Постанова № 19993750, 20.10.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

20 жовтня 2011 р. № 2-а- 12200/11/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кухар М.Д., суддів: Старосєльцевої О.В., Сліденка А.В.,

при секретарі - Тайцеві А.Л.,

за участю: представника позивача - Бондар О.М.,

представника позивача - Голик О.В.,

представника позивача - Бондаренко В.В.,

представника відповідача - Кізілова О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віконт Плюс" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віконт Плюс" звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд, з урахуванням уточнень, скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі міста Харкова від 29.03.2011р. №00000102320 та від 29.03.2011р. №0000092320. В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив наступне. Відображені в акті перевірки від 02.02.2011р. №516/232/35476374 висновки податкового органу про вчинення ТОВ "Віконт Плюс" порушень є помилковими. Позивач стверджував, що у спірних правовідносинах податок на додану вартість і податок на прибуток обчислював правильно, господарські операції з контрагентами мали реальний характер, були здійснені за правочинами, які повністю відповідають вимогам закону, первинні документи оформлені належним чином.

В судовому засіданні представники позивача підтримали вимоги і доводи заявленого позову, просили суд прийняти рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні проти адміністративного позову заперечував, вважав його безпідставним та необґрунтованим, надав заперечення на адміністративний позов, в якому виклав свою позицію проти доводів позивача та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, оскільки зазначив, що згідно з висновками акту перевірки від 02.02.2011р. №516/232/35476374 позивач не надав первинні документи з контрагентами ТОВ «Лідер-торг», ТОВ «Метаторг 2009», які б підтверджували факт надання послуг, а також указав на те що ТОВ «Гравіторг» і ТОВ «Глорія фарм груп» не подали в строк податкові декларації й не задекларували свої податкові зобов'язання, у позивача немає транспортних засобів, встаткування, основні постачальники позивача мають ознаки фіктивності, а також те що до останнього необхідно застосувати звичайні ціни.

Суд, вислухавши представників позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

З 28.10.2010р. по 26.01.2011р. ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова була проведена планова виїзна перевірка ТОВ "Віконт Плюс" (код 35476374) з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період 18.08.2008р. по 30.06.2010р., валютного законодавства за період з 18.08.2008р. по 30.06.2010р.

За результатами перевірки складено акт від 02.02.2011р. №516/232/35476374.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ "Віконт Плюс" вимог пп.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”, вимог п.5.1 п.п.5.2.1, п.5.2, п.п.5.4.4, п.п.5.4.8, п.5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.123.1 ст.123, п.198.3 ст.198 ПК Украйни.

На підставі акту перевірки 29.03.2011 р. ДПІ у Червонозаводському районі м. Харкова було прийнято податкове повідомлення-рішення №00000102320 про визначення суми податкового зобовязання по податку на додану вартість в розмірі 10319187грн. та суми штрафу у розмірі 2579796,75грн. та податкове повідомлення-рішення №0000092320 про визначення суми податкового зобовязання по податку на прибуток в розмірі 199125грн. та суми штрафу у розмірі 49781,25грн.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість викладених в акті висновків відповідача і винесених на підставі таких висновків спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд зазначає наступне.

З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені субєктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій субєкта владних повноважень, а правовим мотивування спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст.6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст.8 Конституції України принципу верховенства права.

За таких обставин, при вирішенні справи суду належить перевірити обґрунтованість судження ДПІ про порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ” з мотивів неможливості включення до складу податкового кредиту сум по операціям з підприємством, яке не задекларувало свої податкові зобовязання з податку на додану вартість за період взаємовідносин з ТОВ "Віконт Плюс".

Суд зазначає, що за правилом п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України “Про ПДВ” податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобовязань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що відповідачем в ході розгляду справи не доведена відсутність у спірних правовідносинах обставин, з якими п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України "Про ПДВ" пов'язує виникнення податкових зобов'язань.

