Рішення № 20006453, 15.12.2011, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7 тел. 66-03-00, 66-11-31 http://vn.arbitr.gov.ua

_________________

І м е н е м У к р а ї н и

РІШЕННЯ

15 грудня 2011 р. Справа 11/122/2011/5003

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім

«Протеїн-Продакшн», м. Кіровоград

до товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРА АГ ІНВЕСТ», м. Вінниця

про стягнення 655 547,02 грн.

Суддя В. Матвійчук

при секретарі судового засідання Т. Павловій, за участю представників:

від позивача - ОСОБА_1 за довіреністю б/н. від 18.05.2011р.;

від відповідача - не зявився.

СУТЬ СПОРУ:

Заявлено позов про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРА АГ ІНВЕСТ»на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Протеїн-Продакшн»суму недопоставки партії товару у розмірі 655 547, 02 грн., з яких 634 187, 23 грн. основний борг і 21 359, 79 грн. штрафна неустойка.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до умов договору поставки від 10.02.2011р. відповідач зобовязався поставити позивачу товар, а саме 700тон сої. Пунктом 4.2 договору обумовлено, що поставка товару відбувається на умовах БОР (міжнародні правила ІНКОТЕРМС 2000 року, «продавець здійснює поставку покупцю товару, який пройшов митне очищення для імпорту, без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення».

Згідно п.5 специфікацій № 1 та № 2 до договору, Покупець проводить 100% передоплату на підставі рахунку Постачальника.

На виконання умов договору та специфікацій, а також на підставі виставлених відповідачем рахунків, позивач здійснив попередню оплату товару в загальному розмірі 2940000 грн.. Однак відповідачем поставлено товару лише на суму 2305812,77 грн.. Вартість недопоставка товару становить 634187,23 грн..

Відповідач вимоги суду викладені в ухвалах від 05.10.2011р., 01.11.2011р., 24.11.2011р. та 05.12.2011р. щодо надання пояснень відносно обставин викладених в позові, договору та доказів його виконання не виконав. Явки повноважного представника в судові засідання не забезпечив.

Слід зазначити, що судові ухвали повернуто до суду відділенням поштового звязку з написом наступного змісту: «За закінченням терміну зберігання». Наведена обставина підтверджує знаходження відповідача за адресою вказаною в позовній заяві та ухилення останнього від отримання кореспонденції суду.

До того ж суд зауважує, що у пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Враховуючи викладене суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача належним чином про час і місце розгляду судової справи і забезпечення явки останнього в судове засідання для реалізації ним права на судовий захист своїх прав та інтересів.

За викладених вище обставин справу розглянуто за наявними у ній матеріалами, згідно ст. 75 цього Кодексу.

В судовому засіданні 15.12.2011р. представник позивача подав заяву про відмову від позову в частині стягнення штрафної неустойки в розмірі 21359,79 грн..

Судом розяснено процесуальні наслідки його дій.

Оцінивши подані докази, суд приймає дану відмову як таку, що не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, а тому провадження у справі, в цій частині, слід припинити з покладенням судових витрат на позивача, за правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши доводи представника позивача поданими доказами та оцінивши їх на засадах всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, судом встановлено наступне.

10 лютого 2011 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Протеїн-Продакшн»(позивач, за договором Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕРА АГ ІНВЕСТ»(відповідач, за договором Постачальник) укладено договір поставки.

Відповідно до п. 1.1. договору Постачальник, на умовах викладених в розділах даного договору, зобовязується поставити, а Покупець прийняти та оплатити сою (надалі товар), на умовах, викладених в договору та специфікаціях до нього, які є невідємною частиною договору.

Ціна товару, який поставляється до даному договору, вказується в специфікаціях (п. 3.1. договору).

Строки поставки товару визначаються в специфікаціях до договору (п. 4.3. договору).

Розрахунки по даному договору проводяться сторонами в національній валюті України шляхом банківського переводу коштів на реквізити, вказані в даному договорі (п. 5.1. договору).

Оплата товару проводиться на умовах, наведених у специфікаціях (п. 5.2. договору).

10 лютого 2011 року між сторонами підписано специфікацію № 1 до договору б/н. від 10.02.2011р. за умовами якої позивач зобовязався провести 100% передоплату товару на підставі рахунку відповідача, а відповідач, в свою чергу зобовязався до 28.02.2011 року поставити 400 тон сої на загальну суму 1680000 грн..

08 лютого 2011 року відповідачем виставлено рахунок-фактуру № СФ-0000006 на суму 1680000 грн..

Судом встановлено, що на виконання зобовязань за договором позивач, згідно платіжних доручень № 26 від 09.02.2011р. та № 191 від 11.02.2011р. перерахував на рахунок відповідача обумовлену у специфікації № 1 суму коштів.

