Постанова № 19994303, 03.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

за результатами розгляду справи у порядку письмового провадження

місто Київ

03 листопада 2011 року № 2а-12265/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Блажівської Н. Є.,

розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва провизнання протиправними дій, скасування податкового повідомлення-рішення О Б С Т А В И Н И С П Р А В И Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»(надалі також «Позивач», «ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва (надалі також «Відповідач», «ДПІ у Шевченківському районі м. Києва») про визнання протиправними дій ДПІ у Шевченківському районі міста Києва щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП», за результатами якої складений акт № 522/23-12/33308646 від 11 березня 2011 року «Про результати документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»(код за ЄДРПОУ 33308646) з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з платником податків ТОВ «ТОРГОВЕЛЬНИЙ ДІМ «СПЕЦТЕХНОРЕСУРС»(код ЄДРПОУ З 597663 5) за період з 01.03.2009 р. по 31.03.2010 р.; скасування податкового повідомлення-рішення № 0001902302 від 1 квітня 2011 року, яким визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 312 670,00 грн. та штрафні санкції у сумі 78168,00 грн. за порушення податкового законодавства на підставі даних Акту перевірки № 522/23-12/33308646 від 11 березня 2011 року. Державна податкова інспекція у Шевченківському районі міста Києва явку уповноваженого представника в судове засідання 3 листопада 2011 року не забезпечила, про причини неявки Суду не сповістила, про дату та час судового засідання повідомлена належним чином. Представники ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП» в судовому засіданні 3 листопада 2011 року проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечили.

Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи неявку представника ДПІ у Шевченківському районі м. Києва та те, що представники ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП» не заперечували проти розгляду справи в порядку письмового провадження, а також, зважаючи на відсутність перешкод для розгляду справи, на підставі вимог частини 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Позовні вимоги мотивовані тим, що дії ДПІ у Шевченківському районі міста Києва щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»є протиправними, оскільки при проведенні перевірки Відповідачем було порушено її процедуру, визначену Податковим кодексом України, а прийняте за результати перевірки податкове повідомлення-рішення № 0001902302 від 1 квітня 2011 року ґрунтується не невірних висновках, суперечить вимогам чинного станом на час його винесення податкового законодавства, а, відтак, підлягає скасуванню.

Як зазначено в позовній заяві, Позивач відповідно до вимог податкового законодавства України нараховував ПДВ за встановленою законом ставкою та сплачував відповідні суми ПДВ при оплаті вартості товарів постачальнику. Крім того, поставлений від ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»товар пов'язаний із основним видом діяльності Позивача та призначений для використання в господарській діяльності.

Крім того, в обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що поставка за договором між Позивачем та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»мала реальний характер і була спрямована на досягнення економічного ефекту у формі отримання прибутку, а висновок Відповідача про нікчемність такого договору спростовується фактичними обставинами справи та положеннями чинного законодавства України.

В матеріалах справи містяться письмові заперечення ДПІ у Шевченківському районі м. Києва на адміністративний позов, в яких Відповідач, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, просить відмовити в їх задоволенні.

На думку Відповідача, укладений між ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»договір є нікчемним, оскільки не спрямований на досягнення правових наслідків. Позивачем перераховувалися кошти без мети реального настання наслідків, з метою заниження обєкту оподаткування, несплати податків, в звязку з чим дії підприємства призвели до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Крім того, посилаючись на наявність постанови про порушення кримінальної справи, Відповідач вважає, що контрагента Позивача ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС», було створено невстановленими особами з метою прикриття незаконної фінансово-господарської діяльності шляхом підроблення документів, а тому виписані даною юридичною особою податкові накладні не є первинним документом бухгалтерського обліку.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В

Станом на час виникнення спірні правовідносини регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість»(станом на час розгляду справи закон втратив чинність), Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»№ 2181-ІІІ (станом на час розгляду справи закон втратив чинність) (надалі також «Закон № 2181»), Податковим кодексом України (станом на час проведення перевірки та винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення).

Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП» (код ЄДРПОУ 33308646) з питань дотримання податкового законодавства при взаємовідносинах з платником податків ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС» (код ЄДРПОУ 35976635) за період з 1 березня 2009 року по 31 березня 2010 року.

За результатами перевірки складено Акт № 522/23-12/33308646 від 11 березня 2011 року, яким встановлено порушення Позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту за період з 1 березня 2009 року по 31 березня 2010 року в розмірі 312670 грн., в тому числі по періодах:

- за березень 2009 року ПДВ 47888 грн.