Окрім того, суд зауважує, що приписи п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" регламентують виключно діяльність особи, на яку законом покладено обов'язок скласти податкову накладну, тобто продавця (постачальника) товарів (робіт, послуг). За наявними у справі документами позивач у спірних правовідносинах здійснював навпаки придбання товарів (робі, послуг), а отже об'єктивно не міг вчинити порушення п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ".

За таких обставин, слід дійти висновку, що судження податкового органу про порушення позивачем п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України "Про ПДВ" не знайшло свого підтвердження в ході судового розгляду.

Стосовно судження податкового органу про порушення ТОВ "Віконт Плюс" п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ” суд зазначає таке.

Відповідно до вказаної норми закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Оцінивши наявні в справі докази, суд відмічає, що сторонами не заперечується, а матеріалами справи додатково підтверджено факт укладання між позивачем та ТОВ "Глорія Фарм Групп", ТОВ «Гравіторг» договорів купівлі продажу: договір купівлі-продажу № 12/04-1 від 12.04.11р., договір купівлі-продажу № 01/12-2 від 01.12.09р., предметом яких є продаж засобів захисту рослин позивачу.

Витребувані судом та приєднані до справи документи платіжні доручення з 1) ТОВ «Глорія Фарм Групп»: №123 від 30.06.10р на суму 464000,00грн., №165 від 28.07.10р.на суму 170000,00 грн, №175 від 04.08.10р.на суму 351000,00 грн, №176 від 05.08.10р. на суму 223000,00 грн, №178 від 09.08.10р на суму 190000,00 грн., №189 від 25.08.10р. на суму 169000,00 грн, №191 від 01.09.10р на суму 275000,00 грн, №203 від 21.09.10р на суму 3000000,00 грн, №204 від 23.09.10р на суму 1850000,00 грн, №206 від 27.09.10р. на суму 750000,00грн, №210 від 04.10.10р на суму 1439000,00 грн., №212 від 06.10.10р на суму 800000,00 грн, № 213 від 07.10.10р на суму 300000,00 грн, №215 від 12.10.10р на суму 600000,00 грн, №216 від 14.10.10р на суму 600000,00 грн, №217 від 20.10.10р на суму 1500000,00 грн, №228 від 21.10.10р на суму 50000,00 грн, №235 від 25.10.10р на суму 345000,00 грн, №238 від 26.10.10р на суму 40000,00 грн, №240 від 01.11.10р на суму 11000,00 грн, №242 від 02.11.10р. на суму 1638421,25 грн, №245 від 04.11.10р на суму 2600000,00 грн, №247 від 08.11.10р на суму 500000,00 грн, №256 від 11.11.10р на суму 1470000,00 грн, №259 від 18.11.10р на суму 4440000,00 грн, №260 від 22.11.10р на суму 194000,00 грн, №266 від 30.11.10р на суму 1427000,00 грн, №291 від 20.12.10р на суму 3400000,00 грн, №4 від 13.01.11р гна суму 696480,53 грн.; 2)Платіжні доручення з ТОВ «Гравіторг»: №19 від 03.02.10р на суму 115104,80 грн, №28 від 12.02.10р. на суму 12500,00 грн, №29 від 02.03.10р на суму 130000,00 грн, №31 від 10.03.10р на суму 331000,00 грн, №32 від 15.03.10р на суму 1742000,00 грн, №33 від 16.03.10р на суму 1200000,00 грн, №42 від 22.03.10р на суму 352000,00 грн, №43 від 26.03.10р на суму 228000,00 грн, №46 від 30.03.10р на суму 730000,00 грн, №47 від 31.03.10 на суму 216000,00 грн, №49 від 06.04.10р на суму 203000,00 грн, №50 від 07.04.10р на суму 400000,00 грн, №51 від 09.04.10р на суму 880000,00 грн, №52 від 13.04.10р на суму 445500,00 грн, №53 від 15.04.10р на суму 917000,00 грн, №54 від 19.04.10р на суму 4600,00 грн, №63 від 20.04.10р на суму 1752300,00 грн, №66 від 23.04.10р на суму 17500,00 грн, №68 від 26.04.10 на суму 419400,00 грн, №71 від 27.04.10р на суму 2202000,00 грн, №72 від 29.04.10р. на суму 204050,00 грн, №73 від 05.05.10р на суму 3382000,00 грн, №75 від 07.05.10р на суму 290500,00 грн, №76 від 17.05.10р на суму 1135057,00 грн, №87 від 20.05.10р на суму 77500,00 грн, №90 від 27.05.10р на суму 138500,00 грн, №104 від 08.06.10р на суму 490000,00 грн, №110 від 14.06.10р на суму 5000,00 грн, №111 від 15.06.10р на суму 145000,00 грн, №120 від 24.06.10р на суму 80000,00 грн, №136 від 06.07.10р на суму 4000,00 грн, №141 від 08.07.10р на суму 12000,00 грн, №148 від 14.07.10р на суму 51282,00 грн, №160 від 26.07.10р на суму 50000,00 грн, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів за договорами купівлі-продажу шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” та Закону України “Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом” суд робить висновок про те, що операції субєктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі повязаності цих осіб), в матеріалах справи немає.

