Постанова № 19994210, 03.11.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 листопада 2011 року 11:50 № 2а-8707/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

Головуючого - судді Патратій О.В.,

за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М.

та представників сторін:

від позивача Вдовенко С.М.

від відповідача Козака О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Енглер Софт»

до Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва

провизнання протиправними та скасування податкового повідомлення рішення № 0000432305 від 08 квітня 2011 року,- ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Енглер Софт»(далі позивач, ТОВ «Енглер Софт») з позовом, в якому, після остаточного уточнення позовних вимог заявою від 06 вересня 2011 року просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Деснянському районі м. Києва) № 0000432305 від 08 квітня 2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження позивачем податкових зобовязань з податку на додану вартість за наслідками операцій з ТОВ «Лабірінт-АВТ», оскільки на момент виписки податкових накладних ТОВ «Лабірінт-АВТ»було зареєстровано платником ПДВ, податковий кредит було сформовано на підстав наданих контрагентом оригіналів податкових накладних, які за формою та змістом відповідали вимогам закону.

Також позивач вказував на те, що жодним нормативним актом України не передбачено обовязку платника податку при формуванні податкових зобовязань враховувати формування податкових зобовязань його контрагентами.

З огляду на вищевикладене позивач вважає безпідставним донарахування відповідачем податкових зобовязань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій у загальному розмірі 613562,50 грн. згідно оскаржуваного рішення.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем у червні 2009 року в порушення пп. 7.2.3. п. 7.2., пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ у розмірі 490850,00 грн., сплачені (нараховані) за наслідками операцій з ТОВ «Лабірінт АВТ», який не декларував податкові зобовязання за цей період, а також не мав необхідних умов для виконання господарських зобовязань.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 03 листопада 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 30.10.2010 р. по 30.12.2010 р. ДПІ у Деснянському районі м. Києва було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Енглер - Софт»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 30.06.2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 27/23-5-35735254 від 10.01.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) - том I, а.с. 13 - 34.

26 січня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Деснянському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення форми «Р»№ 0000102305 (том I, а.с. 35), яким позивачу за порушення пп.7.2.3. п. 7.2.; пп. 7.4.1., пп. 7.4.5. п. 7.4. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» було збільшено суму грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» у розмірі 736275,00 грн., з яких 490850,00 грн. основного платежу та 245425,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказане рішення було оскаржене позивачем в адміністративному порядку. Рішенням ДПА у м. Києві № 3646/10/25-114 від 04.04.2011 року податкове повідомлення рішення № 0000102305 від 26.01.2011 року скасовано частково в частині визначення штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 122712,50 грн.

За наслідками прийнятого рішення відповідачем було винесено податкове повідомлення рішення № 0000432305 від 08 квітня 2011 року на зменшену суму грошового зобов'язання, яким позивачу нараховано податкове зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у загальному розмірі 613562,50 грн., з яких 490850,00 грн. основного платежу та 122712,50 грн. штрафних (фінансових) санкцій (том І, а.с. 115).

Предметом спору в даній справі є податкове повідомлення рішення № 0000432305 від 08 квітня 2011 року.

Суд погоджується з висновком податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, вважає висновки податкового органу доведеними, а позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено під час розгляду справи, у період, що перевірвся, ТОВ «Енглер-Софт»мало взаємовідносини з ТОВ «Лабірінт - АВТ».

Перевіркою встановлено, ТОВ «Енглер-Софт»віднесло до складу податкового кредиту за червень 2009 року суми ПДВ, сплачені у складі витрат, понесених у звязку з оплатою товарів, придбаних у ТОВ «Лабірінт - АВТ»в сумі 490850,00 грн.

Згідно наданих до перевірки документів, вказані підприємства уклали між собою Договір поставки № Е/ЛТ-0806-01 від 08 червня 2009 року, за умовами якого ТОВ «Лабірінт - АВТ»(постачальник) зобовязувався передати у власність покупця - ТОВ «Енглер - Софт»товари, визначені специфікацією (том 1, а.с.154-156).

Передача товарів на підставі вищевказаного Договору було оформлено шляхом підписання видаткових накладних: № Е/ЛТ-1506-01 від 15.06.2009 р. на суму 42913,03 грн., № Е/ЛТ-1506-02 від 16.06.2009 р. на суму 292124, 35 грн., № Е/ЛТ-1506-02 від 16.06.2009 р. на суму 292124,35 грн., № Е/ЛТ-1506-03 від 16.06.2009 р. на суму 569535,52 грн., № Е/ЛТ-1506-04 від 16.06.2009 р. на суму 425803,74 грн., № Е/ЛТ-1506-05 від 16.06.2009 р. на суму 581937,40 грн., № Е/ЛТ-2506-06 від 16.06.2009 р. на суму 264684,42 грн., № Е/ЛТ-1506-07 від 16.06.2009 р. на суму 499865,90 грн., № Е/ЛТ-2506-01 від 25.06.2009 р. на суму 268236,19 грн. (том І, а.с. 159 178).

