Постанова № 19994024, 15.09.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 вересня 2011 року16:40 № 2а-9153/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Арсірія Р.О. , суддів Амельохіна В.В. Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Шмігель Т.В. вирішив адміністративну справу

за позовомДочірнього підприємства закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг "Тегра Україна ЛТД"

доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

проскасування податкового повідомлення - рішення № 0000320702 від 12.04.11

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м.Києва від 15 квітня 2011 року № 0000320702.

Позовні вимоги мотивовані тим, що правомірність заявлених позивачем до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість підтверджена довідками відповідача про результати позапланових виїзних документальних перевірок з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а також відсутністю належних та допустимих доказів, які б свідчили про нікчемність укладених позивачем правочинів чи про відсутність під час їх укладання мети настання реальних наслідків, передбачених такими правочинами. З огляду на це будь-які законодавчі підстави для зменшення позивачу бюджетного відшкодування відсутні. Тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на висновки, викладені в Акті перевірки, про порушення позивачем публічного порядку внаслідок укладення правочинів з його контрагентами, з якими повязані суми податку, заявлені до бюджетного відшкодування, а також укладання таких правочинів без мети настання реальних наслідків, передбачених такими правочинами.

Відповідач просив суд у позові відмовити.

Позивач змінив позовні вимоги та просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення від 15.04.2011 № 0000320702 у повному обсязі та визнати дії відповідача в частині зменшення суми відємного значення за листопад 2010 року на суму податку на додану вартість в розмірі 1956276,00 грн. та за грудень 2009 року на суму 486001,64 грн. протиправними та такими, що не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

З 30.03.2011 року по 31.03.2011 Відповідачем була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань достовірності нарахування позивачем суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок

за серпень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.07.2009 по 30.07.2009,

за вересень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.08.2009 по 30.08.2009,

за листопад 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.10.2009 по 30.10.2009,

за грудень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.11.2009 по 30.11.2009р.,

за червень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.05.2010 по 31.05.2010,

за липень 2010 р., яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.06.2010 по 30.06.2010,

за серпень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.07.2010 по 31.07.2010,

за вересень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.08.2010 по 31.08.2010,

за жовтень 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.09.2010 по 30.01.2010 року,

за листопад 2010 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалась в період з 01.10.2010 по 31.10.2010 року.

Результати перевірки оформлені Актом про результати документальної невиїзної перевірки від 31.03.2011 №33/07-02/21670383.

В акті перевірки відповідачем було встановлено порушення позивачем вимог пп.7.4.1. п 7.4., п.п.7.7.1, п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке призвело до:

завищення суму бюджетного відшкодування за серпень 2009 р. на суму ПДВ 582801грн., за жовтень 2009 р. на суму ПДВ 751 406 грн., за листопад 2009 р. на суму 1 197 167 грн., за грудень 2009 р. на суму 558 245 грн., за червень 2010 р. на суму 44 555 грн., за липень 2010 р. на суму 389 846 грн., за серпень 2010 р. на суму 98 943 грн., за вересень 2010 року на суму 319 936 грн., за жовтень 2010 року на суму 648 302,65 грн., за листопад 2010 року на суму 4 171 475 грн.»; завищення суми від'ємного значення за листопад 2010 р. на суму ПДВ 1 956 276 грн. та за грудень 2009 року суму ПДВ в розмірі 486 001,64 грн.

06.04.2011 позивач надав заперечення до Акту перевірки.

Листом від 12.04.2011 №14813/10/07-211 за результатами розгляду заперечень позивача висновки акта документальної невиїзної перевірки відповідач залишив без змін.

На підставі даного Акту перевірки Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15 квітня 2011 року № 0000320702, згідно якого позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 8762677,00 грн.

За результатами розгляду скарги позивача на вказане вище повідомлення-рішення, відповідачем прийнято Рішення про результати розгляду первинної скарги від 17.06.2011 №6461170/25-114, яким податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а первинну скаргу - без задоволення.

Як вбачається з Акта перевірки, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування за вказані періоди, не підлягають відшкодуванню оскільки договори укладені позивачем з його контрагентами: ПП «Фрегат-1», ПП «Авант», ТОВ «Шторм», ПП «Ранокс», СГФО ОСОБА_1, ПП «Піар-квадрат», ПП «Калісто», ТОВ «Агроюг-Сервіс», є такими, що укладені без мети настання реальних наслідків, оскільки встановлено відсутність придбання товарно-матеріальних цінностей.