- за квітень 2009 року ПДВ 28778 грн.

- за травень 2009 року ПДВ 12492 грн.

- за червень 2009 року ПДВ 78868 грн.

- за липень 2009 року ПДВ 6247грн.

- за серпень 2009 року ПДВ 25576 грн.

- за вересень 2009 року ПДВ 1501 грн.

- за жовтень 2009 року ПДВ 8902 грн.

- за листопад 2009 року ПДВ 7768 грн.

- за грудень 2009 року ПДВ 21665 грн.

- за січень 2010 року ПДВ 18269 грн.

- за лютий 2010 року ПДВ 8669 грн.

- за березень 2010 року ПДВ 46047 грн.

22 березня 2011 року ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП» було подано заперечення до акту перевірки.

Листом від 29 березня 2011 року № 3097/10/23-02 «Про результати розгляду заперечень до акту перевірки»ДПІ у Шевченківському районі м. Києва повідомила ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП» про залишення без змін висновків акту перевірки.

На підставі акту перевірки № 522/23-12/33308646 від 11 березня 2011 року Відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 1 квітня 2011 року № 0001902302, яким, за порушення 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», збільшено суму грошового зобовязання ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»з податку на додану вартість у розмірі 390 838 грн. (за основним платежем 312670 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 78168 грн.).

Позивачем було оскаржено вищевказане податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку до ДПА у м. Києві та до ДПА України.

Рішенням ДПА у м. Києві від 6 червня 2011 року № 5996/10/25-114 про результати розгляду скарги та Рішенням ДПА України від 10 серпня 2011 року № 14447 16/25-0115 про результати розгляду скарги скаргу ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення від 1 квітня 2011 року № 0001902302 без змін.

Позивач вважає вищевказане податкове повідомлення-рішення від 1 квітня 2011 року № 0001902302 таким, що суперечить вимогам чинного податкового законодавства, а тому підлягає скасуванню.

Відтак, предметом судового розгляду в даній адміністративній справі є позовні вимоги про визнання протиправними дій ДПІ у Шевченківському районі міста Києва щодо проведення позапланової документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»та скасування податкового повідомлення-рішення від 1 квітня 2011 року № 0001902302, як рішення субєкта владних повноважень. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних дій та рішення з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі»означає, що субєкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобовязаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що субєкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб»означає, що субєкт владних повноважень зобовязаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для субєкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком ЄСПЛ у справі «Проніна проти України»(рішення від 18 липня 2006 року) кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному аналізі всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд звертає увагу на наступне.

Як вбачається зі змісту акту перевірки, складеним за результатами перевірки Позивача, підставою для винесення оскаржуваного повідомлення-рішення став висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог:

- підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Судом встановлено, що Позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС», та які сплачені (нараховані) ним в звязку з придбанням товару.

Порядок обчислення і плати податку на додану вартість (станом на період, що підлягав перевірці) визначено статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно з підпунктом 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону. Суб'єкти підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування, яка не передбачає сплати податку або передбачає його нарахування за ставками, іншими, ніж визначені пунктом 6.1 статті 6 цього Закону, втрачають право на нарахування податку, податковий кредит та складання податкової накладної, а також на отримання відшкодування за податковий період, в якому відбувся такий перехід. Це правило поширюється також на підприємства, звільнені від сплати податку до бюджету за рішенням суду.

Відповідно до пункту 7.4.1 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (підпункт 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Як вбачається зі змісту акту перевірки, висновок Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України ґрунтується на аналізі юридичного статусу та законності фінансово-господарської діяльності контрагента Позивача ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС».

Зокрема, як зазначено в акті перевірки, «… ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»створений невстановленими особами з метою прикриття незаконної фінансово-господарської діяльності, шляхом підроблення документів», «… податкові накладні, видані та підписані від імені ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»не мають юридичної сили і доказовості, не є первинним документом бухгалтерського обліку…», «… ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»порушено ст. 228 ЦК України щодо укладення правочину, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушує публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету, а отже є нікчемним».

В той же час, відповідно до листа Вищого адміністративного суду України від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11, «Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. … відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Таким чином, колегія суддів звертає увагу на те, висновки Відповідача про порушення Позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані виключно на підставі аналізу юридичного статусу та законності фінансово-господарської діяльності контрагента Позивача ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС», є протиправними, оскільки результати такого аналізу відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків, які стосуються Позивача.

