Постанова № 19986518, 02.11.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" листопада 2011 р. Справа № 5004/1269/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

uоловуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Савченко Г.І. , суддя Мельник О.В. секретар судового засідання Яковлєв Д.В.,

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1

відповідача-1: не зявився;

відповідача-2: Пономарьов М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Волинської області від 27.07.2011р. у справі №5004/1269/11

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 м.Луцьк

до відповідачів: 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

АДРЕСА_2

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальний

тарний комбінат»м.Київ

про стягнення 38 750 грн. 31 коп. заборгованості по розрахунках та річних, -

Судом розяснено представникам сторін права та обовязки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 19 жовтня 2011р. по 02 листопада 2011р.

Рішенням господарського суду Волинської області від 27.07.2011р. у справі № 5004/ 1269/11 (суддя Кравчук А.М.) відмовлено в позові Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (надалі в тексті ФОП ОСОБА_3) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (надалі в тексті ФОП ОСОБА_4) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустріальний тарний комбінат»(надалі в тексті Товариство) про стягнення 38750 грн. 31 коп. заборгованості по розрахунках за договором перевезення та 3% річних.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що перевезення вантажів, які були здійснені Позивачем як перевізником, здійснювались відповідно до умов FCA-Київ з доставкою в Німеччину, а відповідно до п.А3 Інкотермс 2000 року у Товариства відсутні зобовязання щодо оплати вартості перевезення, при цьому, останнє може укласти договір перевезення на ризик і за рахунок покупця. Оплачувати перевезення має отримувач вантажу. Саме такі договори-заявки були укладені вантажовідправником-Товариством, а в інвойсах (рахунках), які є додатками до міжнародних ТТН (CMR) зазначено FCA-Київ. Також, згідно копій рахунків на оплату перевезення, останні виставлялись Позивачем німецькій компанії.(арк.справи 96-99).

Не погоджуючись із рішенням господарського суду Волинської області від 27.07.2011 року у даній справі, ФОП ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та прийняти нове рішення, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі.

Скаржник вважає, що дане рішення підлягає скасуванню у звязку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки Товариство в різний час, протягом 2009-2010 років надсилало Позивачу чотири заявки на перевезення в міжнародному сполученні (м. Київ Німеччина), в яких жодним чином не вказано ні про умови FCA Київ, ні про обовязок отримувача вантажу оплатити вартість перевезення. Як вбачається із заявок, відправником та ініціатором перевезення було Товариство, з яким і було погоджено вартість перевезення, порядок та форму оплати, і саме з Товариством у ФОП ОСОБА_3 виникли і тривають договірні відносини перевезення, а тому саме на Товаристві лежить обовязок оплати вартості перевезення. Посилання суду на те, що в інвойсах зазначено FCA Київ, на думку Скаржника,- не є доказом обізнаності Позивача, що оплату здійнюватиме німецька компанія «ОСОБА_5», оскільки інвойси є супровідними документами на товар і стосуються лише вантажовідправника і вантажоотримувача, перевізник лише має передати їх при розвантаженні. Крім того, посилання суду на той факт, що деякі рахунки на оплату перевезення виставлялись Позивачем німецькій компанії не є підтвердженням того, що він був ознайомлений із змістом терміну FCA-Київ (за Інкотермс 2000), оскільки з пояснень Товариства, яке затримувало з оплатою, вбачалось що виставлення рахунків саме на імя «ОСОБА_5»прискорить оплату.

Тому висновки суду про необхідність застосування умов п.А.3 FCA (Інкотермс 2000) до даних спірних відносин не відповідають обставинам справи. Місцевим судом, на думку Скаржника, неправильно застосовано матеріальне право.(арк.справи 105-107).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 05.09.2011р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, справу призначено до слухання.(арк.справи 103).

