Ухвала суду № 19997266, 22.11.2011, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33023 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"22" листопада 2011 р. Справа № 5019/2305/11

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно - промислова компанія «ВСВ-Груп»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПІ Будівництво»

про стягнення в сумі 20500 грн. 00 коп.

Суддя Мамченко Ю. А.

Представники:

від позивача : представник ОСОБА_1. (довіреність б/н від 28.10.2011 року);

від відповідача : представник не зявився.

Статті 20, 22, 91, 107 Господарського процесуального кодексу України роз'яснені.

Відводи з підстав, передбачених статтею 20 ГПК України, відсутні.

Протокол судового засідання складено відповідно до статті 811 ГПК України.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компанія «ВСВ-Груп»звернулось до господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПІ Будівництво» про стягнення 20500 грн. 00 коп. заборгованості за поставлений товар 3% річних в сумі 163,44грн та 82,00грн. інфляційних втрат, 6039,38 грн. збитків у вигляді витрат позивача на отримання юридичних послуг.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не зявився, відзиву на позовну заяву не надав. Надіслане на адресу ТОВ «ГПІ Будівництво»: м.Рівне, вул.Гагаріна, 16, офіс 316, поштове повідомлення з ухвалою про порушення провадження по справі та про відкладення розгляду справи повернулось до господарського суду Рівненської області з довідкою відділення підприємства звязку: «за закінченням терміну зберігання», вказана адреса підтверджується витягом з ЄДРПОУ станом на 22.11.2011 року.

Чинним законодавством до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі ГПК, не зобов'язує сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах. В разі коли фактичне місцезнаходження учасника судового процесу з якихось причин не відповідає його місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

За таких обставин, керуючись ст.75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу та вирішити спір без участі відповідача за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

При винесенні рішення суд

ВСТАНОВИВ

У період з 12.12.2010 року по 10.03.2011 року ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «ВСВ-Груп»поставило ТОВ «ГПІ Будівництво»двері в асортименті.

Згідно виставленого ТОВ «Торгівельно-промислова компанія «ВСВ-Груп»рахунку-фактурі №СФ-0000494 від 12.10.2010 року на загальну суму 35387,88 грн. у т.ч ПДВ - 20% ТОВ «ГПІ Будівництво»03.11.2010 року перерахувало на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі 10000,00 грн., що стверджується довідкою банку.

24.11.2010 року позивач на підставі накладної №РН-0000303 від 24.11.2010 року та довіреності №116 від 22.11.2010 року поставив відповідачу двері у відповідності до зазначеного вище рахунку-фактури № СФ-0000494 від 12.10.2010 року на загальну суму 35387,88 грн..

Після поставки позивачем дверей від відповідача були отримані наступні платежі в рахунок сплати отриманих дверей: 22.12.2010 року в розмірі 3387,88 грн.; 26.01.2011 року в розмірі 1000,00 грн.; 10.03.2011року в розмірі 500,00 грн..

Станом на 11.03.2011 року заборгованість по сплаті отриманих дверей ТОВ «ГПІ «Будівництво»перед ТОВ «ТПК «ВСВ-ГРУП»склала 20500,00 грн..

12.04.2011 року позивач звернувся з претензією до ТОВ «ГПІ «Будівництво»про сплату заборгованості за поставлений товар на суму 20500,00 грн.. Відповідач відзиву на претензію не надав.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій формі, сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин для якого не встановлена обов'язкова письмова форма вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.2 ст.202 Цивільного кодексу правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема у ч.1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Поставка товару позивачем не суперечить вимогам ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст.181 Господарського кодексу України.

Статтею 626 Цивільного Кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 639 Цивільного Кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо оформлення договору не встановлені законом.

Сторони своїми діями засвідчили існування між ними договірних відносин.

Частиною 2 ст.530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна норма міститься в Господарському кодексі України. Так, в ч.1 ст.193 Господарського кодексу України зазначає, що субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання грошового зобовязання позивачем на суму боргу в період з 19.04.2011 року по 25.07.2011 року нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 163,44 грн. та інфляційні втрати в розмірі 82,00 грн.. Розрахунок перевірено судом та визнано вірним.

Позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача 6039,38 грн. збитків у вигляді витрат позивача на отримання юридичних послуг, на підставі укладеного між позивачем та Хомутовим Сергієм Сергійовичем Договору про надання юридичних послуг від 14.07.2011 року.

Згідно з положеннями ст.44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.44 ГПК України юридичні послуги не входять до складу судових витрат, а відтак не підлягають стягненню в порядку ст.49 ГПК України.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 20500,00 грн., 3% річних в розмірі 163,44 грн. та інфляційні втрати в розмірі 82,00 грн. є доведеними, обґрунтованими, відповідачем не спростовані, а відтак підлягають задоволенню з покладенням на відповідача витрат по сплаті держмита та витрат по оплаті інформаційно-технічних послуг по забезпеченню судового процесу.

Керуючись ст.ст.44,49, ст.ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ГПІ Будівництво» (33003, Рівненська обл., м.Рівне, вул.Гагаріна, буд.16, офіс 316, код ЄДРПОУ 36177331) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельно-промислова компанія «ВСВ-Груп» (83102, м.Донецьк, вул.Куйбишева, буд.73, офіс 210, код ЄДРПОУ 346653302) основний борг в сумі 20500,00 грн., 3% річних в розмірі 163,44 грн. та інфляційні втрати в розмірі 82,00 грн., 205,00 грн. державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236 грн. 00 коп.. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя Мамченко Ю. А.

Повний текст рішення суддею підписаний «29»листопада 2011 року

<Текст ><Текст ><Текст >