Рішення № 19979959, 16.12.2011, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.О.Невського/Річна, 29/11, к. < поле для ввода - № кабинета >

РІШЕННЯ

Іменем України

16.12.2011

Справа №5002-9/4570-2011

За позовом Заступника військового прокурора Севастопольського гарнізону, (вул. Суворова, 27, м. Севастополь, АР Крим, 99011) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, (пр.-кт Повітрянофлотський,6 , м. Київ, 03186)

До: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Барконд", (вул. Пролітна, 9 ,м. Сімферополь, АР Крим, 95007); 2) Державного підприємства Міністерства оборони України "Центральний військовий санаторій "Ялтинський", (вул. Свердлова, 32, м. Ялта, АР Крим, 98603)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Товариство з обмеженою відповідальністю “Дворцово - парковий ансамбль”(95007, м. Сімферополь, вул. Плотинна, буд. 9).

Про визнання договору недійсним

Суддя ГС АР Крим Н.С.Пєтухова

Представники:

Від позивача – не викликався

Від відповідача 1 – не викликався

Від відповідача 2 - не викликався

За участю прокурору – Година Д.Л., пом.війск.прокуратури Севастопольського гарнізону ВМС України, посвід. №363.

Від третій особі – не викликався

Суть спору: Заступник військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернувся до Господарського суду АР Крим із позовом, у якому просить визнати договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3183 від 14.10.2005 року про купівлю-продаж будинків та споруд, укладений між державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій Ялтинський» та ТОВ «Барконд», - недійсними та про зобов’язання кожну із сторін повернути в натурі все, що отримали від виконання вказаного контракту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Військовою прокуратурою Севастопольського гарнізону проведено перевірку, під час якої встановлено, що 14.10.2005 року між ДП Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський” та ТОВ “Барконд”укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3183. Як вказує прокурор у своїй позовній заяві, зазначений договір укладено з порушенням вимог чинного законодавства та підлягає визнанню недійсним, що і стало підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України із позовом до господарського суду АР Крим.

Позивач вимоги прокурору підтримав у повному обсязі.

Позивач явку свого представника у судове засідання не забезпечив. Про день слухання справи був сповіщений належним чином. Ухвала суду була направлена на його адресу рекомендованою кореспонденцією. Причина не явки представника позивача суду не відома.

Відповідач 1 повторно явку свого представника у судове засідання не забезпечив, витребувані документи не надав. Про день слухання справи був сповіщений належним чином. Ухвала суду була направлена на її юридичну адресу рекомендованою кореспонденцією. Причина не явки представника відповідача №1 суду не відома.

Відповідач 2 повторно явку свого представника у судове засідання не забезпечив, витребувані документи не надав. Про день слухання справи був сповіщений належним чином. Ухвала суду була направлена на її юридичну адресу рекомендованою кореспонденцією. Причина не явки представника відповідача №2 суду не відома.

Третя особа явку свого представника у судове засідання не забезпечив, витребувані документи не надав. Про день слухання справи був сповіщений належним чином. Ухвала суду була направлена на її юридичну адресу рекомендованою кореспонденцією. Причина не явки представника третій особі та ненадання відзиву на позов суду не відома.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін, оскільки у матеріалах справи є достатньо документів для розгляду справи. Крім того, у відповідача було достатньо часу для надання документів, необхідних за його думкою, для розгляду спору.

Справа розглядається на підставі наявних у неї| матеріалів у|в,біля| порядку|ладу| ст. 75 Господарського процесуального| кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, суд –

В с т а н о в и в:

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають в державі. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Суд вважає необхідним дотримуватися принципів судочинства, що встановлені ст. 129 Конституції України, нормами якої вказано, що основними засідками судочинства є зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Тобто суд вважає потрібним застосувати принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів.

Відповідно до ст.1 Господарського процесуального кодексу України до господарського суду звертаються особи за захистом своїх порушених чи оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, що кореспондується із положеннями статті 21 ГПК України, де до позивачів віднесено осіб, які пред’явили позов або в інтересах яких пред’явлено позов саме про захист порушеного права чи охоронюваного законом інтересу.

Згідно статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин, іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 Цивільного кодексу України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов’язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7)припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

11 липня 2000 р. Наказом № 209 Міністерства оборони України “Про створення державного підприємства Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський”та затвердження його Статуту”наказано: на фондах Військового санаторію (Ялтинський на 750 ліжок), що розформовується (ліквідується) за юридичною адресою: 98630, Україна, АР Крим, м. Ялта, вул. Свердлова, 32, створити державне підприємство Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський”.