Товариство 19.10.2011р. подало відзив на апеляційну скаргу, в якому, зокрема зазначило, що замовлення перевезень за заявками від 11.08.2009р., 12.08.2009р., 03.03.2010р., 04.03.2010р. здійснювалось на виконання укладеного Товариством з німецькою компанією «ОСОБА_5»контракту №ICC-SKL 02/10 від 10.10.2008р., про що було відомо Позивачу, оскільки саме на імя німецької компанії Позивач виставляв рахунки для оплати наданих послуг з перевезення вантажу. Твердження Скаржника, що йому не було відомо про умови FCA щодо даних перевезень, оскільки ніби-то перевізник не наділений обовязком перевіряти зміст документів на товар, що перевозяться на думку Товариства, не відповідають дійсності, оскільки мало місце укладення договору перевезення у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну документами. У інвойсах та митних деклараціях форми МД-2 Товариство вказало, що умовами поставки є FCA. Оскільки до графи №50 митних декларацій внесені відомості про перевізника, то цим підтверджується, що перевізник прийняв задекларовані товари до перевезення та взяв на себе зобовязання доставити ці товари до митниці призначення, а відповідно дізнався та погодився з умовами поставки FCA.(арк.справи 102-103).

В судовому засіданні 02.11.2011р. представник Позивача повністю підтримав доводи своєї апеляційної скарги та просив суд скасувати рішення господарського суду Волинської області від 27.07.2011р. у справі №5004/1269/11 та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги повністю. Представник Відповідача-2 заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив суд залишити рішення першої інстанції без змін, вважаючи його справедливим, а апеляційну скаргу просив залишити без задоволення.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Індустріальний тарний комбінат»-продавцем та Фірмою «ОСОБА_5»-покупцем 10.10.2008р. укладено контракт №ICC-SKL 02/10 (надалі в тексті Контракт), згідно р.1, якого продавець продав, а покупець купив піддони деревяні плоскі (надалі товар) в кількості і асортименті згідно Додаткової угоди до даного Контракту. Поставка товару здійснюється автомобільним транспортом товарними партіями в кількості, визначеній місткістю автомобіля. Точна кількість товару в товарній партії вказується в Інвойсах.

Відповідно до р.3 Контракту, поставка товару здійснюється автомобільним транспортом на умовах FCA-Київ з поставкою в Німеччину. Умови поставки ґрунтуються на правилах «Інкотермс»в редакції 2000 року з наступними змінами і доповненнями. Зміни умов поставки оформлюються Додатковими домовленостями до даного Контракту.

Контракт підписано директорами Товариства і Фірми «ОСОБА_5», скріплено відбитками печаток сторін.(арк.справи 32-33).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустріальний тарний комбінат»факсимі-льним способом направило ФОП ОСОБА_3 заявки на перевезення від 11.08.2009р. №11/08, від 12.08.2009р. №12/08, від 03.03.2010р. №03/03/10, від 04.03.2010р. №04/03/10 на загальну суму фрахту 3300 Євро. Згідно зазначених заявок ФОП ОСОБА_3 зобовязувалась доставити довірений Товариством вантаж за маршрутом Київ Гамбург (Німеччина) за винагороду; порядок і форма оплати: по факту прибуття вантажу до місця призначення і предявлення товарно-транспортних накладних. Дані заявки в зазначений вище спосіб скріплені підписами директора Товариства та ФОП ОСОБА_3 та відбитками печаток підприємця та Товариства. (арк.справи 12, 15, 17, 19).

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (надалі в тексті ФОП ОСОБА_4) -поручитель та ФОП ОСОБА_3-кредитор уклали 11.08.2009р. договір поруки №23, згідно пп.1, 2, 4, 7 якого поручитель зобовязався відповідати перед кредитором за виконання боржником-ТзОВ «Індустріальний тарний комбінат»за договором-заявкою від 11.08.2009р. №11/08, укладеним кредитором і боржником 11.08.2009р. Відповідальність поручителя обмежена сумою 200 грн. Кредитор предявляє поручителю вимогу про оплату, яку той зобовязується виконати протягом 3 робочих днів. Договір дійсний до повного виконання зобовязань за заявкою №11/08 від 11.08. 2009р.(п.8 договору поруки). Договір поруки підписано підприємцями ОСОБА_3 та ОСОБА_4, скріплено відбитками їх печаток.(арк.справи 13).