Суд акцентує увагу на тому, що в спірних правовідносинах для визначення правильності формування даних податкового обліку ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»дослідженню підлягає факт реальності господарських операцій безпосередньо за договором, укладеним між ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС».

Відповідно до вимог чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Крім того, визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (послуг, основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

З огляду на вищевикладене, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що наявність податкових накладних дійсно є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною. Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то придбання таких товарів або послуг не відбулося. Відповідно право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обовязкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності. Зазначене стосується також і випадків, коли певні товари чи послуги придбаваються не в межах господарської діяльності платника податків.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»«У разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість», «Визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні», «У разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податкова інспекція не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї».

Як встановлено Судом, між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»(Постачальник) та ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»(Замовник) було укладено Договір № 28/01-09 на постачання Товару від 28 січня 2009 року (надалі також «Договір № 28/01-09»).

Відповідно до пункту 1.1 вищевказаного договору постачальник зобовязується передавати у власність Замовника обладнання, техніку та програмне забезпечення, а Замовник зобовязується приймати обладнання, техніку та програмне забезпечення (у подальшому «Товар») та сплачувати його вартість на умовах даного договору.

Пунктом 1.2 Договору № 28/01-09 визначено, що поставка товару проводиться поетапно. Кожний етап оформлюється Рахунком-фактурою, в якому наводиться номенклатура, кількість і ціна Товару, що поставляється.

Згідно з пунктом 3.1 Договору № 28/01-09 поставка товару Постачальником здійснюється шляхом відвантаження Товару у пункт поставки.

Товар вважається прийнятим після його надходження у пункт поставки, та підписання видаткової накладної (пункти 3.4 та 5.1Договору № 28/01-09).

В той же час, як вбачається з висновку Відповідача, викладеному в акті перевірки Позивача, правочин, укладений між ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»та ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП», не спричинив правових наслідків для його сторін, а тому він є нікчемним.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «… дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування» Постанова Верховного Суду України від 8 вересня 2009 року, додаток до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 22 квітня 2010 року № 568/11/13-10. .

Крім того, згідно з правовою позицією Верховного Суду України у справах, пов'язаних із отриманням права на податковий кредит та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1. Встановлення факту здійснення господарської операції.

2. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. Включенню до складу податкового кредиту підлягають лише суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку (пункт 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

4. Встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

5. Встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

При цьому виходячи зі змісту пунктів 7.7.1 та 7.7.2 Закону України «Про податок на додану вартість», бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам.

При цьому Закон не обмежує можливості врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум податку на додану вартість, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливості зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку на додану вартість до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»..

Таким чином, враховуючи вищевикладене, вимоги чинного станом на час виникнення спірних правовідносин податкового законодавства та фактичні обставини даної справи, для правильної юридичної кваліфікації змісту спірних правовідносин встановленню підлягає факт реальності господарських операцій за Договором № 28/01-09 на постачання Товару від 28 січня 2009 року, укладеними між Позивачем та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС», із зясуванням з цією метою, зокрема, обставин щодо виду та якості поставленого товару, подальшого його використання в господарській діяльності Позивача (спрямованій на отримання прибутку) тощо.

Крім того, Суд вважає, що реальність відповідних господарських операцій між сторонами Договору № 28/01-09 на постачання Товару від 28 січня 2009 року повинна також встановлюватися на основі аналізу обсягу та повноти виконання сторонами умов цього договору, оформлення відповідних дій у відповідній документальній формі тощо.

Суд також звертає увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства повинні застосовуватися незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобовязання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами окремих норм Закону України «Про податок на додану вартість»від 15 квітня 2010 року, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування. Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, визначальною ознакою оподатковуваної податком на додану вартість господарської операції є місце надання товару покупцю, з фактом якого поставка вважається виконаною (Оглядовий лист Вищого адміністративного суду України від 6 липня 2009 року № 982/13/13-09).

Вищий адміністративний суд України в Листі від 2 червня 2011 року № 742/11/13-11 зазначив, що «… з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення обєкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Відтак, враховуючи вищенаведене, Суд звертає увагу на те, що доказове значення для підтвердження факту реальності поставки та отримання (оплати) товару (обладнання, техніки та програмне забезпечення) за Договором № 28/01-09 на постачання Товару від 28 січня 2009 року, укладеними між Позивачем та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС», має не лише наявність податкових накладних, а й документи, які засвідчують факт транспортування та передачі обладнання, техніки та програмне забезпечення, оформлення відповідних актів приймання передачі, документів, які підтверджують оплату поставленого товару (відповідні банківські виписки), докази зберігання товару, а також будь-які інші документальні дані, які свідчать про те, що поставку відповідного товару (обладнання, техніки та програмне забезпечення) було реально здійснено.

