Постанова № 19993974, 06.07.2011, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

06 липня 2011 року 16:10 № 2а-123/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Арсірія Р.О. при секретарі судового засідання Розсошко К.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Еф Ай ЕМ Ріелті"

до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м.Києва

проскасування повідомлення - рішення № 000288232/0, № 0002892320/0 Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про скасування податкового повідомлення-рішення від 06.12.2010 № 0002882320/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств та податкове повідомлення-рішення від 06.12.2010 № 0002892320/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржувані рішення суперечать законодавству з питань оподаткування та прийняті відповідачем поза межами наданої йому компетенції на підставі хибних висновків про фіктивність укладених позивачем договорів з ТОВ “С.ДЖ.Р. Груп” та ТОВ «Діварос Софт».

Відповідач проти позову заперечував, посилався на те, що під час перевірки було встановлено, що укладені позивачем договори з ТОВ “С.ДЖ.Р. Груп” та ТОВ «Діварос Софт»є нікчемними, укладені без мети настання реальних наслідків, що призвело до заниження податку на додану вартість та податку на прибуток підприємств.

За результатами розгляду документів і матеріалів поданих сторонами, пояснень їхніх представників, Окружний адміністративний суд м. Києва, встановив:

Відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка позивача з питання правильності нарахування та своєчасності сплати податку на прибуток та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ “С.ДЖ.Р. Груп” жовтень 2008 року та ТОВ «Діварос Софт»за червень 2010 року.

Результати перевірки оформлені Актом № 240/23-20/33061840 від 24.11.2010.

Під час перевірки податковим органом встановлено, що ТОВ “С.ДЖ.Р. Груп” є фіктивним підприємством, що підтверджується поясненнями ОСОБА_1, як свідка у кримінальній справі № 69-107. Так, в акті перевірки зазначено, що ОСОБА_1 пояснив, що він не мав ніякого відношення до діяльності підприємства ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп», документи, що стосуються фінансово-господарської діяльності він не підписував та не уповноважував на це будь-яких осіб. Підприємство було зареєстроване на імя ОСОБА_1 за пропозицією ОСОБА_2 за грошову винагороду, який пообіцяв, що підприємство буде використано для конвертації діяльності та ніяких документів підписувати не потрібно (стор. 7 Акта перевірки).

Також в Акті перевірки зазначено, що виписані ТОВ «С.ДЖ.Р.Груп» податкові накладні не відповідають вимогам чинного законодавства та не дають права на формування податкового кредиту позивачем.

Щодо укладеного позивачем з ТОВ «Діварос Софт»договору від 01.06.2010 №0106/10 про надання клінінгових послуг, то в Акті перевірки зазначено, що ТОВ «Діварос Софт»востаннє подавало звітність за липень 2010 року, за місцезнаходженням відсутнє, має ознаки фіктивності, загальна чисельність працюючих 0 осіб.

Відповідач посилався на те, що позивач фактично не отримував послуг від ТОВ «Діварос Софт».

06.12.2010 відповідачем прийняті повідомлення-рішення № 0002882320/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на прибуток підприємств №0002892320/0 про визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки позивач занизив податок на додану вартість за жовтень 2008 року на 806грн., за червень 2010 року на 60103,40 грн., а також занизив податок на прибуток підприємств на суму 1008 грн. за ІVквартал 2008 року та 75129 грн. за ІІ квартал 2010 року.

Суд критично оцінює доводи відповідача про фіктивність укладених позивачем з ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»та з ТОВ «Діварос Софт»договорів, з огляду на те, що вони не ґрунтуються на приписах ст.234 Цивільного кодексу України. Згідно з цією статтею Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідачем не доведено безтоварності вказаних правочинів та не надано відповідних судових рішень, якими укладені позивачем з ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»та з ТОВ «Діварос Софт»визнано недійсними.

Посилаючись на положення ст.228 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на час укладення позивачем договорів з ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»та з ТОВ «Діварос Софт»), відповідач не надав суду доказів наявності мети, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, встановлення особи чи осіб, що мали таку мету, а також не доведено в чому саме має місце порушення публічного порядку.

Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК:

1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина;

2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Суд критично сприймає посилання представника відповідача на Акт перевірки, оскільки в ньому викладено зміст постанови слідчого Слідчого управління податкової міліції ДПА України про порушення кримінальної справи № 69-107 відносно директора ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ч.5 ст.191 Кримінального кодексу України.

Зазначені висновки органу попереднього слідства підлягають доведенню в судовому засіданні по відповідній кримінальній справі з дотриманням вимог ч.2 ст.2 Кримінального кодексу України і, до набрання законної сили вироком, не мають юридичної сили.

Таким чином судом встановлено, що вина ОСОБА_1, виражена в намірі порушити публічний порядок під час укладання договору від імені ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»не доведена.

При цьому, суд звертає увагу, що наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок передбачені в статті 216 Цивільного кодексу України. Разом з тим, оскільки укладені позивачем з ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»та з ТОВ «Діварос Софт»правочини є господарськими договорами, то при визнанні їх недійсними наслідки, що підлягають застосуванню передбачені у ст. 208 Господарського кодексу України. Зазначені в цій статті наслідки визнаного недійсним господарського зобовязання є одним з видів адміністративно-господарських санкцій, що застосовуються до субєкта господарювання за вчинення господарських правопорушень. З огляду на це, при встановлені у визначеному законом порядку факту недійсності господарського договору до субєкта/субєктів господарювання, що його вчинили, має бути застосована адміністративно-господарська санкція, передбачена ст.208 Господарського кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, встановивши під час проведення перевірки, що вчинені позивачами правочини з ТОВ «С.ДЖ.Р. Груп»та з ТОВ «Діварос Софт»мають ознаки фіктивного та/або нікчемного правочину, не вжив передбачених чинним законодавством заходів не звернувся до суду про визнання таких правочинів недійсними (у разі його фіктивності) та не звернувся до суду про застосування наслідків нікчемного правочину.

З огляду на вище викладене, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами наявності обставин, які були покладені ним в основу висновків про заниження позивачем податкового зобовязання з податку на додану вартість.

Відповідно до п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно зі ст. 8 цього Закону бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з ч.7 ст.8 зазначеного Закону головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку підприємства (далі - бухгалтер), зокрема, організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій.

Відповідно до ст.9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Таким чином, субєкт господарювання зобовязаний обліковувати всі здійснені ним господарські операції відповідно первинних документів.

Згідно з п. 2.15 Положення первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Відповідно до п.2.16 Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам. Такі документи повинні бути передані керівнику підприємства, установи для прийняття рішення.

Під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів, які б свідчили про суперечність первинних документів податкової накладної, отриманої позивачем від ТОВ “С.ДЖ.Р. Груп” за жовтень 2009 року нормативно-правовим актам.

З огляду на це, у позивача не було жодних правових підстав порушувати порядок ведення бухгалтерського обліку та не приймати до виконання податкову накладну від ТОВ “С.ДЖ.Р. Груп” за жовтень 2008 року та від ТОВ «Діварос Софт»за червень 2010 року ..

Згідно з п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).

Згідно з п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України „Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 зазначеного закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснював нараховування податкового кредиту з дати отримання ним податкової накладної, що цілком узгоджується з зазначеними вище вимогами Закону України „Про податок а додану вартість”.

З огляду на це, відсутні підстави для донарахування позивачу податкового зобовязання з податку на додану вартість та зменшення заявленої ним суми податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

З досліджених судом під час розгляду справи доказів було встановлено, що оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення суперечить положенням ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідачем не були спростовані належними та допустимими доказами доводи позивача про протиправність та необґрунтованість оскаржуваного рішення.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

Наданими представником відповідача поясненнями та доказами доводи позивача не були спростовані.

Керуючись ст. ст. 60, 69-71, 94, 160-165, 167, 171, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Еф Ай ЕМ Ріелті" задовольнити повністю.

Скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Святошинському районі м.Києва, № 0002882320/0 від 06.12.2010 та № 0002892320/0 від 06.12.2010.

Судові витрати в сумі 3,40 грн. присудити на користь Товариство з обмеженою відповідальністю "Еф Ай ЕМ Ріелті" за рахунок Державного бюджету України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Арсірій Р.О.