В ході розгляду справи з пояснень представника відповідача, які в цій частині повністю узгоджуються з матеріалами справи, судом встановлено, що претензій до право і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами правочинів, укладених між позивачем та переліченими вище субєктами господарювання, до правового статусу сторін цих договорів як платників ПДВ, відповідності правочинів вимогам закону, належності складання первинних документів, відсутності у сторін перелічених правочинів наміру безпідставно одержати податкову вигоду ДПІ ні при проведенні перевірки, ні в ході судового розгляду не має.

Довід відповідача про відсутність реальності господарських операцій за цими правочинами підлягає відхиленню, бо зазначений довід мотивований посиланням на недекларування контрагентом позивача своїх зобов'язань з ПДВ. З цього приводу суд відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Закону України "Про податок на додану вартість" позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим, за винятком встановлених ст.228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207 і 208 Господарського кодексу України випадків свідомого укладення таким суб'єктом права нікчемного правочину з метою відображення певних первинних документів в податковому обліку без фактичного проведення господарських операцій.

Дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд дійшов висновку, що при винесенні спірних податкових повідомлень - рішень відповідач не забезпечив належного вивчення правочинів, укладених між ТОВ "Віконт Плюс" та ТОВ "Глорія Фарм Групп", ТОВ Гравіторг», не забезпечив вивчення відомостей первинних документів, що були складені з посиланням на ці правочини, а отже не забезпечив виконання вимог п.3 ч.3 ст.2 КАС України в частині обґрунтованості власних суджень, які були покладені в основу спірних правових актів індивідуальної дії.

В акті перевірки від 02.02.2011р. №516/232/35476374 відповідачем не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання позивачем господарських операцій за переліченими правочинами про відсутність витрат позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємоповязаності позивача та його контрагентів, про відсутність використання позивачем отриманих товарів і послуг у власній господарській діяльності, що зумовлює необґрунтованість висновку суб'єкта владних повноважень про нікчемність договорів купівлі-продажу або невідповідності закону вчинених за ними господарських операцій.

Долучені судом до справи документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Окрім того, оцінивши зібрані по справі докази за правилами ст.86 КАС України, суд приходить до висновку про відсутність підстав для висновку про наявність у ТОВ "Віконт плюс" наміру безпідставно отримати податкову вигоду у спірних правовідносинах у зв'язку з реальністю понесення витрат.

За таких обставин, слід дійти висновку, що за правилами ч.2 ст.71 КАС України відповідач не довів правомірності та обґрунтованості мотивів судження про порушення позивачем п.п.7.2.3, п.7.2. п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про ПДВ”, разом з тим обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається законом саме на відповідача.