Загальна вартість придбаного позивачем товару складає 2945100,00 грн., в тому числі ПДВ 490850,00 грн.

На виконання Договору поставка ТОВ «Лабірінт - АВТ»виписало позивачу податкові накладні: № Е/ЛТ-1506-01 від 15.06.2009 р. на суму 42913,03 грн., в т.ч. ПДВ 7152,17 грн.; № Е/ЛТ-1506-07 від 16.06.2009 р. на суму 499865,90 грн., в т.ч. ПДВ 83310,98 грн.; № Е/ЛТ-1506-06 від 16.06.2009 р. на суму 264684,42 грн., в т.ч. ПДВ 44114,07 грн.; № Е/ЛТ-1506-05 від 16.06.2009 р. на суму 581937,40 грн., в т.ч. ПДВ 96989,57 грн.; № Е/ЛТ-1506-04 від 16.06.2009 р. на суму 425803,74 грн., в т.ч. ПДВ 70967,29 грн.; № Е/ЛТ-1506-03 від 16.06.2009 р. на суму 569535,52 грн., в т.ч. ПДВ 94922,59 грн.; № Е/ЛТ-1506-02 від 16.06.2009 р. на суму 292124,35 грн., в т.ч. ПДВ 48687,39 грн.; № Е/ЛТ-2506-01 від 25.05.2009 р. на суму 268236,19 грн., в т.ч. ПДВ 44706,03 грн., які були складені у момент виникнення податкових зобовязань ТОВ «Лабірінт АВТ», тобто в момент оформлення документів, що засвідчують факт передачі товару (том 1, а.с. 179 208).

Судом встановлено, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за червень 2009 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість у розмірі 490850,09 грн. на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Лабірінт - АВТ»(том 2, а.с. 85).

Оплата за товар була здійснена позивачем в безготівковому порядку шляхом перерахування на поточний рахунок ТОВ «Лабірінт - АВТ»грошових коштів у розмірі 2945100,00 грн., що підтверджується банківською випискою, яка наявна в матеріалах справи (том 1, а.с. 157).

Статтею 67 Конституції України передбачено обовязок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (чинного на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та формування позивачем спірних сум податкового кредиту), яких платник податків зобовязаний дотримуватися, і за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п.7.4. цієї ж норми Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В силу ж п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у звязку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість»необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема, виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для визначення податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, зокрема, у випадку не здійснення самих операцій.

Якщо фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалось Вищим адміністративним судом України при розгляді справ даної категорії справ (зокрема, в ухвалі ВАСУ від 26.10.2010 р. по справі К-5746/07 (номер у ЄДРСР 12492841), в ухвалі ВАСУ від 08.07.2010 р. К-23280/07 (номер у ЄДРСР 10370705) тощо).

Як зазначено у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України «Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України та Кодексу адміністративного судочинства України»від 02.06.2011 № 742/11/13-11 «будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством».

Між тим, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатись до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

При цьому, підтвердженням фактичного здійснення господарської операції є, окрім іншого, фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

З огляду на наведене суд вважає за необхідне встановити, чи мали операції з поставки товарів між позивачем та ТОВ «Лабірінт-АВТ»реальний товарний характер, яким чином поставлялись товари та наявність можливості здійснення господарських операцій сторонами взагалі.

Як встановлено вище, позивачем з ТОВ «Лабірінт-АВТ»було укладено Договiр поставки № Е/ЛТ-0806-01 від 08 червня 2009 року, яким передбачався продаж товарів. Базисом поставки було за договором визначено «CPT»(Carriage paid to…) правил щодо використання національних і міжнародних торгових умов «Інкотермс».

CPT (англ. Carriage Paid To) (… named place of destination), або Фрахт/перевезення оплачені до (…назва місця призначення) - термін інкотермс, який означає, що продавець доставить товар названому їм перевізнику. Крім цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати, зв'язані з перевезенням товару до названого пункту призначення. Це означає, що покупець бере на себе всі ризики чи втрати ушкодження товару, як і інші витрати після передачі товару перевізнику.

З вищенаведеного вбачається, що обовязок доставити товар згідно договору покладався на ТОВ «Лабірінт-АВТ».

Отримання товару відповідно до вказаного договору оформлено податковими накладними, накладними, перелік яких наведено вище.

В той же час, судом встановлено, що згідно вище перелічених податкових накладних, складених ТОВ «Лабірінт-АВТ» товаротранспортні витрати не включені продавцем до оплати, у зв'язку з чим та з метою зясування обставин щодо реальності господарської операції з придбання вказаних товарів судом було витребувано у позивача докази транспортування (перевезення) товару (товарно-транспортні накладні).

