Постанова № 19994107, 20.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

20 жовтня 2011 року 10:23 № 2а-9812/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: Чабана Б.Ю.,

від відповідача: Піскуна І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Експомобіле і Ко»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 25 березня 2011 року № 0002402310, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Експомобіле і Ко»(далі позивач, ТОВ «Експомобіле і Ко») з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 25 березня 2011 року № 0002402310, яким позивачу нараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 53 074,00 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.07.2011 р. відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість за наслідками господарських операцій з ТОВ «ТС-Фактор», оскільки податковий кредит було сформовано позивачем на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «ТС-Фактор», яке на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість.

Доводи відповідача про нікчемність угоди, укладеної з ТОВ «ТС-Фактор», позивач вважає безпідставними, оскільки рішення суду про визнання нікчемним цього правочину не приймалось, а податковий орган не має повноважень визнавати угоди недійсними.

Також позивач звертав увагу суду на те, що господарські операції з ТОВ «ТС-Фактор»мали реальний характер, оскільки отриманий від останнього товар був використаний позивачем у власній господарській діяльності.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем на порушення пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»було віднесено до складу податкового кредиту з ПДВ суму податку у розмірі 42699,00 грн., сформованого за наслідками операцій з контрагентом, яке не мало адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобовязань по поставці товарів (робіт, послуг).

Крім того, відповідно до матеріалів кримінальної справи № 99106210, що перебуває в провадженні СВПМ ДПА у Дніпропетровській області, ТОВ «ТС-Фактор»було створено невстановленими особами з метою прикриття незаконної діяльності.

Відповідач зазначав, що під час перевірки було встановлено, що операції по взаємовідносинам між ТОВ «Експомобіле і Ко»та ТОВ «ТС-Фактор»не мали реального характеру, кошти за вказаними правочинами перераховувались позивачем з метою завищення залишку відємного значення обєкту оподаткування, що свідчить про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «ТС-Фактор».

Відтак, формування позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «ТС-Фактор», на думку відповідача, суперечить пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України Закону України «Про податок на додану вартість».

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 20 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач ТОВ «Експомобіле і Ко»(код ЄДРПОУ 36756820) зареєстроване Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією 06.10.2009 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців № 10655395 від 28.07.2011 року, та перебуває на податковому обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва з 08.10.2009 року.

У період з 04.03.2011 р. по 12.03.2011 р. ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні взаємовідносин з ТОВ «ТС-Фактор»за період діяльності з 01.08.2010 року по 31.08.2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 196/23-10/36756820 від 12.03.2011 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) а.с. 8 - 16.

25 березня 2011 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення № 0002402310, яким позивачу за порушення пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» було нараховане податкове зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 53074,00 грн., з яких 42699,00 грн. - основного платежу та 10675,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 17).

Під час перевірки було встановлено, що позивачем було сформовано податковий кредит у розмірі 42699,00 грн. за наслідками операцій з ТОВ «ТС - Фактор»(код за ЄДРПОУ 33382578), яке за даними акту позапланової невиїзної перевірки від 04.02.2011 р. № 76/233/33382578, складеного ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська за результатами перевірки вказаного підприємства, здійснювало діяльність, спрямовану на надання податкової вимоги третім особам.

Крім того, перевіряючими вказано, що в провадженні СВПМ ДПА у Дніпропетровській області, перебуває кримінальна справа № 99106210, порушена за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України по факту фіктивного підприємництва, а саме створення та придбання невстановленими особами субєктів підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ «ТС-Фактор», тобто вказане підприємство використовувалось з метою прикриття незаконної діяльності.

Враховуючи зазначену обставину, відповідач прийшов до висновку, що угода, укладена ТОВ «Експомобіле і Ко» з ТОВ «ТС-Фактор», була спрямована не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а на зменшення суми податків, що підлягають сплаті до бюджету, а отже сторони діяли з метою, спрямованою на приховування отриманих доходів від оподаткування. Оскільки, на думку відповідача, така мета суперечить одному з принципів існуючого суспільного ладу, вона є суперечною інтересам держави та суспільства та підлягає визнанню недійсною із застосуванням, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України.

Відповідач вважає, що наведена інформація свідчить про відсутність факту придбання позивачем товарів (робіт, послуг) у ТОВ «ТС-Фактор»та підтверджує неможливість її фактичного отримання ТОВ «Експомобіле і Ко».

Далі по тексту Акта перевірки відповідач, посилаючись на норми Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, встановив нікчемність угод, укладених між позивачем та ТОВ «ТС-Фактор», та неправомірність віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі таких нікчемних правочинів.

