Постанова № 19994048, 03.10.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 жовтня 2011 року 10:53 № 2а-10953/11/2670

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Патратій О.В. за участю секретаря судового засідання Сервачинської І.М. та представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність від 10.06.2011р.),

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 9373/9/10-209 від 07.07.2011р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Індагро Груп»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005952306 від 06 липня 2011 року,-

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Індагро Груп»(далі позивач, ТОВ «Індагро Груп») з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва (далі відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005952306 від 06 липня 2011 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 серпня 2011 року відкрито провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач безпідставно прийшов до висновку про неправомірне формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2010 року у розмірі 166900,00 грн., оскільки податковий кредит було сформовано ним на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від ТОВ «Візіон Україна», яке на момент здійснення господарських операцій було зареєстроване в якості платника податку на додану вартість.

Позивач зазначав, що висновок відповідача про заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість ґрунтується виключно на припущеннях, які матеріалами справи не підтверджуються. Також позивач вказував на те, що жодним нормативним актом України не передбачено обовязку платника податку при формуванні податкових зобовязань враховувати формування податкових зобовязань його контрагентами.

З огляду на вищевикладене позивач вважає безпідставним донарахування відповідачем податкових зобовязань з податку на додану вартість та застосування штрафних (фінансових) санкцій у загальному розмірі 200280,00 грн. згідно оскаржуваного рішення.

В судових засіданнях представник позивача позовні вимоги підтримав повністю та просив позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що під час перевірки було встановлено, що позивачем в порушення пп. 7.2.3 п. 7.2, пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», було безпідставно віднесено до складу податкового кредиту ПДВ у розмірі 166900,00 грн., сформованого за наслідками операцій з контрагентом, який згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту не подавав податкової декларації з ПДВ за серпень 2010 року та, відповідно, не включив відповідні суми податку до складу податкових зобовязань не сплатив їх до бюджету.

З огляду на вищевикладене, відповідач вважає позовні вимоги необґрунтованими та просить суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

Для надання можливості сторонам подати додаткові докази в судовому засіданні 12.09.2011 року було оголошено перерву.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 03 жовтня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, що мають значення для вирішення справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Печерському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Індагро Груп»з питань правильності нарахування та своєчасності сплати податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Візіон Україна»за період з 01.03.2010 року по 31.08.2010 року.

За результатами проведеної перевірки було складено акт № 772/23-6/34528410 від 06.10.2010 року (далі по тексту - Акт перевірки, Акт) а.с. 54-59.

22 жовтня 2010 року на підставі вказаного Акту перевірки ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення № 0008432306/0, яким позивачу, за порушення пп. 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6, п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», було нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 1893347,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 1272748,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 620599,00 грн. (а.с. 53).

За результатами оскарження прийнятого рішення в адміністративному порядку рішенням ДПА у м. Києві від 09.03.2011 р. № 2273/10/25-114 скарга позивача була задоволена частково, вказане вище податкове повідомлення рішення було скасовано в частині донарахування 1105848,00 грн. податку на додану вартість та застосування у відповідній частині штрафних (фінансових) санкцій (а.с. 28-32).

06 липня 2011 року ДПІ у Печерському районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення рішення № 0005952306, яким позивачу, на підставі вищевказаного Акту перевірки та рішення ДПА у м. Києві про результати розгляду скарги від 09.03.2011 р. № 2273/10/25-114 було нараховано суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість»у розмірі 200280,00 грн., в тому числі основного платежу у розмірі 166900,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 33380,00 грн. (а.с. 12).

Повторна скарга позивача на податкове-повідомлення рішення № 0008432306/0 від 22.10.2010 р. рішенням ДПА України від 16.05.2011 р. № 9053/6/25-0115 була залишена без задоволення.

Предметом даного судового розгляду є податкове повідомлення рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0005952306 від 06.07.2011 р.