На вимогу суду, в звязку з чим розгляд по справі відкладався, документація на підтвердження фактичного переміщення товару по взаємовідносинам між позивачем та його контрагентом, представником позивача суду не надана. Зокрема, суду не надано товарно-транспортні накладні, подорожні листи або ж інші документи, які б підтверджували шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення, конкретизацію видів товару, який перевозився, відстань перевезення товару, кількість кілометрів, обсяг використаного пального тощо.

Представником позивача надано пояснення, що відшукати зазначені документи не виявляється можливим, однак поважних причин неможливості надання таких документів суду не навів.

Суд зазначає, що відповідно до ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Враховуючи ненадання позивачем доказів перевезення товарів суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до п. п. 11.1, 11.4 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. № 363, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

В свою чергу, відповідно до частини 2 статті 3 Закону України від 16.07.99 р. № 996-XIV «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні»на даних бухгалтерського обліку ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Тобто первинні документи з відображення господарських операцій є основою і для податкового обліку.

Згідно з пунктом 2.7 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.95 р. № 88, первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Мінстатом України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами та відомствами України.

Типові форми первинного обліку роботи вантажного автомобіля, зокрема, типова форма товарно-транспортної накладної, затверджено спільним Наказом Мінтрансу України, Мінстату України від 29.12.95 р. № 488/346 «Про затвердження типових форм первинного обліку роботи вантажного автомобіля»(зі змінами та доповненнями). Відповідно до пункту 2 цього наказу застосування зазначених форм первинного обліку всіма субєктами господарської діяльності незалежно від форм власності є обовязковим.

Відповідно до Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, товарно-транспортна накладна єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбутковування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу і обліку виконаної роботи.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 48 Закону України від 05.04.2001 р. № 2344- III «Про автомобільний транспорт» автомобільні перевізники, водії повинні мати і предявляти особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Для водія такими документами є: посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший встановлений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх субєктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обовязковим.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», узагальнюючи висновки, що містяться у проаналізованих постановах Верховного Суду України, наголошено на тому, що відсутність товарно-транспортних накладних може бути свідченням відсутності факту перевезення товару, що, у свою чергу, може вказувати на фіктивність відповідної господарської операції.

З огляду на вищевказане, враховуючи відсутність документів, які б могли достовірно свідчити про фактичне отримання позивачем вищевказаних товарів: належним чином оформлених товарно транспортних накладних із всіма необхідними реквізитами, які б засвідчували фактичну передачу товару та фактичне перевезення товарно - матеріальних цінностей, місця поставки або інші документи щодо реальності та товарності проведених операцій, з яких би можливо було встановити місця відвантаження товару, осіб, які здійснювали приймання та відвантаження цього товару, суд дійшов висновку про непідтвердження реальності проведення господарських операцій, тобто, про відсутність операцій, які можуть бути обєктом оподаткування ПДВ.

Також суд зазначає, що згідно наявних в матеріалах справи накладних ТОВ «Лабірінт-АВТ»з 15 по 25 червня 2009 року поставило на користь позивача 4890 одиниць побутової техніки, серед якої багато одиниць крупно габаритної техніки (водонагрівачі, кондиціонери, газові плити, телевізори, холодильники, пральні машини).

Згідно наданих позивачем договорів, на підставі яких здійснювалось подальше відчудження товару (том І, а.с. 210-213, том ІІ, а.с. 54-57), умовою поставки є самостійне вивезення покупцями товару зі складу постачальника: м. Київ, пр.-т 40 Річчя Жовтня, 6.

Проте суду не було належних та допустимих доказів на підтвердження обставин наявності у позивача відповідних складських приміщень (площадки), які б дозволяли здійснювати зберігання такої кількості товару. А так само не було надано документів на підтвердження факту оприбуткування товару на складі та їх руху по складу.

Зазначені документи неодноразово вимагалось судом від позивача, однак відповідних доказів суду надано не було.

Окрім того, суд зазначає, що виконання господарських операцій з продажу та поставки такої значної кількості побутової та компютерної техніки потребує від продавця наявності відповідних основних фондів, складських приміщень а також необхідну кількість працівників для здійснення обліку, охорони, розвантаження / завантаження товарів.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, засновником та директором ТОВ «Лабірінт-АВТ»в одній особі значився ОСОБА_3. (том ІІ, а.с. 117-118).

Вказане підтверджується також листом ДПІ у Соломянському районі м. Києва від 26.08.11р. № 11377/08/10-013, якою надано інформацію щодо чисельності працюючих у ТОВ «Лабірінт-АВТ»протягом ІІ кварталу 2009 року (том ІІ, а.с. 112).

