Постанова № 19942124, 07.12.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" грудня 2011 р. Справа № 38/5005/6233/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Полякова Б.М., головуючого (доповідач у справі),

Коваленка В.М.,

Короткевича О.Є.,

розглянувши

касаційну скаргу ПАТ "Мегабанк", м. Харків

на рішеннявід 01.07.2011 р. господарського суду Дніпропетровської області

та постановувід 04.10.2011 р. Дніпропетровського апеляційного господарського суду

у справі№ 38/5005/6233/2011 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомПАТ "Мегабанк", м. Харків

до 1.ТОВ "Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран", м. Дніпропетровськ

2. колективного підприємства "Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий", м.Дніпропетровськ

про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-109-85 від 21.09.2009 р.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача

відповідача 1ОСОБА_1, довір.,

ОСОБА_2., довір. ВСТАНОВИВ:

ПАТ "Мегабанк" (далі позивач) звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ТОВ "Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран" (далі відповідач 1) та колективного підприємства "Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" (далі відповідач 2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів №Б-109-85 від 21.09.2009 р., укладеного між відповідачем 1 та відповідачем 2.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2011р. у справі № 38/5005/6233/2011 (суддя Бондарєв Е.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 р. (судді: СизькоІ.А. головуючий, Герасименко І.М., Кузнецова І.Л.) вказане рішення залишено без змін

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 79, 92, 165 Господарського кодексу України (далі ГК України), ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник зазначає, що спірний договір є фіктивним, тобто вчиненим без наміру створення обумовлених ним правових наслідків, що є підставою для визнання такого договору недійсним.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 21.09.2009 р. між відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договір купівлі-продажу цінних паперів № Б-109-85, на підставі якого відповідач-1 набув право власності на 2 900 000 простих акцій ВАТ "Борисфен" загальною вартістю 6 989 000 грн. та зобов'язався на протязі 30-ти банківських днів з моменту підписання договору перерахувати відповідачу 2 обумовлену вартість придбаних акцій.

Вказаний договір був укладений під час дії ухвали господарського суду Харківської області від 18.06.2009р. у справі № 29/272-09 за позовом ПАТ"Мегабанк" до ТОВ"Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран" та ТОВ "Конекс" про стягнення заборгованості, якою з метою забезпечення позову було накладено арешт на грошові кошти відповідача 1 у сумі 20 059 926,16 грн. та заборонено останньому вчиняти дії, направлені на відчуження належного йому майна.

У подальшому ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 04.03.2010 р. за заявою ПАТ "Мегабанк" порушено провадження у справі №Б26/18-10 про банкрутство ТОВ "Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран" і колективне підприємство "Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" було визнано конкурсним кредитором боржника з грошовими вимогами в сумі 7 704 683, 72 грн., які виникли у зв'язку з невиконанням вищевказаного договору купівлі-продажу акцій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, послався на те, що спірний договір купівлі-продажу був підписаний від імені відповідача 1 уповноваженою на те особою та частково виконаний відповідачем 2, а у подальшому його укладення було затверджено загальними зборами учасників відповідача 1. Також суди зазначили, що ухвала від 18.06.2009 р. про накладення арешту на кошти відповідача 1 не перешкоджала йому здійснювати господарську діяльність, у тому числі і укладати вказану угоду.

Проте такі висновки судів не можна визнати законними та обґрунтованими у зв'язку з наступним.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини 5 статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У свою чергу частина 1 статті 234 ЦК України передбачає, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Отже, фіктивний правочин не відповідає загальним підставам дійсності правочинів, зазначеним у ч. 5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямований на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний.

Таким чином, фіктивний правочин існує лише на папері. Його основне завдання полягає в тому, щоби створити уявлення в оточуючих суб'єктів про наявність правового зв'язку між сторонами такого правочину.

При цьому сторони за допомогою фіктивного правочину намагаються прикрити свої неправомірні дії, зокрема: заволодіння майном, несплата податків, кредитних зобов'язань тощо.