Під час перевірки було встановлено, що ТОВ «Індагро Груп» в податковій декларації за серпень 2010 року було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ, сплаченого у складі вартості робіт (послуг) на користь ТОВ «Візіон Україна», яке згідно автоматизованої системи співставлення податкових зобовязань не подавало податкової декларації з ПДВ за серпень 2010 року, відповідно, не включило відповідні суми податку до складу податкових зобовязань не сплатило їх до бюджету.

Враховуючи викладене, відповідач зробив висновок про порушення ТОВ «Індагро Груп» підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6, пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету за серпень 2010 року на загальну суму 166900,00 грн. грн.

Окружний адміністративний суд міста Києва не погоджується з висновками Акта перевірки, що стали підставою для визначення позивачу суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, виходячи з наступних мотивів.

Матеріали справи свідчать, що 01 травня 2009 року між ТОВ «Індагро Груп»(Покупець) та ТОВ «Візіон Україна»(Постачальник) укладено Договір поставки з відстроченням платежу № 30, відповідно до якого Постачальник зобовязувався поставити Покупцю протягом строку дії цього договору паперово-білові товари та товари для школи та офісу (а.с. 60-62).

Строк дії договору було визначено до 09 травня 2010 року (п. 10.1).

Згідно додаткової угоди № 1 від 08 травня 2011 року строк дії Договору було продовжено 09 травня 2011 року.

У відповідності до умов цього договору ТОВ «Візіон Україна»було поставлено на користь позивача папір А4, 80Г/м, що підтверджується видатковою накладною №РН 082002 від 20 серпня 2010 року на суму 420000,00 грн. ( в т.ч. ПДВ 70000,00 грн.) та видатковою накладною № РН-082704 від 27 серпня 2010 року на суму 352800,00 грн. (в т.ч. ПДВ 58800,00 грн.) а.с. 74,75.

ТОВ «Візіон Україна»було надано позивачу податкову накладну № 82003 від 20 серпня 2010 року на загальну суму 420000,00 грн., в тому числі податку на додану вартість у розмірі 70000,00 грн. та податкову накладну № 827 від 27 серпня 2010 року на загальну суму 352800,00 грн., в т.ч. податку на додану вартість у розмірі 58800,00 грн., які були складені у момент виникнення податкових зобовязань ТОВ «Візіон Україна» (тобто в момент оформлення документів, що засвідчують факт передачі товару позивачу (видаткових накладних) а.с. 71, 73.

Крім того, 26 лютого 2010 року між ТОВ «Індагро Груп»(Замовник) та ТОВ «Візіон Україна»(Виконавець) було укладено Договір сервісного обслуговування № 49, відповідно до якого Виконавець зобовязувався надавати Замовнику послуги з сервісного обслуговування обладнання XEROX, перелік якого наведено в додатку до цього договору (а.с.65-68).

Згідно Додатку № 1 до вказаного договору було погоджено перелік обладнання, щодо якого виконавець зобовязувався здійснювати сервісне обслуговування (а.с. 69).

Виконання робіт за даними договорами підтверджується Актом здачі - прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-080501 від 05 серпня 2010 року на суму 228600,00 грн. (в т.ч. ПДВ 38100,00 грн.), згідно якого Виконавець передав Замовнику послуги по повному сервісному обслуговуванню обладнання XEROX з розрахунку виготовлення 635000 копій (а.с. 76).

ТОВ «Візіон Україна»було надано позивачу податкову накладну № 80501 від 05 серпня 2010 року на загальну суму 228600,00 грн., в т.ч. ПДВ 38100,00 грн., яка була складена у момент виникнення податкових зобовязань ТОВ «Візіон Україна» (тобто в момент оформлення документу, що засвідчує факт надання послуг позивачу (акту здачі-прийняття робіт) а.с. 72.

