Рішення № 19982534, 09.08.2011, Господарський суд м. Севастополя

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

09 серпня 2011 року справа № 5020-1025/2011

Господарський суд міста Севастополя у складі судді Янюк О.С.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1 (паспорт серія ЕЕ НОМЕР_2 від 13.09.2005);

відповідача не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

(АДРЕСА_2)

до Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум”

(99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 58, кв. 74)

про стягнення 77988,40 грн,

ВСТАНОВИВ:

01.07.2011 Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до господарського суду міста Севастополя з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум” (далі відповідач, ТОВ „Максимум”) про стягнення 77988,40 грн. Позовні вимоги обґрунтовує неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором купівлі-продажу від 16.02.2009 № 6 в частині оплати вартості поставленого за договором товару.

Ухвалою господарського суду міста Севастополя від 04.07.2011 порушено провадження у справі № 5020-1025/2011, розгляд справи призначено на 14.07.2011.

Розгляд справи неодноразово відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у звязку з неявкою відповідача та невиконанням вимог суду.

У судовому засіданні 09.08.2011 представник позивача підтримав вимоги позовної заяви, та надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про причини незявлення суду не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно і належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п.2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2010 №01-08/140 „Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинстві”). За таких обставин, суд вважає відповідача належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи.

Крім того, ст.22 ГПК України зобовязує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідач в порядку ст.59 ГПК України надав відзив на позов, відповідно до якого позовні вимоги визнає частково: суму основного боргу визнає у повному обсязі, а суму пені частково у розмірі 932,20 грн. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 38552,90 грн (39485,10 - 932,20 = 38552,90) просить відмовити, посилаючись на невірне застосування позивачем положень чинного законодавства та умов спірного договору при проведенні розрахунку пені. Зазначає, що по-перше, позивач невірно застосовує період виникнення заборгованості, а саме не враховує відстрочення по оплаті на 14 календарних днів, передбаченого п.2.2 спірного договору. По-друге, позивач не враховує положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України (далі ГК України), відповідно до якого нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. По-третє, позивачем не враховано положення ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 №543/96-ВР (у редакції, чинній на час вчинення спірних правовідносин, далі Закон №543/96-ВР), якою встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Крім того, відповідач просить застосувати до вимог про стягнення пені строк позовної давності в один рік.

На підставі ст.85 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлені наступні обставини.

16.02.2009 між ФОП ОСОБА_1 (продавець) ТОВ „Максимум” (покупець) укладено Договір купівлі-продажу №6 (далі Договір), за яким продавець (позивач) зобовязався передати у власність покупцю (відповідачу) партію товару, що йому належить, а покупець прийняти та оплатити лакофарбову продукцію (далі товар), в кількості та за ціною, визначеними у накладних, які є невідємною частиною Договору (розділ 1 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору, загальна сума договору складає 350000,00 грн, в т.ч. ПДВ -58333,33 грн.

Так, на виконання Договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 38503,30 грн, що підтверджується наступними видатковими накладними:

-від 22.09.2009 №2951 на суму 8751,60 грн /а.с. 45/;

-від 22.09.2009 №2951 на суму 646,50 грн /а.с. 46/;

-від 29.09.2009 №3073 на суму 1595,40 грн /а.с. 47/;

-від 15.12.2009 №4275 на суму 4705,32 грн /а.с. 48/;

-від 15.12.2009 №4276 на суму 609,00 грн /а.с. 49/;

-від 20.04.2010 №СВ-0001293 на суму 937,02 грн /а.с. 50/;

-від 22.04.2010 №СВ-0001378 на суму 10648,74 грн /а.с. 51/;

-від 04.05.2010 №СВ-0001641 на суму 1129,97 грн /а.с. 52/;

-від 10.08.2010 №СВ-0003749 на суму 12061,38 грн /а.с. 53/.

Згідно із п.2.2 Договору, оплата товару здійснюється на протязі 14 календарних днів з моменту поставки товару за реквізитами продавця.

Пунктом 4.1 Договору встановлено, що Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного взаєморозрахунку між сторонами.

Позивач свої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі, що підтверджено вищенаведеними видатковими накладними.

