Рішення № 19951096, 16.11.2011, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

Підлягає публікації в ЄДРСР

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2011 р.Справа № 15/17-3741-2011 Господарський суд Одеської області у складі:

судді В.С. Петрова

При секретарі А.Д. Діасамідзе

За участю представників:

від позивача Урсу І.М.,

від відповідача не зявився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства комерційної фірми „Багира і Ко” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 2963,63 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство комерційна фірма „Багира і Ко” звернулась до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 2963,63 грн., посилаючись на наступне.

Між Приватним підприємством комерційною фірмою „Багира і Ко” та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 був укладений договір поставки товару № 146/1 від 24.03.2011 р., відповідно до якого позивач як постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю (відповідачу) товари партіями, а відповідач як покупець зобовязався прийняти товар та сплатити його на умовах цього договору.

Так, за ствердженнями позивача, за вказаним договором ППКФ „Багіра і Ко” поставила у власність ФОП ОСОБА_2 продовольчі товари на суму 3477,74 грн., що підтверджується накладною № Ркm-419284 від 31.03.2011 р. на суму 2 833,38 грн. та накладною № Ркm-422922 від 15.04.2011 р. на суму 644,36 грн. Проте, як вказує позивач, поставлений товар було частково сплачено відповідачем в сумі 647,56 грн., що підтверджується прибутково-касовим ордером № Кдm-315516 від 04.05.2011 р. на суму 600,00 грн. та прибутково-касовим ордером № Кдm-318127 від 24.05.2011 р. на суму 47,56 грн.

При цьому позивач зазначає, що неодноразово звертався до відповідача з проханням погасити заборгованість, однак заборгованість ФОП ОСОБА_2 перед ППКФ „Багіра і Ко” не погашена.

Також на адресу ФОП ОСОБА_2 була направлена претензія № 1483 від 29.06.2011 р. з вимогою щодо погашення заборгованості за поставлений товар. Але, як зазначає позивач, претензія відповідачем задоволена не була.

Таким чином, як вказує позивач, станом на вересень 2011 р. за невиконання відповідачем умов договору рахується дебіторська заборгованість в розмірі 2830,18 грн.

Крім того, за прострочку виконання відповідачем зобовязання з оплати продукції позивачем згідно п.4.1 договору, ст.ст. 525, 526 ЦК України та Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” нараховано відповідачу пеню, що складає 133,45 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 19.09.2011 р. порушено провадження по справі № 15/17-3741-2011 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача в засідання суду не зявився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

24.03.2011 р. між Приватним підприємством комерційною фірмою „Багира і Ко” (постачальник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) був укладений договір поставки товару № 146/1, відповідно до якого позивач як постачальник зобов'язався поставити та передати у власність покупцю (відповідачу) товари партіями, а відповідач як покупець зобовязався прийняти товар та сплатити його на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2. договору найменування, асортимент, кількість (виходячи з наявності товару на складі постачальника), ціни, вартість товару та поставки зазначається в накладних на товар, що є додатком до цього договору та є його невідємною частиною.

Накладні на товар підписуються сторонами та оформлюються у відповідності з вимогами діючого законодавства (п. 1.3. договору).

Пунктом 2.3. договору передбачено, що приймання всієї партії товару по кількості, якості приймається покупцем в момент передачі товару від постачальника к покупцю. У разі виникнення претензій по кількості, якості уповноваженими представниками сторін даного договору оформлюється акт невідповідності тільки в день підписання накладних, усі інші претензії після прийняття товару покупцем не приймаються.

Відповідно до п. 2.5. договору перехід права власності на товар та ризик випадкової загибелі товару покупець несе одразу після підписання накладних.

Згідно п. 3.1. договору постачальник залишає за собою право на зміну ціни на замовлений покупцем товар в односторонньому порядку з повідомленням про це покупця. Ціна на прийнятий покупцем товар зміні в односторонньому порядку не підлягає.

Розрахунок за поставлений товар здійснюється на протязі 14 календарних днів з дня поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки є підставою для виникнення у сторін договору господарських зобов'язань відповідно до ст.ст. 173, 174 ГК України (ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України). В свою чергу згідно ст. 629 ЦК України вказаний договір є обов'язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як вказує позивач та зясовано судом, на виконання вищевказаного договору поставки позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 3477,74 грн., а саме:

-згідно видаткової накладної № Ркm-419284 від 31.03.2011 р. (а.с. 11) було поставлено товар на суму 2833,38 грн.;

-згідно видаткової накладної № Ркm-422922 від 15.04.2011 р. (а.с. 12) було поставлено товар на суму 644,36 грн.

