Рішення № 19945248, 07.12.2011, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.12.11 Справа№ 5015/6364/11

Господарський суд Львівської області у складі судді Сухович Ю.О., при секретарі судових засідань Олійник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія”, м.Київ

до Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” в особі Львівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА”, м.Львів

про стягнення в порядку регресу 2 844,82 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник (довіреність №191/07/11 від 14.07.2011р.);

від відповідача: не зявився.

Права та обовязки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України розяснено, заяви про відвід судді не поступали, клопотання про технічну фіксацію судового процесу не надходили. В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Приватним акціонерним товариством „Страхове товариство „Гарантія” подано позов Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” в особі Львівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства „Національна акціонерна страхова компанія „ОРАНТА” про стягнення в порядку регресу 2 844,82 грн., з яких 2 570,26 грн. основного боргу, 210,66 грн. пені, 40,77 грн. три проценти річних та 23,13 грн. інфляційних нарахувань. Крім того позивач просить стягнути з відповідача 102,00 грн. держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 616,05 грн. витрат на послуги адвоката.

Ухвалою суду від 31.10.2011р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 16.11.2011р. Ухвалою суду від 16.11.2011р. розгляд справи відкладено на 07.12.2011р., з підстав вказаних в даній ухвалі.

Представник позивача в судовому засіданні 07.12.2011р. подав клопотання, яким він просить суд не здійснювати технічну фіксацію судового процесу у справі, позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити.

Відповідач в судове засідання повторно не забезпечив, вимог ухвал суду від 31.10.2011р. та 16.11.2011р. не виконав, проти позовних вимог у встановленому порядку не заперечив, причин неявки не повідомив. Про порушення провадження у справі був належним чином повідомлений, що підтверджується поштовими повідомленнями №79039 0266148 0 від 02.11.2011р. вручено 04.11.2011р. та №01032 3155906 3 від 02.11.2011р. вручено 08.11.2011р. Про відкладення розгляду справи відповідач був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленнями про вручення рекомендованих поштових відправлень №79039 0288565 5 від 21.11.2011р. вручено 23.11.2011р. та №01032 3122640 4 від 21.11.2011р. вручено 28.11.2011р.

Станом на 07.12.2011р. від відповідача заяви, клопотання, в тому числі про відкладення розгляду справи не надходили.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд,-

встановив:

01.10.2009р. між Відкритим акціонерним товариством „Страхове товариство „Гарантія” (надалі страховик) та ОСОБА_3 (надалі страхувальник) було укладено договір №5-1995/09.047 добровільного страхування наземного транспорту NISSAN TIIDA (державний номерний знак НОМЕР_1), цивільної відповідальності водія та пасажирів по ризиках повне КАСКО на суму 162 000,00 грн. з франшизою розміром 510,00 грн., строком дії страхового полісу до 30.09.2010р.

25.09.2010р. близько 17:10 год. у с.Сапіжанка Камянка-Бузького району Львівської області п.ОСОБА_2 керуючи автомобілем ВАЗ-2105 (державний номерний знак НОМЕР_2, здійснюючи рух заднім ходом не впевнився, що це буде безпечно, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілам марки NISSAN TIIDA (державний номерний знак НОМЕР_1), який стояв, внаслідок чого автомобілі отримали технічні пошкодження.

Постановою Камянка-Бузького районного суду від 19.10.2010р. (справа №3-1156/10) ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КпАП і накладено адміністративне стягнення в сумі 340,00 грн.

Згідно договору №5-1995/09.047 добровільного страхування наземного транспорту автомобіль марки NISSAN TIIDA (державний номерний знак НОМЕР_1) було застраховано у Відкритому акціонерному товаристві „Страхове товариство „Гарантія” від ризику, зокрема згідно п.9. дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до страхового акту №985 від 13.11.2010р. ВАТ „Страхове товариство „Гарантія” прийняло рішення про визнання страхового випадку та відшкодування згідно умов страхування 3 080,26 грн. Цю суму ВАТ „Страхове товариство „Гарантія” сплатило згідно платіжних доручень: №744 від 16.11.2010р. на суму 1766,40 грн., №745 від 12.11.2010р. на суму 1052,10 грн., №747 від 16.11.2011р. на суму 261,76 грн.

Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 згідно полісу №ВС/6156987 була застрахована з лімітом відповідальності 25500,00 грн. та встановленою франшизою 510,00 грн., отже відповідач зобов»язаний сплатити 2570,26 грн.

Позивач звернувся до відповідача з претензією від 03.03.2011р., яка залишена останнім без відповіді та задоволення.

Позивач керуючись ст.625 ЦК України нарахував відповідачу 23,13 грн. інфляційних втрат та 40,77 грн. 3% річних.

Крім того, позивач на підставі ч.2 ст.27 Закону України „Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” нарахував відповідачу пеню яка становить 210,66 грн.

Відтак, за розрахунками позивача заборгованість становить 2 844,82 грн., з яких 2 570,26 грн. основного боргу, 210,66 грн. пені, 40,77 грн. три проценти річних та 23,13 грн. інфляційних нарахувань. Крім того позивач просить стягнути з відповідача 102,00 грн. держмита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 616,05 грн. витрат на послуги адвоката.