14 жовтня 2005 року між державним підприємством Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський”(продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Барконд” (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3183.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до розділу 1 договору, продавець продав, а покупець купив нерухоме майно, а саме літ. П' будівля управління санаторію загальною площею 375,2 кв.м., літ. С котельно-пральня загальною площею 740,7 кв.м., літ. Ч' склад і бокси на 6 машин загальною площею 150,2 кв.м., літ. ИГ гараж загальною площею 182,2 кв.м., літ. Ц' електрощитові загальною площею 53,9 кв.м., літ. Д" КПП загальною площею 4,0 кв.м!, літ. Е" КПП загальною, площею 6,0 кв.м., літ. Ж" КПП загальною площею 4,6 кв.м., літ. Г" котельня загальною площею 427,8 кв.м., літ. Ю' столярна майстерня загальною „ площею 301,2 кв.м., літ. Ф' майстерня загальною площею 57,0 кв.м., літ. Щ' душова, бюветна загальною площею 133,2 кв.м., на ділянці споруди стадіону (футбольного поля), розташоване за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Свердлова, буд. 34; літ. Г торговий комплекс загальною площею 377,4 кв.м., літ. Д спортивний комплекс (склад спортінвентарю і спортивні майданчики) загальною площею 41,7 кв.м., розташоване за адресою: АР Крим, м. Ялта, вул. Свердлова, буд. 32.

Об’єкт продажу належить державі в особі Верховної ради України та знаходиться в господарському віданні Державного підприємства Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський”, орган управління майном - Міністерство оборони України на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 04.10.2005 р. Виконавчим комітетом Ялтинської міської Ради на підставі рішення від 22.09.2005 р. № 1414, зареєстрованого комунальним підприємством Ялтинське бюро технічної інвентаризації, згідно Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 8529137, 04.10.2005 р., номер запису 1099 в книзі 20ж стор. 338, реєстраційний № 12278650.

Об'єкт продажу розташований на земельних ділянках, які знаходяться у користуванні продавця: площею 18,024 га на підставі Акту на право постійного користування землею ІІ-КМ № 001277, виданого 28.12.2001 р. Ялтинською міською радою на підставі рішення 41-і сесії 23-го скликання Ялтинської міської ради від 29.11.2001 р. № 34, зареєстрованого в Книзі записів актів за № 172. Землю надано у постійне користування для експлуатації та обслуговування санаторія (п. 1.2 договору).

14 жовтня 2005р. договір купівлі-продажу було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу Висоцькою І.Я.

Прокурор обґрунтовує заявлені позовні вимоги тим, що вказаний договір не відповідає вимогам діючого законодавства.

Відповідно до частини 5 статті 75 Господарського кодексу України, відчуження майнових об'єктів, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.

В силу ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 Цивільного кодексу України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України (в редакції на дату підписання спірного договору), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що при укладенні спірного договору порушено порядок відчуження військового майна, яким є майно ДП МО України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський”.

Відповідний порядок встановлено Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”(далі - Закон) та Положенням про порядок відчуження військового майна Збройних Сил України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28 грудня 2000 року (далі - Положення).

Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону, Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону, вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України (“Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”) належить до компетенції Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 3 Постанови, повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок, та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Згідно з п. 6. Постанови, рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.

Відповідно до вказаних нормативно-правових актів у Міністерства оборони України відсутні повноваження щодо самовільного відчуження майна шляхом укладення договорів купівлі-продажу.

Такі повноваження відсутні і у особи, що укладала договір, оскільки, відповідно до ст. 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Проте, суду не представлене рішення Кабінету Міністрів України щодо відчуження вищезазначеного майна, переданого за спірним договором.

Таким чином, суд дійшов висновку, що при відчуженні спірного майна, сторонами договору порушено порядок відчуження військового майна, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів “Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил”.

Вказана позиція стосовно статусу та порядку відчуження спірного майна підтверджується рішенням Верховного суду України по справі № 2-8/17305.1-2007 за позовом ТОВ “Євроойл” про визнання дійсними оспорюваних контрактів, яка викладена в постанові від 23 жовтня 2007 року, а також позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 12 червня 2008 року по цій же справі (а. с. 13-19).

Так, зокрема, Верховний суд України в постанові від 23 жовтня 2007 року зазначає, що спірне майно ДП МО України “Центральний військовий санаторій Ялтинський”(яке відчужувалося за контрактами №№ 2210/7 та 2210/08) є військовим майном і його відчуження може здійснюватися лише в порядку, визначеному Законом України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” та Постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000 року.

Оскільки рішення про відчуження військового майна, яке є предметом спірного договору, Кабінетом Міністрів України не приймалось, то вчинення дій по відчуженню військового майна у іншому, ніж передбачено законодавством України порядку свідчить про наявність ознак недійсності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З наведеного вище вбачається, що при укладенні оспорюваного договору були порушені вимоги пунктів 1, 2 ст. 203 ЦК України, та ст. 207 ГК України, що є підставою для визнання недійсними договору.

Відповідно до п. 8. Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”№ 9 від 06.11.2009 року № 9, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги Військового прокурора Севастопольського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна № 3185 від 14.10.2005 року про купівлю-продаж будинків та споруд, укладений між ТОВ “Барконд”та ДП Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський”недійсним, підлягають задоволенню.