Відповідач, відповідно до видаткових накладних поставив позивачу 389,46 тон сої на загальну суму 1581833,50 грн., зокрема:

-накладна № 5 від 13.02.2011р. на суму 330599,47 грн.;

-накладна № 6 від 18.02.2011р. на суму 1036224 грн.;

-накладна № 7 від 27.02.2011р. на суму 215010,03 грн..

З наведеного вбачається, що відповідачем за специфікацією № 1 від 10.02.2011р. недопоставлено товару на суму 98166,50 грн..

02 березня 2011 року між сторонами підписано специфікацію № 2 до договору б/н. від 10.02.2011р. за умовами якої позивач зобовязався провести 100% передоплату товару, на основі рахунку відповідача, а відповідач в строк до 15 квітня 2011 року поставити позивачу 300 тон сої загальною вартістю 1260000 грн..

Як свідчать матеріали справи, відповідачем 18.02.2011 р. виставлено позивачу рахунок-фактуру № 8 на суму 2100000 грн., який позивачем оплачено частково в розмірі 1260000 грн. (платіжні доручення № 63 від 21.02.2011р., № 205 від 21.02.2011р.).

На виконання зобовязань за договором відповідачем за накладними поставлено позивачу 174,54 тон сої загальною вартістю 723979,26 грн., зокрема:

-накладна № РН-0000008 від 04.03.2011р. на суму 527184 грн.;

-накладна № 10 від 01.04.2011р. на суму 98700 грн.;

-накладна № 11 від 02.04.2011р. на суму 98095,26 грн..

Таким чином, відповідачем за специфікацією № 2 від 04.03.2011р. недопоставлено товару на суму 536020,74 грн.. За специфікаціями № 1 та № 2 недопоставлено товару на загальну суму 634187,24 грн..

Беручи до уваги встановлені обставини, суд зважає та таке.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст. 173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Як вбачається із матеріалів справи предметом позову є стягнення попередньої оплати згідно договору поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ч. 1 ст. 692 цього Кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать, що позивачем виконувались свої зобов'язання по проведенню оплати товару належним чином.

Однак, відповідач не виконав свого обовязку щодо поставки товару у встановлені договором строки.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу ст. 629 Цивільного кодексу України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 670 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Зважаючи на наведене, суд дійшов висновку, що позивачем правомірно заявлено до стягнення 634187,23 грн. вартості непоставленого товару.

В силу ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обовязковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Враховуючи наведене вище, позов підлягає частковому задоволенню з розподілом судових витрат за правилами ст. 49 ГПК України.

Також судом встановлено, що позивач при зверненні до суду сплатив 6556,80 грн. державного мита, що підтверджується платіжним дорученням від 14.06.2011 року № 358 та квитанцією від 28.09.2011р. № 12627762. Як вбачається із позовної заяви ціна позову складає 655547,02 грн..

Враховуючи вимоги встановлені підпунктом а) п.2 ст.3 Декрету КМУ «Про державне мито» розмір державного мита, який підлягав сплаті позивачем відповідно до вказаного підпункту з врахуванням математичного заокруглення мав би становити 6555,47 грн.. Внесення державного мита у більшому розмірі ніж передбачено чинним законодавством є підставою для його повернення згідно ст.47 ГПК України та п.1 ч.1 ст.8 Декрету КМУ «Про державне мито».

Керуючись п. 4 ст. 80, ст.ст.43, 33, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов задоволити частково .

2.Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕРА АГ ІНВЕСТ»(21037, м. Вінниця, вул. Зодчих, 10/107, код 37358135) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Протеїн-Продакшн»(24015, м. Кіровоград, вул. Ливарна, 19, код 36390340) 634187 (шістсот тридцять чотири тисячі сто вісімдесят сім) грн. 23 коп. боргу; 6341 (шість тисяч триста сорок одну) грн. 87 коп. - витрат зі сплати державного мита та 228 (двісті двадцять вісім) грн. 31 коп. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.Провадження у справі в частині стягнення 21359,79 грн. штрафної неустойки

припинити.

4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

5.Повернути товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Протеїн-Продакшн»(24015, м. Кіровоград, вул. Ливарна, 19, код 36390340) з Державного бюджету України суму зайво сплаченого державного мита в розмірі 1 ( одна) грн. 33 коп. (платіжне доручення від 14.06.2011 року № 358 та квитанція від 28.09.2011р. № 12627762 знаходяться в матеріалах справи № 11/122/2011/5003).

6.Один примірник рішення з печаткою суду направити позивачу, відповідачу направити копію рішення згідно ст. 87 ГПК України.

Повне рішення складено 20.12.2011р.

Суддя В. Матвійчук

Дане рішення скріплене печаткою суду є підставою для повернення державного мита з бюджету.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (25014, м. Кіровоград, вул. Ливарна, 19)

3 - відповідачу (21037, м. Вінниця, вул. Зодчих, 10/107)

<Дата >