За таких підстав в Акті перевірки зроблено висновок про порушення позивачем підпункту 7.4.1. та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість за серпень 2010 року на суму 42699,42 грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що у липні 2010 року між ТОВ «Експомобіле і Ко»(Покупець) та ТОВ «ТС-Фактор»(Постачальник) було укладено в усній формі Договір поставки, відповідно до якого постачальник зобовязувався поставити товар -деталі для екпозиторів АРТЕ 01, АРТЕ 01-10, АРТЕ 1-22Б.

На виконання договору, укладеного між ТОВ «Експомобіле і Ко»та ТОВ «ТС-Фактор», останнім було поставлено необхідний товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними: № ВН-7670508 від 05.08.2010 р. на суму 87601,44 грн. (ПДВ - 14600,24 грн.), № ВН-7670208 від 02.08.2010 р. на суму 92750,40грн. (ПДВ - 15458,40 грн.), № ВН-7671108 від 11.08.2010 р. на суму 75844,68грн. (ПДВ- 12640,78 грн.) а.с.21-23.

В оплату за поставлені товари ТОВ «Експомобіле і Ко»перерахувало на поточний рахунок ТОВ «ТС-Фактор»грошові кошти у загальному розмірі 256196,52 грн., повністю оплативши поставлений товар, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками з банківського рахунку позивача (а.с. 30-35).

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «ТС-Фактор» виписало позивачу податкові накладні: № 7670208 від 02.08.2010 р. на суму 92750,40 грн., в т.ч. ПДВ - 15458,40 грн.; № 7670508 від 05.08.2010 р. на суму 87601,44грн., в т.ч. ПДВ - 14600,24 грн.; № 7671108 від 11.08.2010 р. на суму 75844,68 грн., в т.ч. ПДВ - 12640,78 грн., які були складені у момент виникнення податкових зобовязань ТОВ «ТС-Фактор», тобто в момент оформлення документів, що засвідчують факт передачі товарів (видаткових накладних) а.с. 24-26.

Зазначені податкові накладні відображені позивачем в реєстрах податкових накладних, а суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у відповідному періоді.

Суми ПДВ за вищевказаними операціями віднесені позивачем до складу податкового кредиту у серпні 2010 року в сумі 42699,00 грн.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції (в т.ч. зясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 року № 168/97-ВР.

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у звязку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірних сум податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Експомобіле і Ко»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

З Акту перевірки вбачається, що позивач в податкових деклараціях з податку на додану вартість за серпень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «ТС-Фактор», та які сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням товарів (а.с. 18-20).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не повязаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або видача її особою, яка не є платником ПДВ.

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г)податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з)ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «ТС-Фактор»- був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку та мав свідоцтво про реєстрацію платника податків на додану вартість від 24 лютого 2005 року № 4025716, що підтверджується матеріалами, що надійшли на запит суду від ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (а.с.91-93).

Як вбачається з вказаних матеріалів, рішенням ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська № 6 від 23.12.2010 року свідоцтво платника ПДВ ТОВ «ТС-Фактор»було анульовано з 20 грудня 2010 року.

Тобто на момент здійснення господарських операцій та складання податкових накладних (серпень 2010 року) вказане свідоцтво було чинним і ТОВ «ТС-Фактор»мало право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів, а анулювання свідоцтва платника ПДВ, у свою чергу, не позбавляє юридичної сили податкових накладних, виданих під час його дії.

В свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинного на момент оформлення податкових накладних) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі.

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, контрагенти були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Наявні в матеріалах справи довідка № 10772108 від 10.08.2011 року (а.с. 77-81) та витяг № 10171333 від 08.06.2011 року (а.с. 48-49) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців підтверджують, що ТОВ «ТС-Фактор»станом на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.

Вирішуючи питання про реальність виконання договору з поставки товарів у ТОВ «ТС-Фактор», придбання таких товарів з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

За даними витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців від 28.07.11 року № 10655395 до основних видів діяльності ТОВ «Експомобіле і Ко»належать: «Виробництво будівельних матеріалів і конструкцій»(28.11.0), «Посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту»(51.19.0), «Інші види оптової торгівлі»(51.90.0), «Надання інших комерційних послуг»(74.87.0) а.с.144.

Судом встановлено, що придбані у ТОВ «ТС-Фактор»товари замовлялись позивачем з метою використання в подальшій господарській діяльності та були використані у такій діяльності шляхом виробництва з придбаних експозиторів торгівельного обладнання та продажу його третім особам - ПАТ «Нова лінія», ПТК ТОВ «Агромат», ТОВ «Епіцентр К», що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами, видатковим накладними, актами приймання-передачі, рахунками-фактурами та банківськими виписками (а.с. 36-41, 152-184).