Відповідач свої зобовязання щодо своєчасного та повного внесення плати за Договором належним чином не виконував, внаслідок чого у нього станом на час звернення позивача до суду утворилась заборгованість у сумі 38503,30 грн.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань за Договором позивач надіслав на адресу відповідача претензію з вимогою термінового вжиття заходів до погашення існуючої заборгованості. Однак, заборгованість відповідачем погашена не була, що і стало причиною звернення позивача до суду із даним позовом.

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст.509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити кошти тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 1 ст. 175 ГК України).

Зобовязання виникають з підстав, встановлених ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Як встановлено судом, 16.02.2009 між сторонами був укладений договір №6, який за своєю правовою природою є договором поставки.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не повязаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч.1 ст.712 ЦК України).

Із наведеною нормою узгоджується ч.1 ст.265 ГК України, згідно з якою, за договором поставки одна сторона постачальник зобовязується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобовязується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст.612 ЦК України).

В силу ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Із матеріалів справи убачається, що позивач звої зобовязання за Договором виконав у повному обсязі. Проте через неналежне виконання відповідачем своїх зобовязань, за ним на час подачі позову (25.05.2011) утворилась заборгованість за поставлений позивачем товар у розмірі 38503,30 грн., що саме відповідачем і не заперечується. Крім того відповідач, керуючись правом, наданим йому ч.5 ст.22 ГПК України, визнав позовні вимоги в цій частині.

Відповідно до ч.6 ст.22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.

З урахуванням викладеного, зважаючи на визнання відповідачем суми основного боргу /а.с. 78-79/ та враховуючи, що ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 38503,30 грн обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до п.3.2 Договору, у разі затримки платежів покупець сплачує продавцю пеню у розмірі 0,5 % від суми затриманого платежу за кожен день прострочення.

Відповідач у відзиві на позовну заяву просить застосувати до вимог щодо стягнення пені строк позовної давності в один рік, та визнає їх частково у розмірі 932,20 грн. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 38552,90 грн (39485,10 - 932,20 = 38552,90) просить відмовити, посилаючись на невірне застосування позивачем положень чинного законодавства та умов спірного договору при проведенні розрахунку пені.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу

Відповідно до ч.2 ст.258 ЦК України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Зважаючи на викладене, суд вважає за необхідне застосувати строк позовної давності в один рік щодо стягнення пені.

Суд погоджується з доводами відповідача також про невірне застосування позивачем положень законодавства і умов Договору виходячи з наступного.

При проведенні розрахунку пені позивач невірно визначає період виникнення заборгованості, оскільки не враховує, що відповідно до п.2.2 Договору оплата товару здійснюється на протязі 14 календарних днів з моменту поставки товару за реквізитами продавця відстрочення по оплаті, а отже заборгованість за зобовязанням виникає з 15 числа.

Також, позивачем не застосовано положення ч.6 ст.232 ГК України, відповідно до якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Не взято до уваги положення ст.3 Закону №543/96-ВР відповідно до якої розмір пені, передбачений ст.1 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Позивач просить стягнути з відповідача на його користь пеню в сумі 39485,10 грн., проте перевіривши надані сторонами розрахунки суд визнає розрахунок відповідача таким, що відповідає положенням чинного законодавства та кладе його в основу судового рішення, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 39485,10 грн підлягають задоволенню частково в сумі 932,19 грн.

Витрати на державне мито та інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача відповідно до вимог ст.49 ГПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82-85, 115, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Максимум”; (ідентифікаційний код 31005009; 99007, м. Севастополь, вул. М. Музики, 58, кв. 74; п/р 2600531702001 в СФ КБ «Приватбанк», МФО 324935, або будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем підчас виконання судового рішення) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_3; п/рНОМЕР_3 у КРВ ЗАТ «Приватбанк»у м. Сімферополі, МФО 384436) 39435,49 грн (тридцять девять тисяч чотириста тридцять пять грн 49 коп.), з яких: 38503,30 грн сума основного боргу; 932,19 пеня, а також державне мито у розмірі 394,35 грн (триста девяносто чотири грн 35 коп.) та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн (двісті тридцять шість грн 00 коп.).

3.У задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені у розмірі 38552,90 грн відмовити.

4.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя О.С. Янюк

Повне рішення в порядку

статті 84 ГПК України

оформлено і підписано

15.08.2011.