З огляду на це, відповідачем зроблено висновок, що укладені позивачем договори є такими, що порушують публічний порядок (ст.228 Цивільний кодексу України) та є недійсними (ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України). При цьому, відповідач також посилався на ч.1 ст.207 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні представник відповідача, підтверджуючи зазначені в акті перевірки висновки, зазначив, що підґрунтям для них став сумнів відповідача щодо дійсності договорів, які укладалися ПП «Фрегат-1», ПП «Авант», ТОВ «Шторм», ПП «Ранокс», СГФО ОСОБА_2, ПП «Піар-квадрат», ПП «Калісто», ТОВ «Агроюг-Сервіс»з їхніми контрагентами.

Так, згідно Акта перевірки (стор. ) контрагентами контрагентів позивача, а також їх контрагентами, були платники, які зняті з обліку платників податків, або ті, що не подавали податкову звітність.

Разом з тим, на вимогу суду відповідачем не було надано ні доказів про визнання недійсними чи нікчемними договорів, які укладалися ПП «Фрегат-1», ПП «Авант», ТОВ «Шторм», ПП «Ранокс», СГФО ОСОБА_1, ПП «Піар-квадрат», ПП «Калісто», ТОВ «Агроюг-Сервіс»з їхніми контрагентами, ні переліку таких договорів.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). До оспорюваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим право чином (фіктивний правочин). Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Суд звертає увагу, що оцінюючи укладені позивачем правочини, відповідач зробив висновок про їх нікчемність з огляду на ч.1 ст. 228 Цивільного кодексу України.

Згідно з цією нормою, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК).

Разом з тим, доводи, якими відповідач, обґрунтовує порушення позивачем публічного порядку, відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України та ст. 234 Цивільного кодексу України, є приводом для звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним.

Зазначені норми недійсність господарського зобовязання повязують з наступним:

1)невідповідністю вимогам закону;

2)вчинення з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства;

3)укладення учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності);

4)відсутність наміру створення правових насідків

Жодна з цих обставин позивачем не доведена.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника або фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність такої мети у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком суду.

Доказів, які б свідчили про наявність у позивача чи його контрагентів наміру на вчинення правочину, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, позивачем не доведено.

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на час виникнення у позивача права на бюджетне відшкодування, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.7.2 п.7.7. ст.7 цього Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту кожного наступного податкового періоду лише в частині суми податку фактично сплаченої отримувачем постачальникам товарів (послуг) та при імпорті і включається до розрахунку бюджетного відшкодування наступного звітного періоду.

Згідно з п.п. 7.7.4 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.

Підпунктом 7.7.5 пункту 7.7 ст. 7 цього Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування було зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого ж строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Відповідно до п.п. 7.7.7 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо за наслідками документальної невиїзної (камеральної) або позапланової виїзної перевірки (документальної) податковий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий податковий орган:

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною податковим органом внаслідок проведення таких перевірок, податковий орган надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з'ясування внаслідок проведення таких перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови у наданні бюджетного відшкодування.

Відповідно до оскаржуваного позивачем податкового повідомлення-рішення, відповідач зменшив заявлену позивачем суму бюджетного відшкодування на 8762677 грн.

Згідно з абз. 9-13 Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Водночас податкові органи не позбавлені права звернутися до адміністративного суду з вимогою про визнання недійсним правочину, укладеного між останнім у ланцюгу постачань платником податку та його контрагентом, з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та стягнення в дохід держави коштів, одержаних сторонами оспорюваного правочину за такими угодами, як це установлено частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України.

Під час розгляду справи відповідачем, який є субєктом владних повноважень у податкових правовідносинах, не було надано суду доказів, які б свідчили про відсутність реального вчинення господарських операцій позивачем та його контрагентами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що рішення відповідача про зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування не ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому є протиправним.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Це означає, що у будь-яких спорах з субєктом владних повноважень ( у тому числі і у спорах, що виникають з податкових правовідносин) зазначене завдання судочинства не повинно нівелюватися, а суд повинен ретельно перевіряти доводи податкового органу. Крім того, зазначене вище завдання адміністративного судочинства реалізується через призму ст.ст.11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд під час розгляду справи витребовував у відповідача докази, які б могли підтвердити нікчемність чи фіктивність укладених позивачем правочинів та наявність мети, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Як вже зазначалося вище, таких доказів позивач не надав.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.ст. 69, 70 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач по справі, як субєкт владних повноважень, не виконав покладеного на нього обовязку щодо доказування.

Враховуючи вищезазначене, суд всебічно, повно та обєктивно, за правилами, встановленими ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представника позивача по справі, вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Дочірнього підприємства закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг "Тегра Україна ЛТД" задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення ДПІ у Печерському районі м. Києва № 0000320702 від 15 квітня 2011 року.

Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Дочірнє підприємство закритого акціонерного товариства Теувес Холдінг "Тегра Україна ЛТД" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Головуючий Суддя Арсірій Р.О.

Судді В.В. Амельохін Келеберда В.І.