Вбачається, що на виконання умов заявки від 11.08.2009р. №11/08 на суму 750 Євро, ФОП ОСОБА_3 12.08.2009р. завантажив у м.Києві належні Товариству деревяні піддони та здійснив їх перевезення автомобілем НОМЕР_1, причіп: державний №НОМЕР_7 за маршрутом м.Київ (Україна) м.Тюбінген (Німеччина), що стверджується міжна-родною товарно-транспортною накладною (СМR) А №203171.

Згідно заявки від 12.08.2009р. №12/08 на суму 850 Євро, ФОП ОСОБА_3 13.08.2009 року завантажив у м. Києві належні Товариству деревяні піддони та здійснив їх перевезення автомобілем НОМЕР_2, причіп: державний № НОМЕР_3 за маршрутом м.Київ (Україна) м.Тюбінген (Німеччина), що стверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А №121623.

Згідно заявки від 03.03.2010р. №03/03/10 на суму 850 Євро, ФОП ОСОБА_3 03.03. 2010р. завантажив у м.Києві належні Товариству деревяні піддони та здійснив їх перевезення автомобілем НОМЕР_4, причіп: державний №НОМЕР_8 за маршрутом м.Київ (Україна) м.Тюбінген (Німеччина), що стверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А №107703.

Згідно заявки від 04.03.2010р. №04/03/10 на суму 850 Євро, ФОП ОСОБА_3 05.03. 2010р. завантажив у м.Києві належні Товариству деревяні піддони та здійснив їх перевезення автомобілем НОМЕР_5, причіп: державний №НОМЕР_9 за маршрутом м.Київ (Україна) м.Тюбінген (Німеччина), що стверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (СМR) А №0175481, що стверджується матеріалами справи.(арк.справи 14, 16, 18, 20).

Вартість послуг перевезення вантажу у сумі, зазначена Товариством в заявках ним не оплачена.

Пропозиція сплатити 34883 грн. 91 коп. заборгованості, що еквівалентно 3300 Євро за перевезення згідно заявок, яка вбачається з претензії ФОП ОСОБА_3 №120 від 08.04.2010р., до якої долучено копії заявокта оригінали СМR залишена Товариством без відповіді та задоволення.(арк.справи 21-22).

Пропозиція сплатити заборгованість з оплати послуг перевезення за заявкою №11/08 від 11.08.2009р., яка вбачається з претензії ФОП ОСОБА_3 №132 від 28.04.2010р., залишена ФОП ОСОБА_4 без відповіді та задоволення.(арк.справи 23).

Перевіряючи відповідність оскаржуваного рішення вимогам чинного законодавства, колегія суддів виходить з наступного:

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Згідно з ч.1 ст.174 ГК України, господарські зобовязання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобовязання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобовязана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

З приписів ст.638 ЦК України вбачається, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усі істотних умов договору. Вказана норма кореспондується з приписами ст.180 ГК України, згідно якої господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно положень ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається також укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Матеріалами справи стверджено, що згідно підписаних заявок, між сторонами виникли договірні відносини перевезення вантажу, які регулюються нормами Цивільного та Господарського кодексів України та спеціальним законодавством про автомобільний транспорт.

Із змісту заявок на перевезення (арк.справи 12, 15, 17, 19) вбачається, що Відповідач-2 є замовником перевезеннь-вантажовідправником і уклав договори від свого імені, а Позивач є його виконавцем-перевізником. За своєю правовою природою укладені сторонами даного спору договори-заявки є договорами перевезення за якими згідно чч.1, 2 ст.307 ГК України та ст.909 ЦК України, одна сторона (перевізник) зобовязується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобовязується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Вантажовідправником згідно міжнародних транспортних накладних (CМR) є та сама юридична особа.

Статтею 50 Закону України «Про автомобільний транспорт»встановлено, що договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі. Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.

Кожна сторона, згідно ч.2 ст.193 ГК України, повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав.

За приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила між-народного договору.

Так, відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів»Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956р. в м. Женеві (надалі в тексті Конвенція). Частиною 1 статті 1 Конвенції встановлено, що вона застосовується до будь-якого договору дорожного перевезення вантажів за винагороду за допомогою автомобілів у випадку, коли місце прийняття до перевезення вантажу та місце, передбачене для його здачі, знаходяться на території двох різних держав, одна з яких є учасником Конвенції.

