 22.06.2010 року, 25.08.2010 року, 25.09.2010 року, згідно яких сторони з поміж іншого змінювали графік сплати лізингових платежів в сторону його збільшення тощо (а.с.53-61, т.1).

Згідно Графіка нарахування лізингових платежів в редакції договору № 5-013/10 ОЛЮОАВ про внесення змін до договору оперативного лізингу № 013/10 ОЛЮОАВ від 25.03.2010 року Лізингоодержувач зобов'язувався сплатити Лізингодавцю в період з 29.03.2010 року по 10.09.2010 року лізингові платежі на загальну суму 273549,00 грн..

21.10.2010 року між сторонами було підписано акт повернення предмету лізингу за яким Лізингодавець повернув Майно Лізингоодержувачу (а.с.65, т.1).

За твердженням позивача відповідач взятих на себе зобов'язань по оплаті лізингових платежів у строки та розмірах визначені Графіком сплати лізингових платежів належним чином не виконував в зв'язку з чим за відповідачем утворилась заборгованість по сплаті лізингових платежів станом на 20.09.2011 року в розмірі 21049,00 грн..

Як встановлено судом позивач неодноразово звертався до відповідача з вимогою погасити існуючий борг за договором від 25.03.2010 року № 013/10 ОЛЮОАВ, що підтверджується відповідними листами долученими до позовної заяви (а.с.66-76, т.1).

В підтвердження існування боргу відповідача у вказаному в позовній заяві розмірі позивачем надано обопільно підписані та скріплені печатками сторін акти звіряння взаємних розрахунків за період січень 2008 року жовтень 2010 року, січень 2008 року листопад 2010 року, січень 2010 року квітень 2011 року, оригінали яких оглядались в судовому засіданні 01.12.2011 року (а.с.79-81, т.1).

Також позивачем надано суду довідку від 11.11.2011 року № 731 за підписом директора та головного бухгалтера в якій зазначено дати та суми платежів, які надійшли від відповідача за договором від 25.03.2010 року № 013/10-ОЛЮОАВ, а саме 252500,00 грн..

Проведення відповідачем оплат на вказану вище суму підтверджується також виписками банківської установи по особовому рахунку позивача (а.с.111-123, т.1).

Розмір сплачених відповідачем коштів, який дорівнює вказаній вище також відображено в довідці позивача від 13.12.2011 року, яка надійшла до суду.

Непроведення оплати відповідачем лізингових платежів в строки обумовлені Графіком в добровільному порядку спонукало позивача звернутись з відповідним позовом до суду.

З урахуванням встановлених обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по лізинговим платежам враховуючи наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З моменту підписання 25.03.2010 року договору між ними виникли правовідносини регулювання яких здійснюється § 6 (Лізинг) Глави 58 ЦК України (Найм. Оренда) (ст.ст.806-809 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно п.14.1.97 Податкового кодексу України оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає передачу орендарю основного фонду, придбаного або виготовленого орендодавцем, на умовах інших, ніж ті, що передбачаються фінансовим лізингом (орендою).

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вже вказувалось раніше, в додатку до Договору "Графік нарахування лізингових платежів" погодили розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Ч.1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Виходячи з наведеного вище, позовні вимоги щодо стягнення заборгованості по лізинговим платежам в розмірі 21049,00 грн. підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7163,31 грн. пені, 2797,94 грн. 3 % річних, 8611,61 інфляційних втрат, 39500,00 грн. штрафу в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст. 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ч.ч.1,2 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В ст.11 Договору сторони регламентували відповідальність за порушення умов Договору.

Зокрема, згідно п.11.2.1 Лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі п'ятикратної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від суми непогашеної заборгованості за лізинговими платежами за кожен день прострочки, а згідно п.11.2.4 Договору (яким обґрунтовується вимога про стягнення штрафу) за неподання інформації про стан майна, недопущення до інспектування представників Лізингодавця Лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 5 відсотків від вартості Майна на момент укладення Договору.

Відповідно до п.8.2.1 Договору Лізингоодержувач зобов'язаний щоквартально письмово інформувати Лізингодавця та Банк про стан Майна шляхом направлення Лізингодавцю та Банку звіту у формі, узгодженій сторонами (додаток № 3 до Договору).

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином суд вважає, що вимоги щодо стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат є правомірними, оскільки відповідають умовам Договору та чинному законодавству.

Перевіркою розрахунку 3 % річних, інфляційних втрат, пені судом виявлено помилки, які полягають у її невірному обрахунку.

Зокрема, позивачем невірно визначався розмір заборгованості взятий для розрахунку в певних періодах, який з врахуванням Графіку нарахування лізингових платежів та фактично сплачених відповідачем сум був більшим ніж вказав позивач в своїх розрахунках.