Таким чином, товари що були придбані позивачем у ТОВ «ТС-Фактор», замовлялись з метою виконання позивачем своїх господарських зобовязань.

Згідно довідки за Формою № 1ДФ за 3 квартал 2010 року у трудових відносинах з ТОВ «ТС-Фактор»перебувало 6 осіб (а.с. 93), що свідчить про наявність у контрагента позивача необхідних трудових ресурсів для виконання господарських зобовязань з поставки товарів.

За даними витягу № 10171333 від 08.06.2011 року з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців основними видами діяльності ТОВ «ТС-Фактор»є: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах (код КВЕД 52.1), консультування з питань комерційної діяльності та управління (код КВЕД 74.14), інші види оптової торгівлі (код КВЕД 51.7) а.с. 48-49.

Відтак, продаж ТОВ «ТС-Фактор»товарів на користь позивача здійснювалось останнім в межах його звичайної господарської діяльності.

Враховуючи вказані вище договори та вид діяльності позивача і його контрагента, з огляду на характер поставлених ТОВ «ТС-Фактор»товарів та надані позивачем документи, у суду є підстави вважати, що господарські операції позивача з ТОВ «ТС-Фактор»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари ТОВ «Ексмобіле і Ко»були використанні ним у власній господарській діяльності.

Не приймаються судом до уваги доводи відповідача про порушення кримінальної справи за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, а саме створення та придбання невстановленими особами субєктів підприємницької діяльності, в тому числі ТОВ «ТС-Фактор».

Суд звертає увагу, що порушення кримінальної справи за фактом вчинення злочину не може бути доказом вини певної особи у вчиненні злочину. Відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідачем у свою чергу не надано доказів,що кримінальна справа № 99106210 з обвинувальним висновком була передана до суду та вирішена останнім по суті.

На переконання суду, порушення кримінальної справи за ознаками вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України, стосовно невстановлених осіб чи посадових осіб юридичної особи-контрагента не може призводити до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої юридичної особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими господарськими операціями податкові накладні.

Крім того, на запит суду Слідчим управлінням податкової міліції ДПА України у Дніпропетровській області було повідомлено (лист від 03.10.2011 р. № 29106/10/09-021), що кримінальна справа, порушена за фактом вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 205 КК України була закінчена провадженням, а матеріали справи направлені до СУ ПМ ДПА України для проведення додаткової перевірки (а.с. 200).

Відповідно до ст. 212 КПК України досудове слідство закінчується складанням обвинувального висновку або постанови про закриття справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.

Згідно ст. 225 КПК України склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу прокуророві.

З урахуванням наведених норм кримінально-процесуального законодавства та виходячи зі змісту листа СУ ПМ ДПА України у Дніпропетровській області від 03.10.2011 р. № 29106/10/09-021 суд приходить до висновку, що кримінальна справа № 99106210 не була закінчена складанням обвинувального висновку з подальшим направленням її прокурору, оскільки це б виключало направлення матеріалів справи до СУ ПМ ДПА України для проведення додаткової перевірки.

Крім того, згідно відповіді на судовий запит СУ ПМ ДПС України (№ 2а-9812/11/2670 від 29.09.2011 р.) в провадженні Головного слідчого управління ДПС України кримінальна справа № 99106210 не перебуває.

Той факт, що у позивача відсутні товарно-транспортні накладні (вказаною обставиною представник відповідача в судовому засіданні мотивував висновок про недійсність правочинів по безтоварним господарським операціям), в даному випадку не має правового значення, оскільки правилами податкового обліку не передбачено обовязковість оформлення товарно-транспортних накладних з метою віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі вартості товарів (робіт, послуг).

На думку суду, товарно-транспортні накладні мають значення для підтвердження понесених витрат або сплаченого податку на додану вартість лише у випадку, коли підприємство відносить до валових витрат або податкового кредиту кошти сплачені або витрачені саме за послуги з перевезення.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.97 р. № 363, регламентують порядок перевезення вантажів різного виду та визначають права, обов'язки і відповідальність власників автомобільного транспорту - Перевізників та вантажовідправників і вантажоодержувачів - Замовників.

Визначені Правилами документи - ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна - є обовязковими для використання авто-перевізниками з метою предявлення особам, уповноваженим здійснювати контроль на автомобільному транспорті і у сфері безпеки дорожнього руху.

Слід зазначити, що центральним податковим органом не видавались обовязкові до виконання платниками податків акти щодо підтвердження товарно-транспортними накладними та подорожніми листами в податковому обліку повязаних з господарською діяльністю отриманих автотранспортних послуг.

Законодавець не ставить в залежність невірне оформлення транспортних документів на перевезення вантажу чи їх відсутність з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість і, зокрема, визначення суми податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція наведена також в ухвалі ВАСУ від 02.06.2009 р. по справі № К-4697/07, номер у ЄДРСР 3891607.