За ст.ст. 4 та 9 Конвенції, договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується частина 2 статті 307 ГК України.

В силу 2 ст.614 ЦК України, тягар доказу про відсутність вини покладається на особу, яка порушила зобовязання. Відповідач-2 Товариство не надав апеляційному суду доказів, які б доводили відсутність його вини. Згідно ч.7 ст.193 ГК України, не допускається одностороння відмова від виконання зобовязання або відстрочка з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

На цих підставах колегія суддів вважає хибними висновки суду першої інстанції, що сторонами у справі укладено договори-заявки на ризик і за рахунок покупця, яким є Фірма «ОСОБА_5»(Німеччина) і остання зобовязанапроводити розрахунки з перевізником, оскільки в інвойсах (рахунках), які є додатками до міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR) зазначені умови перевезення FCA - Київ.

При цьому, колегія суддів приймає до уваги і такі обставини:

В договорах-заявках та міжнародних товарно-транспортних накладних (СМR), складених Відповідачем-2 відсутнє посилання на умови перевезення FCA-Київ згідно «Інкотермс-2000».

Враховуючи, що Відповідач-2 ТзОВ «Індустріальний тарний комбінат»заперечує обовязок оплати послуг перевезення додатково поданими суду першої інстанції доказами, зокрема: INVOICE №287, INVOICE №288, INVOICE №106, INVOICE №114 (арк.справи 39, 43, 47, 52), які складені англійською мовою Рівненський апеляційний господарський суд з метою їх дослідження ухвалою від 19.10.2011р. витребував у Відповідача-2 переклади зазначених до-кументів, а останній надав їх апеляційному суду, що стверджується матеріалами справи. (арк.справи 122-123, 125-133).

Із вказаних інвойсів-рахунків №287, №288, №106 та №114 вбачається, що їх виписано з покликанням на Контракт від 10.10.2008р., продавцем є Фірма «Індустріальний тарний комбінат», а покупцем-Фірма «ОСОБА_5», товар - деревянні піддони, їх розмір і кількість; умови поставки: FCA-Київ, засоби поставки: державні номери автомобіля та причіпа, які співпадають з таким згідно СМR А№203171, А№121623, А№107703, А№ 0175481.

Вважаючи себе неналежним відповідачем і зауважуючи, що про згоду Позивача з умовами, що Відповідач-2 не має зобовязання оплати перевезення свідчить прийняття до пере-везення товару та провізних документів, лише однин з яких (invoice) містить згадку про FCA-Київ,Відповідач-2, всупереч приписам ст.33 ГПК України не доводить належними доказами, що такі зобовязання має Фірма «ОСОБА_5».

Досліджуючи ці обставини, апеляційний суд зауважує, що 01.01.2000р. Міжнародною торговою палатою введені в дію офіційні правила Міжнародної торгової палати для тлумачення торговельних термінів Інкотермс, які полегшують ведення міжнародної торгівлі.

Так, в п.А.3 Інкотермс-2000 зазначено, що за поставкою згідно базису FCA у продавця відсутні зобовязання щодо перевезення товару після його поставки у визначене базисом поставки місце. Продавець може укласти договір перевезення на ризик і за рахунок покупця.

Разом з тим, відповідно до розділу «1»Мета та сфера застосування «Інкотермс-2000», - сфера дії Інкотермс обмежується питаннями, повязаними з правами та обовязками сторін договору купівлі-продажу відносно поставки товарів...як завжди підкреслювала Міжнародна торгова палата, Інкотермс поширюється виключно на відносини між продавцями та покупцями в рамках договору купівлі-продажу, більш того, тільки в деяких чітко визначених аспектах.

Таким чином, правила «Інкотермс-2000» мають рекомендаційний характер і не яким чином не регулюють відносини перевезення, тому посилання Відповідача-2 та суду першої інстанції на умови «Інкотермс-2000»як обовязкові для перевізника спростовуються прави-лами «Інкотермс-2000» і обставинами справи.