Як вбачається з матеріалів справи, розрахунки за отримані послуги ТОВ «Індагро Груп»провело шляхом передачі ТОВ «Візіон Україна»48 векселів загальною номінальною сумою 7275539,84 грн. в якості компенсації за поставлений товар, що підтверджується Актом № 1 прийому передачі векселів від 18 квітня 2011 року (а.с. 118-120).

В Акті перевірки встановлено, що ТОВ «Візіон Україна»на дату проведення перевірки не подало податкову декларацію з податку на додану вартість за березень серпень 2010 року, останню податкову декларацію з ПДВ подало за лютий 2010 року.

На момент здійснення позивачем адміністративного оскарження прийнятого відповідачем рішення, ТОВ «Візіон Україна»подало декларації з податку на додану вартість за березень липень 2010 року були подані до ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, у звязку з чим рішенням ДПА у м. Києві від 09.03.2011 р. № 2273/10/25-114 податкове повідомлення рішення № 0008432306/0 від 22.10.2010р. було скасовано в частині донарахування податку на додану вартість за березень липень 2010 року (а.с. 28-32).

Враховуючи те, що декларація з податку на додану вартість за серпень 2010 року ТОВ «Візіон Україна»станом на момент проведення перевірки не була подана, а отже останнім не було сплачено податок на додану вартість за серпень 2010 року за наслідками взаємовідносин з ТОВ «Індагро Груп», відповідач вважає, що у позивача не виникло право на формування спірного податкового кредиту згідно підпункту 7.2.1., 7.2.3., 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до завищення податкового кредиту з податку на додану вартість за серпень 2010 року на загальну суму 166900,00 грн.

Як зазначено Вищим адміністративним судом України в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби», а також у Інформаційному листі від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи:

1) встановлення факту здійснення господарської операції (в т. ч. дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції);

2) встановлення спеціальної податкової правосубєктності учасників господарської операції (в т.ч. з'ясування можливої обізнаності платника щодо можливих дефектів у правовому статусі його контрагентів);

3) встановлення звязку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку (зокрема, наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку);

4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Спеціальним законом, що визначає платників податку на додану вартість, обєкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету на час виникнення спірних правовідносин був Закон України «Про податок на додану вартість».

Вказаний Закон втратив чинність з 01.01.2011 року у звязку із вступом в дію Податкового кодексу України, однак положення даного Закону підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки він був чинним на момент здійснення розглядуваних господарських операцій та на момент формування позивачем спірного податкового кредиту.

Згідно з пунктом 1.7. статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1. статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

З аналізу вказаної правової норми та обставин справи суд приходить до висновку, що достатніми підставами для включення ТОВ «Індагро Груп»до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів (робіт, послуг); використання зазначених товарів, робіт та послуг у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у звязку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

Судом встановлено, що позивач в податковій декларації з податку на додану вартість за серпень 2010 року в складі податкового кредиту відобразив суми податку на додану вартість, в тому числі на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Візіон Україна», та які сплачені (нараховані) ним, в звязку з придбанням (оплатою) товарів та послуг (а.с. 80-95).

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до підпункту 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

За приписом підпункту 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Закон України «Про податок на додану вартість»передбачає тільки один випадок не включення до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг) - це не підтвердження таких сум податковими накладними чи митними деклараціями (підпункт 7.4.5. пункту 7.4. статті 7).

Згідно з підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку зобовязаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: а) порядковий номер податкової накладної; б) дату виписування податкової накладної; в) назву юридичної особи або прізвище, імя та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, обєм); є) повну назву отримувача; ж) ціну продажу без врахування податку; з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до вимог підпункту 7.2.4. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Як встановлено судом, на момент складання податкових накладних контрагент позивача - ТОВ «Візіон Україна» - був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, що не заперечувалось відповідачем під час розгляду справи, а тому мав право видавати податкові накладні на кожну поставку товарів (робіт, послуг); в свою чергу податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит, та копія яких знаходиться в матеріалах справи, відповідають вимогам встановленим підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно інформації, наданої ДПІ у Шевченківському районі м. Києва, свідоцтво платника ПДВ, видане ТОВ «Візіон Україна», було анульоване з 24.01.2011 року (а.с. 152), в той час як податкові накладні на користь позивача були виписані у серпні 2010 року, тобто на момент видачі податкових накладних таке свідоцтво було чинним.