Відносно ненадання позивачем звітів про послуги, отримані від ТОВ «Лідер-торг» і ТОВ «Метаторг 2009» суд зазначає, що правила ведення податкового обліку були встановлені ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». І в даній статті закону, яка діяла на час отримання позивачем послуг, немає жодного посилання на те, що для підтвердження валових видатків позивач був зобов'язані представити податковому органу звіти про отримані послуги. Більше того, у п.16.4 ст.16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» чітко сформульоване положення про те, що податковий орган не може вимагати надання форм звітності або обліку, прямо не передбачених законом, у тому числі складених за правилами бухгалтерської звітності.

Відповідно до п.п.5.3.9. Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відноситься до складу валових видатків будь-які видатки, які не підтверджені платіжними й іншими документами, обов'язковість ведення й зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Позивач у повному обсязі надав до суду первинні документи, а саме: Договір №18 надань маркетингових послуг від 14.04.2009г., Додаткова угода до Договору №18 надань маркетингових послуг від 25.12.2009г., Акт здачі - приемки послуг з договору №18 від 02.06.2009г., Податкова накладна №02060903 від 02.06.2009г. Звіт про виконану роботу; Договір №11 надань маркетингових послуг від 09.04.2009г., Додаткова угода до Договору №11 надань маркетингових послуг від 25.12.2009г., Акт здачі -приемки послуг з договору №11 від 10.06.2009г., Податкова накладна №10060910 від 10.06.2009г. Звіт про виконану роботу; Договір №23 надання маркетингових послуг від 27.04.2009г., Додаткова угода до Договору №23 надання маркетингових послуг від 25.12.2009г., Акт здачі - приймання послуг з договору №23 від 15.06.2009г., Податкова накладна №15060904 від 15.06.2009г. Звіт про виконану роботу; Договір №31 надання маркетингових послуг від 07.05.2009г., Додаткова угода до Договору №31 надання маркетингових послуг від 25.12.2009г., Акт здачі - приймання послуг з договору №31 від 19.06.2009г., Податкова накладна №19060903 від 19.06.2009г. Звіт про виконану роботу; Договір №35 надань маркетингових послуг від 12.05.2009г., Додаткова угода до Договору №35 надань маркетингових послуг від 25.12.2009г., Акт здачі -приемки послуг з договору №35 від 25.06.2009г., Податкова накладна №25060904 від 25.06.2009г. Звіт про виконану роботу; Договір №41 надання маркетингових послуг від 22.05.2009г., Додаткова угода до Договору №41 надання маркетингових послуг від 25.12.2009г., Акт здачі -приемки послуг з договору №41 від 30.06.2009г., Податкова накладна №30060907 від 30.06.2009г. Звіт про виконану роботу; Платіжні доручення №85 від 18.05.2010г. на 333400,00грн, №86 від 18.05.2010г. на 344000,00грн.; Договір №105 на надання інформаційно-консультаційних послуг від 08.04.2010г., Акт здачі - приймання послуг з договору №105 від 03.06.2010г., Звіт про виконану роботу; Договір №112 на надання інформаційно-консультаційних послуг від 28.05.2010г., Акт здачі - приймання послуг з договору №112 від 24.06.2010г., Звіт про виконану роботу; Договір № 01/12-2 від 01.12.2009г., Прибуткова накладна №010304 від 01.03.2010г., Податкова накладна №10304 від 01.03.2010г.; Прибуткова накладна №010301 від 01.03.2010г., Податкова накладна №10301 від 01.03.2010г.; Прибуткова накладна №020401 від 02.04.2010г., Податкова накладна №20401 від 02.04.2010г.; Прибуткова накладна №010401 від 01.04.2010г., Податкова накладна №10401 від 01.04.2010г.; Прибуткова накладна №080401 від 08.04.2010г., Податкова накладна №80401 від 08.04.2010г.; Договір №12/04-1 від 12.04.2010г. Листів - 3 шт. Витратні накладні; Прибуткова накладна №010502 від 01.05.2010г., Податкова накладна №10502 від 01.05.2010г.; Прибуткова накладна №010503 від 01.05.2010г., Податкова накладна №10503 від 01.05.2010г.; Прибуткова накладна №060501 від 06.05.2010г., Податкова накладна №60501 від 06.05.2010г.; Прибуткова накладна №010501 від 01.05.2010г., Податкова накладна №10501 від 01.05.2010г.; Договір №01/04-1 від 01.04.2009г.; Платіжні доручення на оплату товару; Прайси ціни, що підтверджують звичайність ціни; Договір купівлі-продажу № 17/08-1 від 17.08.09г.; Договір купівлі-продажу № 23/03-1 від 23.03.09г.; Договір зберігання і виконання навантажувально-розвантажувальних робіт № 01/04 від 01.04.09г.; Прибуткові накладні за період 07.2009г.-02.2010г.; Акти прийняття на відповідальне зберігання; Витратні накладні за період 07.2009г.-02.2010г.; Акти зняття з відповідального зберігання, які підтверджують валові видатки за вказаними контрагентами, а тому висновки податкового органу про відсутність відповідних витрат позивача необґрунтовані, оскільки судом не встановлено невідповідності перелічених документів вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"