З метою приведення у відповідність до вимог Закону України «Про акціонерні товариства»Відкрите акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія»було перейменовано у Приватне акціонерне товариство «Страхове товариство «Гарантія»(протокол зборів акціонерів від 29.04.2011р.).

Суд, розглянувши та дослідивши докази у справі дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, в тому числі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст. 1188 ЦК України шкода завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

За умовами ст.1 Закону України «Про страхування»страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Факт настання 25.09.2010р. близько 17:10 год. у с.Сапіжанка Камянка-Бузького району Львівської області за участю автомобіля ВАЗ-2105 (державний номерний знак НОМЕР_2), під керуванням водія ОСОБА_2 (посвідчення водія ІНА НОМЕР_3) та автомобілем NISSAN TIIDA (державний номерний знак НОМЕР_1) під керуванням ОСОБА_3, сталася дорожньо-транспортна пригода внаслідок чого автомобілі отримали технічні пошкодження, підтверджується довідкою відділення державтоінспекції з обслуговування адміністративної території Камянка-Бузького району від 25.09.2010р. за № 5212.

Вина ОСОБА_2 у скоєнні ДТП підтверджується постановою Камянка-Бузького районного суду №3-1156/10 від 19.10.2010р.

Згідно п. 22.1 ст.22 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоровю, майну третьої особи.

Обовязковий ліміт відповідальності страховика - це грошова сума, в межах якої страховик зобовязаний провести виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Договором страхування на індивідуальних умовах можуть бути визначені ліміти, вищі, ніж зазначені у цьому Законі ліміти (п. 9.1. ст.9 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Обовязковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну потерпілих, становить 25500,00 гривень на одного потерпілого.

Відповідно до п. 12.1 ст.12 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від ліміту відповідальності страховика, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у ст. 35 цього Закону документів.

Згідно п. 37.4. ст.37 «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик має право здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам, організаціям, що надають послуги з ремонту пошкодженого майна, лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Відповідно до ст.9 Закону України „Про страхування”, страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Фактичний розмір понесених витрат на ремонт автомобіля становить 3 080,26 грн. (рахунок ФОП ОСОБА_4.: № НОМЕР_4 від 08.10.2010р. на суму 1766,40 грн.; рахунок ТзОВ «Галавтосервіс»№0000003560 від 07.10.2010р. на суму 1052,10 грн.; рахунок ТзОВ «Алекс со»№А8236 від 07.10.2010р. на суму 261,76 грн.).

Факт виплати страхового відшкодування в сумі 3 080,26 грн. підтверджується платіжними дорученнями: №744 від 16.11.2010р. на суму 1766,40 грн., №745 від 12.11.2010р. на суму 1052,10 грн., №747 від 16.11.2011р. на суму 261,76 грн.

Таким чином, після виплати страхового відшкодування на користь ОСОБА_3 до ПАТ „Страхове товариство „Гарантія” перейшло право зворотної вимоги, яке ОСОБА_3 має до особи відповідальної за завдані збитки.

Особою, відповідальною за завдані збитки, є відповідач в силу того, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 була застрахована у Львівській обласній дирекції Відкритого акціонерного товариства „Національна страхова компанія „ОРАНТА” (поліс ВС №6156987).

03.03.2011р. в порядку досудового врегулювання спору ПАТ „Страхове товариство „Гарантія” звернулося до відповідача з претензійним листом на суму 3 080,26 грн., в якому було викладено вимогу про сплату страхового відшкодування. Проте відповідач залишив дану претензію без відповіді та задоволення.

Згідно постанови пленуму Верховного суду України від 27.03.1992 року №6 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди”, з винної особи за регресною вимогою стягується сума майнових витрат, понесених на виконання зобовязання по відшкодуванню шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то з неї витрати стягуються в цих межах.

Оскільки на момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 згідно полісу №ВС/6156987 була застрахована з лімітом відповідальності 25500,00 грн. та встановленою франшизою 510,00 грн., отже відповідач зобов»язаний сплатити 2570,26 грн.

Зважаючи на вищевикладені обставини позовна вимога про стягнення 3 2570,26 грн. підлягає до задоволення.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У ст.979 ЦК України встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик зобовязаний виплатити страхувальникові грошову суму (страхову виплату). Оскільки зобовязання страховиків у разі настання страхового випадку зводиться до здійснення страхової виплати, то таке зобовязання є грошовим і в разі прострочення його виконання настає відповідальність, передбачена ч.2 ст.625 ЦК України, зокрема сплата боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення. Проценти річних так само, які інфляційні втрати на суму боргу входять до складу грошового зобовязання і на відміну від пені не є санкцією за порушення грошового зобовязання, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування отриманими ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання. Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та три проценти річних є наслідком невиконання грошового зобовязання. Така позиція викладена Верховним судом України в аналізі судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування (лист від 19.07.2011р.).

