Ухвала суду № 20002141, 06.12.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/10252/11

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Совгира Д. І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2011 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Совгири Д. І.

суддів:Голоти Л.О.

Курка О.П. <Довідник >

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма-Обрій" до Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма-Обрій" звернулося до Хмельницького окружного адміністративного суду із позовом до Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000361501/0 від 05.04.2011 року.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2011 року адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма-Обрій" задоволено повністю, а саме визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Летичевської МДПІ від 05.04.2011 року № 0000361501/0.

З постановою суду першої інстанції відповідач не погодився, подав апеляційну скаргу, вважаючи, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права. Просив рішення суду скасувати і прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Апелянт вказує, що по угодам між позивачем та контрагентам відсутній реальний характер їх виконання, за нікчемними правочинами.

В судове засідання учасники процесу не зявилися, будучи належним чином повідомленими, що не перешкоджає слуханню спірного питання відповідно до вимог частини 4 статті 196 КАС України.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні не обовязкова, колегія суддів у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ТОВ "Агрофірма "Обрій" є юридичною особою та стоїть на обліку у Летичівській міжрайонній державній податковій інспекції як платник податку на додану вартість.

21.03.2011 року працівниками Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агрофірма "Обрій" з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість у рахунок майбутніх платежів за грудень 2010 року, яка виникла за рахунок відємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з лютого 2009 року по листопад 2010 року. За результатами проведеної перевірки складено акт про результати позапланової виїзної перевірки №97/15/35779344 від 21.03.2011 року та винесено податкове повідомлення-рішення форми "В4" № 0000361501/0 щодо зменшення розміру відємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 129532 грн.

Перевіркою встановлено порушення п.п.1.4 ст. 1 п.п. 7.4.4 п. 7.4, п.п.7.7.1, п.7.7. ст..7 Закону України "Про податок на додану вартість" у результаті чого завищено суму відємного значення, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за грудень 2010 року у сумі 129532 грн.; п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7, п.п7.7.2 п.7.7 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", у результаті чого підприємством завищено залишок відємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду жовтня 2010 року у сумі 16663 грн.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 29 грудня 2010 року між ТОВ "Агрофірма "Обрій" та ТОВ "Ерідон Тех" укладено договір поставки за № 1229 ОБ, відповідно до п. 1 якого ТОВ "Ерідон Тех" продає, а ТОВ "Агрофірма "Обрій" купує нову сільськогосподарську техніку. На виконання вказаного договору, постачальником передано, а покупцем отримано сільськогосподарську техніку - зернозбиральні комбайни Лексіон 760 у кількості 4 штуки на загальну суму 15543822 грн. 54 коп., що підтверджується видатковими накладними, які знаходяться в матеріалах справи.

Зміст зазначеного договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є обовязковими, визначені відповідно до актів цивільного законодавства, що цілком відповідає приписам ст. 628 ЦК України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Судом апеляційної інстанції досліджено надані позивачем первинні бухгалтерські документи на підтвердження виконання спірного договору, та його оплату та використання у власній господарській діяльності. З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення, оскільки надані позивачем первинні документи підтверджують, виконання спірних угод та правомірність формування відповідачем податкового кредиту.

Колегія суддів також зазначає, що ч. 1 ст. 215 ЦК України визначає, що підставою для недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Стаття 203 ЦК України зазначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 207 ГК України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства може бути, на вимогу відповідного органу державної влади, визнано судом недійсним.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Положення ст. ст. 207 - 208 Господарського кодексу України підлягають застосуванню з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203 і ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Наслідки визнання господарського зобовязання недійсним, як такого, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства регламентовані ст. 208 ГК України.

Відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів правомірність свого рішення відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів також зазначає, що право на відшкодування податку на додану вартість є матеріальним правом позивача. Несвоєчасне відшкодування коштів порушує його право власності, захист якого гарантовано першим реченням частини першої статті першої Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини та основних свобод, яка набрала чинності для України 11.09.1997 року та у відповідності до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Зміст цього конвенційного положення про захист права власності розкритий у ряді Рішень Європейського Суду з прав людини, у тому числі у Рішенні Європейського Суду від 09.01.2007 року у справі "Интерсплав проти України".

В матеріалах справи відсутні докази в обґрунтування умислу відповідачів на вчинення правочинну, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції яка діяла на момент спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону, податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Підпункт 7.4.5 Закону вказує на те, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином Законом України "Про податок на додану вартість" визначено, що нарахування податкового кредиту здійснюється лише на підставі податкової накладної, яка сама по собі є єдиною і достатньою підставою для нарахування податкового кредиту за умови її відповідності вимогам законодавства.

Колегія суддів вважає, що право позивача на податковий кредит відповідно до зазначеної норми Закону виникло по факту отримання податкових накладних, апелянтом не доведено, що зазначені господарські операції є фіктивними чи безтоварними, як і не доведено відсутність правових підстав для включення витрат платника податку за спірними договорами.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем правомірності прийняття податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Летичівської міжрайонної державної податкової інспекції у Хмельницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2011 року, без змін.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. ст. 212, 254 КАС України.

Головуючий суддя< Список >Совгира Д. І.

Судді< Список >Голота Л. О.

< Список >Курко О. П.

<Список >

<Список >