Як вбачається з умов спірного договору, номінальна вартість емітованих ВАТ"Борисфен" акцій складає 0,25 грн. кожна. У той же час відповідач 1 придбав такі акції за ціною майже у 10 разів більшою їх номінальної вартості. При цьому ВАТ "Борисфен", маючи статутний фонд 30 000 000 грн., протягом 2009-2010 років взагалі не здійснював господарської діяльності, отже не отримував прибутку (а.с. 19-21, том 1, а.с. 6-7 том 2). Тобто, різниця між номінальною та фактичною вартістю акцій такої особи нічим не обґрунтована.

Також на момент укладення вказаного договору відповідач 1 вже мав заборгованість у обсязі понад 19 мільйонів гривень перед ПАТ "Мегабанк" за кредитними договорами від 25.01.2008 р. №02-08/О, від 26.09.2007 р. №13-07 та від 23.05.2008р. №12-08 і у зв'язку зі зверненням кредитора до суду про стягнення цієї заборгованості мало місце накладення арешту на грошові кошти відповідача 1 у сумі 20 059 926,16 грн.

Проте, не зважаючи на наявність несплачених кредитних зобов'язань та накладення арешту на грошові кошти згідно ухвали від 18.06.2009р. у справі №29/272-09 відповідач 1 взяв на себе зобов'язання сплатити грошові кошти за цінні папери у сумі 6 989 000 грн. протягом 30-ти днів з моменту укладення спірного договору.

У той же час згідно балансу відповідача 1 станом на 31.12.2009 р. грошові кошти підприємства складали 43 000 грн., а кредиторська заборгованість лише за товари та послуги (не враховуючи кредитні зобов'язання) порівняно з початком звітного періоду збільшилась на 71 000 000 грн.

Враховуючи, що відповідач 1 на момент укладення оспорюваного договору мав несплачену кредитну заборгованість перед позивачем, тобто вже був неплатоспроможним, він не міг сплатити вартість придбаних акцій ні реально, ні фактично. Отже, відповідач 1 заздалегідь знав, що не зможе виконати умови укладеного ним договору.

У подальшому, намагаючись приховати свої наміри, відповідач 1 уклав з третьою особою ТОВ Фондова компанія "Аспром-Дніпро" договір про переведення боргу від 28.09.2009 р. №03-11/09, який через два дні після укладення був розірваний за згодою сторін (а.с. 116-118, том 1).

Отже, сумнівний характер укладеного договору, об'єктивна неможливість його виконання відповідачем 1, необгрунтоване завищення вартості придбаних цінних паперів свідчать про те, що відповідач 1 мав на меті створення штучної кредиторської заборгованості перед відповідачем 2.

Зазначене означає, що спірний договір укладений відповідачем 1 без наміру створення правових наслідків, які обумовлюються ним (у даному випадку оплатного придбання цінних паперів), тобто містить ознаки фіктивного.

Після порушення щодо відповідача 1 справи про банкрутство відповідач 2, а також ще ряд осіб, у яких відповідач 1 придбав акції ВАТ "Борисфен" за аналогічними договорами купівлі-продажу, стали кредиторами боржника і ці кредитори у сукупності мають обсяг кредиторських вимог, який виходячи з положень ст. 16 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дозволяє їм впливати на увесь хід процедури банкрутства відповідача 1.

Суди попередніх інстанцій також не звернули уваги, що судові рішення у справі про банкрутство про визнання грошових вимог вказаних кредиторів, у тому числі і відповідача 2, до боржника неодноразово скасовувались судом касаційної інстанції з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому Вищий господарський суд України, зокрема у постанові від 27.07.2011 р. у справі № Б26/18-10 також звертав увагу на обставини, зазначені вище, у зв'язку з чим вказував на необхідність з'ясування чи переслідував боржник мету на оплатне придбання цінних паперів (тобто, чи мав боржник наміри створити правові наслідки згідно змісту такої угоди придбання цінних паперів та їх оплату).

