Постанова № 19994409, 07.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 листопада 2011 року № 2а-13671/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Каракашьяна С.К. при секретарі судового засідання Шкребтій І.П., за участю представників сторін

від позивача: Голоколенко Я.А., Галантернік Л.І., представника

від відповідача: Уголькова Є.О., представника

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфти України»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про визнання протиправними рішення від 06.06.2011 № 0000882307 та №0000872307.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Ліфти України»з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, в якому просить скасувати податкові повідомлення - рішення від 06.06.2011 № 0000882307 та №0000872307.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що зазначені рішення винесені на підставі помилкового висновку акту перевірки про відсутність у позивача права на віднесення сум податку на додану вартість, сплаченого контрагентам, до податкового кредиту.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються з огляду на правомірність прийнятих рішень.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва проведено позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфти України»(код ЄДРПОУ 35569992) стосовно взаємовідносин з ТОВ «ФК «Соларіс»(код ЄДРПОУ 36685006) за період з 01.10.2010р. по 31.12.2010р., за результатами якої складено акт перевірки № 243/1-23-70-35569992 від 19.05.2011р.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п.п. 7.4.1, пп.7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість за грудень 2010р., на загальну суму 17 491,00 грн. та пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та виявлено заниження податку на прибуток за IV кв. 2010 року на загальну суму 21 864 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки, ДПІ у Голосіївському районі м.Києва прийняті податкові повідомлення рішення від 06.06.11р.:

- №0000882307, яким визначено суму податкового зобовязання ( з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) по податку на додану вартість в розмірі 21863,75 грн., в т.ч. 17491,0 грн. - основний платіж, 4372,75 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0000872307, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на прибуток в розмірі 27330,00 грн., в т.ч. 21864,00 грн. основного платежу, 5466,00 грн. штрафні (фінансові) санкцій.

ТОВ «Ліфти України», як платник податків та зборів взяте на облік в ДПІ у Голосіївському районі м.Києва та в періоді, що перевірявся, був зареєстрований платником податку на додану вартість.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено актом перевірки, між ТОВ «Ліфти України»(Заомвник), в особі директора Голоколенка Я.А. та ТОВ «ФК «Соларіс»(Підряник), в особі директора Шлапацького С.О., укладено договір №018/10 СП від 02.12.2010р., згідно якого ТОВ «ФК «Соларіс»зобовязалося провести за рахунок власних сил, засобів, техніки та устаткування капітальний ремонт двох пасажирських ліфтів в/п 320 кг та одного пасажирського ліфта в/п 1000 кг, а ТОВ «Ліфти України»- прийняти та сплатити вартість виконаних послуг з ремонту в розмірі 32767,89 грн., в т.ч. ПДВ 5461,31 грн. Взаєморозрахунки за договором були здійснені у безготівковій формі.

На виконання даної угоди ТОВ «ФК «Соларіс» було виписано ТОВ «Ліфти України»податкові накладні від 06.12.2010р. №10120603 на суму 72180,00 грн., в т.ч. ПДВ 12030,00 грн. та від 21.10.2010р. №10122101 на суму 32767,89 грн. в т.ч. ПДВ 5461,31 грн.

ТОВ «Ліфти України»суми податку на додану вартість по зазначеним податковим накладним включило до складу податкового кредиту у грудні 2010 року на суму 17491,31 грн. Фактичне отримання товару та послуг підтверджується видатковими накладними та актами здачі-приймання робіт, вартість отриманих товарів та послуг була віднесена позивачем до складу валових витрат в IV кв. 2010 р. на загальну суму 87456,59 грн.

Згідно акту перевірки, відповідачем зроблений висновок, що вищезазначена угода є недійсною в силу закону, оскільки правочин не відповідає загальним умовам дійсності правочину.

Зокрема, актом перевірки даного контрагента (від 03.03.2011р. №726/2301/36685006 ДПІ у м. Вінниці) встановлено, що згідно податкової звітності та наданих до перевірки документів у ТОВ «ФК Соларіс»відсутні необхідні умови для здійснення діяльності, а саме основні фонди, трудові ресурси та обладнання для виконання господарської діяльності, які виконувались протягом перевіряємого періоду.

Також, даний висновок зроблений податковим органом посилаючись на те, що в провадженні Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області знаходиться кримінальна справа №10271618 за ч.2 ст.205 КК України, яка порушена відносно директора ТОВ «Фінансова компанія «Соларіс»Шлапацького С.О.

На підставі викладеного, актом перевірки сформульовано висновок, що податкові накладні, виписані ТОВ «ФК Соларіс», не можуть бути підставою для віднесення сум податку, сплаченого вказаному підприємству, до податкового кредиту.

Суд не погоджується з позицією відповідача щодо нікчемності вищезазначеного договору, з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобовязаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

За змістом частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України (далі ЦК), правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з частиною 2 згаданої статті, є нікчемним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 ЦК, визнання судами нікчемних правочинів недійсними не вимагається.