Подальше анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість не позбавляє правового значення податкові накладні, які були видані ТОВ «Візіон Україна» до прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ.

Таким чином, позивачем було дотримано спеціальні вимоги щодо документального підтвердження спірних сум податкового кредиту.

Суд зазначає, що у разі, якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники товарів (робіт, послуг) були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому слід ураховувати вимоги статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», згідно з якою відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.09.2011 року № 11097385 підтверджує, що ТОВ «Візіон Україна»станом на як момент здійснення розглядуваних господарських операцій (та складання податкових накладних), так і на момент винесення рішення суду зареєстроване в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 140-142).

Відповідно до ч. 11 ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»юридична особа зобов'язана подавати (надсилати) щороку протягом місяця, що настає за датою державної реєстрації, починаючи з наступного року, державному реєстратору для підтвердження відомостей про юридичну особу реєстраційну картку про підтвердження відомостей про юридичну особу.

У разі ненадходження в установлений частиною одинадцятою цієї статті строк реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор зобов'язаний надіслати рекомендованим листом протягом п'яти робочих днів з дати, встановленої для подання реєстраційної картки, юридичній особі повідомлення щодо необхідності подання державному реєстратору зазначеної реєстраційної картки.

У разі неподання юридичною особою протягом місяця з дати надходження їй відповідного повідомлення реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей датою, яка встановлена для чергового подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу (ч. 14 ст. 19 Закону).

З вказаного вбачається, що юридична особа повинна здійснювати щорічне підтвердження відомостей, які вносяться Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у випадку нездійснення такого підтвердження державним реєстратором вноситься запис про відсутність підтвердження зазначених відомостей.

Як вбачається з запису № 5, зазначеного у Довідці з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 12.09.2011 року № 11097385, запис про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу стосовно ТОВ «Візіон Україна»було внесено до Єдиного державного реєстру лише 08.11.2010 року (а.с. 141), тобто після здійснення господарських операцій та складання податкових накладних на користь позивача.

Запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням стосовно ТОВ «Візіон Україна»до Єдиного державного реєстру не вносились, місцезнаходженням підприємства вказано: м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44, відтак в силу положень статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»такі відомості вважаються достовірними, тому доводи відповідача щодо зворотного не приймаються судом до уваги.

Вирішуючи питання про реальність виконання та отримання позивачем послуг та придбання таких послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, суд зазначає наступне.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Пункт 1.32. статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 29.09.2011 року № 11269087, ТОВ «Візіон Україна»здійснює наступні види діяльності: дослідження конюнктури ринку та виявлення суспільної думки; інші види діяльності у сфері розроблення програмного забезпечення; інші види оптової торгівлі; консультування з питань комерційної діяльності та управління; надання інших комерційних послуг.

За даними довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії АА № 204892 від 09.09.2009 року ТОВ «Індагро Груп»здійснює наступні види діяльності: виробництво паперових канцелярських виробів; інша поліграфічна діяльність; оптова торгівля папером, картоном, книгами, журналами та канцелярським приладдям; оптова торгівля компютерами, периферійними пристроями та програмним забезпеченням; інші види оптової торгівлі (а.с. 109).

Матеріали справи свідчать, що товари, придбані у ТОВ «Візіон Україна», фактично замовлялися позивачем з метою використання у власній господарській діяльності. Так, отриманий за договорами папір було направлено на виробництво бланкової продукції на підставі Накладної вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів за формою № М-11, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 154).

Виготовлена продукція була відчужена третім особам, що підтверджується наявними в матеріалах справи накладними на передачу готової продукції № 34 від 06.09.2010 року, №37 від 13.09.2010 року, № 40 від 27.09.2010 року, № 48 від 20.10.2010 року, № 56 від 16.11.2010 року (а.с. 155-159).

