Постанова № 19992170, 19.09.2011, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2011 року <ЧАС >м.ПолтаваСправа № 2а-1670/6780/11 Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сич С.С.,

при секретарі Зайченко Н.О.,

за участю:

представника позивача - Вишневскього К.М.,

представника відповідача - Вербицької І.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава"до Державної податкової інспекції у м. Полтавіпро визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

12 серпня 2011 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" (надалі - позивач)звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві (надалі - відповідач)про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 серпня 2011 року № 0001872301 та № 0001862301.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава", за результатами якої складено акт від 22.07.2011 року № 6050/23-2/36903416. Вважає помилковими висновки акту про порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" та п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" за результатами господарських відносин із Товариством з обмеженою відповідальністю "Величко". Вказує, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Величко" станом на момент укладення угод та здійснення господарських операцій було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та мало свідоцтво про реєстрацію платником ПДВ. Пояснює, що господарські операції із вказаним контрагентом носили реальний характер та повністю відображені в бухгалтерському та податковому обліку на підставі первинних документів, оформлених у відповідності до чинного законодавства. Вважає, що добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за не виконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків. Щодо зменшення відповідачем суми амортизації на 2956 грн., що нараховувалася на тепловоз пояснює, що тепловоз придбано з метою здійснення господарської діяльності, він обліковується по ІІІ групі основних фондів підприємства та знаходиться на території заводу на рейках. Тимчасове не використання тепловозу у господарській діяльності у зв'язку з відсутністю машиніста, посада якого наявна у штатному розписі заводу, проте була вакантною, не є підставою для не нарахування на даний основний фонд амортизації згідно п.п. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

19.09.2011 року представником позивача подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій позивач просить: визнати недійсними податкове повідомлення-рішення від 03 серпня 2011 року № 0001872301 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" за основним платежем - в сумі 35720 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 8930 грн.; визнати недійсними податкове повідомлення-рішення від 03 серпня 2011 року № 0001862301.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

У своїх письмових запереченнях відповідач на підтвердження правомірності оскаржуваного рішення, посилається на висновки планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.91.2010 року по 31.03.2011 року, що оформлена актом від 22.07.2011 року № 6050/23-2/36903416. Вказує, що за результатами перевірки встановлено порушення п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 41949 грн. та п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 45389 грн. Зазначає, що до перевірки не надано товарно-транспортних накладних та документів, які підтверджують якість продукції, що на думку податкового органу, підтверджує нереальність виконання умов договору та його фіктивність. Вважає, що тепловоз є невиробничим фондом, тому вважає завищеною суму амортизації за ІІ квартал 2010 року-І квартал 2011 року на 2956 грн.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, покази свідка ОСОБА_4, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава", ідентифікаційний код 36903416, є юридичною особою та зареєстрований платником податку на додану вартість у період із 02.02.2010 року по 31.03.2011 року згідно свідоцтва № 100266907 від 02.02.2010 р., індивідуальний податковий номер 369034116017.

У термін із 06.06.2011 року по 19.07.2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у м. Полтаві проведено планову виїзну перевірку Товариства Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава", ідентифікаційний код 36903416, з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 15.01.2010 року по 31.03.2011 року, за результатами якої складено акт від 22.07.2011 року № 6050/23-2/36903416 (а.с. 12-56).

За висновками перевірки позивачем порушено:

-п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5, п.п. 11.2.3 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 45389 грн. , в тому числі по періодах: за ІІ квартал 2010 року в сумі 202 грн.; за ІІІ квартал 2010 року в сумі 44840 грн.; за ІУ квартал 2010 року в сумі 179 грн.; І квартал 2011 року в сумі 168 грн.;

-п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 41949 грн., в тому числі по періодах: за серпень 2010 року в сумі 24860 грн., за вересень 2010 року в сумі 10860 грн., за січень 2011 року в сумі 6229 грн.

На підставі акту перевірки від 22.07.2011 року № 6050/23-2/36903416 Державною податковою інспекцією у м. Полтаві винесено податкове повідомлення рішення форми “Р” № 0001862301 від 03.08.2011 року (а.с. 8), яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем “податок на прибуток приватних підприємств ” в розмірі 56695 грн. 25 коп., у тому числі, за основним платежем - в сумі 45389 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 11306 грн. 25 коп.