До того ж, Суд акцентує увагу на тому, що вищевказані обставини повинні аналізуватися і досліджуватися з урахуванням конкретних умов договірних відносин, які були визначені сторонами (Позивачем та його контрагентом) у вищенаведеному договорі на постачання товару.

Як встановлено Судом та підтверджується матеріалами даної адміністративної справи, на виконання умов Договору № 28/01-09 на постачання Товару від 28 січня 2009 року, його сторонами було складено та підписано наступні документи:

- податкові накладні (том 1, а.с. 114-153);

- платіжні доручення про оплату поставленого товару (том 1, а.с. 233-250; том 2, а.с. 1-52);

- видаткові накладні, накладні (том 2, а.с. 114-153).

На підтвердження факту подальшого використання у власній господарській діяльності придбаного у ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»товару (подальшого продажу іншим підприємствам: ЗАТ «Українські радіосистеми», ТОВ «ВАК», ФО-П ОСОБА_1, ЗАТ «Датагруп», ТОВ «Голден Телеком», ТОВ «Сумські телекомсистеми»та іншим), Позивачем надано суду наступні документи:

- звіт з продажу за період з 1 березня 2009 року по 31 травня 2010 року по товару, отриманому від ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»(том 2, а.с. 108-112);

- видаткові накладні, довіреності на отримання від ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»товару (том 2, а.с. 154-250, том 3, а.с. 1-);

- податкові накладні, виписані ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»(продавцем) (том 3, а.с. 89-197).

Крім того, в матеріалах справи наявна копія Статуту ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»(том 1, а.с. 93-102), відповідно до пункту 2.2 якого напрямками діяльності товариства є, зокрема, розробка, виробництво, складання, технічне обслуговування, ремонт та реалізація технічних засобів, телекомунікаційного обладнання та засобів звязку, товарів народного споживання та промислового призначення, виробів народної творчості, а також розробка та впровадження нових технологій; розробка, впровадження та експлуатація компютерних мереж, розподілення баз і банків даних та надання доступу до них на комерційній основі.

Отже, придбання у ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»товару повязано із статутною господарською діяльністю Позивача, що є додатковим аргументом на підтвердження реальності господарських операцій.

Таким чином, сукупність наданих Позивачем документів дають достатні підстави дійти висновку про реальність господарських операцій за Договором № 28/01-09 на постачання Товару від 28 січня 2009 року, укладеним між Позивачем та ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС».

Відтак, ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»було цілком правомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по вищезазначених господарських операціях.

Суд також вважає за необхідне звернути увагу на те, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування Інформаційний лист Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби».

.

В той же час, Позивач є відокремленою юридичною особою від контрагента юридичної особи ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС», а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Крім того, чинне станом на час виникнення спірних правовідносин законодавство не покладає на платника податків обовязку перевіряти безпосереднього контрагента (та його контрагентів) на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим, як відносити відповідні суми ПДВ до податкового кредиту та заявляти відповідні суми до бюджетного відшкодування.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», «якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту».

Крім того, Суд звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 390 838 грн. (шляхом прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення) порушує право Позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також «Протокол 1 до Конвенції»), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права»

Розяснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також «ЄСПЛ»). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77508639&skin=hudoc-en ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність»може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування»отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі «Щокін проти України»5 З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=4&portal=hbkm&action=html&highlight=&sessionid=77507595&skin=hudoc-en (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобовязання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом»і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.»

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес»АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії» З повним текстом даного рішення можна ознайомитись на офіційному сайті Європейського суду з прав людини за адресою: http://cmiskp.echr.coe.int/tkp197/view.asp?item=1&portal=hbkm&action=html&highlight=BULGARIA&sessionid=77705743&skin=hudoc-en. У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Вказаний підхід до визначення недопустимості порушення майнових прав особи знаходить своє продовження у праві Європейського союзу, зокрема у Шостій Директиві №77/388/ЄЕС від 17 травня 1977 року щодо гармонізації законодавства держав-членів стосовно податків з обороту (надалі також «Шоста Директива»).