Разом з тим колегія суддів зазначає, що при розгляді грошових вимог кредиторів у справі про банкрутство не може вирішуватись питання щодо незаконності угод, на підставі яких заявлені такі вимоги. У справі про банкрутство суд не вирішує спір про право, а лише встановлює наявність або відсутність заборгованості боржника.

У межах справи про банкрутство господарський суд визнає недійсними угоди на спеціальних підставах, які встановлені ч. 11 ст. 17 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", або на підставах, передбачених цивільним законодавством, але лише ті угоди, які укладені між боржником та іншими особами при реалізації процедур розпорядження майном, санації боржника чи його ліквідації.

Що стосується угод, на яких ґрунтуються грошові вимоги кредиторів, то такі угоди можуть оспорюватись у позовному провадженні. У даному випадку спірна угода безпосередньо стосується прав та інтересів позивача, як кредитора у справі про банкрутство відповідача 1, оскільки визнання грошових вимог кредиторів збільшує пасив боржника та може вплинути на обсяг ліквідаційної маси, за рахунок якої відбувається задоволення вимог кредиторів, у тому числі і позивача.

Відносно надання згоди органу управління відповідача 1 на укладення спірного договору, на яку послались суди попередніх інстанцій, то ця обставина також лише підтверджує наміри використати процедуру банкрутства в якості способу ухилення від сплати кредитної заборгованості.

Твердження відповідача 1 про те, що укладаючи спірний договір він мав на меті отримання прибутку є безпідставним, оскільки придбання акцій юридичної особи, яка взагалі не здійснює господарської діяльності та у 10 разів вище номінальної вартості може призвести тільки до додаткових збитків, а не отримання прибутку.

У даному випадку використання механізму придбання акцій за необґрунтовано завищеною вартістю може лише слугувати інструментом для реалізації процедури фіктивного банкрутства, оскільки боржник узяв на себе завідомо невиконуване зобов'язання, діючи на шкоду як собі, так і іншим кредиторам.

Отже, внаслідок укладення фіктивних договорів купівлі-продажу цінних паперів відповідачем 1 було створено штучну кредиторську заборгованість у обсязі, достатньому для отримання контролю за процедурою банкрутства з метою подальшого ухилення від сплати кредитних зобов'язань.

За таких обставин оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню як такі, що не відповідають нормам чинного законодавства.

У зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про застосування повноважень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог.

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України та ст. ст. 49, 1115 1117, 1119 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Касаційну скаргу ПАТ "Мегабанк" задовольнити.

2.Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 01.07.2011 р. та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.10.2011 р. у справі № 38/5005/6233/2011 скасувати.

3.Прийняти нове рішення, яким позов ПАТ "Мегабанк" задовольнити. Визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу цінних паперів від 21.09.2009р. № Б-109-85, укладений між колективним підприємством "Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" та ТОВ"Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран".

4.Стягнути з колективного підприємства "Дніпропетровський торгівельно-виробничий центр "Зодчий" (м.Дніпропетровськ, вул. Комунарівська, 255; код ЄДРПОУ 13467389) на користь ПАТ "Мегабанк" (м. Харків, вул.Артема, 30; код ЄДРПОУ 09804119) 42, 50 грн. витрат по сплаті державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 21,25 грн. витрат по сплаті державного мита за подання касаційної скарги.

5.Стягнути з ТОВ "Дніпропетровський завод кранів та засобів механізації "Дніпрокран" (м.Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, 106а; код ЄДРПОУ 01412845) на користь ПАТ "Мегабанк" (м. Харків, вул. Артема, 30; код ЄДРПОУ 09804119) 42, 50 грн. витрат по сплаті державного мита, 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 21,25 грн. витрат по сплаті державного мита за подання касаційної скарги.

6.Доручити господарському суду Дніпропетровської області видати накази.

Головуючий Б.М. Поляков

Судді В.М. Коваленко

О.Є. Короткевич