Послуги по сервісному обслуговуванню обладнання XEROX були отримані позивачем від ТОВ «Візіон Україна»з метою виконання своїх зобовязань перед третіми особами, зокрема, перед ТОВ «Фолгат ФТК».

Згідно укладеного між позивачем та ТОВ «Фолгат ФТК»Договору № 21 від 01.01.2009 р. позивач зобовязувався, зокрема, здійснювати сервісне обслуговування печатної техніки. Надання позивачем відповідних послуг підтверджується Актом про надання послуг № 04082 від 09.08.2010 р. (а.с. 132).

З вищенаведеного вбачається, що договори, укладені з ТОВ «Візіон Україна»були укладені позивачем в межах здійснення звичайної для нього діяльності та з метою виконання своїх зобовязань перед замовниками (покупцями).

Таким чином, викладене підтверджує, що господарські операції позивача з ТОВ «Візіон Україна»є реальними та підтверджуються необхідними документами, а товари, що придбавалися позивачем у ТОВ «Візіон Україна», придбавались з метою використання та були використані позивачем у власній господарській діяльності, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

В інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10 «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»Вищий адміністративний суд України зазначив: «…у чинному законодавстві України відсутнє визначення поняття «добросовісний платник податків». Так само законодавство не містить певних критеріїв добросовісності платника податків. Водночас, слід визнати обґрунтованим застосування на практиці цього підходу, оскільки подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку у галузі оподаткування навіть за наявності певних прогалин у законодавстві.

У разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву у їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року».

Відповідачем під час розгляду не надано будь-яких доказів та не зазначено будь-яких обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення цих операцій.

Посилання відповідача на відсутність у ТОВ «Візіон Україна»основних засобів та найманих працівників не може бути взяте судом до уваги на підтвердження безтоварності угод з огляду на наступне.

Суд зазначає, що чинним законодавством України не передбачено, що господарська діяльність може здійснюватись субєктом господарювання лише шляхом використання праці власних найманих працівників та лише з використанням власних основних фондів та інших матеріальних активів.

Виконання господарських зобовязань могло здійснюватись ТОВ «Візіон Україна»за посередництвом третіх осіб або залучення осіб, які працювали на умовах цивільно-правових угод тощо. Відповідачем не було надано беззаперечних доказів, які б підтверджували, що відсутність персоналу на вказаному підприємстві унеможливлювала виконання останнім цивільно-правових зобовязань за договорами, укладеними з ТОВ «Індагро Груп»або що наявність найманого персоналу є необхідною умовою для надання таких послуг.

Враховуючи характер здійснюваних між сторонами операцій продаж паперу та сервісне обслуговування копіювального обладнання виконання таких договорів не вимагало від виконавця наявності основних фондів або спеціального технічного або управлінського персоналу.

Суд зазначає, що під час проведення перевірки відповідачем не було здобуто жодного доказу на підтвердження того, що виконання вищевказаних робіт (послуг) не мало реального характеру, а дії сторін були спрямовані лише на збільшення податкової вигоди.

Зокрема, з наданих відповідачем та витребуваних судом доказів не вбачається, що органами ДПС проводилась перевірка контрагента позивача на предмет повноти нарахування та сплати ним податкових зобовязань по господарським операціям; доказів притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб ТОВ «Візіон Україна»за вчинення злочинів, передбачених статтями 191, 205, 212 Кримінального кодексу України (що підтверджується вироком суду, який набрав законної сили); неможливість реального здійснення позивачем чи його контрагентом зазначених операцій тощо.