Позивач, виплативши страхове відшкодування ОСОБА_3, отримав право регресної вимоги до відповідача на стягнення цієї суми, відтак, зважаючи на вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач правомірно нарахував інфляційні втрати в сумі 23,13 грн. та 3% річних в сумі 40,77 грн., які підлягають до стягнення.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені слід зазначити наступне:

Підставою для нарахування пені позивач вважає порушення відповідачем п.37.2 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страхових документів.

Оскільки на момент розгляду спору розмір страхового відшкодування не сплачений, позивач вважає, що вступає в дію п.37.2. Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика або МТСБУ особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, яка діє у період, за який нараховується пеня.

Згідно ст.9 Закону України «Про страхування», страхове відшкодування це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договором майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Поряд з цим статтею 35 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено перелік документів та їх вихідні дані, які є необхідними для здійснення страховиком страхувальнику страхового відшкодування. З аналізу вказаної норми випливає, що вона врегульовує правовідносини щодо нарахування пені між страховиком та страхувальником. Відтак право на нарахування пені виникає у особи, яка має право на отримання страхового відшкодування на підставі укладеного із страховиком договору. Як вбачається із матеріалів справи, такою особою є страхувальник ОСОБА_3.

Крім того, слід зазначити, що відповідно до ст.611 ЦК України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так, у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.4 ст.231 ГК України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобовязання, вчинений з недотриманням письмової форми є нікчемним (ст.547 ЦК України).

Виконання основного зобовязання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст.258 ЦК України).

Враховуючи вищенаведені норми, виконання даного зобовязання не може бути забезпечене пенею, оскільки між сторонами не було письмово укладено договору, який би встановлював розмір пені за прострочення виконання зобовязання, відтак не досягнуто згоди щодо її застосування у випадку несвоєчасного виконання грошового зобовязання.

Отже, у задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 210,66 грн. слід відмовити.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 616,05 грн. витрат за надання послуг адвоката слід зазначити наступне.

На підтвердження надання послуг адвокатом, до матеріалів справи долучено копію договору про надання правової допомоги від 01.04.2008 р., додаток №1 до цього договору, рахунок №33г-2011 від 17.10.2011р., платіжне доручення №1190 від 18.010.2011р.

Відповідно до ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень наданих їм законом та установчими документами, через свого представника. Керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, подають господарському суду документи, що посвідчують їх посадове становище. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджується довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Ст.44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч.3 ст.48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом наводиться в ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”, яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв присягу адвоката України.

Таким чином, ст.44 ГПК України передбачає відшкодування сум в якості судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представником.

Пунктом 2.1.4 договору про надання правової допомоги від 01.04.2008р. передбачено, що повірений (фізична особа-підприємець ОСОБА_5) зобовзується представляти інтереси довірителя (позивача у справі) в усіх необхідних для цього органах.

Однак, представником позивача у даній справі виступав ОСОБА_1 на підставі довіреності №191/07/11 від 14.07.2011р., яка є звичайним дорученням на представництво в суді і щодо якого в матеріалах відсутні дані про те, що він є адвокатом.

Договір та додаткова угода до нього укладені між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5, що діє на підставі свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, рахунок на оплату послуг виставлявся ФОП ОСОБА_5, кошти за надані послуги були перераховані на рахунок ФОП ОСОБА_5 Таким чином, з долучених документів не вбачається, що у справі №5015/6364/11 послуги надавалися саме адвокатом ОСОБА_5 і ним, як адвокатом, отримана винагорода за представництво інтересів позивача у даній справі. Натомість інших доказів, які б підтверджували витрати позивача на оплату послуг адвоката у справі №5015/6364/11, позивачем не представлено.

З огляду на викладене, вимога позивача про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 616,05 грн. не підлягає задоволенню.

Враховуючи ищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги частково обґрунтовані поданими доказами, а загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення складає 2 634,16 грн. з яких 2 570,26 грн. шкоди в порядку регресу, 23,13 грн. інфляційних нарахувань, 40,77 грн. три проценти річних. У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки спір виник з вини відповідача, то судові витрати (державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) по розгляду справи необхідно покласти на відповідача згідно ст. 49 ГПК України пропорційно до задоволених вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст. 27 Закону України “Про страхування”, ст.ст. 1, 6, 22 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, ст.ст. 16, 625, 993, 1166, 1187, 1191 ЦК України, та ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82, 83-85, 115, 116 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства „Національна страхова компанія „ОРАНТА” в особі Львівської обласної дирекції Відкритого акціонерного товариства „Національна страхова компанія „ОРАНТА” (04050, м.Київ, Голосіївський район, вул.Жилянська, 75; код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства „Страхове товариство „Гарантія” (01601, м.Київ, Печерський узвіз, 3; р/р №2650701070622 в Першій Львівській філії АТ «КредоБанк»; МФО 325365; код ЄДРПОУ 34046341) 2 570,26 грн. відшкодування матеріальної шкоди в порядку регресу, 23,13 грн. інфляційних нарахувань, 40,77 грн. три проценти річних, 94,44 грн. державного мита та 218,52 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. У задоволенні позовних вимог про стягнення 210,66 грн. пені та 616,05 грн. витрат на оплату послуг адвоката відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішення в законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Суддя Сухович Ю.О.

Повний текст рішення

підписано 12.12.2011р.