Закон України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» визначає сферу оподаткування (зокрема, непрямі податки) як пріоритетну сферу для виконання програми адаптації українського законодавства. Даний закон визначає, що елементом адаптації законодавства має стати перевірка проектів законів України та інших нормативно-правових актів на їх відповідність acquis communautaire (право ЄС) з метою недопущення прийняття актів, які суперечать acquis Європейського Союзу. Тобто, податкове законодавство України, а, відповідно, його тлумачення та застосування, не може суперечити положенням Шостої Директиви. Це підтверджується позицією Суду Європейського Союзу (Суд ЄС), яка відповідно застосовується ЄСПЛ для вирішення справи «Булвес»АД проти Болгарії, а саме: «…Операції самі по собі не визнаються недійсними через шахрайство з ПДВ, складають поставки товарів чи послуг особою, яка виступає у ролі платника податку, та економічну діяльність в розумінні статей 2(1). 4 та (1) Шостої Директиви, де такі поставки і така діяльність відповідають обєктивним критеріям, на яких базуються визначення даних термінів, незважаючи на наміри іншого продавця, який приймає участь у тій самій низці поставок та/або потенційно шахрайський характер будь-якої іншої операції платником податку, який розглядається, про що платник податку не знав і не міг знати. Право на податковий кредит особи зі статусом платника податку, яка здійснює такі операції, не може залежати від факту, що у низці поставок, в яку входять ці операції, попередня чи наступна операція є недійсною через шахрайство з ПДВ, по яке платник податку не знав і не міг знати».

Стосовно посилання представника Відповідача на постанову про порушення кримінальної справи за фактом підробки фінансово-господарських документів ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС», Суд звертає увагу на те, що вказаний документ не є належним доказом на підтвердження вини відповідних осіб у вчиненні злочину, оскільки відповідно до кримінально-процесуального законодавства України такими доказами є лише вирок суду, який набрав законної сили, або постанова про закриття кримінальної справи. В той же час, Суд звертає увагу на те, що стаття 83 Податкового кодексу України містить вичерпний перелік видів інформації, яка може використовуватися податковим органом при проведенні перевірки та бути підставою для формулювання відповідних висновків. Доказів на підтвердження того, що вказану інформацію було отримано Відповідачем у встановленому Податковим кодексом України порядку (та, зокрема, в рамках та для цілей проведення перевірки саме Позивача). В той же час, Суд звертає увагу на те, що використання в ході перевірки інформації, яка не передбачена Податковим кодексом України, є протиправним та не може бути підставою для прийняття відповідних висновків.

Таким чином, висновок Відповідача про порушення Позивачем підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, спростовується наявними в матеріалах справи документами, а, відтак, податкове повідомлення-рішення № 0001902302 від 1 квітня 2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Стосовно посилання представника Позивача на порушення процедури проведення перевірки, Суд звертає увагу на наступне.

Відповідачем проводилася документальна невиїзна перевірки Позивача. Перівод проведення перевірки з 10 по 11 березня 2011 року.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки визначено статтею 79 Податкового кодексу України.

Так, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом (пункт 79.1 статті 79 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Присутність платників податків під час проведення документальних невиїзних перевірок не обов'язкова (пункт 79.3 статті 79 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 78.4 статті 78 Податкового кодексу України про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Таким чином, Суд звертає увагу на те, що право на проведення документальної невиїзної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки надіслано рекомендованим листом із повідомленням про вручення та вручено або вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Наказом начальника ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 9 березня 2011 року № 433/23-02 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»(код за ЄДРПОУ 33308646)»наказано провести документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»(код за ЄДРПОУ 33308646) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»(код ЄДРПОУ 35976635) за період з 1 березня 2009 року по 31 березня 2010 року (пункт 1); перевірку провести в термін з 10 по 11 березня 2011 року (пункт 2).

Представником Відповідача було надано Суду Довідку про неможливість вручення повідомлення про призначення документальної невиїзної перевірки ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»від 9 березня 2011 року № 339/23-02, в якій Відповідачем зафіксовано факт неможливості вручення відповідних документів на перевірку у звязку із незнаходженням ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»за місцем реєстрації: м. Київ, вул. Мельникова, д. 12.

В той же час, Суд звертає увагу на те, що в самому акті перевірки Відповідачем зазначено, що перевірку проведено з відома директора Калякіна Віталія Анатолійовича (абзац другий вступної частини акту перевірки).