Посилання відповідача на порушення податкового законодавства (відсутність обєктів оподаткування) у ланцюгу посередників позивача ТОВ «Елфра Дисплей»та ТОВ «Е-Восток Україна», з якими мало взаємовідносини ТОВ «ТС-Фактор», не може свідчити про відсутність у позивача права на податковий кредит.

Порушення контрагентом позивача та його постачальниками вимог податкового законодавства та дисципліни складання первинних документів не може слугувати підставою для зменшення добросовісному субєкту господарювання суми податкового кредиту з податку на додану вартість. Крім того висновки відповідача є безпідставними зважаючи на те, що досліджуючи ланцюги постачання товарів (робіт ,послуг) від контрагентів до ТОВ «Експомобіле і Ко»та зазначаючи про їх нікчемність, ДПІ у Печерському районі м. Києва не наведено даних про те, що ТОВ «Експомобіле і Ко» придбало саме товар, що був отриманий контрагентом - ТОВ «ТС-Фактор»за нікчемними правочинами зі своїми безпосередніми постачальниками по ланцюгу постачання.

При цьому, як вказано у Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 «відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом».

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «ТС-Фактор»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ТОВ «ТС-Фактор», придбавалися з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, Постанова від 9 вересня 2008 року (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР 2362425)».

З врахуванням того, що позивачем надано первинні документи, що стосуються господарської операцій за участю ТОВ «ТС-Фактор», які фактично підтверджують реальне здійснення правочину і досягнення позивачем законної мети їх здійснення - придбання на підставі цивільно-правової угоди деталі для екпозиторів (торгівельного обладнання) для здійснення господарської статутної діяльності направленої на отримання прибутку, висновки відповідача про безтоварність господарських операцій, вчинених за участю ТОВ «ТС-Фактор»з мотивів не спрямованості правочинів на реальне настання наслідків, є надуманими та такими, що ґрунтуються на припущеннях. В спірному акті перевірки та в судовому засіданні відповідачем не наведено допустимих та достатніх доказів на підтвердження умовиводу про порушення позивачем податкового законодавства.

Крім цього, необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ст.17 Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього субєкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007р. у справі „Інтерсплав проти України”).

Податковий орган не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Що стосується посилання відповідача на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «ТС-Фактор», суд дійшов висновку, що зміст зазначених правочинів не суперечить актам цивільного законодавства; а відповідач не надав доказів, які б підтверджували, що зміст угод не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обовязків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договору або приховування дійсного обєкту оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, у редакції, чинній як на момент здійснення розглядуваних господарських операцій, так і на момент винесення оскаржуваних рішень ДПІ, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно ч. 2 цієї статті є нікчемним.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини суд вважає, що податковий орган безпідставно прийшов до висновку про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ТОВ «ТС-Фактор», оскільки відсутні належні підстави вважати, що правочини між вказаними особами є такими, що порушують публічний порядок та були спрямовані на незаконне заволодіння майном держави.

Окрім цього, з 01.01.2011 року набули чинності зміни, внесені до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України чи ст. 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

В матеріалах справи відсутні докази на предмет визнання недійсними в установленому порядку вищевказаних договорів та порушення законодавства України в момент складання наявних у позивача податкових накладних.

Слід зазначити, що відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсними договорів укладених позивачем з ТОВ «ТС-Фактор»та в акті перевірки не зазначено, чи винесено обвинувальний вирок щодо будь-кого з посадових осіб та чи притягнуто будь-кого посадових осіб ТОВ «ТС-Фактор»до кримінальної відповідальності за злочини передбачені ст. 205 та ст. 212 Кримінального кодексу України щодо створення та господарської діяльності вищевказаних підприємств.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як вбачається з Акту перевірки, вказані обставини під час проведення перевірки відповідачем взагалі не досліджувались та жодні обґрунтовані доводи з цього приводу в Акті перевірки не наведено.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Експомобіле і Ко» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за серпень 2010 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем пп. 7.4.1., 7.4.5. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 42699,00 грн. є протиправним.

Враховуючи те, що податкове зобовязання визначене контролюючим органом неправомірно, то застосування штрафних (фінансових) санкцій згідно п. 123.1. ст. 123 Податкового кодексу України у розмірі 10 675,00 грн. є також протиправним.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва від 25 березня 2011 року № 0002402310 є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення - рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Експомобіле і Ко»підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають відшкодуванню судові витрати (судовий збір) з Державного бюджету України.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва № 0002402310 від 25 березня 2011 року.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Екпомобіле і Ко»судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 28 жовтня 2011 року.