Рішення № 19982608, 23.08.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2011 року справа № 5020-1074/2011

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Янюк О.С.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1. (довіреність від 12.08.2011 № 3);

відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю „Долфі-Україна”

(49038, м. Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, буд. 27/31)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Інвест”

(99029, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 89, кв. 19)

про стягнення 102765,01 грн,

ВСТАНОВИВ:

06.07.2011 Товариство з обмеженою відповідальністю „Долфі-Україна” (далі позивач, ТОВ „Долфі-Україна”) звернулось до господарського суду міста Севастополя (далі-суд) з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Інвест” (далі відповідач, ТОВ „Тонус Інвест”) про стягнення 102765,01грн. Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором поставки від 01.08.2010 № 143/КРМ.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 12.07.2011 порушено провадження у справі та у порядку статті 65 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) зобовязано сторін надати суду документи, необхідні для правильного та своєчасного вирішення спору.

У судовому засіданні 22.08.2011 представник позивача підтримав вимоги позовної заяви, та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, витребувані судом документи не надав, про причини неявки суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 №01-08/140 „Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві”). За таких обставин, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи.

Крім того, ст.22 ГПК України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим ст.59 ГПК України, на надання відзиву на позов, тому справа розглядається відповідно до ст.75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

На підставі ст.85 ГПК України 23.08.2011 в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлені наступні обставини.

01.08.2010 між ТОВ „Долфі-Україна” (постачальник) та ТОВ „Тонус Інвест” (покупець) укладено Договір поставки №143/КРМ (далі Договір), за яким постачальник (позивач) зобовязався поставляти непродовольчі товари (далі - товар) відповідно до поданого покупцем замовлення, а покупець (відповідач) прийняти товар та своєчасно оплатити його вартість (п.1.1 Договору).

Пунктом 1.2 Договору визначено, що предметом даного Договору є товари, що визначені у відповідних супровідних документах (накладних та/або товарно-транспортних накладних тощо), які є невідємною частиною цього договору.

Відповідно до п.2.1 Договору, постачальник здійснює постачання товару, а покупець приймає товар за цим договором окремими партіями.

Згідно з п.2.2 Договору, кількість товару у кожній партії визначається виходячи з усної чи письмової заявки покупця та наявності товару у постачальника на момент отримання заявки, і вказується в первинних документах, які підтверджують передачу товару (накладні тощо).

Так, на виконання Договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 74733,38 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними, копії яких долучені до матеріалів справи:

-видаткова накладна від 26.08.2010 № 523 на суму 1804,02 грн (а.с. 12);

-видаткова накладна від 26.08.2010 № 524 на суму 8763,50 грн (а.с. 13);

-видаткова накладна від 07.09.2010 № 944 на суму 4389,30 грн (а.с. 14);

-видаткова накладна від 07.09.2010 № 945 на суму 1175,06 грн (а.с. 15);

-видаткова накладна від 20.09.2010 № 1496 на суму 5048,40 грн (а.с. 17);

-видаткова накладна від 20.09.2010 № 1497 на суму 1307,76 грн (а.с. 16);

-видаткова накладна від 29.09.2010 № 2000 на суму 1150,20 грн (а.с. 19);

-видаткова накладна від 29.09.2010 № 2001 на суму 778,80 грн (а.с. 18);

-видаткова накладна від 07.10.2010 № 2487 на суму 525,00 грн (а.с. 21);

-видаткова накладна від 07.10.2010 № 2489 на суму 514,68 грн (а.с. 22);

-видаткова накладна від 07.10.2010 № 2651 на суму 900,00 грн (а.с. 20);

-видаткова накладна від 28.10.2010 № 3801 на суму 3395,04 грн (а.с. 23);

-видаткова накладна від 28.10.2010 № 3803 на суму 3089,60 грн (а.с. 24);

-видаткова накладна від 16.11.2010 № 4914 на суму 2907,54 грн (а.с. 25);

-видаткова накладна від 16.11.2010 № 4915 на суму 3008,05 грн (а.с. 26);

-видаткова накладна від 02.12.2010 № 6164 на суму 3745,98 грн (а.с. 27);

-видаткова накладна від 02.12.2010 № 6166 на суму 3647,10 грн (а.с. 28);

-видаткова накладна від 28.12.2010 № 7975 на суму 3617,62 грн (а.с. 29);

-видаткова накладна від 28.12.2010 № 7976 на суму 2631,06 грн (а.с. 30);

-видаткова накладна від 26.01.2011 № 2132 на суму 4240,08 грн (а.с. 31);

-видаткова накладна від 26.01.2011 № 2138 на суму 7786,86 грн (а.с. 32);

-видаткова накладна від 09.02.2011 № 3944 на суму 5004,12 грн (а.с. 33);

-видаткова накладна від 09.02.2011 № 3988 на суму 5303,61 грн (а.с. 34);

Пунктом 4.4 Договору встановлено, що покупець сплачує 100 % вартості кожної партії товару на протязі 40 календарних днів з моменту її отримання. Факт отримання товару підтверджується видатковою накладною підписаною обома сторонами.