В частині збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» на суму 10319187грн., згідно податкового повідомлення рішення від 29.03.2011р. №00000102320, судом встановлено, що донарахування зазначеної суми грошового зобовязання ґрунтується на висновку ДПІ про завишення податкового кредиту за рахунок застосування «звичайних цін».

Так, під час перевірки відповідачем встановлено що ТОВ "Віконт Плюс" за допомогою контрагентів здійснювало нарощування ціни на поставлені засоби рослин.

Проте суд на погоджується з зазначеним висновком відповідача, виходячи з наступного.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг). У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

За правилом п.1.18 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Відповідно до п.1.20 ст.1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств», ціна, установлена за домовленістю сторін, і вважається звичайною. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Підпунктом 1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Таким чином, Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що звичайною ціною є договірна ціна, що відповідає рівню справедливих ринкових цін, якщо не встановлено протилежне.

Дослідивши зміст акту перевірки, суд дійшов висновку, що в зазначеному акті перевірки податковим органом в порушення п.п. 1.20.2. п.1.20 ст.1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» не врахована інформація про укладені на момент продажу товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах. Зокрема, не враховані умови договорів, як кількість (обсяг) товарів, строки виконання зобов'язань, умови платежів, а також інші об'єктивні умови.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що в ході судового розгляду справи відповідач за правилами ч. 2 ст. 71 КАС України не довів обґрунтованості та правомірності висновків, яки були покладені в основу спірного рішення.

Аналізуючи висновки акту перевірки, суд зазначає, що донарахування відповідачем грошових зобовязань проведено з суми, яку розраховано як різниця між ціною імпортера та ціною придбання товару позивачем. Проте такий метод розрахунку податку на додану вартість не передбачено нормами Закону України «Про податок на додану вартість».

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про безпідставність доводів відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту по податку на додану вартість.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Виходячи з вищевикладеного, суд вважає не доведеними відповідачем, належними і допустимими доказами обставин та фактів, на які він посилається в обґрунтування відповідності нормам чинного законодавства прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень - рішень та наявними правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 94, 160, 161, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віконт Плюс" до Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м.Харкова про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним - задовольнити у повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 00000102320 від 29.03.2011 року.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Червонозаводському районі м. Харкова № 0000092320 від 29.03.2011 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віконт Плюс" судові витрати в розмірі 3.40 грн. (три гривні сорок копійок).

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного проваджені або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 25.10.2011 року.

Головуючий суддя Кухар М.Д.

Суддя Старосєльцева О.В.

Сліденко А.В.