В контексті наведеного суд зазначає, що під час розгляду справи відповідач не навів жодних обставин та доказів, які б свідчили про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності сторін цих операцій, незвичності цих операцій для цих осіб, збитковості здійснених операцій, або інших обставин, які б в сукупності могли свідчити, про фіктивність вчинених операцій, відсутність факту поставки робіт/послуг, а також того, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру), а дії позивача та його контрагенту були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Як вбачається з Акту перевірки, вказані обставини під час проведення перевірки відповідачем взагалі не досліджувались та жодні обґрунтовані доводи з цього приводу в Акті перевірки не наведено.

З приводу посилання представника відповідача на те, що розрахунки між позивачем та ТОВ «Візіон Україна»були неправомірно проведені шляхом передачі векселів, оскільки укладені договори не містять умови про застосуванням вексельної форми розрахунків суд зазначає, що розрахунки із застосування векселів були проведені позивачем 18.04.2011 року, тобто після проведення перевірки.

Як вбачається зі змісту Акта перевірки, обставини щодо дотримання порядку вексельної форми розрахунків між позивачем та ТОВ «Візіон Україна»податковим органом під час проведення перевірки не досліджувались та, відповідно, не враховувались під час прийняття оскаржуваного рішення.

Фактично, згідно висновків Акту перевірки, які стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення, єдиною підставою для донарахування позивачу податкових зобовязань було неподання контрагентом позивача ТОВ «Візіон Україна»податкової звітності з ПДВ за серпень 2010 року. Обставини щодо вексельної форми розрахунків під час проведення перевірки відповідачем не досліджуватись

Тобто представником відповідача в судовому засіданні було розширено підстави прийняття оскаржуваного рішення, що, на думку суду, є не допустимим, оскільки в силу статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративним судом під час вирішення спору перевіряється, чи діяв відповідач, як суб'єкт владних повноважень під час прийняття рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, посилання відповідача на обставини, які не досліджувались відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення та які виникли після цього суд вважає безпідставним.

Крім того, суд зазначає, що умова про застосування вексельної форми розрахунків могла міститися у додаткових угодах до договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Візіон Україна», однак вказана обставина повинна досліджуватись податковим органом під час проведення перевірки позивача та виходить за межі судового розгляду у даній справі.

Відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг);

Згідно з абзацом третім пункту 4.8 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», для цілей оподаткування згідно з цим Законом, векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Таким чином, у відповідності до п. 4.8 ст. 4, пп. 7.5.1, п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»передані ТОВ «Індагро Груп»у квітні 2011 року векселі не змінюють суму податкового кредиту (або податкового зобов'язання) підприємства з податку на додану вартість та не впливають на правомірність формування податкового кредиту за серпень 2010 року, оскільки в даному випадку підставою для включення позивачем сум ПДВ, нарахованих у складі вартості товарів та послуг, отриманих від ТОВ «Візіон Україна», були податкові накладні, які були отримані позивачем у серпні 2010 року.

З приводу дотримання позивачем спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту з податку на додану вартість суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість»не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3. Закону України «Про податок на додану вартість»податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.6. Закону України «Про податок на додану вартість»передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Отже, Закон України «Про податок на додану вартість»визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду, це: не повязаність здійсненої операції з господарською діяльністю, фіктивність операцій, відсутність поставки, та відсутність у платника податків на момент перевірки податкових накладних або її видача її особою, яка не є платником ПДВ.

В свою чергу пунктом 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 затвердженим в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинного на момент складання податкових накладних), визначено один випадок недійсності податкової накладної, а отже і неможливості формування на її підставі податкового кредиту якщо вона заповнена іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто якщо вона заповнена особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі.

При цьому, відповідно до підпункту 7.2.8. Закон України «Про податок на додану вартість»за наявності оригіналу податкової накладної, навіть у випадку невключення її до реєстру отриманих податкових накладних, наведене не є підставою для відмови у зарахуванні суми податку, визначеної у такій податковій накладній, до складу податкового кредиту такого платника податку, на що вказує ДПА України у своєму листі від 14.10.2010 р. № 502/4/16-1510.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що податкові накладні видані за оподатковуваною операцією за ставкою 20%, що відповідає вимогам і правилам п/п. 3.1.1., п. 4.1., п. 4.5., пп. 6.1.1. Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час їх видачі та виникнення спірних правовідносин).