У позовній заяві прокурор також просить суд зобов’язати кожну із сторін повернути в натурі все, що отримали від виконання вказаного контракту.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, з огляду на положення цієї правової норми, правовими наслідками недійсності оспорюваного у даній справі правочину є повернення сторонами за ним всього, що вони одержали на його виконання, а саме –майна та коштів.

Тобто застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину. В цивілістичний науці та судовій практиці застосування таких наслідків іменується двосторонньою реституцією.

Двостороння реституція застосовується незалежно від наявності чи відсутності вини у діях учасників правочину щодо його недійсності.

Зі змісту наведеної норми, суд робить висновок, що застосування двосторонньої реституції можливо лише при одночасній наявності (існуванні) сторін правочину.

Проте, суд встановив, що станом на 20.06.2011р. припинено таку юридичну особу як Товариство з обмеженою відповідальністю “Барконд”, про що свідчать матеріали справи, а саме витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, припинення однієї із сторін правочину, обумовлює неможливість застосування двосторонньої реституції. При цьому, суд враховує, що ЦК України не передбачає застосування односторонньої реституції.

Проте, слід враховувати, що відповідно до п. 2 ст. 216 ЦК України, якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Суд зауважує, що при вирішенні питання про повернення майна належному власникові, слід звернути увагу на конкуренцію між реституцією та віндикацією при визнанні правочинів недійсними.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом України у листі “Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними”від 24.11.2008р., якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то вбачається правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Проте в цьому випадку немає перешкод для задоволення лише віндикаційного позову, оскільки право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсним правочину, за яким майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).

Відповідно до п. 6 статті 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо підприємство чи організацію, які є сторонами, ліквідовано.

Як зазначено у п. 6 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України”№ 02-5/612 від 23.08.1994 р. (із змінами та доповненнями), за наявності відомостей про ліквідацію підприємства чи організації, які є сторонами у справі, господарському суду слід враховувати таке. Відповідно до частини п'ятої статті 111 Цивільного кодексу України юридична особа є ліквідованою з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення, а згідно з частиною сьомою статті 59 Господарського кодексу України суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності. Отже, при вирішенні питання щодо припинення провадження у справі на підставі пункту 6 статті 80 ГПК господарський суд повинен витребувати докази виключення підприємства з державного реєстру. У справах про визнання недійсним акту, раніше виданого ліквідованим органом, господарський суд вправі замінити його іншим органом, на який покладено видання таких актів.

Інформаційним листом Вищого господарського суду України від 18.03.2008 р. № 01-8/164 (п. 31 листа) визначено, що питання про припинення провадження у справі в частині позовних вимог, а так само про залишення позовних вимог у певній частині без розгляду можуть бути вирішені господарським судом в єдиному процесуальному документі, яким закінчується розгляд справи, - рішенні суду.

Отже, у зв'язку з встановленим фактом припинення відповідача-1, суд вважає, що провадження по справі, в частині позовних вимог до ТОВ “Барконд” підлягає припиненню в порядку п. 6 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що юридична особа покупця за договором купівлі-продажу нерухомого майна від 14.10.2005р., який вище визнаний судом недійсним, припинено, у суду відсутня можливість застосування двосторонньої реституції, у зв’язку із чим суд відмовляє у позові у частині позовних вимог про зобов’язання кожної із сторін повернути в натурі все, що отримали від виконання вказаного контракту.

Відповідач-2 не використав свого права та не представив суду належних доказів, які спростовують доводи прокурора щодо недійсності договору купівлі-продажу № 3183 від 14.10.2005р., укладеного між Державним підприємством Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський” та ТОВ “Бараконд”.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33,34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Витрати по оплаті держмита і на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу відносяться на відповідача відповідно до ст. 49 ГПК України.

У судовому засіданні 16.12.2011р. були оголошені тільки вступна та резолютивна частини рішення.

Повний текст рішення оформлений відповідно до ст. 84 ГПК України і підписаний 16.12.2011 р.

З огляду на викладене, керуючись ст. ст. 32, 33, 34, 49, 75, п. 6 ч. 1 ст. 80, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Заяву про збільшення позивних вимог прийняти.

2. Позов задовольнити.

3. Позов задовольнити частково.

4. В частині позовних вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю “Барконд”- провадження у справі припинити.

5. Визнати недійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна № 3183 від 14.10.2005 року про купівлю-продаж будинків та споруд, укладений між державним підприємством Міністерства оборони України «Центральний військовий санаторій Ялтинський» та ТОВ «Барконд», недійсним.

6. В іншій частині позову відмовити.

7. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України “Центральний військовий санаторій “Ялтинський”(98603, м. Ялта, вул. Свердлова, 32, код ЄДРПО України 08334083) в дохід Державного бюджету м. Сімферополя (Отримувач - Державний бюджет м.Сімферополь 22030001 р/рахунок 31216206700002, ЄДРПОУ 34740405, МФО 824026 в ГУ ДКУ в АРК, Призначення платежу: «Судовий збір, Код 03499968, Пункт 2.1) 5821,07грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим Пєтухова Н.С.