З даним рішенням позивач не погодився та оскаржив його до суду.

Також, на підставі акту перевірки від 22.07.2011 року № 6050/23-2/36903416 Державною податковою інспекцією у м. Полтаві винесено податкове повідомлення рішення форми “Р” № 0001872301 від 03.08.2011 року (а.с. 10), яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" збільшено суму грошового зобов'язання за платежем “податок на додану вартість ” в розмірі 50880 грн., у тому числі, за основним платежем - в сумі 41949 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 8931 грн.

Позивач не погодився із даним податковим повідомленням-рішенням в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" за основним платежем - в сумі 35720 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 8930 грн., у зв'язку з чим оскаржив його до суду.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню рішенню форми “Р” № 0001862301 від 03.08.2011 року, суд виходить з наступного.

Судом встановлено, що перевіряючі повязують заниження позивачем податку на прибуток в розмірі 44650 грн. із включенням позивачем у перевіряємому періоді до складу валових витрат коштів у сумі 178601 грн. 60 коп. (а.с. 19), віднесених на придбання щебеню у Товариства з обмеженою відповідальністю "Величко".

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

При цьому, згідно з пунктом 1.32 статті 1 цього Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат відносяться, зокрема, суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

П.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 цього Закону датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Таким чином, підставою для включення витрат підприємством до складу валових витрат є належне документальне підтвердження факту понесення таких витрат та їх зв'язок із господарською діяльністю підприємства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 1 ст. 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Ч. 2 ст. 9 Закону передбачено, що первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати обовязкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що 29.07.2010 року між позивачем (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Величко" (постачальник) укладено договір поставки № 35/07-2010, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, систематично передавати у власність покупця щебінь гранітний, а позивач (покупець) зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти та оплатити продукцію. Загальна кількість продукції, що є предметом поставки за договором, її дольове співвідношення за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються у специфікаціях, що додаються до цього договору та є його невід'ємними частинами (п. 1.2 договору) (а.с. 71-72).

Згідно п. 2.3 цього договору постачальник зобовязаний на кожну партію продукції надати покупцю документи, що підтверджують якість продукції. Продукція, що є предметом поставки за договором, відвантажується на адресу покупця щомісячно, не пізніше останнього числа поточного місяця, відповідно до графіку (заявки)відвантаження, який надається покупцем щомісячно, при умові виконання п.п. 5.3, 5.4 даного договору (п. 3.1).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що поставка здійснюється на умовах: СРТ, м. Полтава (склад покупця). Транспорті витрати, повязані із доставкою продукції проводяться силами та за рахунок постачальника. Розвантаження продукції та інші витрати, повязані з розвантаженням, проводяться за рахунок постачальника (п.п. 7.1, 7.2).

У матеріалах справи наявні копії специфікацій № 1 від 29.07.2010 р. на поставку щебеню гранітного фракції 5-20 мм у кількості 2000 т на загальну суму 298320 грн. та № 2 від 27.08.2010 р. на поставку щебеню гранітного фракції 5-20 мм у кількості 2000 т на загальну суму 316320 грн., які є додатками та невідємними частинами договору поставки № 35/07-2010 від 29.07.2010 (а.с. 73,74).

Згідно спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Товариство з обмеженою відповідальністю "Величко" здійснює такі види діяльності як 51.19.0 посередництво в торгівлі товарами широкого асортименту, 51.90.0 інші види оптової торгівлі та 45.21.1 будівництво будівель (а.с. 117-119).

Судом встановлено, що на виконання умов договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Величко" виписано податкові накладні на загальну суму 178501 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ 35720 грн. 32 коп.: № 143 від 12.08.2010 року, № 147 від 16.08.2010 року, № 154 від 24.08.2010 року, № 199 від 28.09.2010 року, розрахунок № 02/143 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної № 143 від 12.08.2010 року, розрахунок № 03/147 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної № 147 від 16.08.2010 року, розрахунок № 01/154 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної № 154 від 24.08.2010 року.

Із показів свідка ОСОБА_4, який працює на посаді начальника матеріально-технічного постачання Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" з 01.02.2010 року по теперішній час, встановлено, що передача продукції Товариством з обмеженою відповідальністю "Величко" здійснювалася безпосередньо через ОСОБА_4 на підставі доручень, які зареєстровані у Книзі реєстрації доручень, та за накладними.

