Рішення № 19982650, 31.08.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2011 року справа № 5020-1053/2011

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Янюк О.С.,

за участю представників:

позивача не зявився;

відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарську справу

за позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1

(02002, АДРЕСА_1)

до Приватного підприємства „Севарт”

(99011, м.Севастополь, пл. 300-річчя Російського флота,

ресторан „Паста-Рест”)

про стягнення 2428,82 грн,

ВСТАНОВИВ:

30.06.2011 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до господарського суду міста Севастополя (далі суд) з позовом до Приватного підприємства „Севарт” (далі відповідач, ПП „Севарт”) про стягнення 2428,82 грн, з яких: 1165,85 грн основного боргу, 163,57 грн 3% річних, 1099,40 грн інфляційних витрат. Також ФОП ОСОБА_1 просить стягнути з ПП „Севарт” судові витрати, а саме: 102,00 грн державного мита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 08.07.2011 порушено провадження у справі та у порядку ст. 65 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобовязано сторін надати суду документи, необхідні для вирішення спору.

Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку ст. 77 ГПК України.

У судовому засіданні 15.08.2011 представник позивача підтримав вимоги позовної заяви, та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

У судове засідання 31.08.2011 сторони явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно, відповідач витребувані судом документи не надав.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 №01-08/140 „Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві”). За таких обставин, суд вважає сторін належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи.

Крім того, ст.22 ГПК України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим ст.59 ГПК України, на надання відзиву на позов, тому справа розглядається відповідно до ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлені наступні обставини.

10.04.2006 між ФОП ОСОБА_1 (продавець) та ПП „Севарт” (покупець) укладено договір купівлі-продажу обладнання №2ВС (далі Договір), відповідно до якого продавець продає, а покупець купує обладнання за ціною згідно з накладною, яка є невідємною частиною Договору (п.1.1 Договору).

Вартість обладнання визначена сторонами у сумі 8495,00 грн (п. 2.1 Договору).

Відповідно до п. 2.3 Договору, розрахунки здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахункових рахунок продавця.

Сторони дійшли згоди, що всі платежі, крім першого, здійснюються на підставі графіку виплати платежів та процентів за користування кредитом (Додаток № 1 до Договору; п. 2.5 Договору).

Так, відповідно до Додатку № 1 до Договору (а.с. 14) сторони встановили наступний графік внесення чергових платежів за обладнання:

15.05.2006 у сумі 1165,83 грн;

15.06.2006 у сумі 1165,83 грн;

15.07.2006 у сумі 1165,83 грн;

15.08.2006 у сумі 1165,83 грн;

15.09.2006 у сумі 1165,83 грн;

15.10.2006 у сумі 1165,83 грн.

Згідно із п. 3.2 Договору, обладнання постачається покупцю відповідно до акту приймання-передачі обладнання, підписаного відповідальними спеціалістами сторін, який є невідємною частиною договору (Додаток № 2 до Договору; п. 3.2 Договору).

Поставка обладнання здійснюється продавцем після оплати першого платежу (п. 3.4 Договору).

Відповідно до п. 4.2.2, покупець зобовязаний своєчасно вносити платежі згідно із розділом 2 Договору.

Сторони дійшли згоди, що на протязі всього строку дії Договору обладнання є власністю продавця (п.8.1 Договору), а перехід права власності на обладнання до покупця відбудеться після оплати всіх визначених Договором платежів (п. 8.3 Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами Договору та вважається дійсним до повного виконання сторонами своїх обовязків (п. 9.1 Договору).

На виконання умов Договору, ФОП ОСОБА_1 передав ПП „Севарт” обладнання, про що сторонами складений та підписаний акт приймання-передачі обладнання від 10.04.2006 (а.с. 13).

Проте, ПП „Севарт” в порушення умов договору свої зобовязання щодо оплати обладнання у сумі 8495,00 грн виконав лише частково у розмірі 7329,15 грн, через що за ним утворилась заборгованість у сумі 1165,85 грн (8495,00 - 7329,15 = 1165,85), та внаслідок чого позивачем було надіслано відповідачеві вимогу про сплату боргу від 17.05.2011 за вих.№140, проте відповідач заборгованість за Договором у розмірі 1165,85 грн не сплатив, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі ГК України) (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як встановлено судом, 10.04.2006 між сторонами був укладений договір №2 ВС, який за своєю правовою природою є договором лізингу.

Відповідно до ч.1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 292 ГК України встановлено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом (ч. 2 ст. 806 ЦК України).

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У силу ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

Частиною 1 ст. 692 ЦК України визначено, що покупець зобовязаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначалося вище, за умовами Договору (п.п. 2.5, 4.2.2 Договору), покупець (відповідач у справі) зобовязаний проводити платежі у відповідності із встановленим сторонами графіком платежів.

Натомість, як убачається з матеріалів справи, відповідач свої зобовязання за Договором виконав не в повному обсязі, внаслідок чого несплаченими залишились 1165,85грн.

Відповідно до ст.ст. 526, 625 ЦК України зобовязання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь основний борг в сумі 1165,85 грн, інфляційні нарахування в сумі 1099,40 грн, а також 3 % річних у сумі 163,57 грн.

Перевіривши надані позивачем розрахунки основного боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, суд визнає їх вірними, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 1165,85 грн, інфляційних нарахувань за листопад 2006 червень 2011 року у сумі 1099,40 грн та 3 % річних з 16.10.2006 по 17.06.2011 року є обґрунтованими і підлягають задоволенню у повному обсязі.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись статтями 49, 75, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Приватного підприємства „Севарт” (ідентифікаційний код 23011555; 99011, м.Севастополь, пл. 300-річчя Російського флота, ресторан „Паста-Рест”; відомості про поточні рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1; 02002, АДРЕСА_1; п/р № НОМЕР_2 в Укрексимбанк у м. Києві, МФО 322313) 2428,82 грн (дві тисячі чотириста двадцять вісім грн 82 коп.), з яких: 1165,85 грн сума основного боргу, 1099,40 грн сума інфляційних нарахувань, 163,57 грн проценти за користування грошовими коштами, а також державне мито у розмірі 102,00 грн (сто дві грн 00 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

3.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Суддя підпис О.С. Янюк

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

05.09.2011.