Зазначена податкова накладна, видана позивачу ТОВ «Візіон Україна», за формою та змістом відповідає вимогам, встановленим наведеним Законом та Порядком заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 р. за № 233/2037 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) стосовно порядку оформлення та підстав їх видачі, наведені в ній дані відповідають та кореспондуються з даними видаткових накладних та актів виконаних робіт.

Враховуючи викладене, суд вважає, що ТОВ «Індагро Груп» правомірно сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за серпень 2010 року, а висновок Акта перевірки про порушення позивачем підпункту 7.2.1., 7.2.3., 7.2.6. пункту 7.2. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»є помилковим, відтак визначення суми податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 166900,00 грн. відповідно до податкового повідомлення-рішення № 0005952306 від 06.07.2011 р. є протиправним.

Відповідно до пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинного на час прийняття оскаржуваного рішення) штрафні санкції накладаються на платника податків за порушення податкового законодавства.

Оскільки суд встановив відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, то накладення штрафних санкцій на підставі підпункту 17.1.3. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у розмірі 33380,00 грн. згідно вказаного вище рішення є також протиправним.

Додатково до викладеного Окружний адміністративний суд міста Києва також зазначає, що використання відповідачем інформації з компютерних автоматизованих інформаційних систем «Співставлення податкових зобовязань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України»суперечить положенням Закону України «Про державну податкову службу в Україні», з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»(у редакції, чинній на момент проведення перевірки) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обовязкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус субєктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обовязок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обовязкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).

За визначенням пункту 1.2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327 (чинного на момент проведення перевірки), невиїзною документальною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні органу державної податкової служби на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Виходячи з викладеного, Закон встановлює, що документальну невиїзну перевірку необхідно та достатньо здійснювати на підставі поданих платником податку документів, а саме податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів) незалежно від способу їх подачі.

Як видно зі змісту Акта перевірки, відповідачем проводилася саме документальна невиїзна перевірка позивача. Тобто така перевірка мала проводитися в приміщенні органу державної податкової служби та лише на підставі поданих позивачем податкових декларацій, звітів та інших документів, повязаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обовязкових платежів), незалежно від способу їх подачі.

Крім того, закони України з питань оподаткування, зокрема, Закони України «Про державну податкову службу в Україні», «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(чинний но момент проведення перевірки), «Про податок на додану вартість»не містять посилань на компютерні автоматизовані інформаційні системи, на підставі інформації з яких податковий орган може встановлювати порушення податкового законодавства платником податків.

При цьому, суд окремо зазначає, що само по собі співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту на рівні ДПА в розумінні наведених норм Закону про ПДВ не є підставою для позбавлення платника податків на податковий кредит (не є правомірним доказом завищення податкового кредиту), а отже невизнання відповідачем податкового кредиту за результатами «співставлення»не відповідає вимогам закону та є протиправним, а податкові повідомлення-рішення, ухвалені відповідачем за результатами такого «співставлення»є незаконними.

Суд, вирішуючи спір, також враховує, що відповідачем не надано акту зустрічної перевірки контрагента позивача, який би свідчив про протиправний характер вищезгаданих господарських операцій або взагалі діяльності цієї особи.

Враховуючи викладене, податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0005952306 від 06 липня 2011 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, ДПІ у Печерському районі м. Києва не доведена правомірність та обґрунтованість прийняття спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ТОВ «Індагро Груп»підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі міста Києва № 0005952306 від 06 липня 2011 року.

3. Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Індагро Груп»судові витрати у розмірі 3,40 грн. (три гривні сорок копійок).

Постанова відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Патратій О.В.

Повний текст постанови складено та підписано: 07 жовтня 2011 року.