Також, сторони дійшли згоди, що розрахунок за кожну поставлену партію товару здійснюється в національній валюті України (гривнях) в безготівковому порядку шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п.4.2 Договору).

На виконання умов Договору відповідач перерахував на поточний рахунок позивача кошти за поставлений товар у сумі 12000,00 грн, що підтверджується банківськими виписками з АТ «ОТП Банк»про рух коштів на рахунку ТОВ „Долфі-Україна” від 13.01.2011 (а.с. 35), від 29.03.2011 (а.с.37) та реєстрами кредитних платежів від 13.01.2011 (а.с.36), від 29.03.2011 (а.с. 38).

Згідно з п.4.3 Договору, при заборгованості за товар по декількох накладних отриманні кошти будуть зараховуватися як погашення заборгованості за раніше отриманий товар, незалежно від призначення оплати, вказаного в платіжному дорученні.

Таким чином, відповідач свої зобовязання щодо своєчасного та повного внесення плати за товар у повному обсязі не виконав, внаслідок чого за ним станом на 05.07.2011 утворилась заборгованість за Договором у розмірі 62733,38 грн (74733,38 - 12000,00 = 62733,38), яка до подачі позовної заяви до суду оплачена відповідачем не була, що і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом.

Ураховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (далі ГК України) (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як встановлено судом, 01.08.2010 між сторонами був укладений договір №143/КРМ, який за своєю правовою природою є договором поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).

Із наведеною нормою узгоджується ч.1 ст.265 ГК України, згідно з якою, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

У силу ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Згідно з п.5.1 Договору, у випадку порушення своїх зобовязань за Договором сторони несуть відповідальність, визначену Договором та чинним в Україні законодавством. Порушенням зобовязання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання.

Судом встановлено що за спірним Договором позивач поставив відповідачеві товар на суму 74733,38 грн, з яких 62733,38 грн на час подачі позову (05.07.2011) відповідачем не оплачені.

Крім того, заборгованість у розмірі 52398,71 грн визнана відповідачем, що підтверджується Актом зведення взаємних розрахунків сторін за Договором станом на 31.12.2010, який підписаний представниками обох сторін та скріплений відповідними печатками.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 62733,38 грн обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.ст.526,625 ЦК України зобовязання повинно виконуватись належним чином. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, відповідно до п.5.5 Договору, сторони дійшли згоди, що за порушення строку оплати товарів покупець сплачує постачальнику проценти за користування грошовими коштами у розмірі 30 % річних від суми заборгованості.

Позивач просить суд стягнути з відповідача інфляційні нарахування у сумі 1317,40 грн та 30 % річних у сумі 5465,54 грн.

Перевіривши розрахунки 30 % річних та інфляційних втрат, наданий позивачем, суд визнав його вірними та таким, що не суперечить положенням чинного законодавства. Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення 30 % річних в розмірі 5465,54 грн та інфляційних втрат в розмірі 1317,40 грн є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до п.5.3 Договору, сторони домовились, що у випадку прострочення покупцем перед постачальником до розміру неустойки за Договором ніяким чином не застосовується Закон України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань” від 22.11.1996 № 543/9-ВР (далі Закон№543/9-ВР) на підставі абзацу 2 ч.2 ст.551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки, встановлений законом збільшується сторонами за Договором без будь-яких обмежень.

Згідно з п.5.6 Договору, якщо заборгованість покупця перед постачальником триває більше 2-х місяців також покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. При цьому нарахування пені за цім пунктом Договору починається від самого першого дня прострочення покупця перед постачальником.

Статтею 1 Закону №543/9-ВР (у редакції, чинній на час вчинення спірних правовідносин) встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Проте, у ст.3 Закону №543/9-ВР відзначено що розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст.232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь пеню в сумі 33248,69 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд визнає його таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства. Судом здійснений розрахунок, відповідно до якого з урахуванням умов Договору та на підставі норм чинного законодавства, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 2823,86 грн (62733,38 х 15,5% / 365 х 106 = 2823,86).

Зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 33248,69 грн підлягають задоволенню у розмірі 2823,86 грн, в частині позовних вимог про стягнення пені в сумі 30424,83 грн суд визнає їх необґрунтованими, а отже такими що не підлягають задоволенню.

Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Тонус Інвест” (ідентифікаційний код 36127301; 99029, м.Севастополь, пр. Ген. Острякова, 89, кв. 19; п/р № 26005219228600 в АКІБ «УкрСиббанк, МФО 351005, або будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Долфі-Україна” (ідентифікаційний код 37068787; 49038, м.Дніпропетровськ, вул. Ленінградська, 27/31; п/р № 26049290339168 в АТ «ОТП Банк»у м. Київі, МФО 300528) 72340,18 грн (сімдесят дві тисячі триста сорок грн 18 коп.), з яких: 62733,38 грн сума основного боргу, 1317,40 грн сума інфляційних нарахувань, 5465,54 грн проценти за користування грошовими коштами, 2823,86 грн пеня, а також державне мито у розмірі 723,40 грн (сімсот двадцять три грн 40 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

3.Видати накази після набрання рішенням законної сили.

4.У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 30424,83 грн відмовити.

Суддя підпис О.С. Янюк