Згідно вказаної довідки, звіту про нарахування заробітної плати форми № 1-ДФ за ІІ квартал 2009 року ТОВ «Лабірінт-АВТ»не подавало, згідно звіту за І квартал 2009 року на підприємстві перебував 1 найманий працівник керівник підприємства ОСОБА_3

Залишки товарно-матеріальних цінностей за І півріччя 2009 підприємством не задекларовані (декларації з податку на прибуток за І півріччя 2009 разом із додатком К 1/1 до податкового органу не подавались).

Свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Лабірінт-АВТ»анульоване згідно акту від 20.07.2009р., причина анулювання подання податковому органу декларацій з цього податку, які свідчать про не задекларовані (не сплачені) податкові зобовязання, обсяг яких за оподатковуваними операціями перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3. статті 2 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно вказаного акту розмір податкової заборгованості ТОВ «Лабірінт-АВТ»на дату складання акту складає 5971797,69 грн.

Як вбачається з Довідки із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців стосовно ТОВ «Лабірінт-АВТ»до Єдиного державного реєстру внесено інформацію про відсутність підприємства з його місцезнаходженням (том І, а.с. 151).

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

З огляду на вказане, а також приймаючи до уваги, що ТОВ «Лабірінт-АВТ»не знаходиться за юридичною адресою, транспортних засобів та людських ресурсів для виконання договорів не мало, податкову звітність не подавало з І півріччя 2009 року, його свідоцтво платника ПДВ анульовано, суд у сукупності з іншими вищезазначеними обставинами вважає, що відповідачем доведено відсутність реального виконання Договору поставки № Е/ЛТ-0806-01 від 08 червня 2009 року, у звязку з чим позивач не мав права нараховувати податковий кредит за вказаною операцією.

Також суд зазначає, що згідно матеріалів справи придбані позивачем товари у ТОВ «Лабірінт-АВТ»на суму 2945100,00 грн. документарно були відчужені на користь третіх осіб ТОВ «Фокстрот-Житомир»та ТОВ «Глобус Діскавері», які за отриманий товар сплатили спільно 2946572,49 грн., тобто дохід від вищевказаної господарської операції становив 1500 грн.

Під час дослідження матеріалів справи позивач не обґрунтував наявність розумних економічних або інших причин (ділової мети) укладення із ТОВ «Лабірінт-АВТ»договору поставки товарів, які призначені для відчуження третім особам, причому співвідношення складності реалізації господарської операції з одержаною вигодою у 1500 грн. ставить під сумнів реальність такої операції.

Суд зазначає, що придбання товару позивачем у ТОВ «Лабірінт-АВТ»та його відчудження на користь ТОВ «Фокстрот-Житомир»та ТОВ «Глобус Діскавері»здійснювалось у один і той же день, що підтверджується наданими позивачем видатковими накладними (том І, а.с. 214-250, том ІІ, а.с. 63). Тобто в момент придбання товару у ТОВ «Лабірінт-АВТ»позивачу було відомо про те, за якою ціною буде відчужено товар, що давало змогу розраховувати рівень очікуваного доходу від такої операції.

Придбання позивачем товарів у ТОВ «Лабірінт-АВТ»для подальшого продажу їх за ціною, значно нижчою від ціни необхідної для отримання прибутку (з урахуванням обсягу товарів, витрат позивача на навантаження/розвантаження, збереження та охорону такої партії товарів), та одержання внаслідок таких операцій доходу у 1500 грн., що фактично свідчить про відсутність прибуткового характеру даної господарської операції (що лише призводило до виникнення формальних підстав для збільшення обсягу податкового кредиту), не є економічно виправданим.

Розумні економічні причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності, а не виключно чи переважно за рахунок зменшення обсягу податкових зобовязань. Намір одержати доход лише в зазначений спосіб, без здійснення реальної господарської діяльності, не можна розглядати як самостійну ділову мету та правомірну економічну вигоду.

При цьому суд зауважує, що угоди (господарські операції), які мають ознаки фіктивних та в результаті яких створюється можливість відшкодування ПДВ з бюджету та заниження податкових зобовязань, завідомо суперечать інтересам держави і суспільства (ст.207 ГК України) та є такими, що порушують публічний порядок (ст.228 ЦК України).

За змістом ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент здійснення розглядуваних господарських операції) правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним. Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тим, що повязані з його недійсністю.

Таким чином, формування валових витрат та податкового кредиту за нікчемними правочинами не може відбуватись за правилами податкового законодавства.

Як зазначено в ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні аргументи та доводи, які свідчать що оскаржуване рішення прийняте в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та правомірно. В той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування своїх вимог, в звязку з чим суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний тест постанови складено та підписано: 09 листопада 2011 року.