Копії накладних № 143 від 12.08.2010 р., 147 від 16.08.2010 р., № 154 від 24.08.2010 р., № 201 від 01.09.2010 р., № 199 від 28.09.2010 р. та Книги реєстрації доручень наявні у матеріалах справи.

Зауваження щодо оформлення податкових накладних та інших документів первинного бухгалтерського обліку у акті перевірки відсутні та судом не встановлені.

Суд враховує, що згідно до правил Інкотермс-2000 CPT CARRIAGE PAID TO (... named place of destination) ФРАХТ/ПЕРЕВЕЗЕННЯ ОПЛАЧЕНО ДО (... назва місця призначення) термін "фрахт/перевезення оплачено до ..." означає, що продавець здійснює поставку товару шляхом його передання перевізнику, призначеному ним самим. Додатково до цього, продавець зобов'язаний оплатити витрати перевезення товару до названого місця призначення.

Щебінь завозився постачальником на склад позивача за адресою: вул. Ковпака, 37 м. Полтави автотранспортом. Позивач володіє інформацією чи автотранспорт належав Товариству з обмеженою відповідальністю "Величко" чи перевезення здійснювалося із залученням перевізника, оскільки умовами договору передбачено здійснення перевезення та розвантаження щебеню виключно силами та за рахунок постачальника ТОВ "Величко".

Документи на поставлений щебінь передавав безпосередньо директор контрагента, який здійснював супроводження товару. Щебінь зважувався на ваговій позивача, претензій щодо кількості під час прийняття товару у ОСОБА_4 не виникало. Прийнятий товар передавався ОСОБА_4 на склад, у подальшому зі складу видавався на виробництво.

Якість щебеню визначалася позивачем шляхом проведення лабораторних досліджень, про що Міжобласною лабораторією стандартизації і метрології складено протоколи № 7 від 27.08.2010 р. та № 10 від 30.09.2010 р. Копія договору № 14 на виконання платних робіт (послуг) від 12.02.2010 р., укладеного із Міжобласною лабораторією стандартизації і метрології та протоколів наявні у матеріалах справи. Лабораторія знаходиться за адресою: вул. Ковпака, 39 м. Полтави.

Позивачем надано суду оборотно-сальдові відомості про рух товару по постачальнику ТОВ "Величко" за період із 01.01.2010 р. по 31.10.2010 р., згідно яких відображено оприбуткування щебеню по вказаному постачальнику.

Розрахунок за товар проводився у вексельній формі шляхом виписання простого векселя серії АА 1495575 від 29.09.2010 р., який прийнято Товариством з обмеженою відповідальністю "Величко" згідно акту приймання-передачі векселів від 29.09.2010 р.

Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що придбаний щебінь необхідний для виробництва будівельних матеріалів, із підзвіту ОСОБА_4 відпускався в цех під звіт начальника Штепи В.Я. згідно накладних (а.с. 112-113), та був використаний у виробництві позивача, що підтверджується матеріальними звітами бетонно-сумішного цеху за серпень-вересень 2010 року.

Таким чином, доводи відповідача щодо нереальності та безтоварності вказаної господарської операції не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Щодо доводів відповідача про фіктивність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ Величко", суд зазначає наступне.

Згідно статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідач не звертався до суду із позовом про визнання договору поставки недійсним згідно статті 234 Цивільного кодексу України, судові рішення з цього приводу відсутні.

Таким чином, суд не бере до уваги доводи відповідача про фіктивність договору поставки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно включено витрати, повязані з приданням щебеню у ТОВ "Величко", до складу валових витрат на підставі належного документального підтвердження факту понесення таких витрат та доведено їх зв'язок з господарською діяльністю підприємства.

Із акту перевірки вбачається, що перевіркою встановлено завищення позивачем у період з 15.01.2010 року по 31.03.2011 року завищено амортизаційні відрахування на суму 2956 грн. (а.с. 25), у звязку з чим занижено податок на прибуток на суму 739 грн.

Дане порушення перевіряючі повязують з фактичним невикористання тепловозу в господарській діяльності позивача та вважають тепловоз невиробничим фондом. Зауваження щодо реальності придбання тепловозу у акті перевірки відсутні.