При цьому слід зазначити, що поставлений позивачем товар було отримано відповідачем, про що свідчить підпис відповідача на вищевказаних видаткових накладних.

У відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Виходячи з вищенаведеного та умов договору, суд доходить до висновку про виконання позивачем своїх зобовязань за укладеним з відповідачем договором поставки.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Отже, прийняття відповідачем товару від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказаний товар відповідно до оформленої накладної.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До того ж ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Між тим, як встановлено судом, вартість поставленого позивачем товару було сплачено відповідачем частково в сумі 647,56 грн., що підтверджується прибутково-касовим ордером № Кдm-315516 від 04.05.2011 р. на суму 600,00 грн. та прибутково-касовим ордером № Кдm-318127 від 24.05.2011 р. на суму 47,56 грн. У звязку з цим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем за вказаним договором поставки в розмірі 2830,18 грн.

При цьому слід зазначити, що заявлену позивачем до стягнення суму боргу відповідач не оспорив, докази її погашення в матеріалах справи відсутні. Так, частиною другою статті 22 ГПК України передбачено, що сторони мають право подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання тощо; обґрунтовувати свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ч. 2 ст. 43 ГПК України), якими в силу ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інших обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Так, відмовою сплатити позивачу суму заборгованості за вище вказаним договором поставки відповідач порушив умови вказаного договору, що є недопустимим згідно ст. 525 Цивільного кодексу України. Відтак, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача вказаної суми заборгованості.

При цьому невиконання зобовязання або виконання зобовязання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання) згідно ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

В свою чергу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).

Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Як визначено в п. 4.1. договору № 146/1 від 24.03.2011 р. у випадку несвоєчасного виконання грошових зобовязань по даному договору покупець сплачує постачальнику пеню за кожний день прострочення платежу в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості.

При цьому, як передбачає частина 1 ст. 551 Цивільного кодексу України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Ч. 1, 2, 4 ст. 217 Господарського кодексу України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

В силу положень ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як випливає з п. 3.2. договору № 146/1, строк оплати товару відповідачем становив 14 календарних днів від дати поставки товару. Отже, з огляду на дату здійснення позивачем поставки товару за вищевказаними видатковими накладними 31.03.2011 р. та 15.04.2011 р., строк для оплати товару сплинув відповідно 14.04.2011 р. та 29.04.2011 р.

Отже, має місце прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого позивачем і отриманого відповідачем товару.

Враховуючи те, що відповідачем не були своєчасно виконані зобовязання за вказаним договором щодо здійснення оплати поставленого товару, на думку суду, позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню за період з 14.04.2011 р. по 01.09.2011 р. за видатковою накладною № Ркm-419284 від 31.03.2011 р. та за період з 29.04.2011 р. за видатковою накладною № Ркm-422922 від 15.04.2011 р., що складає за розрахунком позивача 133,45 грн. (а.с. 15).

Відтак, загальна сума заборгованості відповідача за договором № 146/1, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 2963,63 грн. (2830,18 грн. основного боргу + 133,45 грн. пені).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Оцінюючи надані сторонами докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного підприємства комерційної фірми „Багира і Ко” обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, тому підлягають задоволенню.

У звязку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, відповідно до ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті державного мита та витрати на ІТЗ судового процесу, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

1.Позов Приватного підприємства комерційної фірми „Багира і Ко” до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 2963,63 грн. задовольнити.

2.СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; ідент.код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства комерційної фірми „Багира і Ко” (65600, Одеська область, м. Білявка, вул. Радянська, 10; код ЄДРПОУ 30342910; п/р 26003263351 в ПАТ „Марфінбанк” в м. Іллічівськ, МФО 328168) заборгованість за договором поставки товару № 146/1 від 24.03.2009 р. в розмірі 2830/дві тисячі вісімсот тридцять/грн. 18 коп., пеню в сумі 133/сто тридцять три/ грн. 45 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 102/сто дві/грн. 00 коп.; витрати по сплаті послуг на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236/двісті тридцять шість/грн. 00 коп.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Петров В.С.

Повний текст рішення складено та підписано 21.11.2011 р.