Так, в періоді з 20.09.2010 року по 26.09.2010 року позивач вказав заборгованість у розмірі 159000,00 грн., тоді як вона становила 192549,00 грн.; в періоді з 27.09.2010 року по 30.09.2010 року - 149000,00 грн. (фактично-182549,00 грн.); в періоді з 01.10.2010 року по 07.10.2010 року - 149000,00 грн. (фактично-182549,00 грн.) тощо.

Крім того в розрахунку пені позивачем допущено помилку, яка полягає у невірному визначенні періодів нарахування - позивачем взято для розрахунку одні і ті ж періоди двічі - з 20.09.2010 року по 26.10.2010 року - як випливає із розрахунку після 07.04.2011 року позивач вказав наступний період - з 20.09.2010 року по 26.10.2010 року.

Разом з тим визначення розміру простроченої заборгованості та періодів за який проводиться нарахування є виключною прерогативою позивача і суд не вправі коригувати вказані в розрахунку значення.

При цьому суд зауважує, що виправлення допущених позивачем недоліків і проведення перерахунку призводить до збільшення суми пені, 3 % річних, інфляційних втрат тощо.

Так, в результаті проведеного судом перерахунку пені з врахуванням вказаних позивачем періодів - з 20.09.2010 року по 07.04.2011 року - із зазначенням вірних значень заборгованості відповідача отримано 7419,74 грн., в той час як позивач просить стягнути з відповідача за вказаний період згідно свого розрахунку 4521,75 грн..

З врахуванням викладеного суд задовольняє вимогу позивача про стягнення пені в заявленому ним розмірі - 4521,75 грн..

Водночас в стягненні 2641,56 грн. пені суд відмовляє як заявлених безпідставно з огляду на те, що вказана сума пені нарахована позивачем двічі за один і той же період - з 20.09.2010 року по 26.10.2010 року.

Вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню в заявлених позивачем розмірах, оскільки проведення перерахунку з врахуванням виявлених помилок призводить до збільшення ціни позову.

Також судом не виявлено помилок в розрахунку штрафу.

При прийнятті рішення суд прийшов до висновку про зменшення розміру заявленої до стягнення пені та штрафу враховуючи наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Статтею 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Отже, якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до п. 3 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Застосовуючи припис, який міститься в п.3 ст.83 ГПК України, суд враховує вказівку, що міститься в п. 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.19994 року № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань", в якому зазначається, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Приймаючи рішення про зменшення розміру штрафу суд взяв до уваги неспіврозмірність й неадекватність нарахованих санкцій (борг - 21049,00 грн., штраф - 39500,00 грн., пеня - 4521,75 грн. = 209,14 %, що фактично вдвічі перевищує суму боргу), ступінь виконання зобов'язання відповідачем (нараховано до сплати - 273549,00 грн., фактично сплачено-252000,00 грн., що становить 92,12 % від загальної суми, яку повинен був сплатити відповідач).

Також суд зауважує, що окрім стягнення пені та штрафу позивач заявив до стягнення ще й 2797,94 грн. 3 % річних та 8611,61 грн. інфляційних втрат, що компенсує позивачу негативні наслідки порушення зобов'язання відповідачем.

Враховуючи викладені обставини в сукупності суд, користуючись правом, наданим йому ст.551 ЦК України, 233 ГК України та ст.83 ГПК України, зменшує пеню до 400,00 грн. та штраф до 100,00 грн..

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів) за винятком згаданих раніше.

Враховуючи наведене вище позов підлягає частковому задоволенню із врахуванням вищевикладених мотивів щодо часткової відмови та припинення провадження в частині стягнення лізингових платежів та зменшення розміру штрафу та пені.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум , державне мито у цій частині не повертається.

Також суд враховує п.6.3 даного роз'яснення в якому вказується, що у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем .

14.12.2011 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82, п.3 ч.1 ст.83, ст.ст. 84, 85, 87, 115, 116 ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпровське виробниче підприємство "Транселектромаш", вул.Карла Маркса, 50, м.Вінниця, 21000 (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 24601721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Краз Лізинг", вул.Івана Мазепи, 11-Б, м.Київ, 01010 - (інформація про реквізити - код ЄДРПОУ - 34979070) - 21 049 грн. 00 коп. - заборгованості по сплаті лізингових платежів, 2 797 грн. 94 коп. - 3 % річних, 8 611 грн. 61 коп. - інфляційних втрат, 400 грн. 00 коп. - пені, 1 000 грн. 00 коп. - штрафу, 764 грн. 80 коп. - відшкодування витрат повязаних зі сплатою державного мита та 228 грн. 12 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забез6печення судового процесу.

3. В стягненні 2641 грн. 56 коп. пені відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Копію рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Суддя Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України 20 грудня 2011 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Івана Мазепи, 11-б, м. Київ, 01015.

3 - позивачу - вул. Івана Мазепи, 33, м. Київ, 01150.

4 - відповідачу - вул. Карла Маркса, 50, Замостянський район м.Вінниця, 21000.