Позивачем не заперечується факт тимчасового не використання тепловозу у власній господарській діяльності, що пояснюється відсутністю машиніста, посада якого передбачена у штатному розписі заводу, проте, у перевіряємий період, залишалась вакантною.

Відповідно до п.п. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" амортизації підлягають витрати на: придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання, включаючи витрати на придбання племінної худоби та придбання, закладення і вирощування багаторічних насаджень до початку плодоношення; самостійне виготовлення основних фондів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на виплату заробітної плати працівникам, які були зайняті на виготовленні таких основних фондів; проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів; капітальні поліпшення землі, не пов'язані з будівництвом, а саме: іригація, осушення, збагачення та інші подібні капітальні поліпшення землі.

Згідно п.п. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не підлягають амортизації та провадяться за рахунок відповідних джерел фінансування: витрати бюджетів на будівництво та утримання споруд благоустрою й жилих будинків, придбання і збереження бібліотечних і архівних фондів; витрати бюджетів на будівництво та утримання автомобільних доріг загального користування; витрати на придбання та збереження Національного архівного фонду України, а також бібліотечного фонду, що формується та утримується за рахунок бюджетів, бібліотечних і архівних фондів; витрати на придбання, ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення невиробничих фондів.

Під терміном "невиробничі фонди" слід розуміти капітальні активи, які не використовуються у господарській діяльності платника податку. До таких невиробничих фондів відносяться: капітальні активи (або їх структурні компоненти), які підпадають під визначення групи 1 основних фондів згідно із підпунктом 8.2.2 цієї статті, включаючи орендовані; капітальні активи, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4 основних фондів згідно із підпунктом 8.2.2 цієї статті, які є невід'ємною частиною, розміщені або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів або вилучені з місця ведення господарської діяльності платника податку та передані у безоплатне користування особам, які не є платниками цього податку.

При цьому, п. 8.3.5 п. 8.3 ст. 8 цього Закону встановлено, що облік балансової вартості основних фондів, які підпадають під визначення груп 2, 3 і 4, ведеться за сукупною балансовою вартістю відповідної групи основних фондів незалежно від часу введення в експлуатацію таких основних фондів. При цьому окремий облік балансової вартості індивідуальної матеріальної цінності, що входить до складу основних фондів груп 2, 3 або 4, з метою оподаткування не ведеться.

Із пояснень представника позивача у судовому засіданні встановлено, що тепловоз придбаний позивачем із метою господарської діяльності, а саме для модернізації основних фондів залізничного комплексу та поліпшення переміщення вагонів.

Тепловоз обліковується позивачем по ІІІ групі основних фондів підприємства та знаходиться на території заводу на рейках.

Відповідачем не надано суду доказів, що тепловоз є невід'ємною частиною, розміщений або використовуються для забезпечення діяльності невиробничих фондів, що підпадають під визначення групи 1 основних фондів або вилучений з місця ведення господарської діяльності платника податку та переданий у безоплатне користування особам, які не є платниками цього податку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що тепловоз, який придбано позивачем для власного виробничого використання, не є "невиробничим фондом" у розумінні п.п. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", відтак, на даний основний засіб ІІІ групи нараховується амортизація не залежно від того, чи фактично виробниче використання розпочалося.

З огляду на викладене, суд вважає помилковими доводи податкового органу про порушення позивачем вимог п.п. 8.1.4 п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" у звязку з нарахуванням амортизації на тепловоз на загальну суму 2956 грн.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими, тобто винесене без урахування всіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, а тому є неправомірним.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення рішення є правовим актом індивідуальної дії, та згідно ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення форми “Р” № 0001862301 від 03.08.2011 року, натомість визнати його протиправними і скасувати.

Надаючи оцінку оскаржуваному податковому повідомленню рішенню форми “Р” № 0001872301 від 03.08.2011 року в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" за основним платежем - в сумі 35720 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 8930 грн., суд виходить з наступного.

Порядок обчислення і сплати податку на додану вартість станом на момент виникнення спірних правовідносин, регламентувався Законом України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р., який базується (приведений у відповідність) на основних принципах побудови цього податку, зокрема, Директиви Ради 2006/112/ЄС від 28.11.2006 року про спільну систему ПДВ.

Пунктом 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду.

Відповідно до п.п 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (далі Закон) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пп. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Податкова накладна відповідно до пп. 7.2.6. п. 7.2. ст. 7 Закону видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Згідно із пп. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6.).