Відповідно до частини 1 статті 216 ЦК, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім повязаних з його недійсністю.

Зокрема, суд ухвалою від 04.10.2011р. витребовував у відповідача інформацію про кримінальну справу відносно посадових осіб ТОВ «ФК Соларіс», яка зазначена в акті перевірки, натомість, суду інформацію про наявність вироку по даній кримінальний справі відповідач не надав.

Отже, виходячи з вищенаведеного, на час розгляду справи не було встановлено наявність умислу у директора ТОВ «ФК Соларіс»на укладення угод, спрямованих на ухилення від сплати податків.

Також, Акт перевірки не містить жодних посилань, з яких підстав відповідач вважає угоду, здійснену позивачем, нікчемним правочином, в чому саме, на думку відповідача, дана угода порушує публічний порядок.

Зокрема, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення їм податкових зобовязань, винесення вироків посадовим особам підприємств або будь які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону про бухгалтерський облік, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п.5 ст.9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобовязані складати фінансову звітність.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтвердженні відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпункт 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає, що валові витрати виробництва та обігу сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг) які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарський діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

Підпунктом 11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств»визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно акту перевірки, розрахунки між субєктами господарювання на виконання угоди за перевіряємий період проведені не в повному обсязі, та станом на 15.05.2011р. існує кредиторська заборгованість ТОВ «Ліфти України», яка становить 53947,90 грн., в т.ч. ПДВ 8991,31 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, вищезазначений договір №018/10 СП від 02.12.2010р. фактично є договором субпідряду, оскільки був укладений на виконання договору №91 від 01.12.2010р., укладеного між ТОВ «Ліфти України»та Держкомстандартом України про здійснення ремонту двох пасажирських ліфтів в/п 320 кг та одного пасажирського ліфта в/п 1000 кг за місцезнаходженням: м. Київ, вул.. Шота Руставелі,5 (приміщення Держкомстандарту України). Виконання зобовязань ТОВ «Ліфти України»за цим основним договором підряду підтверджується актом приймання виконаних робіт за грудень 2010р. від 22.12.2010р. (форма КБ-2в).

Також, фактичне виконання робіт підтверджується податковою накладною, довідкою про вартість робіт за грудень 2010року (форма КБ 3), оформленій між ТОВ «Ліфти України» та Держкомстандартом України; актом приймання робіт за грудень 2010року від 21.12.2010р. (формою КБ-2в), оформленому між ТОВ «Ліфти України»та ТОВ «ФК «Соларіс».

Актом перевірки підтверджено, що віднесення сум до валових витрат та до податкового кредиту з податку на додану вартість по взаємовідносинам ТОВ «Ліфти України»з ТОВ «ФК Соларіс»зроблено на підставі первинних документів, а саме: видаткової накладної, податкової накладної, суми ПДВ, по яким були включені до реєстру отриманих податкових накладних, податкових декларацій з податку на додану вартість за відповідні періоди, що підтверджується актом перевірки.

Оскільки здійснення позивачем господарських операцій та понесені ним валові витрати підтверджуються відповідними розрахунковими платіжними та іншими документами, як того вимагає пп.5.3.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»та ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд дійшов висновку про безпідставність тверджень відповідача щодо неправомірності формування позивачем валових витрат.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 27330,00 грн. та винесення податкового повідомлення рішення №0000872307 від 06.06.2011р., яке підлягає скасуванню.

Відносно правомірності визначення податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 21 863,75 грн. за порушення вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997р. за №168/97-ВР (який був чинній на час виникнення спірних правовідносин), податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно вимог підпункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»№168/97-ВР від 03.04.1997р., право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особами, зареєстрованим як платники податку.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з підпунктом 7.4.5 цього пункту в тій самій редакції, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні положення встановлені у пункті 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу їх покупця, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, податкові накладні, які зазначені в акті перевірки від 06.12.2010р. №10120603 та від 21.10.2010р. №10122101, видані позивачу його контрагентом - ТОВ «ФК Соларіс»у відповідності з порядком, встановленим ст. 201.4 Податкового кодексу України, реквізити даних податкових накладних відповідають вимогам первинних документів, які передбачено ст. 9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». ТОВ «ФК «Соларіс», зареєстроване у встановленому порядку платником податку на додану вартість, а отже мало право видавати податкові накладні.

Також, у Акті перевірки відсутні будь-які відомості щодо анулювання свідоцтва платника ПДВ даної юридичної особи, також відсутні відомості про визнання недійсними її установчих документів.

А тому, суд вважає висновки акту перевірки від 19.05.2011р. щодо порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп.7.4.5, п.7.4, ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»такими, що не відповідають дійсності, отже, податкове повідомлення - рішення від 06.06.2011р. №0000882307 підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним спірних рішень з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ліфти України» задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Голосіївському районі міста Києва від 06.06.2011 № 0000882307 та №0000872307.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя С.К. Каракашьян