Проте, відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд лишив поза увагою, що укладення договору перевезення на ризик і за рахунок покупця можуть погоджувати лише покупець і продавць товару, а не продавець і перевізник товару. Матеріалами справи стверджено, що ФОП ОСОБА_3 не є стороною Контракту, а Фірма «ОСОБА_5»не має перед ФОП ОСОБА_3 зобовязань оплати послуг перевезення і останнє стверджується залишенням вантажоотримувачем без оплати рахунків Позивача, про що сторони зазначили у судовому засіданні 02.11.2011р.(арк.справи 135).

Враховуючи, що договорами-заявками узгоджені суми винагороди перевізника, але не встановлений строк їх сплати апеляційний суд зауважує, що згідно з ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Вимога кредитора може предявлятися в будь-якій формі. Претензія-вимога про оплату отримана 13.04.2010р. Відповідачем-2 і це стверджено доказами вручення.(арк.справи 22).

Крім того, у відповідності із ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів дійшла висновку, що Позивачем вірно обчислено як суму основного боргу, так і 3% річних за користування коштами протягом 20.04.2010р.29.06.2011р.(арк.справи 11).

Згідно ст.546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

За договором поруки, згідно ст.553 ЦК України, - поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обовязку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобовязання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобовязання частково або у повному обсязі.

Правові наслідки порушення зобовязання, забезпеченого порукою передбачені статтею 554 ЦК України. У разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Матеріалами справи, зокрема договором поруки та вимогою оплати, стверджується субсидіарний обовязок Відповідача-1 ФОП ОСОБА_4 сплатити заборгованість.

Колегія суддів вважає, що вимоги ФОП ОСОБА_3 стверджуються договорами-заявками, міжнародними транспортними накладними (CMR), претензіями, доказами вручення і підлягають задоволенню на підставі стст.173-175, 180, 193, 307, 311 Господарського кодексу України, стст. 11, 16, 509, 526, 546, 554, 614, 625, 638, 909 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів.

Вбачається, що несплатою 37412 грн. 68 коп. вартості перевезення Відповідач-2 завдав Позивачеві майнових збитків, при цьому, доказів сплати боргу суду не надав.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутріш-ім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наслідками перегляду рішення у даній справі на Відповідача-2 належить покласти судові витрати на підставі частини другої ст.49 ГПК України, внаслідок його неправильних дій доведення спору до господарського суду.

З огляду на встановлені Рівненським апеляційним господарським судом обставини в сукупності, рішення суду першої інстанції від 27.07.2011р. у даній справі є необґрунтованим і підлягає скасуванню, з підстав п.п. 1, 3 ст.104 ГПК України, оскільки ухвалюючи його, місцевий суд неповно зясував обставин, що мають значення для справи, припустився невідповідності обставинам справи висновків, викладених у рішенні та неправильно застосував норми матеріального права.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Волинської області від 27.07.2011р. у справі №5004/1269/11 задоволити.

2.Рішення суду першої інстанції від 27.07.2011р. скасувати. Прийняти нове рішення, яким позов задоволити:

«Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустріальний тарний комбінат», який знаходиться у м.Київ, вул.Рибальська, 13 (код ЄДР 30633772) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, яка знаходиться у АДРЕСА_1 (ідент.№НОМЕР_6) 37212 грн. 68 коп. заборгованості по розрахунках, 1337 грн. 63 коп. 3% річних за період з 20.04.2010р. по 29.06.2011р., 387 грн. 50 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 грн. 00 коп. плати за послуги з інформаційно-технічного забезпечен-ня судового процесу.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, який знаходиться у АДРЕСА_2 (ідент.№НОМЕР_10) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, яка знаходиться у АДРЕСА_1 (ідент.№ НОМЕР_6) 200 грн. 00 коп. заборгованості по розрахунках.

Видати накази».

3. Витрати Позивача по сплаті державного мита за розгляд апеляційної скарги по-класти на Відповідача. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

5. Справу №5004/1269/11 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Савченко Г.І.

Суддя Мельник О.В.

01-12/15998/11 15998/11