За змістом підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 цього Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З огляду на викладені положення Закону, для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у своїй господарській діяльності.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Величко" включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що підтверджується спеціальним витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, наявним у матеріалах справи, та на час укладення договору та виписання податкових накладних Товариство з обмеженою відповідальністю "Величко" було зареєстровано платником податку на додану вартість.

На виконання умов договору поставки № 35/07-2010 від 29.07.2010 р. Товариством з обмеженою відповідальністю "Величко" виписано податкові накладні на загальну суму 178501 грн. 60 коп., у тому числі ПДВ 35720 грн. 32 коп.: № 143 від 12.08.2010 року, № 147 від 16.08.2010 року, № 154 від 24.08.2010 року, № 199 від 28.09.2010 року, розрахунок № 02/143 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної № 143 від 12.08.2010 року, розрахунок № 03/147 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної № 147 від 16.08.2010 року, розрахунок № 01/154 коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної № 154 від 24.08.2010 року.

На підставі даних податкових накладних позивачем сформовано податковий кредит у серпні 2010 року на суму 24860 грн. та у вересні 2010 року на суму 10860 грн. у відповідності із п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" за датою здійснення першої з подій, а саме за датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг). Копії податкових декларацій з податку на додану вартість з додатком № 5 наявні у матеріалах справи.

Зауваження щодо оформлення податкових накладних у акті перевірки відсутні та судом не встановлені.

Як встановлено судом вище, доводи відповідача щодо нереальності та безтоварності вказаних господарських операцій не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.

Суд також не бере до уваги доводи відповідача про нереальність угоди, яку відповідач повязує з відображенням ТОВ "Величко" господарських зобовязань із ТОВ «Валіос-Техно-Буд», керівник якої пояснив, що не мав господарських відносин з ТОВ "Величко", виходячи з наступного.

Суду не надано доказів, що щебінь, який реалізовувався ТОВ "Величко" позивачу був придбаний саме у ТОВ «Валіос-Техно-Буд».

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1, 4 Закону України "Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (чинними на момент виникнення спірних правовідносин) ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Згідно із пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ст. 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією із сторін.

Доводи відповідача не можуть свідчити про наявність умислу хоча б у однієї із сторін, спрямованого на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, а висновки відповідача про нікчемність угод, як таких що порушують публічний порядок, є помилковими.

Вироками судів ознаки узгоджених кримінально-карних дій в діях працівників позивача та ТОВ "Величко" не встановлено.

Отже, до складу податкового кредиту у серпні-вересні 2010 року позивачем включено податок на додану вартість у розмірі 35720 грн. у зв'язку з придбанням щебеню з метою здійснення господарської діяльності, за укладеним договором із ТОВ "Величко", на підставі виписаних останнім належно оформлених податкових накладних.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобовязання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Беручи до уваги наведене, суд приходить до висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" за основним платежем - в сумі 35720 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 8930 грн. - є необґрунтованими, тобто винесене без урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття рішення, а тому є неправомірним.

Зважаючи на те, що податкове повідомлення рішення є правовим актом індивідуальної дії, та згідно ч. 2 ст. 162 КАС України, у разі його неправомірності, визнається судом протиправним і скасовується, суд вважає за необхідне згідно ч. 2 ст. 11 КАС України вийти за межі позовних вимог про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення форми “Р” № 0001872301 від 03.08.2011 року, натомість визнати його протиправними і скасувати в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в загальному розмірі 44650 грн. , з них: за основним платежем - в сумі 35720 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 8930 грн. (розрахунок суми штрафних санкцій а.с. 11).

За таких умов, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно із частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 03 серпня 2011 року № 0001872301 в частині збільшення Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" суми грошового зобов'язання за платежем "податок на додану вартість" в загальному розмірі 44650 грн. (сорок чотири тисячі шістсот п'ятдесят гривень), з них: за основним платежем - в сумі 35720 грн. (тридцять п'ять тисяч сімсот двадцять гривень) та за штрафними (фінансовими) санкціями - в сумі 8930 грн. (вісім тисяч дев'ятсот тридцять гривень).

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві від 03 серпня 2011 року № 0001862301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод залізобетонних конструкцій "Полтава" витрати зі сплати судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 23 вересня 2011 року.

СуддяС.С. Сич