Крім того, в акті перевірки зазначено, що фактична адреса Позивача: м. Київ, вул. Мельникова, д. 12.

До того ж, в матеріалах справи міститься Договір № 541/6 від 9 грудня 2010 року та Додаток 1 до нього, відповідно до якого місцезнаходженням ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»є м. Київ, Мельникова, 12 (право користування адресою належить Позивачу).

В той же ас, Відповідачем, як субєктом владних повноважень, який відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України зобовязаний доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності, не надано суду доказів на підтвердження неможливості вручення Позивачу наказу та повідомлення про призначення перевірки за його фактичною адресою, як і не надано доказів надсилання цих документів рекомендованою кореспонденцією. Таким чином, при проведенні перевірки Відповідачем було порушено вимоги пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України щодо належного повідомлення Позивача про проведення перевірки.

Крім того, як вже було встановлено Судом, при проведенні перевірки Відповідачем використовувалася інформація, яка не може бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки (постанова про порушення кримінальної справи за фактом підробки фінансово-господарських документів ТОВ «ТОРГОВИЙ ДІМ «СПЕЦ-ТЕХНОРЕСУРС»), оскільки доказів на підтвердження того, що вказану інформацію було отримано Відповідачем у встановленому Податковим кодексом України порядку (та, зокрема, в рамках та для цілей проведення перевірки саме Позивача).

Використання в ході перевірки інформації, яка не передбачена Податковим кодексом України, є протиправним та не може бути підставою для прийняття відповідних висновків.

До того ж, як підтверджується матеріалами справи, 3 грудня 2010 року Відповідач звернувся до Позивача із запитом № 17108/10/23-1207, в якому запросив відповідальних осіб Позивача щодо надання пояснень стосовно перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків та зборів (обовязкових платежів) при взаємовідносинах із ТОВ «ТД Спецтехноресурс»за період з 1 жовтня 2007 року по 30 вересня 2010 року та надання відповідного переліку документів.

У відповідь на вищевказаний запит податкового органу, Позивачем листом вих. № 001/05/01/11 від 5 січня 2011 року було надано відповідні документи.

В акті перевірки № 522/23-12/33308646 від 11 березня 2011 року, який складено за результатами перевірки Позивача, Відповідач посилається на факт надіслання запиту № 17108/10/23-1207 від 3 грудня 2010 року та посилається на використання при перевірці документів, наданих Позивачем листом № 001/05/01/11 від 5 січня 2011 року.

В той же час, Суд акцентує увагу на тому, що позапланова документальна невиїзна перевірка Позивача проводилася Відповідачем за період з 1 березня 2009 року по 31 березня 2010 року (тобто за інший період, аніж той, за який у Позивача витребовувалися документи запитом від 3 грудня 2010 року).

Відповідно до пункту 78.7 статті 78 Податкового кодексу України перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної позапланової перевірки, та порядок надання платниками податків документів для такої перевірки встановлено статтями 83, 85 цього Кодексу.

Відтак, Суд звертає увагу на те, що чинне законодавство України передбачає обовязок платника податку щодо надання відповідних документів виключно для цілей проведення конкретної перевірки.

В той же час, документи, які витребовувалися Відповідачем запитом № 17108/10/23-1207 від 3 грудня 2010 року, не стосуються перевірки Позивача (внаслідок якої складено акт № 522/23-12/33308646 від 11 березня 2011 року), яку призначено Наказом від 9 березня 2011 року, яка також, окрім іншого, стосується іншого перевіряємого періоду (ніж період, за який витребовувалися документи).

Таким чином, при проведенні перевірки Відповідачем було порушено положення пункту 78.7 статті 78 Податкового кодексу України.

Враховуючи вищевказане, Суд приходить до висновку про те, що при проведенні перевірки Відповідачем було порушено процедуру, визначену Податковим кодексом України, а тому дій Відповідача при проведенні перевірки в частині порушення процедури є протиправними.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 128, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

П О С Т А Н О В И В

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії ДПІ у Шевченківському районі міста Києва, які полягають у порушенні вимог чинного законодавства при проведенні позапланової документальної невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»згідно Акту № 522/23-12/33308646 від 11 березня 2011 року.

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі міста Києва № 0001902302 від 1 квітня 2011 року.

3. Стягнути на користь ТОВ «ТЕЛЕКОМБІЗНЕСГРУП»3,40 грн. судових витрат з рахунків Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н. Є. Блажівська